28 серпня 2019 року м. Чернігів Справа № 620/1270/19
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Падій В.В.,
за участю секретаря Кондратенко О.В.,
представника позивача ОСОБА_1 А.М.,
представника відповідача Нужняка С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Чернігівторф» до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування постанов,
Державне підприємство «Чернігівторф» (далі - ДП «Чернігівторф») звернулось до суду з позовом до Управління Держпраці у Чернігівській області, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати постанови начальника Управління Держпраці у Чернігівській області Дорошенка С.В. від 04.04.2019 №№ 25-24-022/0241/107, 25-24-022/0241/108 про накладення уповноваженими посадовими особами на Державне підприємство «Чернігівторф» штрафів у сумі 12519,00 грн. та у сумі 542490,00 грн.
Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено про порушення відповідачем строків розгляду справи про накладення штрафу, оскільки акт інспекційного відвідування був складений 15.03.2019, а постанови про накладення штрафу прийняті 04.04.2019, тобто через 21 день з дня складання акту. Також позивач зазначив, що відповідачем не враховано відсутність вини філії «Смолинський торфзавод» Державного підприємства «Чернігівторф» у порушенні встановлених термінів виплати заробітної плати.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 27.05.2019 прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову.
Відповідачем, у встановлений судом строк, подано відзив на адміністративний позов, в якому останній не погоджується з позовними вимогами, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що за результатами інспекційного відвідування структурного підрозділу позивача встановлені порушення вимог трудового законодавства, а саме порушення частини 4 статті 115, частини 1 статті 116, частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України, про що складено акт інспекційного відвідування від 15.03.2019 №25-24-022/0241, який підписаний представником позивача 15.03.2019 без зауважень. На підставі абзацу 3 частини 2 статті 265, абзацу 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України 04.04.2019 винесені постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №25-24-022/0241/107 та №25-24-022/0241/108 на Державне підприємство «Чернігівторф» у розмірі 12519,00 грн. та 542490,00 грн., які отримані керівником підприємства під час розгляду справи 04.04.2019. Вважає, що інспекційне відвідування було проведено з підстав та в порядку визначених Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваних постанов.
Позивачем подано до суду письмові пояснення, у яких останній зазначив, що у даному випадку штрафи накладені на підставі акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю, що не передбачено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509. Також зазначив, що на Державне підприємство «Чернігівторф» накладені штрафні санкції за порушення частини 4 статті 115, частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України. Разом з тим постанова від 04.04.2019 про накладення штрафу на позивача винесена на підставі абзацу 3 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України. Однак вказана норма свідчить про недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, натомість відповідальність за порушення строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі передбачена абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України. Крім того зазначив, що відповідач також послався на абзац 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, однак вказана норма передбачає відповідальність за недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Ухвалою суду від 26.07.2019 задоволено заяву представника ДП «Чернігівторф» та строк підготовки справи №620/1270/19 до розгляду по суті продовжено до 14:00 год. 12.08.2019.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві та у письмових поясненнях.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі та просив суд у їх задоволенні відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що ДП «Чернігівторф» з 21.06.1994 зареєстровано в якості юридичної особи, і його відокремленим структурним підрозділом є, зокрема, Філія «Смолинський торфозавод» ДП «Чернігівторф» (код ЄДРПОУ ВП 26467698) без права юридичної особи, яка не є самостійним суб'єктом господарської діяльності, що підтверджується роздруківкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Статутом ДП «Чернігівторф» (нова редакція), затвердженим наказом Міненерговугілля України від 03.09.2018 №455 та Положенням про Філію «Смолинський торфозавод» ДП «Чернігівторф», затвердженим наказом тимчасово виконуючого обов'язки директора ДП «Чернігівторф» від 29.12.2017 №74/1 (а.с.15-21,82-96,97,99-105).
01.03.2019 до Управління Держпраці у Чернігівській області надійшов лист Головного управління статистики у Чернігівській області від 01.03.2019 №07.2-10/541-19, надісланий на запит Управління Держпраці у Чернігівській області від 14.12.2018 №02-04/7261, з переліком підприємств, установ та організацій Чернігівської області, які повідомили до органів державної статистики про наявність заборгованості з виплати заробітної плати на 01.02.2019, у якому зазначена, зокрема, Філія «Смолинський торфозавод» ДП «Чернігівторф» (код ЄДРПОУ ВП 26467698) (а.с.45).
Наказом начальника Управління Держпраці у Чернігівській області від 06.03.2019 №80 «Про проведення контрольних заходів» зобов'язано начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів ОСОБА_2 організувати здійснення інспекційних відвідувань, зокрема, Філії «Смолинський торфозавод» ДП «Чернігівторф» щодо додержання законодавства про працю в частині строків нарахування і виплати заробітної плати (а.с.46).
На підставі вищевказаного наказу головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Чернігівській області ОСОБА_3 (далі - інспектор праці Дудар Л.М ОСОБА_4 ) видано направлення на проведення контрольного заходу від 06.03.2019 №283 та доручено провести інспекційне відвідування позивача у період з 11 по 15 березня 2019 року щодо додержання законодавства про працю в частині строків нарахування і виплати заробітної плати, за інформацією Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати (а.с.47).
За результатами проведеного інспекційного відвідування уповноваженими особами складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 15.03.2019 №25-24-022/0241 (далі - акт інспекційного відвідування), у якому зазначено, що заробітна плата працівникам Філії «Смолинський торфозавод» ДП «Чернігівторф» виплачується рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що перевищує 16 календарних днів та пізніше 7 днів після закінчення періоду за який здійснюється виплата. Станом на 15.03.2019, згідно з наданою довідкою про використання коштів підприємства, заборгованість по заробітній платі відсутня. Заробітна плата працівникам Філії «Смолинський торфозавод» ДП «Чернігівторф» за весь час щорічної відпустки виплачується пізніше ніж за три дні до початку відпустки. Працівникам не нараховано і не виплачено середній заробіток за час затримки, по день фактичного розрахунку належних звільненим працівникам сум. Враховуючи наведене, інспектор праці встановив порушення позивачем вимог трудового законодавства, а саме порушення частини 4 статті 115, частини 1 статті 116, частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України. Акт підписано директором Філії «Смолинський торфозавод» ДП «Чернігівторф» ОСОБА_5 без зауважень (а.с.7-11).
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням начальника Управління Держпраці у Чернігівській області Дорошенко С.В. від 21.03.2019 №83 щодо розгляду справи про накладення штрафу прийнято до розгляду акт інспекційного відвідування від 15.03.2019 №25-24-022/0241 та призначено розгляд справи на 14 год. 30 хв. 04.04.2019, про що повідомлено позивача рекомендованим повідомленням від 25.03.2019 №10-04/1810, яке позивач отримав 27.03.2019 (а.с.48-50).
04.04.2019 начальником Управління Держпраці у Чернігівській області Дорошенком С.В. було розглянуто справу та на підставі акту інспекційного відвідування від 15.03.2019 №25-24-022/0241 і абзацу 3 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України винесено постанову №25-24-022/0241/107 про накладення штрафу на ДП «Чернігівторф» у сумі 12519,00 грн. за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі, а саме: заробітна плата працівникам весь час щорічної відпустки виплачується пізніше, ніж за три дні до її початку (частина 4 статті 115 Кодексу законів про працю України); при звільненні працівників виплата всіх сум, що належать їм від підприємства, не провадиться в день звільнення (частина 1 статті 116 Кодексу законів про працю України) (а.с.13,51).
Також 04.04.2019 начальником Управління Держпраці у Чернігівській області Дорошенком С.В. було розглянуто справу, за участю тимчасово виконуючого обов'язки директора ДП «Чернігівторф» Бондаренко Ю.В., та на підставі акту інспекційного відвідування від 15.03.2019 №25-24-022/0241 і абзацу 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України винесено постанову №25-24-022/0241/108 про накладення штрафу на ДП «Чернігівторф» у сумі 542490,00 грн. за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, а саме: не нарахування та не виплата середнього заробітку звільненим працівникам Ковалю Михайлу ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 за весь час затримки з дати звільнення по день фактичного розрахунку (частина 1 статті 117 Кодексу законів про працю України) (а.с.12,52).
Вказані постанови 04.04.2019 вручені особисто тимчасово виконуючому обов'язки директора ДП «Чернігівторф» ОСОБА_19 , що підтверджується особистим підписом у постановах.
Вважаючи протиправними оскаржувані постанови про накладення штрафу, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.
Так, згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Частиною 4 статті 2 Закону України від 05.04.2007 №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачено, що заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
При цьому відповідно до статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції, та здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються. Згідно зі статтею 16 вказаної Конвенції інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.
У свою чергу процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі - Порядок №295, чинний на момент проведення інспекційного відвідування).
Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження) (пункт 3 Порядку №295).
Відповідно до підпункту 6 пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться за інформацією, зокрема, Держстату та її територіальних органів про наявність заборгованості з виплати заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №295 передбачено, що про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі. Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.
Під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред'явити об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення (пункт 9 Порядку №295).
Пунктом 12 Порядку №295 визначено, що вимога інспектора праці про надання об'єктом відвідування для ознайомлення документів та/або їх копій чи витягів з документів, пояснень, доступу до приміщень, організації робочого місця, внесена в межах повноважень, є обов'язковою для виконання.
Згідно з пунктами 19, 20 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.
В силу пункту 21 Порядку №295 якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об'єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.
Відповідно до пункту 29 Порядку №295 заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
У свою чергу, у відповідності до вимог частини 1 статті 265 Кодексу законів про працю України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення (абзац 3 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України); недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України).
Частиною 4 статті 265 Кодексу законів про працю України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами 2 - 7 статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - штрафи), визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі - Порядок №509).
Відповідно до пункту 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.
Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд. У разі надходження від суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів (пункти 3, 4, 5 Порядку №509).
Пунктом 6 Порядку №509 передбачено, що про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Положеннями пунктів 7, 8 Порядку №509 передбачено, що справа розглядається за участю представника суб'єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що відповідач при проведенні інспекційного відвідування, розгляді справи та прийнятті оскаржуваної постанови дотримався встановленої чинним законодавством України процедури.
При цьому суд відхиляє твердження позивача, що відповідачем порушено строки розгляду справи про накладення штрафу, оскільки акт інспекційного відвідування був складений 15.03.2019, а постанови про накладення штрафу прийняті 04.04.2019, тобто через 21 день з дня складання акту, з огляду на наступне.
Пунктами 3, 4 Порядку №509 передбачено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.
Судом встановлено вище, що акт інспекційного відвідування складено уповноваженою посадовою особою 15.03.2019 та 21.03.2019 прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу, тобто в межах десятиденного строку з дати складення акта.
У свою чергу справа про накладення штрафу розглянута 04.04.2019, тобто в межах п'ятнадцятиденного строку з дня прийняття рішення про її розгляд.
Також суд відхиляє і твердження позивача, що штрафи на останнього накладені на підставі акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю, що не передбачено Порядком №509, оскільки в силу пункту 2 Порядку №509 штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу. У свою чергу, згідно з пунктом 2 Порядку №295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
Крім того суд відхиляє твердження позивача про невідповідність застосованих відповідачем до нього положень Кодексу законів про працю України встановленим порушенням, а саме, що абзац 3 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України передбачає відповідальність за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці; абзац 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України передбачає відповідальність за недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки у даному випадку позивачем невірно визначено складові частини вказаної статті.
Суд звертає увагу позивача, що частина 2 статті 265 Кодексу законів про працю України складається з восьми абзаців, третім з яких є «порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення» і четвертим - «недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення», що свідчить про відповідність застосованих відповідачем до позивача положень Кодексу законів про працю України встановленим порушенням.
Разом з тим, перевіряючи нормативно-правове обґрунтування підстав для накладення на позивача штрафів, суд зазначає наступне.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.
Частиною 1 статті 3 Кодексу законів про працю України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 Кодексу законів про працю України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Так, згідно з частиною 4 статті 115 Кодексу законів про працю України, заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.
Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Позивач, не заперечуючи проти допущення ним виявлених порушень частини 4 статті 115, частини 1 статті 116, частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України, посилається на відсутність вини Філії «Смолинський торфзавод» ДП «Чернігівторф» у порушенні встановлених термінів виплати заробітної плати з підстав блокування у листопаді 2018 року виконуючим на той час обов'язки директора ДП «Чернігівторф» ОСОБА_20 рахунків у банківських установах, що призвело до неможливості проводити виплати заробітної плати працівникам Філії «Смолинський торфзавод» ДП «Чернігівторф».
На підтвердження вказаних обставин позивачем надано документи, з яких суд встановив таке.
Як вбачається з ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 у справі №620/3651/18, задоволено заяву Первинної профспілкової організації Управління державного підприємства «Чернігівторф» Незалежної профспілки гірників України про забезпечення позову; зупинено дію наказів Міністерства енергетики та вугільної промисловості України №97 к/к і №98-к/к від 29.10.2018 та заборонено вносити будь-які зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно Державного підприємства «Чернігівторф» до набрання законної сили рішенням суду у справі №620/3651/18 (а.с.106-107).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 у справі №620/3651/18 задоволено повністю позов Первинної профспілкової організація Управління державного підприємства «Чернігівторф» Незалежної профспілки гірників України; визнано протиправними та скасовано наказ №97 к/к «Про увільнення від тимчасового виконання обов'язків директора Державного підприємства «Чернігівторф» Бондаренка Юрія Володимировича» та наказ №98 к/к «Про призначення виконуючого обов'язків директора Державного підприємства «Чернігівторф» ОСОБА_20 » (а.с.108-111).
Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 04.02.2019 у справі №748/3255/18 скасовано накази виконуючого обов'язки директора ДП «Чернігівторф» ОСОБА_21 І. ОСОБА_22 від 21.11.2018 №48, №49, №50, №51 та №52 про оголошення доган ОСОБА_5 , якими останню було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання зобов'язань та допущення заборгованості виникнення та існування заборгованості із заробітної плати; за своєчасне ненадання необхідної інформації; за невиконання наказу уповноваженого органу управління; неналежне планування та контроль виконання грошових доходів та видатків (у тому числі і витрат на заробітну плату) (а.с.112-114).
Згідно з довідкою Акціонерного товариства «Укрсиббанк» від 03.05.2019 №60-5-05-33/152 поточні рахунки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , що належать ДП «Чернігівторф», та поточний рахунок № НОМЕР_3 , що належить Філії «Смолинський торфозавод» ДП «Чернігівторф», з 04.12.2018 по 07.03.2019 були блоковані у зв'язку з несвоєчасним проходженням обов'язкової процедури фінансового моніторингу (а.с.22).
З довідки Акціонерного товариства «Альфа-Банк» від 27.08.2019 випливає, що повноваження на розпорядження рахунками ДП «Чернігівторф», які відкриті в АТ «АЛЬФА-БАНК» належить одноосібно тільки тимчасово виконуючому обов'язки директора ДП «Чернігівторф» ОСОБА_19 . 06.12.2018 рахунки ДП «Чернігівторф» в АТ «Альфа-Банк» було заблоковано в зв'язку з неможливістю проведення повторної ідентифікації. 11.03.2019 розблоковано рахунки після надання документів про поновлення на посаді тимчасово виконуючого обов'язки директора ДП «Чернігівторф» ОСОБА_19 за рішенням суду та проведення повторної ідентифікації ДП «Чернігівторф» (а.с.116).
Відповідно до довідки Філії «Смолинський торфозавод» ДП «Чернігівторф» від 27.08.2019 №316 за період з 01.07.2018 по 28.02.2019 усі належні кошти перед звільненими працівниками були виплачені у повному обсязі, а саме: ОСОБА_23 у сумі 13821,07 грн., ОСОБА_7 у сумі 16019,70 грн., ОСОБА_8 у сумі 6073,26 грн., ОСОБА_9 у сумі 2142,83 грн., ОСОБА_10 у сумі 36547,18 грн., ОСОБА_11 у сумі 13176,25 грн., ОСОБА_12 у сумі 7605,07 грн., ОСОБА_13 у сумі 9908,84 грн., ОСОБА_14 у сумі 4377,50 грн., ОСОБА_15 у сумі 4187,94 грн., ОСОБА_16 у сумі 6976,24 грн., ОСОБА_17 у сумі 690,36 грн. та ОСОБА_18 у сумі 729,17 грн. (а.с.98).
Відповідно до частини 1 статті 265 Кодексу законів про працю України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що одним із основних критеріїв застосування відповідальності, у разі виявлення контролюючим органом затримки у виплаті працівнику заробітної плати, є вина особи.
Визначаючи наявність або відсутність вини у даній ситуації, суд зазначає таке.
Юридична відповідальність є однією з форм захисту суспільства та держави від посягань на відповідні цінності, головними з яких, відповідно до статті 3 Конституції України, є людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека. При цьому юридична відповідальність ґрунтується, у першу чергу, на державному примусі як специфічному впливі на поведінку особи, заснованому на організованій силі та спрямованому на безумовне виконання санкціонованих державою правил поведінки (норм права). Такий примус передбачає його регламентованість виключно законом, наявність чітко встановлених меж застосування та здійснення лише компетентним суб'єктом владних повноважень.
Мета притягнення правопорушника до юридичної відповідальності обумовлена цілями, заради яких вона запроваджується. До таких основних цілей належать: охоронна - зупинити триваюче правопорушення (протиправний стан); правозабезпечувальна - досягнути результату у формі приведення поведінки (діяльності) відповідного суб'єкта до стану правомірної; правовідновлювальна (компенсаційна) - відновити порушене право потерпілого та компенсувати йому матеріальний і моральний збиток, заподіяний правопорушенням; попереджувальна (превентивна) - попередити вчинення нових правопорушень з боку як самого правопорушника (приватна превенція), так і інших суб'єктів (загальна превенція); процедурно-процесуальна - офіційно визнати правопорушника винним у здійсненні протиправного діяння; виховна - перевиховати правопорушника шляхом забезпечення у нього сталого спрямування на неухильне дотримання норм права; каральна (штрафна) - покарати правопорушника у формі понесення ним додаткових втрат, зокрема, майнового характеру.
Аналогічна правова позиція стосовно підстав та мети притягнення правопорушника до юридичної відповідальності висловлена Верховним Судом у постанові від 20.03.2019 у справі №820/4984/17, висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Оскільки судом встановлено, що рахунки Філії «Смолинський торфозавод» ДП «Чернігівторф» та ДП «Чернігівторф» були заблоковані у грудні 2018 року та розблоковані у березні 2019 року, суд дійшов висновку, що вина роботодавця та, відповідно, підстави для притягнення позивача до юридичної відповідальності, у даній ситуації відсутні, у зв'язку з чим підлягає визнанню протиправною та скасуванню постанова начальника Управління Держпраці у Чернігівській області Дорошенка С.В. від 04.04.2019 №25-24-022/0241/107 про накладення уповноваженими посадовими особами на Державне підприємство «Чернігівторф» штрафу у сумі 12519,00 грн. та задоволення позовних вимог у цій частині.
Щодо постанови начальника Управління Держпраці у Чернігівській області Дорошенка С.В. від 04.04.2019 №25-24-022/0241/108 про накладення уповноваженими посадовими особами на Державне підприємство «Чернігівторф» штрафу у сумі 542490,00 грн. суд зазначає наступне.
Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці визначає Закон України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР), який спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.
Відповідно до статті 2 Закону №108/95-ВР структура заробітної плати наступна. Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Згідно зі статтею 12 Закону №108/95-ВР норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.
Таким чином, норми і гарантії в оплаті праці, які визначені частиною 1 статті 12 Закону №108/95-ВР та положеннями Кодексу законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями в оплаті праці.
Крім того, за приписами статті 17 Закону України 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III), основні державні соціальні гарантії встановлюються законами.
Відповідно до частини 2 статті 17 Закону №2017-III до числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.
Отже державне регулювання оплати праці, що визначено законодавством, полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці, та в даному випадку слід встановити, чи було позивачем дотримано норми і гарантії, передбачені законодавством, що є мінімальними державними гарантіями.
Так, питання оплати праці врегульовані главою VII Кодексу законів про працю України, у той час як гарантії та компенсації встановлені главою VIII Кодексу законів про працю України.
При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що глава VIII Кодексу законів про працю України, визначаючи гарантії та компенсації, не містить положень щодо середнього заробітку звільненому працівнику за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже відповідачем помилково ототожнено державні гарантії, пов'язані із середнім заробітком звільненому працівнику, та мінімальні державні гарантії в оплаті праці.
Також суд звертає увагу відповідача, що заходи, встановлені статтею 117 Кодексу законів про працю України, в її заголовку визначаються як відповідальність. Очевидно, це - один з різновидів матеріальної відповідальності власника (підприємства) перед працівником.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_24 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 1 цього кодексу, у пункті 2.2. якого передбачено, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку; невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин; згідно з частиною 1 статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Підставою відповідальності власника (підприємства) відповідно до статті, що коментується, є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні (статті 116 Кодексу законів про працю України) та вина власника. При цьому усяке явище, яке перешкоджає власникові належне виконати свої обов'язки перед працівником, якщо власник проявляв належну дбайливість щодо цього, виключає вину власника.
Таким чином, наявність чи відсутність підстав для застосування до відповідача відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з врахуванням факту несвоєчасного розрахунку та вини відповідача, має бути встановлена місцевим загальним судом за позовом звільненого працівника.
Відповідальність за порушення законодавства про працю встановлена статтею 265 Кодексу законів про працю України.
З огляду на вказане суд дійшов висновку, що сплата середнього заробітку при звільненні та за час затримки розрахунку зі звільненим працівником є самостійним видом відповідальності, а не порушенням законодавства про працю в розумінні статті 265 Кодексу законів про працю України, тому штрафні санкції, передбачені вказаною статтею, до несплаченого середнього заробітку за час затримки розрахунку зі звільненим працівником застосуванню не підлягають.
Вказане є підставою для висновку про невідповідність вимогам законодавства постанови начальника Управління Держпраці у Чернігівській області Дорошенка С.В. від 04.04.2019 №25-24-022/0241/108 про накладення уповноваженими посадовими особами на Державне підприємство «Чернігівторф» штрафу у сумі 542490,00 грн., у зв'язку з чим остання є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В ході судового розгляду справи відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваних постанов.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову у повному обсязі.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги ДП «Чернігівторф» підлягають задоволенню повністю, то суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Чернігівській області на користь ДП «Чернігівторф» судовий збір в сумі 8325,14 грн.
Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Державного підприємства «Чернігівторф» до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника Управління Держпраці у Чернігівській області Дорошенка С.В. від 04.04.2019 № 25-24-022/0241/107 про накладення уповноваженими посадовими особами на Державне підприємство «Чернігівторф» штрафу у сумі 12519 (дванадцять тисяч п'ятсот дев'ятнадцять) грн. 00 коп.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника Управління Держпраці у Чернігівській області Дорошенка С.В. від 04.04.2019 № 25-24-022/0241/108 про накладення уповноваженими посадовими особами на Державне підприємство «Чернігівторф» штрафу у сумі 542490 (п'ятсот сорок дві тисячі чотириста дев'яносто) грн. 00 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Чернігівській області на користь Державного підприємства «Чернігівторф» судовий збір у сумі 8325 (вісім тисяч триста двадцять п'ять) грн. 14 коп.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, через Чернігівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду у повному обсязі виготовлено 06.09.2019.
Позивач: Державне підприємство «Чернігівторф», вул. Громадська, 35-А, м. Чернігів, 14037, код ЄДРПОУ - 02968220.
Відповідач: Управління Держпраці у Чернігівській області, вул. П'ятницька, 39, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 39779238.
Суддя В.В. Падій