ф
Іменем України
05 вересня 2019 року
Київ
справа №826/3308/15
адміністративне провадження №К/9901/8445/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 8 квітня 2015 року (суддя Кобилянський К.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2015 року (колегія у складі суддів: Ісаєнко Ю.А., Губської Л.В., Оксененка О.М.) у справі № 826/3308/15 за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про зобов'язання вчинити дії -
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (надалі позивач, Підприємство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників (надалі відповідач, податковий орган) про зобов'язання податкового органу зарахувати авансові внески при виплаті дивідендів в рахунок авансового внеску з податку на прибуток.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в нього обліковується переплата з авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів, що є підставою для задоволення заяви позивача про зарахування такої переплати в рахунок авансового внеску з податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 8 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріали справи свідчать про те, що за рахунок суми авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів у розмірі 1 098 712,00 грн вже було погашено грошове зобов'язання з податку на прибуток, що відбулось у березні 2015 року. Зазначене свідчить про неможливість направлення даної суми на погашення недоїмки зі сплати авансових внесків з податку на прибуток, оскільки вона вже спрямована на погашення грошового зобов'язання з податку на прибуток, що у відповідності до положень законодавства відбувається автоматично.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, неповне з'ясування судами обставин справи, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд.
У запереченні на касаційну скаргу податковий орган наводить доводи, аналогічні викладеним у запереченні на позов, просить залишити касаційну скаргу без задоволення..
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач подав до податкового органу податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2013 рік, у якій задекларував до сплати авансовий внесок у розмірі 449 956 грн та податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2014 рік, у якій задекларував до сплати авансовий внесок у розмірі 463 608 грн.
За період з 4 кварталу 2013 року по 3 квартал 2014 року позивачем сплачено авансові внески з податку на прибуток при виплаті дивідендів на загальну суму 4 431 737,00 грн, що підтверджено копіями платіжних доручень, та не спростовано податковим органом.
Підприємство звернулось до відповідача із заявою від 2 грудня 2014 року №196-17278/КР щодо врахування сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів у зменшення сум щомісячних авансових внесків з податку на прибуток, що підлягають сплаті у 2014-2015 роках. У даній заяві позивач просив відповідача зарахувати суму авансових внесків, сплачених платіжним дорученням від 19 листопада 2014 року №2871 за кодом бюджетної класифікації 11020200 у розмірі 1 098 712 грн на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) зі щомісячних авансових внесків з податку на прибуток підприємств на фінансових установ комунальної власності за кодом бюджетної класифікації 11023200, що підлягають сплаті у 2014-2015 роках.
Листом від 23 грудня 2014 року №23362/10/28-10-20-4-20 відповідач надав відповідь у якій навів положення законодавства, послався на роз'яснення, надані листами Державної фіскальної служби України та зазначив, що нарахування в інтегрованих картках платника по податку на прибуток підприємств відображено вірно, згідно алгоритму який формувався з урахуванням вимог підпункту 153.3.4 пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач необґрунтовано відмовив у зарахуванні авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів у розмірі 1098712,00 грн., в рахунок сплати авансового внеску з податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності. Проте, оскільки за рахунок суми авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів вже було погашено грошове зобов'язання з податку на прибуток, що відбулось у березні 2015 року, то погашення недоїмки зі сплати авансових внесків з податку на прибуток шляхом направлення даної суми неможливо.
У відповідності до абзаців 5, 6 пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), на суму сплачених авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів відповідно до пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу (в тому числі за наслідками попередніх звітних (податкових) періодів) зменшується сума авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом.
Якщо сума авансових внесків з податку на прибуток, сплачена при виплаті дивідендів відповідно до пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу, перевищує суму авансових внесків з податку на прибуток, визначених цим пунктом, сума перевищення зараховується у зменшення авансових внесків, визначених цим пунктом, у наступних звітних місяцях до повного її погашення.
Таким чином, сума визначеного платником податку на прибуток до сплати звітного податкового періоду зменшується на суму нарахованого таким платником податку авансового внеску з податку на прибуток у зв'язку із прийняттям рішення про виплату дивідендів.
Підпунктом 153.3.2 пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України передбачено, що крім випадків, передбачених підпунктом 153.3.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок із податку в розмірі ставки, встановленої пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, нарахованої на суму дивідендів, що фактично виплачуються, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.
Згідно із підпунктом 153.3.3. пункту 153.3 статті 153 Податкового кодексу України платник податку - емітент корпоративних прав, державне некорпоратизоване, казенне чи комунальне підприємство зменшує суму нарахованого податку звітного періоду на суму авансового внеску, попередньо сплаченого протягом такого звітного періоду у зв'язку з нарахуванням дивідендів згідно з підпунктом 153.3.2 цього пункту.
Згідно з підпунктом. 153.3.4 пункту 153.4 статті 153 Податкового кодексу України, у разі якщо сума авансового внеску, попередньо сплаченого протягом звітного періоду, перевищує суму податкових зобов'язань підприємства - емітента корпоративних прав за податком на прибуток такого звітного періоду, сума такого перевищення переноситься у зменшення податкових зобов'язань наступного податкового періоду, а при отриманні від'ємного значення об'єкта оподаткування такого наступного періоду - на зменшення податкових зобов'язань майбутніх податкових періодів.
Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що платники авансових внесків з податку на прибуток підприємств, які здійснюють виплату дивідендів (прирівняних до них платежів), мають право на зменшення суми податкових зобов'язань з даного податку на суму перевищення суми авансового внеску, попередньо сплаченого протягом цього чи попередніх звітних (податкових) періодів у зв'язку із виплатою дивідендів, над сумою податкових зобов'язань за певний звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація з податку на прибуток підприємства із заповненим рядком 13.5.1 додатка ЗП до рядка 13.
Отже, сума переплати з авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів направляється на погашення суми авансових внесків з податку на прибуток наступних податкових періодів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не заперечував той факт, що сума переплати з авансових внесків з податку на прибуток сплачена при виплаті дивідендів спрямовується на погашення грошового зобов'язання зі щомісячних авансових внесків з податку на прибуток, однак посилався на те, що таке зарахування можливе тільки після подання наступної річної декларації з податку на прибуток.
Суд погоджується з доводом суду апеляційної інстанції, що при сплаті авансових внесків звітними періодами є місяці, а не роки, як зазначає відповідач.
Податковий орган зазначає, що 10 березня 2015 року на виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2015 року ним було здійснено перерахування суми переплати у розмірі 1 620 498 грн в рахунок авансового внеску з податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності, внаслідок чого переплата з податку на прибуток, яка станом на 10.03.2015 становила 4 508 127 грн. зменшилась та склала 2 887 629 грн.
Судами першої та апеляційної інстанції зазначено, що матеріали справи свідчать про те, що за рахунок суми авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів у розмірі 1 098 712,00 грн вже було погашено грошове зобов'язання з податку на прибуток, що відбулось у березні 2015 року. Зазначене свідчить про неможливість направлення даної суми на погашення недоїмки зі сплати авансових внесків з податку на прибуток, оскільки вона вже спрямована на погашення грошового зобов'язання з податку на прибуток, що у відповідності до положень законодавства відбувається автоматично.
Суд не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на те, що сума 1 620 498 грн, яка зарахована податковим органом, складається з авансового внеску минулого податкового періоду у розмірі 535 500 грн та авансового внеску нарахованого на суму дивідендів перерахованого 19 лютого 2014 року у розмірі 1 084 998 грн (том 1, арк. с. 59).
Копія платіжного доручення № 407 від 19 лютого 2014 року на суму 1 084 998 грн наявна в матеріалах справи (том 1 арк. с. 41).
Спірним питанням даної справи є зарахування авансових внесків, нарахованих на суму дивідендів у сумі 1 098 712 грн, які перераховані платіжним дорученням № 2871 від 19 листопада 2014 року (том 1 арк. с. 44).
В матеріалах справи відсутні докази зарахування 11 березня 2015 року суми 1 098 712 грн в погашення грошового зобов'язання з податку на прибуток. Податковим органом не підтверджене таке зарахування ані в запереченні на позов, ані в касаційній скарзі.
За таких обставин, Суд не погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції щодо неможливості направлення даної суми на погашення недоїмки зі сплати авансових внесків з податку на прибуток, оскільки вона вже спрямована на погашення грошового зобов'язання з податку на прибуток, з огляду на його передчасність.
Касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача в межах її доводів, вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.
Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з частиною 4 статті 9 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» задовольнити.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 8 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2015 року у справі № 826/3308/15 скасувати та направити справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.П. Юрченко
І.А. Васильєва ,
С.С. Пасічник
Судді Верховного Суду