Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"06" вересня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2109/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Лавренюк Т.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного підприємства "ХС Груп" (код ЄДРПОУ 36459475, адреса: 61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 15)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій Еталон" (код ЄДРПОУ 38771657, адреса: 61060, м. Харків, просп. Льва Ландау, 171)
про стягнення 38 237,66грн.
Приватне підприємство "ХС Груп" звернулось до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій Еталон" заборгованість в розмірі 38 237,66грн., яка складається з грошової суми сплаченої за товар неналежної якості в розмірі 36 666,72грн. та грошової суми сплаченої за проведення випробувань плит бетонних тротуарних на відповідність вимогам стандартів в розмірі 1 570,94грн. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на поставку відповідачем неякісного товару, який не відповідає домовленостям та встановленим стандартам якості. Як на матеріально-правову підставу посилається на ст.ст.627, 678, 679, 680, 688 Цивільного кодексу України та ст.ст.712, 269 Господарського кодексу України.
Ухвалою суду від 15.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
У встановлений судом строк відповідач надав відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. В обґрунтування заперечень відповідач посилається на відсутність належних та допустимих доказів, що свідчать про поставку позивачу товару неналежної якості, не виконання позивачем вимог чинного законодавства щодо порядку прийому товару за якістю. Протокол № 65.19.048 від 03.06.2019 відповідач вважає неналежним доказом поставки неякісного товару в кількості 126 штук, оскільки ДП "Харківстандартметрологія" здійснені випробування плит бетонних тротуарних марки К-3 на предмет їх відповідності технічним вимогам, які встановлені для іншого виробу - плити бетонної тротуарної 8к8. У зв'язку з цим, на думку відповідача, не можливо встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Крім того, як зазначає відповідач, будь-яких усних та письмових звернень з боку позивача з приводу поставленого 19.04.2019 товару на адресу відповідача не надходило.
Також, відповідач вважає, що позовну заяву подано до суду не уповноваженою особою оскільки довіреність від 01.02.2018 не містить посилання на договір про надання правової допомоги або на серію та номер свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, в матеріалах справи відсутній ордер Адвокатського об'єднання "Корт Райдер", виданого адвокату Прокопченку С.В. Вказані обставини, на думку відповідача, свідчать про відсутність повноважень адвоката Прокопченко С.В., яким подано позов, що виключає стягнення судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу. Крім того, відповідач посилається на необґрунтованість вартості робіт адвоката в розмірі 1 350,00грн. за одну годину, оскільки умови договору від 21.01.2019 не містять відомостей про вартість однієї години роботи адвоката.
Одночасно з поданням відзиву, відповідач звернувся до суду з заявою, в якій просив суд здійснювати розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження та призначити у справі підготовче засідання.
Ухвалою суду від 02.08.2019 відзив відповідача прийнято до розгляду, в задоволенні його заяви про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено.
На адресу суду у встановлений судом строк від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вважає заперечення відповідача необґрунтованими та безпідставними. Як зазначає позивач, виготовлена та поставлена відповідачем продукція не відповідає затвердженим та чинним стандартам якості, а саме ДСТУ БВ.2.7-238:2010 "Плити бетонні тротуарні. Технічні умови". А посилання відповідача на ТУ 234 УССР 151-89 є незрозумілим та неприйнятним. Позовні вимоги позивач підтримує в повному обсязі.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач у позовній заяві, в березні 2019 року між Приватним підприємством “ХС Груп” (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Завод залізобетонних конструкцій “Еталон” (відповідач) було досягнуто усну домовленість щодо здійснення поставки плитки тротуарної к-3 у кількості 120 штук та плитки тротуарної к-7 у кількості 15 штук у квітні 2019 року.
За домовленістю сторін позивач здійснив 100% передоплату за поставку вказаного товару на загальну суму 40 115,16грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 3178 від 27.03.2019 на суму 21 781,80грн., № 3253 від 01.04.2019 на суму 12 222,24грн. та № 3347 від 05.04.2019 на суму 6 111,12грн., наявними в матеріалах справи.
19.04.2019 відповідач здійснив поставку товару, що підтверджується видатковими накладними № РН-008165 на суму 21 781,80грн., № РН-008166 на суму 6 111,12грн. та № РН-008167 на суму 12 222,24грн., наявними в матеріалах справи.
Зазначені накладні підписані представниками позивача та відповідача без будь-яких зауважень та заперечень.
Як зазначено позивачем, під час спроб робітників підняти плити к-3 власноруч, виявилося, що поставлений відповідачем товар є товаром неналежної якості, оскільки плити к-3 одразу почали тріскатись та розсипатись без будь-якого навантаження на них та виявлення цих недоліків було неможливим при звичайному їх прийманні.
Як стверджує позивач у позовній заяві, позивач засобами телефонного зв'язку повідомив відповідача про неналежну якість поставленого товару та необхідність його заміни та (або) повернення сплачених позивачем грошових коштів.
Відповідач на звернення позивача заходів, передбачених чинним законодавством з метою врегулювання ситуації та виконання обов'язку щодо поставки товару належної якості не вчинив.
Позивач 27.05.2019 звернувся до ДП “Харківстандартметрологія” для перевірки товару, а саме плитки тротуарної к-3 на відповідність стандартам.
03.06.2019 ДП “Харківстандартметрологія” надало протокол № 65.19.048 випробувань плит бетонних тротуарних на відповідність вимогам ДСТУ БВ.2.7-238:2010 “Плити бетонні тротуарні. Технічні умови” (ГОСТ 17608-91, MOD), відповідно до якого поставлені відповідачем плити бетонні к-3 не відповідають п.1.3.1 ДСТУ БВ.2.7-238:2010, п.1.3.5 ДСТУ БВ.2.7-238:2010.
Оскільки відповідач на вимогу позивача не здійснив заміну неякісного товару на товар належної якості та не повернув позивачу грошові кошти, сплачені ним за товар, який виявився неякісним, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд керується наступним.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ч.1 ст.202, ст.205 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст.638 Цивільного кодексу України).
Згідно приписів ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано учасниками справи, що будь-яких договорів у формі єдиного документу сторонами не складалося.
Визначаючи правову природу відносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень ст.ст.174, 181 Господарського кодексу України та ст.ст.202, 205, 626, 627, 638, 639 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами у спрощений спосіб було укладено договір поставки.
Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч.6 ст.265 Господарського кодексу України).
Частиною 5 ст.268 Господарського кодексу України у разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном) покупець має право відмовитись від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем - вимагати повернення сплаченої суми.
В обґрунтування доводів щодо поставленого відповідачем товару неналежної якості позивач посилається на Протокол № 65.19.048 випробувань плит бетонних тротуарних на відповідність вимогам ДСТУ БВ.2.7-238:2010 "Плити бетонні тротуарні. Технічні умови" (ГОСТ 17608-91, МОD), наданий Державним підприємством "Харківстандартметрологія".
Дослідивши наданий позивачем Протокол № 65.19.048 від 03.06.2019, судом встановлено, що поставлені позивачу плити бетонні К-3 не відповідають п.1.3.1 та п.1.3.5 ДСТУ БВ.2.7-238:2010.
За приписами ч.ч.1, 2, 3 ст.268 Господарського кодексу України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів. Номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в договорі. Якщо вказану документацію не опубліковано у загальнодоступних виданнях, її копії повинні додаватися постачальником до примірника договору покупця на його вимогу. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості.
Відповідно до ч.2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України “Про стандартизацію” міждержавні стандарти (ГОСТ), що діяли на момент набрання чинності Угодою про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології і сертифікації від 13 березня 1992 року, та республіканські стандарти Української Радянської Соціалістичної Республіки (РСТ УРСР) застосовуються як національні стандарти до їх заміни на національні стандарти чи скасування в Україні.
Вимоги до якості поставленого відповідачем товару визначені ДСТУ БВ.2.7.-238:2010, затвердженим наказом Мінрегіонбуду України від 30.09.2010 № 380 та від 01.06.2011 № 61 та є чинним з 01.01.2012.
Отже, якість речей, які продаються, повинні відповідати стандарту, технічним умовам або зразкам, установленим для речей такого виду.
Даний факт спростовує посилання відповідача про те, що законом не встановлено вимог щодо якості товару, який був поставлений на користь позивача.
Заперечуючи проти доводів позивача, відповідач посилається на документ про якість № 762 від 19.04.2019, відповідно до якого, як вважає відповідач, товар, що поставлений позивачу, є належної якості та відповідає стандартам ТУ 234 УССР 151-89. Документ про якість наданий випробувальною лабораторією, що діє на підставі свідоцтва про атестацію № 01-0021/2016 від 18.04.2016 в структурі Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій Еталон".
Також, співробітниками даної випробувальної лабораторії 01.08.2019 підготовлено звіт про результати випробувань зразків, в якому зазначені відомості щодо результатів випробувань партій виробів, на неналежну якість яких вказує позивач.
На думку відповідача, документ про якість № 762 від 19.04.2019 та звіт про результати випробувань зразків від 01.08.2019 є належними доказами, що свідчать про поставку позивачу товару належної якості.
Суд не приймає до уваги дані заперечення відповідача, а документ про якість № 762 від 19.04.2019 та звіт про результати випробувань зразків від 01.08.2019 вважає неналежними доказами, які підтверджують поставку товару належної якості, оскільки документ про якість № 762 від 19.04.2019 не містить посилання на технологію та умови проведення експертизи, а також відповідно до даного документа поставлений відповідачем товар виготовлено на підставі технічних умов ТУ 234 УССР 151-89, тоді як в Україні встановлені відповідні національні стандарти якості, яким мають відповідати товари, які виготовляються на території України.
Також, суд звертає увагу на те, що випробувальна лабораторія, якою 01.08.2019 було надано звіт про результати випробування зразків, діє на підставі Свідоцтва про атестацію № 01-0021/2016 від 18.04.2016.
Відповідачем до матеріалів справи надано копію свідоцтва про відповідність системи вимірювань вимогам ДСТУ ІSO 10012:2005 від 18.04.2016 за № 01-0021/2016, чинність якого закінчилась 19.04.2019 та на час надання документа про якість № 762 від 19.04.2019 є простроченим. Крім того, згідно свідоцтва про повірку засобу вимірювальної техніки № 03/1770 від 10.04.2018, виданого відповідачу, рекомендований міжповірочний інтервал становить один рік, тобто до 11.04.2019.
Відповідачем не надано суду чинного Свідоцтва, як і не надано доказів проведення повірки засобів вимірювальної техніки після 11.04.2019.
На підставі викладеного, а також враховуючи те, що випробувальна лабораторія не є незалежною, оскільки діє в структурі Товариства відповідача, суд критично ставиться до наданого відповідачем документу про якість плитки, поставленої позивачу, у зв'язку з чим дійшов висновку, що відповідачем факт поставки товару належної якості не доведений, в матеріалах справи такі докази також відсутні.
Як вбачається судом з Протоколу № 65.19.048 від 03.06.2019 метою випробувань, відповідно до п.7 є випробування виробів бетонних тротуарних по зазначенню міцності бетону на стиск та вигини, водопоглинання бетону та армування виробів на відповідність вимогам ДСТУ БВ.2.7.-238:2010 “Плити бетонні тротуарні. Технічні умови” (ГОСТ 17608-91, МОD); об'єктом випробувань є плити бетонні тротуарні марки 8к8 з маркуванням “К-3 еталон 11.04.19”, “К-3 еталон 11.04.19”; “К-3 еталон 1204.19” Рег. № 2047/1-/3. Також в Протоколі наведена таблиця № 2, в якій визначені програма та методи випробувань.
Таким чином, посилання відповідача про відсутність мети проведення випробувань, методів та порядку проведення випробувань не відповідають дійсності та спростовуються вищевикладеним.
Що стосується заперечень відповідача стосовно того, що випробування відображені в Протоколі № 65.19.048 стосуються плит бетонних тротуарних 8к8, а не “К-3”, суд зазначає, що вказаний протокол містить посилання на маркування плит, а саме - “К-3 еталон 11.04.19”, “К-3 еталон 11.04.19”; “К-3 еталон 1204.19” Рег. № 2047/1-/3, отже заперечення відповідача спростовується матеріалами справи.
Що стосується заперечень відповідача з посиланням на те, що будь-яких усних та письмових звернень з боку позивача з приводу поставленого 19.04.2019 товару на адресу відповідача не надходило, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Оскільки сторонами був укладений договір у спрощений спосіб, то будь - яких спеціальних вимог або відповідальності за несвоєчасне повідомлення покупцем про виявлені недоліки товару, так само, як і відповідальність покупця за не повідомлення постачальника належним чином про виявлені недоліки проданого за спірним договором товару, сторони не передбачили.
Також суд вважає за необхідне зазначити, відповідно до вимог діючого законодавства відсутня відповідальність покупця за неповідомлення постачальника про неякісний товар. Виключенням є випадки, якщо постачальник доведе, що таке порушення призвело до неможливості задоволення його вимог.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 688 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.
У разі невиконання покупцем цього обов'язку продавець має право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покупцем обов'язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору.
Оскільки відповідачем не був доведений суду факт того що невиконання позивачем обов'язку повідомити відповідача про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинило для відповідача витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору, суд дійшов висновку про безпідставність заперечень відповідача з приводу не повідомлення його про факт постачання за спірним договором неякісного товару.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на встановлені факти, суд дійшов висновку, що позивачем доведено суду належними та допустимими доказами факт поставки відповідачем товару неналежної якості, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми, сплаченої за товар неналежної якості в розмірі 36 666,72грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Позивач також просить суд сягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в розмірі 1 570,94грн., сплачені позивачем Державному підприємству “Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології й сертифікації” за проведення останнім технічних випробувань плит бетонних тротуарних на відповідність вимогам стандартів.
В обґрунтування позовних вимог в цій частині, позивач посилається на договір № 665098 від 29.05.2019, укладений між Державним підприємством “Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології й сертифікації” (виконавець) та позивачем, відповідно до умов якого позивач доручив виконавцю проведення робіт по технічним випробуванням плит бетонних тротуарних. Загальна вартість робіт за даним договором складає 1 570,94грн. та акт здачі-приймання виконаних робіт.
31.05.2019 позивач перерахував на розрахунковий рахунок Виконавця грошові кошти в розмірі 1 570,94грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 4135, наявною в матеріалах справи.
На виконання умов зазначеного договору Державним підприємством “Харківський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології й сертифікації” було проведено випробування виробів бетонних тротуарних, про що складено Протокол № 65.19.048 від 03.06.2019, який став підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною.
Згідно ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків входять додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.
Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими, доведеними документально та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а витрати позивача на проведення технічних випробувань плит бетонних тротуарних на відповідність вимогам стандартів в розмірі 1 570,94грн. стягненню з відповідача на користь позивача.
Що стосується вирішення питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з розглядом справи, суд керується наступним.
За приписами п.1 ч.З ст.123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Позивачем при зверненні до суду з позовом надано орієнтовний розрахунок судових витрат, в якому останнім було орієнтовно заявлено 10 800,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.
12.07.2019 позивач звернувся до суду з клопотанням про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 800,00грн.
Згідно із ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для цілей розподілу судових витрат береться до уваги: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Також при визначенні суми таких витрат, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, позивачем було надано до суду:
- договір про надання правової допомоги № ХСГ від 21.01.2019, укладений між Адвокатським об'єднанням “Корт Райдер” та позивачем;
- акт приймання-передачі наданих послуг від 07.08.2019 до договору про надання правової допомоги на суму 10 800,00грн.;
- платіжне доручення № 4769 від 10.07.2019 про сплату позивачем 10 800,00грн. передоплати послуг з надання правової допомоги на підставі рахунку-фактури № 23 від 01.07.2019
Право представництва інтересів позивача в суді, в тому числі на звернення з відповідним позовом до суду адвокатом Прокопченко С.В., підтверджується на підставі довіреності від 01.02.2019 та свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю № 360 від 08.07.2011.
Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до приписів ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч.4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
В даному випадку позивачем належними доказами підтверджено понесення витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі - 10 800,00грн., які останній заявляє до стягнення з відповідача.
Враховуючи вищенаведене, а також наявність заяви позивача про стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача, суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 10 800,00грн.
Що стосується заперечень відповідача щодо подання позову не уповноваженою особою та витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
В обґрунтування своїх заперечень, відповідач посилається на довіреність від 01.02.2018, видану позивачем ОСОБА_1 , яка не містить посилання на договір про надання правової допомоги або на серію та номер свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, а також на відсутність в матеріалах справи ордеру Адвокатського об'єднання "Корт Райдер", виданого адвокату Прокопченку С.В.
Суд не приймає дані заперечення відповідача, оскільки довіреність за своїм змістом визначає лише повноваження особи, межі наданих представникові прав та перелік дій, які він може вчиняти для виконання доручення. Чинним законодавством України не передбачено норми, яка б встановлювала обов'язкове зазначення в довіреності, виданій на ім'я фізичної особи, що такий представник є саме адвокатом. З наданих суду доказів, судом вбачається, що на час оформлення позивачем довіреності представник ОСОБА_1 мав статус адвоката, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю. Також чинним законодавством не передбачено одночасного подання довіреності та ордеру.
Крім того, відповідно до договору про надання правової допомоги № ХСГ від 21.01.2019, укладеного між Адвокатським об'єднанням “Корт Райдер” та позивачем, з боку Адвокатського об'єднання “Корт Райдер”, даний договір укладено та підписано саме в особі керуючого партнера Прокопченка С.В., який діє на підставі Статуту.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що повноваження представника позивача підтверджено належним чином, а тому доводи відповідача є безпідставними.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1 921,00грн., суд, керуючись ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладає на відповідача в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 123, 126, 129, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій Еталон" (код ЄДРПОУ 38771657, адреса: 61060, м. Харків, просп. Льва Ландау, 171) на користь Приватного підприємства «ХС Груп» (код ЄДРПОУ 36459475, адреса: 61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 15) - 36 666,72грн. сплачених за товар неналежної якості, 1 570,94грн. сплачених за проведення випробувань плит бетонних тротуарних на відповідність вимогам стандартів, 10 800,00витрат на професійну правничу допомогу, 1 921,00грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, дане рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду безпосередньо або через господарський суд Харківської області протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повне рішення складено "06" вересня 2019 р.
Суддя Т.А. Лавренюк