02.09.2019 Справа № 920/54/19
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., розглянувши матеріали справи №920/54/19
за позовом: Заступника керівника Конотопської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40021, м. Суми, вул. Петропавлівська, 108, код 39765885)
до відповідачів: 1. Бочечківської сільської ради Конотопського району Сумської області (41635, Сумська область, Конотопський район, с. Бочечки, вул. Тракторна, 2, код 04389118);
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітчизна» (41600, Сумська область, м. Конотоп, вул. Ватутіна (Євгена Коновальця), 6, код 30490299)
про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним договору оренди землі з урахуванням додаткових угод, повернення земельних ділянок комунальної власності вартістю 343897 грн 44 коп
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідачів: 1. не з'явився;
2. Кучменко С.В. (ордер серія СМ № 28 від 11.05.2019, свідоцтво №262 від 06.07.2007);
прокурор: Вортоломей М.Ф., службове посвідчення №035621 від 07.09.2015
при секретарі судового засідання Олтушевській І.О.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 17.01.2019 у справі №920/54/19 позовну заяву було повернуто Керівнику Конотопської місцевої прокуратури без розгляду.
Відповідно до постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2019 ухвалу господарського суду Сумської області від 17.01.2019 у справі №920/54/19 скасовано, справу передано на розгляд до Господарського суду Сумської області.
Згідно ухвали господарського суду Сумської області від 23.04.2019 провадження у справі №920/54/19 відкрито за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.05.2019 р. з повідомленням сторін.
27.05.2019 р. підготовче засідання відкладено на 19.06.2019 р. з повідомленням сторін.
В судовому засіданні 19.06.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі №920/54/19 на тридцять днів; підготовче засіданні відкладене на 15.07.2019.
Відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 15.07.2019 підготовче засідання у справі №920/54/19 відкладене на 23.07.2019.
В судовому засіданні 23.07.2019 закрите підготовче провадження у справі №920/54/19, розгляд справи по суті призначено на 02.09.2019.
СУТЬ СПОРУ: прокурор просить суд: 1) визнати незаконним та скасувати рішення 20-ої сесії 7 скликання Хижківської сільської ради Конотопського району Сумської області від 12.04.2017 «Про надання земельних ділянок в оренду ТОВ «Вітчизна»; 2) визнати незаконним та скасувати рішення 13-ої сесії 7-го скликання Бочечківської сільської ради Конотопського району Сумської області від 20.06.2018 «Про внесення та продовження терміну дії договору оренди землі»; 3) визнати недійсним договір оренди землі від 19.04.2017 з урахуванням додаткової угоди від 18.07.2018, укладений між Хижківською сільською радою Конотопського району Сумської області та ТОВ «Вітчизна», який зареєстрований у Хижківській сільській раді від 19.04.2017 № 06; 4) зобов'язати ТОВ «Вітчизна» повернути територіальній громаді в особі Бочечківської сільської ради Конотопського району Сумської області 24 земельні частки (паї) (відумерла спадщина) із них: ріллі - 12, сіножаті - 8, пасовища - 4, що належать Бочечківській сільській раді Конотопського району Сумської області на підставі рішень Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19.05.2009 у справах №№ 2о-127/2009, 2о-138/2009, загальною площею 33,4680 га, у тому числі: сільськогосподарських угідь - 33,4680 га, з них: ріллі -13 га, сіножаті - 16,799 га, пасовища - 3,669 га; 5) стягнути з відповідачів судові витрати, пов'язані з розглядом справи на рахунок прокуратури Сумської області.
В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В письмових поясненнях (вх. №4847 від 18.06.2019 р.) позовні вимоги прокурора підтримав у повному обсязі.
Відповідач 1 представника для участі в судовому засіданні не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В письмовому відзиві №1380 від 21.08.2019 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що чинне земельне законодавство дозволяє надавати в оренду земельні частки (паї) та разом з цим не встановлено порядок продажу їх на земельних торгах (аукціоні). Крім того, зазначив, що земельні ділянки не були сформовані, землевпорядна документація виготовлена не була у зв'язку з обмеженістю фінансових ресурсів.
Представник відповідача 2 у відзиві від 25.05.2019 на позов зазначає, що позов прокурора підлягає залишенню без розгляду, оскільки підстави для представництва прокурором інтересів держави в даному випадку відсутні. В додаткових письмових поясненнях від 08.07.2019 на відзив на позовну заяву зазначив про те, що чинне земельне законодавство дозволяє надавати в оренду земельні частки (паї), а отже позовні вимоги є необґрунтованими.
Прокурором подано відповідь на відзив №82-2-19 від 10.06.2019 з правовим обґрунтуванням підстав для звернення з даним позовом по суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Сумській області. Крім того, прокурор подав письмові пояснення №82-2-19 від 09.07.2019.
Згідно ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача 2, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:
Зі змісту п. 3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України вбачається, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 цієї ж статті).
Поняття «інтересів держави» та «нездійснення або неналежного здійснення суб'єктом владних повноважень своїх функцій» чинним законодавством вичерпно не визначаються та не розкриваються, у зв'язку із чим прокурор у кожному випадку самостійно їх обґрунтовує та доводить з огляду на конкретні обставини справи.
Зазначене узгоджується у позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99.
Разом з цим, більш широке тлумачення зазначених понять наводить Верховний Суд при розгляді справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц).
На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб'єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу та органу місцевого самоврядування може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об'єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб'єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.
Згідно ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ч.3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 цієї ж статті).
Частиною 1 ст. 55 ГПК України встановлено, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.
Зі змісту п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 вбачається, що під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», зазначеним у частині другій статті 4 ГПК України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
Відтак, тлумачення п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Аналіз ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Частиною 4 ст. 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Пунктами 1, 7 положення «Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру. Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Таким чином, судом встановлено, що органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Головне управління Держгеокадастру в Сумській області.
Проте, вказаним органом не вжито заходів до усунення вищевказаних порушень та повернення спірних земельних ділянок, а тому вбачаються правові підстави щодо звернення прокурора до суду із вказаним позовом.
Зокрема, після виявлення порушень вимог чинного законодавства під час розпорядження землями комунальної власності (передача в оренду земельних ділянок з порушенням вимог ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України, ч. 4 ст. 15, ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі», ст. 20 Закону України «Про землеустрій», ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель», п. 288.5 ст. 288, п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України), Конотопською місцевою прокуратурою 05.10.2018 спрямований до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області лист за № 78-8548вих18 з метою повідомлення про виявлені прокурором порушення та встановлення причин самостійного не вжиття управлінням заходів щодо захисту інтересів держави.
Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Сумській області лист № 10-18-0.6-7421/2-18 від 22.10.2018 планові перевірки Хижківської (Бочечківської) сільської ради не проводилися, звернення юридичних та фізичних осіб щодо перевірки рішень вказаної сільської ради не надходили. У разі наявності у плані роботи на І квартал 2019 році пункту дотримання вимог земельного законодавства органами виконавчої влади, управлінням буде перевірено вищевказану сільську раду та внесено клопотання про приведення прийнятих рішень до вимог чинного законодавства.
Враховуючи той факт, що порушення законодавства триває з квітня 2017 року така пасивна позиція органу державної влади, уповноваженого захищати інтереси держави у сфері земельних відносин, не зважаючи на очевидний характер порушень, свідчить про його бездіяльність. Тобто, вказаним органом можливо будуть у майбутньому вжиті заходи щодо захисту інтересів держави (а можливо і не будуть, так як порушення триває майже два роки, проте до цього часу перевірки не проводилися та заходи не вживалися).
У подальшому Конотопською місцевою прокуратурою направлено до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області лист № 78- 9355вих18 від 13.11.2018 про намір звернутися до суду в його інтересах до Бочечківської сільської ради, ТОВ «Вітчизна» про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним договору оренди та повернення земельних ділянок комунальної власності.
Відповідно до отриманої відповіді Головного управління Держгеокадастру у Сумській області за № 10-18-0.6-8286/2-18 від 23.11.2018 підстави для проведення відповідної перевірки або її планування в управління відсутні. У подальшому у разі виявлення підстав, проведення перевірки та встановлення порушень вимог земельного законодавства Головне управління Держгеокадастру в Сумській області можливо буде направляти позови до суду, матеріали до органів прокуратури, досудового розслідування, в порядку, передбаченому нормами чинного законодавства.
Враховуючи те, що порушення вимог чинного законодавства під час розпорядження землями комунальної власності триває протягом значного проміжку часу та виявлено саме прокурором, а не органом державної влади, уповноваженим захищати інтереси держави у сфері земельних відносин, зволікання, попри інформування місцевою прокуратурою про наявні порушення, у проведенні відповідних перевірок та зверненні з відповідним позовом до суду явно свідчить про нездійснення Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області захисту інтересів держави та територіальної громади, тобто його бездіяльність.
Натомість порушення вимог законодавства, які полягають у недотриманні сторонами спірного договору встановленого на законодавчому рівні порядку розпорядження земельними ділянками комунальної власності та набутті прав на земельні ділянки комунальної власності всупереч закону, неправомірному і необґрунтованому визначенні розміру орендної плати, позбавлення інших суб'єктів господарювання права претендувати на передані земельні ділянки, позбавлення можливості конкурентного визначення розміру орендної плати, надходжень до місцевого бюджету коштів, які суб'єкти господарювання мали б сплатити в якості внеску за участь у земельних торгах, тривають, а органом уповноваженим на захист вказаних інтересів не вживалися та не вживаються заходи щодо їх усунення. По при інформування про наявні порушення законодавства Головним управлінням Держгеокадастру у Сумській області не вжито жодних заходів щодо їх усунення та звернення з відповідним позовом до суду.
Таким чином, з огляду на предмет та підстави заявленого позову, прокурором належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
В обґрунтування позову прокурор посилається на те, що Конотопською місцевою прокуратурою під час вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у сфері комунальної власності встановлено, що 28-ю сесією 5 скликання Хижківської сільської ради Конотопського району Сумської області прийнято рішення від 30.06.2009 «Про передачу у власність територіальної громади Хижківської сільської ради відумерлої спадщини у вигляді земельних часток паїв». Вказаним рішенням до комунальної власності на підставі рішень Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19.05.2009 передано 12 земельних часток (паїв) загальною площею 48,004 га.
У подальшому рішенням 20-ої сесії 7-го скликання Хижківської сільської ради від 12.04.2017 «Про надання земельних ділянок в оренду ТОВ «Вітчизна» вирішено передати в оренду ТОВ «Вітчизна» вищевказані земельні ділянки комунальної власності.
На підставі цього рішення 19.04.2017 між Хижківською сільською радою та ТОВ «Вітчизна» укладено договір оренди 12 земельних ділянок (паїв) (відумерла спадщина) загальною площею 48,004 га строком на 7 років (далі за текстом - «Договір оренди»), який зареєстрований у Хижківській сільській раді від 19.04.2017 за № 06.
Відповідно до п. 1 Договору оренди на підставі рішення 20-ої сесії 7-го скликання Хижківської сільської ради від 12.04.2017 «Про надання земельних ділянок в оренду ТОВ «Вітчизна» Хижківська сільська рада передає, а ТОВ «Вітчизна» приймає в строкове платне користування 12 земельних часток (паїв) (відумерла спадщина), що належать сільській раді на підставі рішень Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19.05.2009 у справах №№ 2о-127/2009, 2о-138/2009, загальною площею 48,004 га, з них ріллі-13 га, сіножаті - 24,00 га, пасовища - 11,004 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Хижківської сільської ради Конотопського району Сумської області.
Згідно з п. 2 Договору оренди передбачено, що в оренду передається 12 земельних часток (паїв), загальною площею 48,004 га, у тому числі сільськогосподарських угідь - 48,004 га, з них: ріллі - 13 га, сіножаті - 24,00 га, пасовища - 11,004 га. Загальна нормативна грошова оцінка земельних часток (паїв) складає - 426284,88 грн. (п.5 Договору), а сам Договір оренди був укладений на 7 років (п.8 Договору).
Судом встановлено, що рішенням 1-ої сесії 7-го скликання Бочечківської сільської ради Конотопського району Сумської області «Про реорганізацію Хижківської сільської ради» від 01.06.2017 розпочато процедуру реорганізації Хижківської сільської ради шляхом приєднання до Бочечківської сільської ради та визначено, що правонаступником прав та обов'язків Хижківської сільської ради є Бочечківська сільська рада.
08.09.2017 Хижківська сільська рада припинила своє існування, як юридична особа.
В подальшому, на 13-й сесії 7-го скликання Бочечківська сільська рада прийняла рішення від 20.06.2018 «Про внесення змін та продовження терміну дії договору оренди землі» та укладено додаткову угоду від 18.07.2018 № 1, якою внесено зміни до вищевказаного Договору оренди, а саме: змінено сторону Орендодавця на Бочечківську сільську раду, зменшено площу орендованих земельних ділянок до 33,4680 га, встановлено орендну плату у розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, продовжено термін дії Договору оренди до 31.12.2025.
Відповідно до п. 2 додаткової угоди до Договору оренди передбачено, що в оренду передається 24 земельні частки (паї) (відумерла спадщина) із них: ріллі -12, сіножаті - 8, пасовища - 4, що належать Орендодавцю на підставі рішень Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19.05.2009 у справах №№ 2о-127/2009. 2о-138/2009, загальною площею 33,4680 га, у тому числі: сільськогосподарських угідь - 33,4680 га, з них: ріллі - 13 га, сіножаті - 16,799 га, пасовища - 3,669 га.
Вартість земельних часток (паїв) складає 343897,44 грн. (п.3 Додаткової угоди).
Прокурор вважає, що рішення Хижківської сільської ради про передачу земельних ділянок в оренду та рішення Бочечківської сільської ради про внесення змін та продовження терміну дії договору оренди землі, прийнято з порушенням вимог ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України, а тому вони підлягають визнанню незаконними та скасуванню, а договір оренди землі з урахуванням додаткової угоди, укладений на виконання цих рішень - недійсним.
Стаття 14 Конституції України закріплює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з ч.3 ст. 2 Земельного кодексу України об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Статтею 79 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до положень ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Указом Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995 року №720/95 було передбачено порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям. Відповідно до положень вказаного нормативно-правового акту паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначаються виходячи вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектар сільськогосподарських угідь для даного підприємства, кооперативу, товариства.
Таким чином, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах, а місцезнаходження та межі такої земельної частки (паю) не визначені.
Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв).
Згідно ч.1 ст. 11 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Відповідно до ч.2 ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).
Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження.
Таким чином, чинне законодавство, зокрема, Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», не передбачає повноважень державних органів чи органів місцевого самоврядування передавати в оренду земельні частки (паї) до їх формування у земельні ділянки.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №902/569/17.
Земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об'єктами земельних відносин і мають різний правовий режим, а договір оренди земельної частки (паю) та договір оренди земельної ділянки є самостійними договорами з різним предметом, оскільки за договором оренди земельної частки (паю) предметом договору є земельна частка (пай), а за договором оренди земельної ділянки предметом є земельна ділянка. У разі оренди земельної частки (паю) встановлюються орендні відносини щодо права на земельну частку (пай), не визначену в натурі земельну ділянку, посвідчену сертифікатом. Орендні відносини повинні оформлюватися договором, як у разі оренди земельної частки (паю), так і у разі оренди земельної ділянки.
Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 27.01.2010 у справі № 6-6200св09, а також у постанові Верховного Суду у справі № 908/1947/16.
Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі, зокрема, прийняття спадщини.
Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» представницьким органом місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, є сільські, селищні, міські ради.
Частина 1 ст. 122 Земельного кодексу України передбачає, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.
В даному контексті, словосполучення «на підставі» - означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; «у межах повноважень» - означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; «у спосіб» - означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби (правова позиція Вищого господарського суду України з постанови від 24.01.2017, справа №910/10057/16).
Відповідно до п. п. 1, 3 ст. 1277 Цивільного кодексу України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
З матеріалів справи вбачається, що рішеннями Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19.05.2009 у справах №№ 2о-127/2009 - 2о-138/2009 визнано відумерлою спадщину у вигляді земельних часток (паїв) загальною площею 48,004 га після смерті ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12
Вказана відумерла спадщина передана у комунальну власність на підставі рішення 28 сесії 5 скликання Хижківської сільської ради від 30.06.2009 «Про передачу у власність територіальної громади Хижківської сільської ради відумерлої спадщини у вигляді земельних часток паїв».
Таким чином, на підставі зазначених рішень суду та за наслідками прийняття рішення 28 сесії 5 скликання Хижківської сільської ради від 30.06.2009 спірні земельні частки (паї) перейшли до комунальної власності, а тому сільська рада повинна була належним чином оформити право власності та вжити заходів щодо внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в тому числі з метою використання свого права на розпорядження ними.
Відповідно до абз. 2 п. 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.
Статтею 20 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі надання земельних ділянок.
Тобто, проведення землеустрою (надання дозволу на виготовлення землевпорядної документації, її затвердження тощо при передачі земельних ділянок комунальної власності в оренду) є обов'язком, а не правом органу місцевого самоврядування, як розпорядника земель комунальної власності.
В той же час з матеріалів справи вбачається, а також не заперечується відповідачем 1 те, що в листі № 03.1-25/1152 від 08.06.2018 Бочечківська сільська рада зазначила, що в оренду ТОВ «Вітчизна» передані 12 земельних часток (паїв) (відумерла спадщина), що перебувають у комунальній власності та належать сільській раді на підставі рішень Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19.05.2009 у справах №№ 2о-127/2009 - 2о-138/2009, загальною площею 48,004 умовних кадастрових гектарів, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Хижківської сільської ради Конотопського району Сумської області, технічна документація на земельні частки (паї) не виготовлялася, земельні торги не проводилися. Земельні частки (паї), передані в оренду ТОВ «Вітчизна», знаходяться за межами населених пунктів, проте місцезнаходження їх не визначено.
В той же час, спірні земельні частки (паї), передані в оренду відповідачу 2, не внесені до Державного земельного кадастру у зв'язку з тим, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення їх меж в натурі (на місцевості) не виготовлялася та не затверджувалася.
Суд не приймає до уваги заперечення відповідача 2 з приводу того, що Законом України «Про оренду землі» передбачене право відповідача 1 укладати відповідні договори оренди земельних часток (паїв) до виділення у натурі (на місцевості) земельних ділянок, оскільки зі змісту абз. 1 Розділу «Перехідні Положення» Закону України «Про оренду землі» вбачається, що громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону.
За вимогами ч.ч. 1-2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Таким чином, необхідною умовою передачі в оренду земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній власності, є проведення земельних торгів. Виключення з цього правила наводяться в ч.ч. 2, 3 ст. 134 Земельного кодексу України. Проте, спірні правовідносини під вказані виключення не підпадають.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
З наведених вище правових норм та викладених обставин вбачається, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, проте в порушення вказаної норми Закону Хижківською сільською радою прийнято рішення про передачу ТОВ «Вітчизна» в оренду земельних ділянок (паїв), які знаходяться у комунальній власності без проведення земельних торгів.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що рішення 20-ої сесії 7 скликання Хижківської сільської ради Конотопського району Сумської області від 12.04.2017 «Про надання земельних ділянок в оренду ТОВ «Вітчизна» та рішення 13-ої сесії 7-го скликання Бочечківської сільської ради Конотопського району Сумської області від 20.06.2018 «Про внесення та продовження терміну дії договору оренди землі» є незаконними та підлягають скасуванню.
Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1. ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).
Так, ч.1 ст. 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок обов'язково проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Частиною 1 п.289.1 ст. 289 Податкового кодексу України і ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» встановлено, що для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими нормативами (ст. 1 Закону України «Про оцінку земель»).
Отже, законодавець чітко визначив, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати за землі державної та комунальної власності.
В той же час, згідно листа Бочечківської сільської ради № 03.1-25/1152 від 08.06.2018 нормативна грошова оцінка земельних паїв, переданих в оренду, не розроблялася, а визначена з розрахунку вартості 1 паю колишнього САПТЗТ « 1 Травня» із застосуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки землі та коефіцієнту зміни рентного доходу до ріллі.
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Зі змісту ч.1 ст. 215 ЦК України вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути визнано судом недійсним повністю або в частині.
Укладення особами правочину, зміст якого суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства є, згідно зі статтями 203 та 215 Цивільного кодексу України, підставою для визнання укладеної угоди (правочину) недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також іншим, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правовим актам, прийнятим відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Пунктом 26 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 передбачено, що купівля-продаж, рента, дарування, застава, самовільний обмін земельних ділянок землекористувачами, у тому числі орендарями, а також угоди, укладені власниками землі з порушенням встановленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, відповідно до статті 210 ЗК України повинні визнаватися недійсними - із наслідками, передбаченими відповідними статтями ЦК України.
Зі змісту п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2015 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вбачається, що за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов. На виняток з цього правила відсутність у договорі оренди землі хоча б однієї з істотних умов є підставою для визнання його недійсним (частина друга статті 15 Закону України «Про оренду землі»).
У п.2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 роз'яснено, що частиною 3 статті 207 Господарського кодексу України передбачена можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (зокрема, вже здійснене користування за договором оренди), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.
Таким чином, судом встановлено, що у спірному договорі сторонами не визначено об'єкт оренди: технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) не виготовлялася та не затверджувалася, не вказано кадастрових номерів земельних ділянок, що передаються в оренду, орендна плата визначена з порушенням вимог ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель», п.288.5 ст. 288, п.289.1 ст. 289 Податкового кодексу України, оскільки не проведена нормативна грошова оцінка земельних ділянок, переданих в оренду.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що договір оренди землі від 19.04.2017 з урахуванням додаткової угоди від 18.07.2018, укладений між Хижківською сільською радою Конотопського району Сумської області та ТОВ «Вітчизна», який зареєстрований у Хижківській сільській раді від 19.04.2017 за № 06 підлягає визнанню недійсним.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оренду землі», у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.
За ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь - яких порушень його прав на земельну ділянку, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
З огляду на викладене, як вимогами чинного законодавства, так і умовами договору передбачено формалізованість процедури повернення земельної ділянки із користування, що передбачає виконання відповідних зобов'язань орендарем та вчинення з його сторони дій, спрямованих на повернення земельної ділянки із приведенням її у стан на момент її передачі в оренду. Зазначене повернення ділянки також має на меті досягнення правової визначення та підтвердження прав орендодавця на земельну ділянку у правовому статусі, який існував до передачі землі в оренду, відтак і можливості здійснювати подальше користування та розпорядження нею в установленому законом порядку.
Враховуючи те, що укладений між Хижківською сільською радою Конотопського району Сумської області та ТОВ «Вітчизна» договір оренди землі (паїв) від 19.04.2017 з урахуванням додаткової угоди від 18.07.2018 судом визнано недійсним, підстава, на якій відповідачем 2 було набуте право користування спірними земельними паями, відпала, а отже ТОВ «Вітчизна» зобов'язане повернути територіальній громаді в особі Бочечківської сільської ради Конотопського району Сумської області 24 земельні частки (паї) (відумерла спадщина) із них: ріллі - 12, сіножаті - 8, пасовища - 4, що належать Бочечківській сільській раді Конотопського району Сумської області на підставі рішень Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19.05.2009 у справах №№ 2о-127/2009, 2о-138/2009, загальною площею 33,4680 га, у тому числі: сільськогосподарських угідь - 33,4680 га, з них: ріллі -13 га, сіножаті - 16,799 га, пасовища - 3,669 га.
Правові позиції з цього приводу викладені у постановах Верховного Суду України у справах №№ 3-22гс14, 6-643цс16, 6-824цс16, постанові Вищого господарського суду України у справі № 926/616/15.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно Закону України «Про судовий збір» та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, судові витрати підлягають стягненню з відповідачів на користь прокуратури Сумської області.
Керуючись ст. ст. 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати незаконним та скасувати рішення 20-ої сесії 7 скликання Хижківської сільської ради Конотопського району Сумської області від 12.04.2017 «Про надання земельних ділянок в оренду ТОВ «Вітчизна».
3. Визнати незаконним та скасувати рішення 13-ої сесії 7-го скликання Бочечківської сільської ради Конотопського району Сумської області від 20.06.2018 «Про внесення та продовження терміну дії договору оренди землі».
4. Визнати недійсним договір оренди землі від 19.04.2017 з урахуванням додаткової угоди від 18.07.2018, укладений між Хижківською сільською радою Конотопського району Сумської області та ТОВ «Вітчизна», який зареєстрований у Хижківській сільській раді від 19.04.2017 за № 06.
5. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітчизна» (41600, Сумська область, м. Конотоп, вул. Ватутіна (Євгена Коновальця), 6, код 30490299) повернути територіальній громаді в особі Бочечківської сільської ради Конотопського району Сумської області (41635, Сумська область, Конотопський район, с. Бочечки, вул. Тракторна, 2, код 04389118) 24 земельні частки (паї) (відумерла спадщина) із них: ріллі - 12, сіножаті - 8, пасовища - 4, що належать Бочечківській сільській раді Конотопського району Сумської області на підставі рішень Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 19.05.2009 у справах №№ 2о-127/2009, 2о-138/2009, загальною площею 33,4680 га, у тому числі: сільськогосподарських угідь - 33,4680 га, з них: ріллі -13 га, сіножаті - 16,799 га, пасовища - 3,669 га.
6. Стягнути з Бочечківської сільської ради Конотопського району Сумської області (41635, Сумська область, Конотопський район, с. Бочечки, вул. Тракторна, 2, код 04389118) на користь Прокуратури Сумської області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33, код 03527891, розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 5 460 грн. 73 коп. витрат по сплаті судового збору.
7. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітчизна» (41600, Сумська область, м. Конотоп, вул. Ватутіна (Євгена Коновальця), 6, код 30490299) на користь Прокуратури Сумської області (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 33, код 03527891, розрахунковий рахунок №35214005002983 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 5 460 грн. 73 коп. витрат по сплаті судового збору.
8. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.
Повний текст рішення підписаний 06.09.2019 р.
Суддя Ю.А. Джепа