Іменем України
05 вересня 2019 року
Київ
справа №810/4630/14
адміністративне провадження №К/9901/5639/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2014 року (суддя Терлецька О.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року (колегія у складі суддів: Шостака О.О., Мамчура Я.С., Желтобрюх І.Л) у справі № 810/4630/14 за позовом Приватного акціонерного товариства «Меліоратор» до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Приватне акціонерне товариство «Меліоратор» (надалі позивач, Товариство) звернулось до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (надалі відповідач, податковий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень якими збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість та за платежем податок на прибуток приватних підприємств.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що доказів того що товариства-контрагенти позивача не були платниками ПДВ і відповідно не мали права виписувати податкові накладні, податковим органом не надано, як і не доведено відсутності факту придбання позивачем у них товарів, робіт (послуг) на підставі виданих податкових накладних.
Розгляд справи здійснювався судами різних інстанцій неодноразово, судові рішення, які є предметом цього касаційного перегляду прийняті в порядку нового розгляду на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 9 липня 2014 року.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення, прийняті податковим органом № 0000942320/0, № 0000952320/0 від 15 листопада 2010 року.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, p доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2008 року по 30 червня 2010 року. За результатами перевірки складено акт від 1 листопада 2010 року № 2025/23-2/01037229.
Висновками акта перевірки встановлено, що в порушення пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем включено до складу валових витрат витрати, по яким не підтверджено зв'язок з веденням господарської діяльності.
На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 15 листопада 2010 року:
- № 0000942320/0 яким за порушення пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1. пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статі 5 Закону 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 992 522,00 грн, з яких 496 261,00 грн - основний платіж, штрафні (фінансові) санкції - 496 261,00 грн.
- № 0000952320/0 яким за порушення підпункту 7.2.1, підпункту 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2, 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 685 515,00 грн, з яких 457 010,00 грн - основний платіж, штрафні (фінансові) санкції - 228 505,00 грн.
Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1 статті 2 цього Закону платниками податку є з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.
Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.
Відповідно до підпункту 5.3.9 пункт 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не підлягає включенню до складу валових витрат витрати, по яким не підтверджено зв'язок з веденням господарської діяльності, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Спірним питанням даної справи є правомірність включення до валових витрат Товариства за 4 квартал 2008 року витрат у сумі 1 985 043,07 грн по взаємовідносинах з ТОВ «Континент-Торг ЛТД», ТОВ «Гефест-Буд» та ТОВ «Компанія «Афіна», а також формування податкового кредиту з ПДВ на підставі податкової накладної № 235 від 30 грудня 2008 року, виданої ТОВ «НВФ «Союзбудмодуль».
За приписами частини 5 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на час прийняття рішення судами попередніх інстанцій) висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 9 липня 2014 року (провадження № К/991/62875/12) зазначено, зокрема, наступне.
Виконання позивачем та його контрагентами зобов'язань за спірними правочинами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.
Суд касаційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар (послугу) в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а мусять ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Варто також зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Однак у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Товариством та вказаними контрагентами укладено ряд договорів.
На виконання договорів виписані податкові та видаткові накладні, акти приймання, проведено оплату товару. Первинні документи досліджено судами першої та апеляційної інстанції, копії долучені до матеріалів справи.
Оцінивши наявні в матеріалах справи копії первинних документів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що зазначені документи не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
В касаційній скарзі податковим органом не зазначено про будь-які дефекти первинних документів, наданих Товариством.
Щодо віднесення до складу податкового кредиту у грудні 2008 року суми ПДВ 60 002,00 грн на підставі податкової накладної від 30 грудня 2008 року № 235, наданої контрагентом TOB «НВФ «Союзбудмодуль» податковий орган зазначає, що відповідно до інформаційної бази даних АІС ОР у TOB «НВФ «Союзбудмодуль» анульовано свідоцтво платника ПДВ з 23 жовтня 2007 року.
В той же час податковим органом не доведено, що Товариство в даних правовідносинах мало об'єктивну можливість та було зобов'язано одержуючи товари у контрагента перевіряти дійсність свідоцтва платника ПДВ.
Отже, враховуючи висновки Вищого адміністративного суду України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, щодо недоведеності податковим органом правомірності прийнятих рішень.
В свою чергу, відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно здійснення господарських операцій із контрагентами позивача, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Касаційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.
2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року у справі № 810/4630/14 залишити в силі.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.П. Юрченко
І.А. Васильєва
С.С. Пасічник ,
Судді Верховного Суду