Справа № 756/14650/18 Головуючий у суді першої інстанції:Жук М.В.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/9641/2019 Доповідач у суді апеляційної інстанції:Волошина В.М.
28 серпня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Слюсар Т.А., Панченка М.М.
Секретаря судового засідання Маличівській Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 14 травня 2019 року у цивільній справі за позовами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Прокуратури Київської області, Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві про звільнення майна з-під арешту.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Прокуратури Київської області, Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві про зняття арешту з майна.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 .
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 подала окремий позов до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Прокуратури Київської області, Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві про зняття арешту з майна.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року об'єднано в одне провадження, з присвоєнням єдиного номеру провадження № 756/14650/18, позови ОСОБА_2 та ОСОБА_1
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 14 травня 2019 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Прокуратури Київської області, Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві про звільнення майна з-під арешту закрито.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі порушує питання про скасування ухвали суду першої інстанції з направленням справ до суду першої інстанції, мотивуючи тим, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, не врахував, що справи про зняття арешту з майна розглядаються у порядку цивільного судочинства, як це визначено частиною 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Як свідчать подані до суду матеріали позовної заяви, що арешт на квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної часткової власності їй та членам її сім'ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , здійснений в рамках кримінального провадження без належних правових підстав, оскільки засуджений до довічного ув'язнення з конфіскацією його майна ОСОБА_2 та її син ОСОБА_2 є різними особами, які мають однакові прізвища ім'я та по-батькові, але різні дати народження та різні ідентифікаційні номери. Оскільки накладена заборона на право розпоряджатися нерухомим майном (арешт майна) порушують права власників, тому співвласники звернулися до суду про зняття арешту з майна у порядку цивільного судочинства. Посилання суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі про можливість розгляду питання про зняття арешту квартири у кримінальному провадженні вважає безпідставними та незаконними, оскільки кримінальні склади Деснянського районного суду міста Києва та Київського апеляційного суду відмовились розглядати клопотання співвласника квартири ОСОБА_2 про зняття арешту з майна, з рекомендацією звернутися до суду у цивільному провадженні.
У поданому відзиві на апеляційну скарги Прокуратура Київської області просить скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судове рішення без змін, посилаючись на те, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції про закриття провадження у справі. Зазначила, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовані в порядку кримінального-процесуального законодавства, заходи щодо зняття чи скасування арешту з майна позивачів не вживались, а тому заява ОСОБА_1 про зняття арешту підлягає вирішенню в порядку, передбаченому вимогами ст.ст. 409, 411 КПК України (в редакції 1960 року).
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_7 підтримали доводи апеляційної скарги. Представник відповідача Прокуратури Київської області Борисюк А.А. - заперечував, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Відповідачі Державна податкова інспекція в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Відділ державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи судом повідомлені у встановленому законом порядку. У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Закриваючи провадження у справі за позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту, суд першої інстанції виходив із того, що зазначена справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки арешт на квартиру накладений в рамках кримінального провадження, а тому особа, яка вважає, що такими діями порушено її право власності, має право звернутися до суду про скасування арешту на майно у порядку кримінального судочинства.
З таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства - частина 1 статті 19 ЦПК України.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) звернулись у порядку цивільного судочинства в суд з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Прокуратури Київської області, Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві про зняття арешту з нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .
Свої вимоги обґрунтовують тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 06 січня 1998 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (після одруження прізвище ОСОБА_2 ) та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності в рівних долях належить квартира АДРЕСА_1 (а.с. 22).
Згідно даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та звернень до Деснянського районного суду міста Києва та Київського апеляційного суду вони дізналися, що у ході досудового слідства, яке проводилось в рамках КПК 1960 року, постановою слідчого прокуратури Київської області від 10 листопада 2001 року для забезпечення заявлених по справі цивільних позовів потерпілими, а також можливої конфіскації майна обвинуваченого ОСОБА_2 накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 10).
Вироком Апеляційного суду Київської області від 30 липня 2004 року визнано винним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у скоєнні злочинів, з визначенням йому покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю (а.с. 59-105).
Постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві від 14 квітня 2010 року в рамках примусового виконання виконавчого листа ВП № 18852961 щодо конфіскації майна, за яким стягувачем є держава, боржником - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_3 (а.с. 11).
Зазначали про те, що засуджений ОСОБА_3 та співвласник квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 є різними особами.
На підтвердження вимог долучили, зокрема, довідку з Міністерства внутрішніх справ України від 02 червня 2017 року, а також вирок Апеляційного суду Київської області від 30 липня 2004 року про те, що апеляційним судом засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 8).
Інша фізична особа з тим самим прізвищем, іменем, по батькові ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно довідки з Міністерства внутрішніх справ України серії ЧРЕ № 0489714 станом на 05 травня 2017 року до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває (а.с. 9).
Таким чином, відбувся збіг прізвища, імені, по батькові вказаних осіб, однак є різними дата та рік їх народження та інші ідентифікуючи фізичну особу дані.
З приводу того, що арешт на квартиру АДРЕСА_1 застосований без врахування усіх даних, що ідентифікують фізичну особу ОСОБА_3 , що призвело до помилкового арешту на квартиру, яка засудженому ОСОБА_3 не належить, співвласники квартира зверталися з клопотання про зняття арешту з майна (квартири АДРЕСА_1 ) в рамках кримінального провадження до Деснянського районного суду міста Києва та Київського апеляційного суду, однак отримали роз'яснення, що питання про звільнення нерухомого майна з-під арешту вирішується у порядку цивільного судочинства (а.с. 106, 152-153).
Посилаючись на те, що арешт на квартиру АДРЕСА_1 здійснено без належних для того правових підстав, оскільки співвласник квартири ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не був засуджений за вироком Апеляційного суду Київської області від 30 липня 2004 року з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, співвласники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом у порядку цивільного судочинства, в якому просили зняти безпідставно накладений арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
З окремим позовом звернувся до Оболонського районного суду міста Києва і третій співвласник квартири ОСОБА_2 (справа № 756/8979/17).
Перевіряючи додержання судом першої інстанції вимог процесуального законодавства при вирішенні питання про закриття провадження у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з тих підстав, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення дії, яка порушує право - стаття 16 ЦК України.
Покладення обов'язку припинити дію, яка порушує право, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу можливе щодо триваючого правопорушення, вчиненого іншою особою, яким створюються перешкоди в здійсненні суб'єктивного права. Зокрема, застосовується у справах за позовами про усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном (ст. 391 ЦК).
Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 19 ЦПК). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 26-30 ЦПК).
Частиною 2 статті 30 ЦПК України передбачено, що позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
За пред'явленими вимогами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вбачається, що арешт на квартиру АДРЕСА_1 у АДРЕСА_2 накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі щодо обвинувачення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі положень КПК України 1960 року.
Позивачі у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , не є сторонами кримінального провадження, звернулися в суд з позовом з підстав необгрунтованого обмеження їх права власності рішенням слідчого та державного виконавця.
Відповідно до пункту дев'ятого розділу XI "Перехідні положення" КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
З огляду на зазначене, на правовідносини, пов'язані з розв'язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.
В порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством (КПК України 1960 року), коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви боржників на правильність арешту майна.
Таким чином, право власності особи, яка не є учасником кримінального провадження, має захищатися шляхом зняття арешту з майна, оскільки на ці відносини поширюється законодавство про захист права власності.
Саме до цього зводяться роз'яснення, надані Пленумом Верховного Суду України у п. 4 постанови «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» від 27 серпня 1976 року № 6 в редакції від 30 червня 1978 року № 5.
Отже, вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту.
Відповідну правову позицію сформульовано Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року N 6-26цс13. Підстав для відступу від цієї позиції не знайшла Велика Палата Верховного Суду - постанова від 15 травня 2019 року справа № 372/2904/17-ц.
Твердження Прокуратури Київської області про те, що вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про зняття арешту з майна підлягають вирішенню в порядку, передбаченому вимогами ст.ст. 409, 411 КПК України (в редакції 1960 року) є безпідставними, оскільки в порядку, передбаченому ст. 409, 411 КПК України в редакції 1960 року) розглядаються заяви боржників про неправильність включення майна в опис, а також питання, пов'язані з виконання вироку, які стосуються засудженого, цивільного позивача і цивільного відповідача. Як встановлено колегією суддів та вбачається з матеріалів справи, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є учасниками кримінального провадження, а їх вимоги, пов'язані із захистом права власності на майно, що їм належить, шляхом зняття цього майна з-під арешту.
Виходячи з наведеного, висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі за поданими позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про зняття арешту з майна на тій підставі, що вони не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, не ґрунтується на вимог цивільного процесуального законодавства, що призвело до постановлення помилкової ухвали.
У відповідності до вимог статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема: порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що ухвалу суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 379, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 14 травня 2019 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 06 вересня 2019 року.
Головуючий
Судді: