Справа № 755/12610/19 Суддя (судді) першої інстанції: Яровенко Н.О.
04 вересня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Файдюка В.В., Ганечко О.М.
за участю секретаря Муханькової Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 12 серпня 2019 року у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , -
Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області звернулося до Дніпровського районного суду м.Києва з адміністративним позовом до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про продовження строку затримання відповідача.
Дніпровський районний суд м.Києва своїм рішенням від 12 серпня 2019 року позов задовольнив.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 12 серпня 2019 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, апелянт зазначає, що він не перешкоджав ідентифікації, а навпаки сприяв цьому та надавав правдиву інформацію стосовно себе. Доводи суду першої інстанції про відсутність заповненої анкети для дозволу на повернення апелянт вважає необґрунтованими, оскільки анкета для отримання дозволу на повернення була заповнена у повному обсязі. Апелянт зазначає, що його особа була встановлена ще рік тому, що підтверджується рішенням про примусове повернення, протоколом про адміністративне правопорушення та довідкою про особу №126, складеними ще 10.08.2018 року, де зазначені всі відомості.
Дана справа належить до категорії термінових справ, передбачених ст. 288 КАС України та підлягає розгляду з урахуванням особливостей, передбачених параграфом 2 глави 11 КАС України.
Судове засідання проведено без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що у серпні 2018 року громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , незаконно, поза пунктом пропуску, перетнув державний кордон України. Паспортного документа при собі не мав.
10.08.2018 року у ході профілактичних заходів відповідач був затриманий співробітниками Національної поліції.
Цього ж дня відносно громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.203 КУпАП та винесено постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1700 грн.).
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 13.08.2018 року було задоволено позов ГУ ДМС України в місті Києві. Примусово видворено громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України. Затримано останнього з поміщенням його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на строк, необхідний для забезпечення примусового видворення за межі України, але не більше як на шість місяців.
В подальшому рішенням Вознесенського районного суду Миколаївської області від 11.02.2019 року продовжено строк затримання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на шість місяців до 13 серпня 2019 року.
З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до Чернігівського ПТПІ (місце перебування позивача) з проханням заповнити анкету для Посольства Народної Республіки Бангладеш з метою документування відповідача свідоцтвом на повернення в країну походження, проте останній від заповнення анкети відмовився.
Оскільки процедуру ідентифікації відповідача не завершено, позивач звернувся до суду з позовом про продовження строку його затримання.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявні визначені ст. 289 КАС України підстави для продовження строку затримання відповідача в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, у зв'язку неможливість ідентифікації особи відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» закріплено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Частиною 1 статті 289 КАС України передбачено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Згідно ч. 11, 12 ст. 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення (реадмісію) або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Частиною 13 статті 289 КАС України передбачено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Системний аналіз викладених законодавчих положень надає підстави стверджувати, що видворення іноземного громадянина, який не має жодних документів, за межі України обумовлює необхідність встановлення його особи, тобто чіткої ідентифікації компетентними органами країни походження.
При цьому, законодавством (частиною тринадцятою статті 289 КАС) регламентовано дві умови, наявність хоча б однієї з яких надає підстави для прийняття адміністративним судом рішення про продовження затримання такої особи в межах максимально можливого строку (18 місяців).
Також, колегія суддів зазначає, що Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства яка затверджена спільним Наказом МВС України, Адміністрацією ДПС України, Службою безпеки України № 353/271/150 від 23.04.2012 року (далі - Інструкція) регламентовано порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України, органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України.
Так, п. 2.7 Інструкції № 353/271/150 передбачено, що у разі відсутності в іноземця документів, що посвідчують особу, територіальний орган, територіальний підрозділ ДМС, орган СБУ або орган охорони державного кордону України вживають заходів щодо їх ідентифікації та документування (запити до дипломатичних представництв або консульських установ із долученням двох кольорових фотокарток на кожну особу).
У разі відсутності відповіді від компетентних органів країни походження іноземця запити щодо його ідентифікації надсилаються через Департамент консульської служби МЗС України повторно (абз. 3 п. 2.7 Інструкції).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не має документів, які б підтверджували його особу, а тому для виконання прийнятого рішення суду про його видворення, яке набрало законної сили, необхідно ідентифікувати його особу.
З метою ідентифікації особи відповідача, позивачем направлявся до Миколаївського ПТПІ (місце перебування позивача) відповідний лист щодо заповнення відповідачем анкети встановленого зразка та надання фотокарток. Проте, Миколаївським ПТПІ було повідомлено про відмову відповідача у заповненні цих анкет.
Також Центральне міжрегіональне управління державної міграційної служби у місті Києві та Київській області зверталось до Почесного Консульства Народної Республіки Бангладеш з листом, в якому повідомлялось про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , утримується в Миколаївському ПТПІ ДМС України на підставі рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 13.08.2018 року. У громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 відсутні будь-які документи, на підставі яких можливе виконання рішення суду та з метою виконання вище зазначеного рішення громадянин виявив бажання та самостійно заповнив анкету встановленого зразка. З урахуванням наведеного позивач просив посприяти у документуванні останнього проїзним документом до Народної Республіки Бангладеш, звільнивши його від консульського збору.
Проте, станом на подання позову до суду відповіді з Консульства Народної Республіки Бангладеш не надходило.
Таким чином, позивач позбавлений можливості виконати рішення суду про примусове видворення відповідача через відсутність документів, на підставі яких можливе його повернення до Народної Республіки Бангладеш.
Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів вважає, що в даному випадку наявні умови, передбачені п. 13. ст. 289 КАС України, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, а саме неможливість забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк, а тому вимоги позивача щодо продовження строку затримання відповідача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, апеляційним судом враховуються правові висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні від 09.12.1980 р. у справі «Х проти Швейцарії», в якому Суд зазначив, що затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції може бути виправдане у відповідності до другої частини статті 5 § 1 (f) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод запитами від компетентних органів, навіть якщо офіційне прохання або наказ про екстрадицію не видано, оскільки такі запити можуть вважатися «заходами» в розумінні цього положення.
Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ практику Суду як джерело права.
Стосовно доводів апелянта про те, що він співпрацював з позивачем та не ухилявся від ідентифікації, колегія суддів зазначає, що дані обставини дійсно є важливими, але їх наявність не виключає законодавчо регламентованої можливості продовження затримання відповідача у порядку ст. 289 КАС України, про що зазначалося вище.
Твердження апелянта про те, що для задоволення вимог позивача у цій справі повинні бути одночасно дві підстави: неодержання інформації з країни походження та відсутність співпраці з боку іноземця, але друга підстава відсутня, апеляційний суд до уваги не приймає як такі, що засновуються на довільному тлумаченні вказаної норми КАС України, і не відповідають цілі затримання відповідача - для його ідентифікації з метою видворення та реалізації відповідного судового рішення.
Також колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на постанови Шостого апеляційного адміністративного суду України, оскільки такі судові рішення, відповідно до ст. 7 КАС України, не є джерелами права, що застосовуються судом при вирішенні справ, та виходячи з норм ч. 5 ст. 242 КАС України їх висновки не є обов'язковими для врахування.
Доводи апелянта про те, що затримання є крайнім заходом, судова колегія приймає до уваги та враховує, але зазначає, що в даному випадку наявні достатні правові підстави для його застосування і задоволення цього позову відповідає як наведеним вище нормам національного законодавства, так і Конвенції та практиці ЄСПЛ.
Надаючи оцінку доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 12 серпня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: В.В. Файдюк
О.М.Ганечко