Іменем України
05 вересня 2019 року
Київ
справа №813/5260/13-а
адміністративне провадження №К/9901/43796/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Галицької районної адміністрації Львівської міської ради до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Інспекції державно-будівельного контролю у м. Львові, треті особи: ОСОБА_1 , приватне підприємство «Петробуд», Львівська міська рада про визнання протиправними дій та скасування реєстрації декларацій за касаційною скаргою Галицької районної адміністрації Львівської міської ради на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі колегії суддів: Потабенко В.А., Кухар Н.А., Сакалоша В.М. від 21 січня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Ніколіної В.В., Гінди О.М., Качмара В.Я. від 24 жовтня 2017 року,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2012 року Галицька районна адміністрація Львівської міської ради (далі - позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІ України, відповідач 1), Інспекції державно-будівельного контролю у м. Львові (далі - ІДБК у м. Львові, відповідач 2), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_1 (далі - третя особа 1), приватного підприємства «Петробуд» (далі - ПП «Петробуд», третя особа 2), Львівської міської ради (далі - третя особа 3), в якому, згідно поданих уточнень, просить:
- визнати неправомірними дії Інспекції ДАБК у Львівській області та скасувати реєстрацію декларації про початок виконання підготовчих робіт від 02 червня 2011 року № ЛВ1311002385 та реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт від 08 листопада 2011 року № ЛВ 08311070;
- визнати незаконною та скасувати декларацію Департаменту ДАБІ України у Львівській області про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І - ІІІ категорії складності, зареєстрованої 02 грудня 2015 року № ЛВ 143153382378.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ДАБІ України зареєстровано оскаржувані декларації про початок виконання підготовчих робіт та про початок виконання будівельних робіт по реконструкції офісних приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , в той час як третьою особою ОСОБА_1 на орендованій у Львівської міської ради земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, знесено офісну будівлю, яка підлягала реконструкції та розпочато нове самовільне будівництво. Крім цього, позивач вважає, що до оскаржуваних декларацій внесено неправдиві відомості про наказ директора департаменту містобудування від 18 жовтня 2010 року № А-355 «Про затвердження ОСОБА_1 вимог до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції офісних приміщень на АДРЕСА_1 з розширенням за рахунок надбудови», оскільки рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 23 вересня 2011 року № 863 такий наказ було скасовано. Враховуючи наведені аргументи, позивач вважає дії відповідача стосовно реєстрації декларацій неправомірними та просить скасувати таку реєстрацію.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що станом на дату винесення рішення у цій справі спірний об'єкт, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (громадський будинок офісні приміщення) перебуває у приватній власності ОСОБА_1 Вказане підтверджується наявною у справі копією свідоцтва про право власності № 50768116 від 24 грудня 2015 року. Таким чином, суди дійшли до висновку, що задоволення позову та скасування реєстрації декларації про початок виконання підготовчих робіт від 02 червня 2011 року № ЛВ1311002385, реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт від 08 листопада 2011 року № ЛВ 08311070, а також скасування декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І - ІІІ категорії складності, зареєстрованої 02 грудня 2015 року № ЛВ 143153382378, не призведе до захисту порушених, на думку позивача, його прав і свобод саме у публічній сфері, тобто позивачем обрано неналежний спосіб захисту.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Галицька районна адміністрація Львівської міської ради звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та винести нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.
Касаційну скаргу подано 15 листопада 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 813/5260/13-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року в адміністративній справі № 813/5260/13-а суддею-доповідачем Берназюком Я.О.
Учасники справи письмових клопотань не заявляли.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що на підставі договору купівлі-продажу від 17 вересня 2008 року нежитлові приміщення загальною площею 735,1 кв. м, які знаходяться у АДРЕСА_1 , належать ОСОБА_1 на праві приватної власності.
ОСОБА_1 на підставі договору оренди земельної ділянки від 31 грудня 2009 року, укладеного з Львівською міською радою, користується земельною ділянкою, що знаходиться за вказаною адресою, загальною площею 0,1022 га, кадастровий номер: 461036600:07:001:0031. Строк дії договору сторони погодили до 03 грудня 2019 року.
02 червня 2011 року ОСОБА_1 подано до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області декларацію про початок виконання підготовчих робіт з реконструкції офісних приміщень на АДРЕСА_1 з розширенням. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області 02 червня 2011 року зареєстровано вказану декларацію за № ЛВ 1311002385.
08 листопада 2011 року ОСОБА_1 подано до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області декларацію про початок виконання будівельних робіт з реконструкції офісних приміщень на АДРЕСА_1 з розширенням за рахунок надбудови у м. Львові. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області 11 листопада 2011 року зареєстровано вказану декларацію за № ЛВ 08311070.
У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що Інспекцією ДАБК у Львівській області зареєстровано оскаржувані декларації про початок виконання підготовчих робіт та про початок виконання будівельних робіт по реконструкції офісних приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , у той час як ОСОБА_1 на орендованій у Львівської міської ради земельній ділянці знесено офісну будівлю, яка підлягала реконструкції, та розпочато нове самовільне будівництво.
Крім цього, скаржник зазначає, що до оскаржуваних декларацій внесено неправдиві відомості про наказ директора департаменту містобудування від 18 жовтня 2010 року № А-355 «Про затвердження ОСОБА_1 вимог до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції офісних приміщень на АДРЕСА_1 з розширенням за рахунок надбудови», оскільки рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 23 вересня 2011 року № 863 такий наказ було скасовано.
Також скаржник посилається на Положення про Галицьку районну адміністрацію Львівської міської ради, затверджене рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 01 листопада 2016 року № 977, відповідно до якого позивач має повноваження щодо вжиття заходів стосовно фактів самочинного будівництва; вважає, що суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин вказане Положення, яке підтверджує право Галицької районної адміністрації Львівської міської ради на звернення до суду з адміністративним позовом.
Від інших учасників справи заперечення або відзиву на касаційну скаргу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2017 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Повноваження ДАБІ України та Інспекції ДАБК у м. Львові у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із статтею 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після: реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I - III категорій складності.
Зазначені у частині першій цієї статті документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва.
Орган державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, веде єдиний реєстр отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об'єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, повернених декларацій та відмов у видачі таких дозволів і сертифікатів, який формується на підставі інформації, поданої органами державного архітектурно-будівельного контролю. Доступ користувачів до даних реєстру здійснюється безоплатно через офіційний веб-сайт Державної архітектурно-будівельної інспекції України.
Відповідно до статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням або зареєстрованою декларацією про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах, що належать до I - III категорій складності, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.
Реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт проводить орган державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом п'яти робочих днів з дня надходження декларації. Виконувати будівельні роботи, підключати об'єкт будівництва до інженерних мереж та споруд без реєстрації зазначеної декларації забороняється. За наявності зареєстрованої декларації про початок виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається.
Замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про початок виконання будівельних робіт, та виконання будівельних робіт без зареєстрованої декларації.
З аналізу наведених законодавчих норм можна дійти висновку про те, що реєстрація декларації про початок будівництва є обов'язковою умовою для початку виконання будівельних робіт. Відповідальність за повноту та достовірність інформації, наведеної в декларації, несе замовник будівництва (особа, яка подає декларацію).
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, 02 червня 2011 року Інспекцією ДАБК у Львівській області зареєстровано подану ОСОБА_1 декларацію про початок виконання підготовчих робіт з реконструкції офісних приміщень на АДРЕСА_1 з розширенням. 11 листопада 2011 року зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт з реконструкції офісних приміщень на АДРЕСА_1 з розширенням.
У касаційній скарзі Галицька районна адміністрація Львівської області зазначає, що Інспекцією ДАБК у Львівській області зареєстровано оскаржувані декларації про початок виконання підготовчих робіт та про початок виконання будівельних робіт по реконструкції офісних приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , які містять неправдиву інформацію, що, на думку скаржника, є підставою для їх скасування.
Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що станом на дату винесення рішення в цій справі судом першої інстанції право власності на спірний об'єкт, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (громадський будинок офісні приміщення), зареєстровано за ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право власності № 50768116 від 24 грудня 2015 року, яке видане на підставі декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, зареєстрованої 02 грудня 2015 року № ЛВ 143153382378. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із статтею 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I - III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.
Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється (частина восьма).
Зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об'єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього. Підключення закінченого будівництвом об'єкта, прийнятого в експлуатацію, до інженерних мереж здійснюється протягом десяти днів з дня відповідного звернення замовника до осіб, які є власниками відповідних елементів інженерної інфраструктури або здійснюють їх експлуатацію.
Замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об'єкта до експлуатації, та за експлуатацію об'єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.
За правилами статті 26 цього Закону завершальним етапом будівництва об'єкту містобудування є реєстрація права власності на такий об'єкт.
З огляду на викладене, можна дійти висновку, що реєстрація декларації про початок виконання будівельних робіт є актом одноразового застосування, який потягнув за собою настання певних правових наслідків, в тому числі вчинення дій щодо реалізації наданого декларацією права на проведення будівельних робіт.
З моменту реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, з якою пов'язується закінчення будівництва об'єкта містобудування, декларація про початок виконання будівельних робіт вичерпала свою дію.
Разом з тим, після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об'єкту до самочинного в силу його узаконення.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16, від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а, від 05 червня 2019 року у справі № 815/3172/18.
Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України встановлено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
У рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що у Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп.
Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування, враховуючи також і наявність делегованих повноважень, є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що задоволення позову та скасування реєстрації декларації про початок виконання підготовчих робіт від 02 червня 2011 року № ЛВ1311002385, реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт від 08 листопада 2011 року № ЛВ 08311070, а також скасування декларації про готовність до експлуатації об'єкта, який належить до І - ІІІ категорії складності, зареєстрованої 02 грудня 2015 року № ЛВ 143153382378, жодним чином не призведе до захисту порушених, на думку позивача, його прав і свобод саме в публічній сфері.
Стосовно права Галицької районної адміністрації на звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України. Тобто, суб'єкт владних повноважень має право звертатися до адміністративного суду, якщо таке право прямо передбачене Конституцією або законами України.
Згідно з положеннями частини першої статті 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування включає, зокрема, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради.
Згідно з пунктом 1.1. Положення про Галицьку районну адміністрацію Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 01 листопада 2016 року № 977, Галицька районна адміністрація Львівської міської ради є виконавчим органом Львівської міської ради відповідно до ухвали міської ради від 26 травня 2016 року № 505 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів», утвореним відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Отже, Галицька районна адміністрація Львівської міськради належить до системи органів місцевого самоврядування, діє як самостійне управління та реалізує, зокрема, повноваження у сфері архітектурно-будівельного контролю в інтересах територіальної громади м. Львова.
У свою чергу, відповідно до частини четвертої статті 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту 1.4. Положення про Галицьку районну адміністрацію Львівської міської ради райадміністрація є юридичною особою та, зокрема, має право виступати позивачем і відповідачем, третьою особою, яка заявляє / не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача / відповідача у судах від свого імені. При цьому пунктом 4.50 Положення передбачено, що до повноважень Галицької районної адміністрації Львівської міськради належить, зокрема, розгляд питань та вжиття заходів у порядку, встановленому виконавчим комітетом, щодо фактів самовільного будівництва (погодження, приведення до попереднього стану, демонтажу тощо).
Згідно з пунктом 5.9 Положення про Галицьку районну адміністрацію Львівської міської ради Галицька районна адміністрація Львівської міської ради для реалізації завдань та виконання повноважень, передбачених цим Положенням, іншими нормативними актами, районна адміністрація має право, зокрема, звертатись до суду з позовними заявами у порядку, встановленому законодавством України, у тому числі про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, забезпечення представництва інтересів районної адміністрації в органах державної влади, підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності безпосередньо керівником або на підставі виданої керівником довіреності.
На цій підставі колегія суддів доходить до висновку про те, що Галицька районна адміністрація Львівської міськради, як орган місцевого самоврядування, наділена правом на звернення до адміністративного суду у даних спірних правовідносинах відповідно до статті 17 КАС України, статті 71 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/2243/17.
Разом з тим, колегія суддів виходить з того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушених прав, оскільки такі дії не будуть спрямовані на досягнення поставленої мети, а саме: забезпечення дотримання суб'єктом містобудівної діяльності правил благоустрою, визначених, зокрема, Законом України «Про благоустрій населених пунктів», оскільки за наявності чинного свідоцтва про право власності на новозбудований (реконструйований) об'єкт будівництва скасування зазначених декларацій не тягне за собою настання будь-яких правових наслідків.
При цьому колегія суддів зазначає, що після реєстрації права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна, у разі наявності підстав вважати об'єкт самочинним будівництвом відповідно до частини першої статті 376 Цивільного кодексу України та статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», позивач може звернутися з позовом про знесення самочинно самочинного будівництва у порядку, встановленому законом.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 826/12543/16.
Оскільки судом касаційної інстанції не встановлено неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні рішення судами першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до частини першої статті 350 КАС України касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,
Касаційну скаргу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: І.В. Желєзний
Н.В. Коваленко