Іменем України
05 вересня 2019 року
Київ
справа №2а-1827/09/0770
адміністративне провадження №К/9901/25052/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2016 року (суддя Гебеш С.А.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року (колегія у складі суддів: Глушка І.В., Большакової О.О., Макарика В.Я.) у справі № 2а-1827/09/0770 (№ 876/1690/16) за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області, Головного управління державної казначейської служби України у Закарпатській області про зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до (з урахуванням уточнення позовних вимог) Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області (надалі відповідач, податковий орган), Головного управління державної казначейської служби України у Закарпатській області (надалі другий відповідач) про зобов'язання відповідача включити у податковий кредит суму коштів сплачену позивачем на користь навчального закладу в сумі 3600 грн та направити необхідний висновок до органів Держказначейства з метою повернення суми податку з доходів фізичних осіб згідно розрахунку в кількості 312,07 грн; відшкодування позивачу моральної шкоди заподіяну неправомірними діяннями працівників відповідача в сумі 3000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач, порушуючи його права визначені Законом, відмовив відшкодувати податковий кредит по податку з доходів фізичних осіб при оплаті навчання, мотивуючи це тим, що син на протязі декількох місяців 2006 року працював і тому тільки він може скористатися правом на податковий кредит.
Розгляд справи здійснювався судами різних інстанцій неодноразово, судові рішення, які є предметом цього касаційного перегляду прийняті в порядку нового розгляду на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2015 року.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року, позов задоволено частково. Зобов'язано Ужгородську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Закарпатській області прийняти рішення про надання висновку та направлення такого до Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області для повернення ОСОБА_1 суми податку з доходів фізичних осіб в сумі 312,07 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції, с доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем, не доведено у відповідності до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України висновків, зроблених під час відмови щодо повернення позивачу суми податку з доходів фізичних осіб в сумі 312,07 грн, а вимоги позивача частково знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що в березні 2007 року позивач подав податковому органу податкову декларацію з метою скористатися правом на податковий кредит по податку з доходів фізичних осіб при оплаті навчання у 2006 році за свою дитину, сина студента ОСОБА_2 .
Податковим органом при перевірці поданої позивачем декларації та інших документів, зокрема, відомостей про отриману заробітну плату сина позивача у 2007 році встановлено, що відповідно до розрахунку ф. 1ДФ, поданого до інспекції Аптекою № 2 м. Ужгород, син позивача у 2006 році отримував дохід у вигляді заробітної плати в розмірі 2746,00 грн та з нього утриманий податок з доходів фізичних осіб в сумі 350,98 грн, у зв'язку з чим відмовлено у відшкодуванні податкового кредиту, оскільки ОСОБА_2 є платником податку з доходів фізичних осіб і саме він повинен особисто звернутися за податковим кредитом шляхом подання у 2007 році до податкового органу декларації та інших документів на підтвердження права на податковий кредит, а не члени сім'ї першого ступеня споріднення (в тому числі батько).
Відповідно до пункту 1.16 статті 1 Закону України від 22 травня 2003 року №889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (що був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.
Платниками податку, згідно пункту 2.1 статті 2 цього Закону, зокрема, є резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи.
Пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено, що загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.
При цьому, підпунктом 5.4.2 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено обмеження щодо неперевищення сум нарахованого платником податку податкового кредиту понад суму загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом звітного року як заробітна плата.
Заробітна плата, згідно приписів статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», це доходи, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
Нормами пункту 5.3 статті 5 даного Закону визначено перелік витрат, дозволених до включення до складу податкового кредиту, до яких в силу вимог підпункту 5.3.3 належать суми коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення, але не більше суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону, у розрахунку за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року.
Аналогічні положення містяться також і в Інструкції про податковий кредит, затвердженій наказом Державної податкової адміністрації № 442 від 22 вересня 2003 року та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 1 жовтня 2003 року № 879/8200 (яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Зокрема, пунктом 3.3 даної Інструкції встановлено, що підставою для включення платником податку до податкового кредиту сум коштів, сплачених за навчання, є наявність у нього відповідних документів, що підтверджують сплату ним цих сум, наприклад таких, як платіжне доручення на безготівкове перерахування коштів або квитанція банку чи відділення зв'язку, або довідка працедавця, який за дорученням платника податку здійснював перерахування сум коштів із одержуваного ним доходу на його навчання або навчання інших членів його сім'ї першого ступеня споріднення до навчальних закладів.
Так, згідно підпункту 5.2.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», до складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем понесені витрати на навчання свого сина ОСОБА_2 у розмірі 19 800 грн, що підтверджується договором № Ф(з)81/03 від 28 серпня 2003 року, укладеним ректором Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького Зіменковським Б.С . з позивачем - ОСОБА_1 . На виконання вимог даного договору позивачем через відділення банку було сплачено кошти у розмірі 3 600 грн, що підтверджується квитанціями підписаними ОСОБА_1 Також у матеріалах справи наявне платіжне доручення № 1811810219 від 30 червня 2006 року на суму 1 800 грн та 2 квитанції про сплату позивачем грошових коштів у розмірі 1806,66 грн за навчання студента ОСОБА_2 .
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовано доводами касаційної скарги, що у ОСОБА_2 фактично не було достатнього доходу для оплати свого навчання, тому дані витрати понесені його батьком, позивачем у справі.
З урахуванням зазначеного, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що враховуючи те, що позивач оплату за навчання свого сина проводив з власних коштів, що підтверджено платником податків документально, позивач має право на включення до складу податкового кредиту цих витрат.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Касаційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області залишити без задоволення.
2. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року у справі № 2а-1827/09/0770 (№ 876/1690/16) залишити в силі.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.П. Юрченко
І.А. Васильєва ,
С.С. Пасічник
Судді Верховного Суду