03 вересня 2019 року справа №360/3137/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Компанієць І.Д., Сіваченка І.В., за участю секретаря судового засідання - Тішевського В.В., представника позивач - адвоката - Мураховського О.О., представника відповідача - Горбачова С.О., діючого за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Голови комісії з реорганізації Донбаського державного технічного університету Поркуян Ольги Вікторівни на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року про повернення позовної заяви у справі № 360/3137/19 (головуючий суддя І інстанції - Захарова О.В.), складене у повному обсязі 30 липня 2019 року у м. Сєвєродонецьк Луганської області за позовом Донбаського державного технічного університету до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення № 0003615006 від 19 листопада 2018 року,-
10 липня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Донбаського державного технічного університету до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення № 0003615006 від 19 листопада 2018 року (а.с. 5-8).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року визнано неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказані у заяві Донбаського державного технічного університету про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення № 0003615006 від 19 листопада 2018 року. У поновленні строку звернення до адміністративного суду Донбаського державного технічного університету з позовними вимогами до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення № 0003615006 від 19 листопада 2018 року відмовлено. Позовну заяву Донбаського державного технічного університету до Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення № 0003615006 від 19 листопада 2018 року залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду заяви про поновлення строку звернення з зазначенням інших підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду та наданням доказів поважності його пропуску (а.с. 1-3).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду 30 липня 2019 року адміністративний позов Донбаського державного технічного університету до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску до № 0003615006 від 19 листопада 2018 року повернуто позивачу з підстав не наведення поважних підстав для поновлення строку звернення до суду та відмови у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду (а.с. 42-44).
Не погодившись із вищевказаною ухвалою, голова комісії з реорганізації Донбаського державного технічного університету ОСОБА_1 Вікторівна подала апеляційну скаргу, в якій просила суд скасувати ухвалу суду першої інстанції, визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та направити позовну заяву до Луганського окружного адміністративного суду для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.
В обґрунтуванні апеляційної скарги, зазначено, що строк звернення до адміністративного суду пропущено у зв'язку з отриманням позивачем 26 листопада 2018 року спірного рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пеня за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску від 19.11.2018 року № 0003615006 та направлення заяви до голови Головного управління ДФС у Луганській області про незастосування штрафних санкцій та нарахування пені , яка не була задоволена .
Після вжиття заходів досудового врегулювання спірних правовідносин позивачем подано позовну заяву.
Зазначив, що з 23 травня 2019 року по 28 травня 2019 року законний представник інституту голова ліквідаційної комісії з реорганізації ДонДТУ ОСОБА_2 . знаходилась у відрядженні, тому позов подано з пропуском строку на декілька днів , що є поважною причиною.
Окрім того, апелянт вважає, що повернення позовної заяви перешкоджає завершенню реорганізації університету (а.с. 48-51).
Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, скасувати ухвалу суду першої інстанції та визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду, а справу направити на продовження розгляду .
02 вересня 2019 року до канцелярії суду надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 10 липня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Донбаського державного технічного університету до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення № 0003615006 від 19 листопада 2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску до № 0003615006 від 19 листопада 2018 року , яке надійшло до відділу документообігу позивача 26 листопада 2018 року(а.с. 5-8).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду 30 липня 2019 року адміністративний позов Донбаського державного технічного університету до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску до № 0003615006 від 19 листопада 2018 року повернуто позивачу з підстав відмови у поновленні строку звернення до суду з позовними вимогами. (а.с. 42-44).
Вищевказана ухвала є спірною при розгляді даної справи.
Суд першої інстанції залишаючи позовні вимоги без розгляду виходив з того, що позивачем пропущено встановлений строк звернення до суду.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 4 ст.122 встановлено, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
Згідно преамбули Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
За визначенням, наведеним у пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною першою статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За положеннями частини другої статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Завдання та функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, яким за положеннями пункту 31 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є орган доходів і зборів та його територіальні органи (в частині адміністрування єдиного внеску), права та обов'язки органів доходів і зборів визначені статтями 12, 13, 14 цього Закону.
Відтак, облік платників єдиного внеску, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення і строки сплати єдиного внеску, його розмір, повноваження органів доходів і зборів, а також відповідальність за порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску визначає виключно Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник єдиного внеску має право: оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб.
Згідно абзацами 1, 2, 4 частини чотирнадцятої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску. Суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до органу доходів і зборів вищого рівня або до суду з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це територіального органу доходів і зборів, яким прийнято це рішення. Порядок, строки та процедура оскарження вимоги про сплату єдиного внеску поширюються на оскарження рішень органу доходів і зборів щодо нарахування пені та застосування штрафів.
Положеннями абзаців 5-7, 9 частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску. У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.
Отже вказаними положеннями визначений порядок дій платника в частині непогодження із отриманим рішенням про нарахування пені та застосування штрафів, яким є адміністративний чи судовий вид оскарження.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення таких строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Відтак, діючим законодавством, регулюючим спірні правовідносини встановлений особливий порядок оскарження рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, а саме протягом десяти днів з моменту його отримання, при цьому, право на оскарження рішення є чітко визначеним, або до органу доходів і зборів вищого рівня або до суду з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це територіального органу доходів і зборів.
Як зазначає позивач, строк звернення до суду було пропущено у зв'язку з досудовим врегулюванням даного спору шляхом подання заяви до контролюючого органу на спірне рішення.
Дійсно, положення абзацу 5 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI передбачають наступні способи оскарження вимоги: адміністративний або судовий порядок. Втім, правове регулювання, наведене у абзаці 9 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI, свідчить, що навіть у випадку обрання адміністративного способу оскарження, за наслідками якого згоди з органом доходу і зборів не досягнуто (відмова у розгляді або у задоволенні скарги), у особи зберігається право оскаржити вимогу про сплату внеску ще і в суді. Таке право має бути реалізоване протягом 10 днів з дня надходження відповідного рішення органу ДФС України платнику ЄСВ.
Таким чином, платник податків має право оскаржити рішення податкового органу в адміністративному і/або судовому порядку. При цьому оскарження такого рішення в адміністративному порядку, не позбавляє його права на судове оскарження з дотриманням строків, визначених абзацом 9 частини 4 статті 25 Закону №2464-VI.
При цьому, для висновку, що особа скористалась процедурою адміністративного оскарження вимоги та дотрималась строку звернення до суду, слід дослідити як саму скаргу, так і надану податковим органом відповідь із з'ясуванням дати отримання останньої платником ЄСВ.
Крім того, колегія суддів вважає, що сам факт подання такої скарги позивачем (хоч і не до уповноваженого органу), може свідчити про вжиття платником єдиного внеску заходів щодо своєчасного узгодження спірної вимоги шляхом її адміністративного оскарження, якому суди під час вирішення питання про додержання або пропуск строку звернення до суду мали надати відповідну правову оцінку.
З матеріалів справи вбачається, що позивач дійсно 05.12.2018 року звертався до відповідача з заявою за № 1462/94 щодо незастосування до нього штрафних та фінансових санкцій , на який отримав лист відмову від 10.12.2018 року за № 8605/9/1232-13-06 ( а.с.120-122) .
Суд апеляційної інстанції не вважає це підставою для визнання причин пропуску строку поважними, оскільки нормами закону встановлено право «обрати спосіб захисту» шляхом обрання органу до якого подається скарга на спірне рішення, податкового чи судового, при цьому, позивачем обрано саме звернення до податкового органу з проханням не застосовувати штрафні санкції, а не звернення зі скаргою щодо прийнятого спірного рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач із позовом про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску до №0003615006 від 19 листопада 2018 року звернувся до суду лише 29 травня 2019 року (дата отримання спірного рішення - 26 листопада 2018 року), тобто з пропуском десятиденного строку на звернення до суду з даним позовом.
Аналогічної думки дійшов Верховний Суд у постанові 17 липня 2019 року по справі № 0740/1050/18
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення таких строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому, поважними причинами пропуску строку на звернення до суду, в свою чергу, визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24 квітня 2018 року у справ № 816/1630/17.
Позивач/апелянт як поважну причину пропуску строку звернення до адміністративного суду зазначає, що єдиний законний представник Донбаського державного технічного університету, голова комісії з реорганізації ОСОБА_2 знаходилась у відрядженні з 23 травня 2019 року по 28 травня 2019 року згідно з наказом від 20.05.2019 № 60/1/1 «Про відрядження», однак суд апеляційної інстанції не визнає як поважними такі причини, оскільки відрядження відбулось з 23 травня 2019 року, після спливу строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області № 0003615006 від 19 листопада 2018 року.
Інших обставин неможливості своєчасного звернення з даним адміністративним позовом позивачем не наведено.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного суду України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17 липня 1997 року) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Разом з тим, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30 серпня 2006 року (справа "Каменівська проти України"), "право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду..., не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності".
У пункті 45 рішення Європейського Суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року зазначено, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила мають бути застосовані.
Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс та інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Висновки суду збігаються з аналогічною позицією Верховного Суду в ухвалі від 13 березня 2018 року по справі за № 800/474/17.
Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду із даним позовом, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про необхідність залишення позовної заяви без розгляду .
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, оскільки суд першої дійшов вірного висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Керуючись статтями 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу голови комісії з реорганізації Донбаського державного технічного університету Поркуян Ольги Вікторівни - залишити без задоволення.
Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року про повернення позовної заяви у справі № 360/3137/19 - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 03 вересня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 06 вересня 2019 року.
Судді Т.Г.Арабей
І.Д. Компанієць
І.В. Сіваченко