ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
06 вересня 2019 року м. Київ№ 640/12978/19
Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України, про визнання протиправним та скасування наказу, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Міністерства юстиції України (далі також - МЮУ, відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 18 червня 2019 року за № 1858/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» (далі також - оскаржуваний наказ).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2019 року прийнято вказану вище позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та встановлено, що справа буде розглядатись одноособово суддею Вовком П.В. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Крім того, ухвалою суду від 23 липня 2019 року, зокрема, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) та залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України (далі також - Комісія, третя особа).
В наданому відповідачем відзиві на позовну заяву зазначається про те, що під час прийняття оскаржуваного наказу суб'єкт владних повноважень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Також, відповідачем було подано заяву про розгляд даної справи в порядку загального позовного провадження, яка не підлягає задоволенню з огляду не те, що спірні правовідносини та предмет доказування у даній справі не вимагають його проведення для повного та всебічного встановлення обставин справи та дана справа не належить до переліку, визначеного ч. 4 статті 257 КАС України.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для задоволення клопотання МУЮ про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_2 , суд виходить з наступного.
Положеннями статті 49 КАС України визначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
Разом з тим, з поданого відповідачем клопотання суд не вбачає визначених КАС України підстав для залучення ОСОБА_2 до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про необхідність закриття провадження у справі виходячи з наступного.
Згідно з п. 1 ч. 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 статті 2 КАС України).
Відповідно до положень статті 3 КАС України, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Положеннями ч. 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років».
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Предметом даного позову є правомірність прийнятого відповідачем наказу від 18 червня 2019 року за № 1858/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень». Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним наказом, зокрема:
скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 березня 2019 року № 46097326, прийняте державним реєстратором комунального підприємства «Результат» ОСОБА_3 , на підставі якого відкрито розділ Державного реєстру прав № 1792901780000 на квартиру, внесено запис на право власності № 30826021 ОСОБА_4 на квартиру;
скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 квітня 2019 року № 46313900, від 08 квітня 2019 року № 46363307, № 46363515, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Васильєвою Наталією Іванівною, на підставі яких припинено право власності ОСОБА_4 на квартиру відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування квартири від 04 квітня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 862, а також до Державного реєстру прав внесено записи про іпотеку та обтяження №№ 31078305, 31078082 щодо квартири на підставі нотаріально посвідченого договору іпотеки від 08 квітня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , зареєстровані в реєстрі за № 910.
Враховуючи те, що позовні вимоги в цій справі є похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття фізичними особами права власності на спірне майно і можуть впливати на майнові права та інтереси цих осіб, суд, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшов висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Тобто предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно (квартиру), оскільки заявлені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно.
Отже, спірні правовідносини у справі пов'язані з необхідністю захисту права на об'єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
З наведеного можна зробити висновок про те, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із житлових відносин.
Відповідно до ч. 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі також - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
На підставі ч. 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
У справі, що розглядається, позовні вимоги спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права власності на спірну квартиру внаслідок реєстрації цього нерухомого майна за фізичною особою.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб'єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 813/1362/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 825/642/18, від 29 січня 2019 року у справі № 803/1589/17, а також у постанові від 29 травня 2019 року № 826/9341/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82420792) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.
Згідно з ч. 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Враховуючи викладене, зважаючи на предметну юрисдикцію та характер правовідносин у цій справі, суд вважає, що даний спір непідвідомчий адміністративному суду, а є таким, що підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, що, як наслідок, є підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 статті 238 КАС України.
Керуючись статтями 238, 248, 256 КАС України, суд, -
Закрити провадження по справі № 640/12978/19 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що розгляд даної справи має здійснюватись в порядку цивільного судочинства.
Ухвала суду, відповідно до ч. 2 статті 256 КАС України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом 15 днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя П.В. Вовк