ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.09.2019Справа № 910/4605/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд.5) в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (01601, м. Київ, вул. Лисенка, 6)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЗАБЕЗПЕЧ" (04209, м. Київ, вул. П. Дибенка, буд.7)
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, буд. 50-г)
про стягнення 66 322,06 грн.
за участю представників
від позивача: не з'явився
від відповідача: Астрюхін К.А.
від третьої особи: не з'явився
В судовому засіданні 04.09.2019, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзабезпеч" про стягнення 66 322,06 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що всупереч умовам укладеного договору оренди №3390 від 25.07.2006, з урахуванням п. 2 Додаткового договору від 24.05.2017, відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо повернення орендованого майна за закінченням дії договору, що стало підставою для нарахування останньому в період з липня 2018 року по січень 2019 року неустойки, передбаченої п. 9.1 договору, у розмірі 66 322,06 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2019 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" було залишено без руху та надано позивачу час для усунення відповідних недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, розгляд справи призначено на 22.05.2019.
15.05.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшов відзив, в якому відповідач зазначає, що надані позивачем докази, а саме: фіскальні чеки та зворотні повідомлення про вручення, не можуть свідчити про направлення на адресу відповідача листа-повідомлення від 31.05.2018 № ПК ЦРП 4/583 "про закінчення дії договору" та листа-претензії від 30.07.2018 № ПК ЦРП 4/813, листа-претензії від 04.02.2019 № РПЦ 4/165. Крім того, відповідач стверджує, що протягом місяця від 30.06.2018 - факт припинення або розірвання договору не відбувся і враховуючи п. 2.5. Договору відсутні будь-які підстави для повернення майна.
15.05.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшло клопотання відповідача про залишення позову без розгляду на підстав п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, оскільки позивачем не виконано вимоги ухвали суду про залишення позову без руху, а саме не надав належні докази направлення відповідачу листа-повідомлення та листа-претензії. Крім того, відповідач вважає, що договори про надання правової допомоги адвокатами, якими підписано позовну заяву, викликають сумніви в достатності повноважень підписантів зі сторони "Клієнт" з огляду на посилання на Довіреність посадових осіб регіональна філія "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця", які відсутні і зміст повноважень яких невідомий.
15.05.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшло клопотання відповідача про залучення третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву, оскільки позовні вимоги обґрунтовуються тим, що саме Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву було орендодавцем за договором оренди № 3390 від 25.07.2006 нерухомого майна, що належить до державної власності.
20.05.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшла заяви позивача про збільшення позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати до Договору оренди нерухомого майна № 3390 від 25.07.2006 в розмірі 3494,08 грн. та неустойку в розмірі 71 109,15 грн., враховуючи положення п.п. 3.2., 5.14, 9.1. Договору оренди № 3390 від 25.07.2006.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.05.2019 прийнято до розгляду заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про збільшення позовних вимог від 16.05.2019, задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЗАБЕЗПЕЧ" та залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву, відкладено підготовче засідання на 12.06.2019.
28.05.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач зазначає, що відповідачем не надано належних доказів направлення або вручення листа-повідомлення про закінчення терміну дії договору оренди, оскільки на фіскальному чеку № 2809 в графі "кому" зазначено помилково саме "Укргазбанк". Крім того, позивач не погоджується з відповідачем щодо продовження договору на той самий термін і на тих самих умовах, а позовні вимоги щодо сплати неустойки є неправомірними та необґрунтованими, оскільки протягом місяця після 30.06.2018 факт припинення договору оренди відбувся та відповідно до п. 2.5. договору оренди, орендар зобов'язаний був повернути майно у 10-денний строк з моменту його припинення. Також, позивач наголошує, що повноваження підписантів позову підтверджується чинною довіреністю від 26.10.2018 № 4522 та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
04.06.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшла заява відповідача про долучення до матеріалів справи доказів направлення відзиву третій особі.
12.06.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшла заява позивача про долучення до матеріалів справи доказів направлення позову третій особі.
12.06.2019 у судовому засіданні суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 20.06.2019, у зв'язку з відсутністю представника третьої особи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 суд залишив позовну заяву Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" без руху та встановив позивачу п'ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення відповідних недоліків.
01.07.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшла заява про усунення недоліків, відповідно до якої позивач надав копію фіскального чеку від 08.06.2018 (із виправленням), копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0303114938516, копії рахунків-фактури з січня по грудень 2018 року, копію рахунку-фактури від 08.02.2019 та 21.06.2019, копії довіреностей №2281 від 25.10.2016, №3901 від 05.12.2017 та №3870 від 27.10.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 суд постановив розглядати справу за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні 31.07.2019.
24.07.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення відповідача, у яких останній зазначає, що жодної заяви про припинення договору №3390 від 25.07.2006 у поштовому відправленні №0303114938516 не отримувало. Крім того, відповідач звертає увагу, що лист-претензія №ПК ЦРП 4/813 від 30.07.2018 не є повідомленням про припинення договору, оскільки фактичне надходження останнього датоване 03.08.2018, тобто, встановлений п. 10.5 договору строк на продовження минув 31.07.2018 і договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах (по 31.12.2018). Нерухоме майно було повернуто орендарем та прийнято орендодавцем без зауважень 28.01.2019, що підтверджує факт дії договору до 28.01.2019. Також, на виконання вимог ухвали суду від 04.07.2019 відповідачем було надано копії платіжних доручень про сплату відповідачем орендної плати за період з січня по грудень 2018 року, за січень 2019 року та копію рахунку-фактури за січень 2019 року.
25.07.2019 на виконання вимог ухвали суду від 04.07.2019 позивачем було подано журнал-ордер розрахунків (за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 та з 01.01.2019 по 28.02.2019) та копію банківських виписок за період з червня 2018 року по січень 2019 року.
У судовому засіданні 31.07.2019 суд на місці ухвалив задовольнити усне клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання та відкласти останнє на 13.08.2019.
У судовому засіданні, призначеному на 13.08.2019, суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 04.09.2019.
22.08.2019 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшло клопотання позивача, у якому останній повідомляє, що з метою отримання письмової інформації щодо рекомендованого листа (№0209606486061), яким на адресу відповідача направлялась претензія №ПКЦРП4/813 від 30.07.2018, зокрема, щодо дати відправлення, позивач звернувся до відділення поштового зв'язку №96 з адвокатським запитом від 21.08.2019, копія якого додана до клопотання.
04.09.2019 до канцелярії суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду підготовчого засідання у зв'язку з неотриманням відповіді на адвокатський запит, який направлявся останнім до відділення поштового зв'язку 21.08.2019.
У судове засідання, призначене на 04.09.2019, з'явився представник відповідача, який заперечував щодо заявленого позивачем клопотання та просив відмовити в його задоволенні.
Дослідивши клопотання позивача, у якому останній просить суд відкласти підготовче засідання, суд, з огляду на те, що підготовче провадження було закрите 13.08.2019 та розгляд справи у даному засіданні здійснюється по суті, відмовляє позивачу у задоволенні вищевказаного клопотання у зв'язку з його необґрунтованістю.
У судовому засіданні 04.09.2019 суд заслухав представника відповідача, який проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
З огляду за зазначене та з урахуванням того, що неявка представників позивача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
25 липня 2006 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (надалі- орендодавець, третя особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрзабезпеч" (надалі- орендар, відповідач) було укладено договір оренди № 3390 нерухомого майна, що належить до державної власності (надалі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (надалі - Майно), загальною площею 12,00 кв.м розі адресою: м. Київ, Привокзальна площа, 1: частина площі між 3 і 4 колонами біля Приміського вокзалу площею 6,00 кв.м. вартістю станом на 31.05.2006р. 36726 грн під торгівлю продовольчими товарами без права продажу товарів підакцизної групи; площі між 2 і 3 колонами біля виходу з Приміського вокзалу площею 6,00 кв.м. вартістю станом на 31,05.2006р. 36726 грн. під торгівлю хлібобулочними виробами, що знаходиться на балансі Вокзалу станції Київ-Пасажирський Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (надалі - балансоутримувач).
Передавальним актом Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" від 31.07.2015, затвердженим Міністерством інфраструктури України 18.08.2015, підтверджується вартість і склад активів та зобов'язань Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", правонаступництво щодо яких після його реорганізації перейшло до ПАТ "Укрзалізниця".
Разом з тим, як вбачається із переліку майна Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця", що вноситься до статутного капіталу ПАТ "Укрзалізниця", будівля Приміського вокзалу та Привокзальна площа, що знаходяться за адресою: м. Київ, площа Вокзальна, 1-А, було включено до статутного капіталу ПАТ "Укрзалізниця".
Таким чином, орендоване нерухоме майно за договором оренди № 3390 від 25.07.2006, а саме частина площі між 2 і 3 колонами біля виходу з Приміського вокзалу до електропоїздів, площею 6,00 кв. м та частина площі між 3 і 4 колонами біля виходу з Приміського вокзалу до електропоїздів, площею 6,00 кв. м. розміщене за адресою: м. Київ, площа Вокзальна , 1-А, було включено до статутного капіталу ПАТ "Укрзалізниця".
Відповідно до ст. 85 Господарського кодексу України, ст. 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов'язки за договором оренди.
З огляду на зазначене, 11 березня 2016 року між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір до договору оренди нерухомого майна від 25.07.2006 №3390, відповідно до якого орендодавцем майна, визначеного договором оренди від 25.07.2006 №3390, є ПАТ "Укрзалізниця".
Відповідно до п. 3 додаткового договору п. 1.1. договору викладений в наступній редакції:
«Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування майно (надалі - Майно), загальною площею 12.00 кв.м розмішене за адресою: м. Київ, площа Вокзальна, 1-А, що знаходиться на балансі виробничого підрозділу центр регіональних перевезень пасажирів регіональної філії і залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (надалі - Балансоутримувач):
- частина площі між 2 і 3 колонами біля виходу з Приміського вокзалу електропоїздів, площею 6,00 кв. м., вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.03.2013р. і становить 67285,00 грн. під торгівлю продовольчими товарами без права продажу товарів підакцизної, групи.
- частина площі між 3 і 4 колонами біля виходу з Приміського вокзалу електропоїздів, площею 6,00 кв. м., вартість якого визначена згідно з висновком вартість станом на 31.03.2013р. і становить 67285,00 грн. під торгівлю продовольчими товарами без права продажу товарів підакцизної групи».
Пунктом 2.1. договору встановлено, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання - передавання майна.
11 березня 2016 року на підставі акта приймання - передавання в оренду нерухомого майна позивач передав, а відповідач в свою чергу прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, що визначено у п. 1.1 договору в редакції додаткового договору від 11.03.2016.
Додатковим договором від 23.05.2018 сторони дійшли згоди викласти п. 10.1. договору від 25.07.2006 №3390 в наступній редакції:
«Цей договір діє з 01 січня 2018 року по 30 червня 2018 року включно».
Відповідно до п. 2.4. договору у разі припинення або розірвання цього договору майно повертається орендарем орендодавцю/балансоутримувачу.
Орендар повертає майно орендодавцю/балансоутримувачу аналогічно порядку встановленому при передачі майна орендарю цим договором.
Майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з момент підписання акта приймання-передачі.
Орендар зобов'язується повернути майно у 10-денний строк з моменту припинення або розірвання цього договору (п. 2.5. договору).
Пунктом 9.1 договору передбачено, що у разі невиконання п. 2.5. договору, орендар сплачує неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення.
Пунктом 10.5. договору сторони встановили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору.
За доводами позивача, 08.06.2018 на адресу відповідача направлявся лист-повідомлення про закінчення терміну дії договору оренди №3390 від 25.07.2006, який згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0303114938516 був отриманий останнім 11.06.2018.
Крім того, за твердженням позивача, орендарю неодноразово направлялись претензії щодо погашення заборгованості та повернення майна (№ ПКЦРГІ4/813 від 30.07.2018 p., №РПЦ4/165 від 04.02.2019р.) разом з актами приймання-передачі (повернення) майна. Проте, лише 28.01.2019 року між сторонами було підписано акт приймання-передачі (повернення) з оренди нерухомого майна, за яким відповідачем було повернуто, а позивачем в свою чергу прийнято із користування нерухоме майно без жодних зауважень та заперечень.
Спір у справі виник внаслідок неналежного, на думку позивача, виконання відповідачем умов договору оренди №3390 від 25.07.2006 щодо повернення орендованого майна за закінченням дії договору, що стало підставою для нарахування останньому в період з липня 2018 року по січень 2019 року неустойки у розмірі 71 109,15 грн, з урахуванням прийнятої заяви про збільшення позовних вимог, у якій позивачем було застосовано індекс інфляції до орендної плати в період з 01.01.2018 по 28.01.2019, що склав 3 494,08 грн, та який позивач просить стягнути на його користь як заборгованість по орендній платі.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди).
Відповідно до ч. 1 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Як встановлено судом, згідно акту приймання - передавання в оренду нерухомого майна від 11.03.2016 підтверджується факт передачі відповідачу у строкове платне користування майна, загальною площею 12.00 кв.м, розміщеного за адресою: м. Київ, площа Вокзальна, 1-А, що знаходиться на балансі виробничого підрозділу центр регіональних перевезень пасажирів регіональної філії і залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».
Згідно з ч. 2 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
За умовами п. 10.1. договору в редакції додаткового договору від 23.05.2018, сторони дійшли згоди, що договір від 25.07.2006 №3390 діє з 01 січня 2018 року по 30 червня 2018 року включно.
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору (п. 10.5. договору).
Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
Згідно зі ст. 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач висловлюючи своє небажання продовжувати термін дії договору оренди №3390 від 25.07.2006 після 30.06.2018 направив на адресу відповідача лист-повідомлення №ПКЦРП4/583 від 31.05.2018 про закінчення дії договору.
В підтвердження факту відправлення вищевказаного листа на адресу відповідача, позивачем було надано копію фіскального чеку №2809 від 08.06.2018, який з урахуванням виправлень АТ «Укрпошта» від 01.07.2019 містив відомості щодо адресата "Укрзабезпеч", та копію рекомендованого повідомлення про вручення відповідачу 11.06.2019 поштового відправлення №0303114938516.
Відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що жодного листа-повідомлення від №ПКЦРП4/583 від 31.05.2018 про закінчення дії договору на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзабезпеч" не надходило, доказів направлення саме цього документа поштовим відправленням № 0303114938516 у матеріалах справи не міститься.
Відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270, розрахунковим документом, що підтверджує факт надання послуг поштового зв'язку є документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми і змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).
Згідно з п.п. 59, 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку" внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.
З сукупного аналізу наведених вище норм вбачається, що належним підтвердженням направлення документів, є:
- примірник опису вкладення, із підписом працівника поштового зв'язку, що перевірив відповідність вкладення опису, та відбитком календарного штемпеля поштового повідомлення;
- розрахунковий документ, що підтверджує факт надання послуг поштового зв'язку (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд звертає увагу, що надана позивачем до матеріалів справи копія фіскального чеку №2809 від 08.06.2018, яка засвідчує лише факт надання послуг поштового зв'язку, та копія рекомендованого повідомлення про вручення не є належними та допустимими доказом направлення на адресу відповідача листа-повідомлення від 31.05.2018, оскільки останні не міститься інформації про вміст відправлення №0303114938516.
При цьому, суд також зауважує, що наявна у матеріалах справи претензія № ПКЦРГІ4/813 від 30.07.2018, у якій позивач просить відповідача повернути орендоване майно за актом приймання-передавання (повернення) майна та сплати орендну плату, не може розцінюватись як заява про припинення дії договору у відповідності до п. 10.5 договору, оскільки не містить жодних доказів (опису вкладення, розрахункового документу) в підтвердження факту направлення її на адресу відповідача саме 31.07.2018, про що повідомляє позивач.
Натомість, у матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0209606486061, за яким нібито Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрзабезпеч" було вручено вищевказану претензію 03.08.2018.
Факт отримання 03.08.2018 претензії № ПКЦРГІ4/813 від 30.07.2018 не заперечується відповідачем, проте, останній зазначає, що вказана претензія була отримана ТОВ "Укрзабезпеч" від посадових осіб позивача у місці знаходження орендованого майна. Поштовим, факсимільним чи іншим способом дана претензія не отримувалась і до 03.08.2019 про її існування відповідачу не було відомо.
Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Приймаючи до уваги, що в період з 30.06.2018 по 30.07.2018 заяви про припинення дії договору, яка передбачена п. 10.5 договору, від жодної із сторін не надходило та орендодавець протягом місячного строку не висловлював заперечень щодо користування орендованим майном, термін договору оренди №3390 від 25.07.2006 з 31.06.2018 був продовжений на той самий строк та на тих самих умовах.
Відповідно до п. 2.4. договору у разі припинення або розірвання цього договору майно повертається орендарем орендодавцю/балансоутримувачу.
Орендар повертає майно орендодавцю/балансоутримувачу аналогічно порядку встановленому при передачі майна орендарю цим договором.
Майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з момент підписання акта приймання-передачі.
Орендар зобов'язується повернути майно у 10-денний строк з моменту припинення або розірвання цього договору (п. 2.5. договору).
Слід зазначити, що в обґрунтування позовних вимог щодо стягнення суми неустойки позивач посилається пункт 9.1 договору, за яким встановлено, що орендар сплачує неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення в разі невиконання пункту 2.5 договору.
Наведене вище є виключною підставою для нарахування неустойки згідно з пунктом 9.1 договору.
Судом встановлено, що повернення майна за договором № 3390 від 25.07.2006 було здійснено 28.01.2019 за Актом прийому-передачі (повернення) з оренди нерухомого майна, який був підписаний сторонами без жодних зауважень та заперечень.
Тобто, саме до цієї дати договір продовжував свою дію, про що також свідчать виставлені позивачем рахунки-фактури, підписані між сторонами акти приймання виконаних робіт згідно договору №3390 від 25.07.2006 року та здійсненні відповідачем згідно платіжних доручень оплати орендних платежів.
Оскільки матеріали справи не містять, а позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставини на які він посилався, як на підставу своїх вимог, чи на спростування наведених вище висновків, суд на підставі наявних у матеріалах справи доказах та з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, вважає заявлені позовні вимоги щодо стягнення суми неустойки не доведеними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Що ж стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 3 494,08 грн заборгованості з орендної плати, яка складається з недорахованих позивачем інфляційних втрат за період з січня 2018 року по січень 2019 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до абз. 2 п. 3.2. договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.
У разі закінчення терміну дії договору оренди (його розірвання), орендар зобов'язаний сплатити орендну плату, заборгованість з орендної плати, пені та штрафних санкцій за весь період оренди по день фактичної передачі майна балансоутримувачу (орендодавцю) на підставі акту передачі-приймання.
Частиною 1 статті 762 ЦК України встановлено, що плата за користування майном справляється з наймача.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач реалізуючи свої права та обов'язки за договором, в період з січня 2018 року по січень 2019 року, надавав для підписання відповідачу акти приймання виконаних робіт згідно договору №3390 від 25.07.2006, у яких визначав суму орендних платежів за кожний місяць оренди, в тому числі суму ПДВ 20%, та виставляв для оплати відповідачем відповідні рахунки-фактури.
Судом встановлено, що вищевказані акти приймання виконаних робіт згідно договору №3390 від 25.07.2006 щомісячно підписувались сторонами без жодних претензій та зауважень, а виставлені позивачем рахунки-фактури оплачувались відповідачем у встановленому розмірі згідно платіжних доручень, копії яких долучені до матеріалів справи.
Факт сплати відповідачем орендних платежів за виставленими в період з січня 2018 року по січень 2019 року рахунками, позивачем також не заперечується.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приймаючи до уваги вищевикладене та враховуючи, що під час дії договору №3390 від 25.07.2006 та на момент підписання Акта прийому-передачі (повернення) з оренди нерухомого майна від 28.01.2019 у позивача були відсутні будь-які зауваження та заперечення щодо сплачених відповідачем орендних платежів, розмір яких в свою чергу визначався самим позивачем за актами приймання виконаних робіт та виставленими рахунками-фактури, суд дійшов висновку, що нарахований позивачем після припинення дії договору індекс інфляції на орендні платежі за січень 2018 - січень 2019 не підлягає стягненню, а відтак, позовні вимоги в цій частині залишаються без задоволення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Крім того, частиною 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
В процесі розгляду справи № 910/4605/19 судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам та запереченням позивача та відповідача, надано можливість їх представникам в судовому засіданні обґрунтувати свої правові позиції щодо позову, надавати додаткові докази та заявляти відповідні клопотання.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 06.09.2019
Суддя Л. Г. Пукшин