ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
04 вересня 2019 року Справа № 903/179/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Тимошенко О.М.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 12.07.2019 р. у справі № 903/179/19 (суддя Якушева І.О., повний текст рішення складено 15.07.2019 р.)
за позовом фізичної особи-підприємця Климчука Максима Васильовича (м. Ківерці)
до фізичної особи-підприємця Демчука Миколи ОСОБА_2 (м. Ківерці)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 (м. Ківерці)
про стягнення 21 600 грн. збитків
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_4 ;
відповідача - ОСОБА_5 М ОСОБА_6 В.;
третьої особи - не з'явився;
Фізична особа-підприємець Климчук М.В. звернувся до Господарського суду Волинської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 В. 21600 грн. збитків.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо перевезення вантажу, що спричинило його пошкодження та завдало позивачу збитки.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 12.07.2019 р. у справі №903/179/19 в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачем у встановленому законом порядку не доведено факту пошкодження вантажу при перевезенні водієм відповідача, відтак не доведено складу цивільного правопорушення в діях відповідача як необхідної умови для застосування цивільної відповідальності у вигляді стягнення збитків.
Матеріалами справи підтверджується факт перевезення вантажу, однак, належні докази, які б підтверджували пошкодження товару, відсутні, тому відповідач відповідно до досягнутої домовленості перевіз вантаж на замовлення позивача, а відтак вимога позивача про стягнення з відповідача 21 600 грн. збитків, завданих пошкодженням вантажу, до задоволення не підлягає.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду, прийняти нове рішення, яким задоволити позов.
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що відповідач неналежним чином виконав умови щодо перевезення вантажу та пошкодив товар, що заподіяло збитки позивачу. Підтвердженням факту пошкодження вантажу є звернення позивача до поліції та складений за результатами розгляду заяви відповідний рапорт працівника поліції від 30.08.2018 р. Скаржник вказує, що факт пошкодження відповідачем вантажу підтверджується фототаблицею, яка складена поліцейським на місці події та є невід'ємним додатком до рапорту, в якій зафіксовано факт не лише перевезення вантажу, а й факт пошкодження вантажу. Проте, суд залишив вказаний доказ у справі без уваги та належної оцінки. Також факт пошкодження підтверджується поясненнями позивача, що викладені у зверненні до органів поліції.
Окрім того, апелянт вказує, що об'єктом договору перевезення, що був укладений між позивачем та відповідачем на підставі усної домовленості є компресорно-конденсаторний агрегат із ізотермічним контейнером, який за своїми характеристиками є великоваговим вантажем, тому застосування судом першої інстанції Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених наказом № 363 від 14.10.1997 р. є безпідставним.
Скаржник вважає необґрунтованим відхилення в якості доказу дефектного акту від 13.09.2018 р. з посиланням суду на п. 15.1. - 15.6. Правил, оскільки ці Правила не поширюють свою дію на правила перевезення великовагових та великогабаритних вантажів, до яких відноситься ушкоджений компресорно-конденсаторний агрегат із ізотермічним контейнером. Крім того, законодавством не встановлено строк, протягом якого має бути складено дефектний акт, не встановлено вимог до суб'єктного складу, який складає акт, а тому, зважаючи на те, що ФОП ОСОБА_8 займається ремонтом обладнання та має технічні знання щодо його цілісності та обслуговування, складений ним дефектний акт є належним доказом у справі.
Апелянт звертає увагу суду, що у висновку експертного товарознавчого дослідження №54/2018 на сторінці третій, експерт зазначає: "дані з дефектного акта від 13.09.2018р. узгоджуються з результатами огляду". Відтак, незрозумілими є твердження суду першої інстанції про те, що висновок експерта ґрунтується виключно на інформації, наявній в дефектному акті.
Скаржник зазначає, що ним помилково зазначено штрих-код замість серійного номеру контейнера ізотермічного. Однак, це ніяким чином не спростовує обставину перевезення та пошкодження компресорно-конденсаторного агрегату із ізотермічним контейнером, тому висновок суду про те, що позивачем недоведено чи перевозився такий агрегат відповідачем, при наявності беззаперечних доказів, свідчить про поверхневість розгляду справи та прийняття поспішних висновків.
Апелянт вказує, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до ч. 1 ст. 924 ЦК України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу. Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу. Зважаючи на те, що в діях працівника відповідача наявний склад цивільного правопорушення як необхідної умови застосування цивільної відповідальності у вигляді стягнення збитків, позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.08.2019 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та призначено її до розгляду на 04.09.2019 р. об 15:00 год.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_9 надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. № 30127/19 від 27.08.2019 р.), в якому просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач зазначає, що складений за результатами розгляду заяви рапорт працівника поліції від 30.08.2018 р. є лише інформаційним документом для керівників підрозділів поліції та не підтверджує встановлення працівниками поліції самого факту пошкодження вантажу.
Відповідач зазначає, що виклик поліції по зверненню позивача зареєстрований суттєво пізніше того моменту як водій разом з автомобілем покинув місце розвантаження. За результатом виїзду поліції на місце ніяких дій не було проведено, не зроблено фотозображень, опитування відповідача або водія не проводилось, що зафіксовано у відповідних графах рапорту. В свою чергу, фотозображення на які посилається позивач взяті із звернення відповідача, зробленого раніше, по факту незаконного затримання автомобіля, і вони фіксували факт розвантаження.
Відповідач звертає увагу суду, що в заяві позивача до Ківерцівського ВП ГУНП у Волинській області від 30.08.2018 р., вказано номер холодильної установки, який перевозився ВН 2120436, тобто він не співпадає з номером компресорно-конденсорного агрегату стосовно якого подано позов - 02023081929.
Окрім того, на думку відповідача, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених наказом № 363 від 14.10.1997 р. не регламентують саме особливості перевезення великовагових вантажів, разом з тим це не виключає того, що загальні положення Правил, зокрема глава 15 "Правила складання актів", поширюються на всі випадки перевезення. Акт про пошкодження вантажу в день перевезення - 30.08.2018 р, чи пізніше за підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія, згідно п.п. 15.1-15.3 Правил не складався. Згідно пояснень водія ОСОБА_10 , вантаж при перевезенні не було пошкоджено, і згідно з поясненнями відповідача, пропозицій про складання акта про пошкодження вантажу в день перевезення або пізніше не надходило. Отже, суд у рішенні дійшов правильного та обґрунтованого висновку, стосовно того,що дефектний акт від 13.09.2018р, складений на замовлення позивача ФОП Каленюком ОСОБА_11 Й, не може бути належним доказом, оскільки складений без участі вантажовідправника або водія на 14-ий день після перевезення.
Відповідач зазначає, що позивач у звернені до поліції від 30.08.2018 р., вказав номер холодильної установки, який перевозився ВН 2120436 номер компресорно-конденсорного агрегату, стосовно якого складено експертний висновок і відповідно подано позов - 02023081929. В дефектному акті від 13.09.2018 р, вказано, що оглядався контейнер ізотермічний АТР Р ВХ2549, без посилань на компресорно-конденсорний агрегат. Також адреса перевезення вантажу 30.08.2018 р. (м. Ківерці, вул. Шкільна 30,) що зафіксовано у рапорті працівників поліції по зверненню відповідача та у подорожньому листі №134 від 30.08.2018 р., не співпадає з адресою проведення експертизи (м. Ківерці, вул. Соборності 49а). В ході судового засідання представник позивача надавав пояснення, що вантаж, який перевозився 30.08.2018 р., не переміщався до 12.10.2018 р. (дата проведення експертизи). Отже, висновок експертного товарознавчого дослідження №54/2018 від 12.10.2018 р. не є належним доказом, що підтверджує факт пошкодження вантажу.
В судовому засіданні 04.09.2019 р. представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати та задоволити позовні вимоги.
Відповідач в судовому засіданні 04.09.2019 р. заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Третя особа в судове засідання 04.09.2019 р. не з'явилася, явку повноважного представника не забезпечила, хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як встановлено апеляційним судом, відповідно до усної домовленості між позивачем та відповідачем, відповідач зобов'язувався здійснити перевезення вантажу - компресорно-конденсаторного агрегата з ізотермічним контейнером з с. Жидичин, Ківерцівського району в м.Ківерці.
На виконання вказаних домовленостей, відповідач надав для перевезення автомобіль "ДАФ", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , водій ОСОБА_12 , який перебував у трудових відносинах з відповідачем.
Відповідачем виписано подорожній лист №13 від 30.08.2018 р., відповідно до якого замовником зазначено ОСОБА_13 , який згідно з наказом позивача №3-К від 09.08.2016 р. працював у нього менеджером. Згідно пояснень відповідача, в подорожньому листі вказано найменування вантажу - вагон будівельний, оскільки замовлено було перевезення саме цього вантажу. Однак, фактично було завантажено компресорно-конденсаторний агрегат з ізотермічним контейнером.
30.08.2018 р. автомобілем "ДАФ", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , водій ОСОБА_12 , вантаж було перевезено з с. Жидичин, Ківерцівського району в м. Ківерці.
Позивач вказує, що під час перевезення вантажу його було пошкоджено.
В матеріалах справи мітиться заява позивача від 30.08.2018 р., адресована начальнику Ківерцівського ВП ГУНП у Волинській області, в якій він просить зафіксувати факт того, що контейнер ізотермічний з холодильною установкою був пошкоджений при перевезенні.
31.08.2018 р. помічником чергового Ківерцівського відділу поліції ГУ НП у Волинській області складено рапорт, в якому він повідомляє начальника Ківерцівського ВП ГУ НП у Волинській області про надходження 30.08.2018 р. заяви ОСОБА_1 про пошкодження товару під час перевезення представником ФОП ОСОБА_9 .
В рапорті зазначено, що при виїзді на місце події від заявника надійшла заява, в якій він просить зафіксувати факт того, що ОСОБА_9 під час перевезення ізотермічного контейнера автомобілем "ДАФ", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , якого заявник найняв для перевезення, пошкодив холодильну установку, чим завдав матеріальні збитки на суму 56000 грн.
Відповідно до дефектного акту від 13.09.2018 р., складеного на замовлення позивача ФОП ОСОБА_8 . при огляді контейнера ізотермічного, змонтованого з холодильною установкою були встановлені слідуючі дефекти: пробита труба конденсатора, розламаний та відлетів вентиль, явна деформація корпусу холодильної установки ззовні та зсередини в результаті падіння при транспортуванні. Заключення: ремонту не підлягає.
Відповідно до висновку експертного товарознавчого дослідження №54/2018 від 12.10.2018., складеного на замовлення позивача експертом Мельник С ОСОБА_14 ., який має кваліфікацію судового експерта з правом проведення товарознавчих експертиз, вбачається, що вартість товару - компресорно-конденсаторного агрегата, модель TFH 2480Z, серійний номер 02D23081929, станом на час проведення експертизи (12.10.2018 р.) з урахуванням наявних ушкоджень може становити 2400 грн.
У висновку експерт зазначив про те, що за умови достовірності вихідних даних, а саме: дефектного акта від 13.09.2018 р., виданого підприємцем ОСОБА_8 та враховуючи результати огляду, об'єкт дослідження є таким, що був у використанні з пошкодженим компресором, який ремонту не підлягає.
Відповідно до претензії від 12.11.2018 р., позивач просив відповідача відшкодувати йому збитки в розмірі 23 600 грн. протягом 14 днів з дня отримання претензії. Дана претензія залишена відповідачем без належного реагування.
Предметом даного позову є вимога позивач про стягнення з відповідача 21 600 грн. збитків у зв'язку неналежним виконання відповідачем зобов'язання з перевезення вантажу, що спричинило пошкодження вантажу та завдало позивачу збитки.
Позивач вважає, що пошкодження вантажу та як наслідок завдання позивачу збитків підтверджується рапортом працівника поліції від 30.08.2018 р., дефектним актом від 13.09.2018р. та висновком експертного товарознавчого дослідження №54/2018 від 12.10.2018 р.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується ст. 218 ЦК України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорюваних окремих його частин може доводитися, в тому числі, письмовими доказами.
Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Частинами 1, 3 статті 181 ГК України визначено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Оферта може мати письмовий вигляд коли вона має форму єдиного документа, тобто проекту договору, листа, телеграми тощо, що надсилаються акцептанту поштою чи за допомогою іншого технічного засобу зв'язку.
Наслідком надання оферти є те, що коли адресат оферти відізветься й у будь-якій формі висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, його слід визнати укладеним.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Із змісту ст. 642 ЦК України вбачається, що акцепт можливий й у вигляді конклюдентних дій, тобто здійснення особою, що отримала оферту, дій по виконанню вказаних в ній умов договору. Конклюдентні дії - це дії особи, що виражають її волевиявлення на встановлення правовідносин, зокрема, на укладання угоди, висловлені не в формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновки про такий намір. Для конклюдентних дій характерно, що їх здійснення свідчить про волевиявлення особи укласти договір.
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що шляхом вчинення сторонами конклюдентних дій, а саме надання відповідачем транспортного засобу для вантажного перевезення та завантаження вантажу на транспортний засіб, тобто вчинення дій на виконання вказаних домовленостей, свідчить, що між сторонами у спрощеній формі, передбаченій ч. ч. 1, 3 статті 181 ГК України виникли правовідносини з перевезення вантажу.
Так, правовідносини, що виникають з перевезення вантажу регулюються главою 64 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до статті 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому, обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.
Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони.
Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.
Пошкодження вантажу - це зміна його фізичних властивостей (механічні поломки, дефекти, бій); нестача вантажу - доставка вантажу одержувачу в меншій кількості, ніж оголошено до перевезення.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків (ст. 611 ЦК України).
Згідно з частинами 1-3 ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Відповідно до ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
За положенням частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно ч.1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків, надати докази невиконання зобов'язань і підтвердити причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Разом з тим, вина перевізника за втрату, нестачу, псування та ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту, презюмується.
Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.
Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не охоплюється визначенням обставин непереборної сили, відповідно до частини 1 статті 924 ЦК України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.
Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.
Матеріалами справи підтверджується, що 30.08.2018 р. автомобілем "ДАФ", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , водій ОСОБА_12 , вантаж було перевезено з с. Жидичин, Ківерцівського району в м. Ківерці.
Позивач вказує, що під час перевезення вантажу його було пошкоджено.
Як встановлено апеляційним судом, відповідно до заяви 30.08.2018 р., адресованій Ківерцівському відділу поліції ГУ НП у Волинській області, позивач просив зафіксувати факт, що контейнер ізотермічний з холодильною установкою був пошкоджений при перевезенні.
Так, 31.08.2018 р. помічником чергового Ківерцівського відділу поліції ГУ НП у Волинській області складено рапорт, в якому повідомлено начальника Ківерцівського ВП ГУ НП у Волинській області про надходження 30.08.2018 р. заяви від ОСОБА_1 про пошкодження товару під час перевезення представником ФОП ОСОБА_9 .
В рапорті зазначено, що при виїзді на місце події від заявника надійшла заява, в якій він просив зафіксувати факт того, що відповідач під час перевезення ізотермічного контейнера автомобілем "ДАФ", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , якого заявник найняв для перевезення, пошкодив холодильну установку, чим завдав матеріальні збитки на суму 56000 грн.
Відтак, беручи до уваги вказане, колегія суддів зазначає, що в даному рапорті працівник поліції лише повідомляє про надходження заяви позивача та про виїзд на місце події, тобто рапорт не встановлює самого факту пошкодження відповідачем вантажу при його перевезенні.
Позивач, як на підставу свої вимог посилається на дефектний акт від 13.09.2018 р., складений на замовлення позивача ФОП ОСОБА_8 . при огляді контейнера ізотермічного, змонтованого з холодильною установкою, яким встановлені дефекти (пошкодження вантажу).
Разом з тим, оцінюючи даний акт, колегія суддів приймає до уваги те, що перевезення вантажу здійснювалося в межах Волинської області, тому на дані правовідносини поширюється дія Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 р.
При цьому, враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази щодо вагових параметрів компресорно-конденсаторного агрегата з ізотермічним контейнером, тобто позивачем не доведено суду, що вантаж, який перевозився належить до великовагових, відтак суд апеляційної інстанції відхиляє доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі щодо безпідставності застосування судом першої інстанції Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 р., як необґрунтовані.
Так, в преамбулі Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (надалі - Правила) визначаються права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників.
Ці Правила не регламентують перевезення небезпечних, великовагових, великогабаритних вантажів, пошти та перевезення вантажів у міжнародному сполученні, оскільки такі перевезення мають свої особливості, що стосуються виконання комплексу вимог при вантажно-розвантажувальних роботах, власне процесу перевезення та його документального оформлення, а також узгодження таких правил із відповідними компетентними установами.
Згідно з п.п. 15.1. - 15.6. Правил у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4.
Перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті такі обставини: а) невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу в натурі і тими даними, які зазначені у товарно-транспортній накладній; б) порушення або відсутність пломб на кузові автомобіля або контейнері; в) простій автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу; г) інші обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін.
Записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними.
Жодна із сторін не має права відмовитись від підписання акта. У разі незгоди зі змістом акта кожна із сторін має право викласти в ньому свою думку в рядку "Особливі відмітки" і засвідчити її підписом.
При відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну у випадках недостачі, псування або ушкодження вантажу акт складається за участю представника незацікавленої сторони.
Для засвідчення складання акта на вільному місці зворотного боку товарно-транспортної накладної записується дата складання і про що складений акт (наприклад: "Про недостачу місць", "Про порушення пломби" та ін.).
Як встановлено апеляційним судом, дефектний акт від 13.09.2018 р. складений ФОП ОСОБА_8 про те, що при огляді контейнера ізотермічного, змонтованого з холодильною установкою були встановлені слідуючі дефекти: пробита труба конденсатора, розламаний та відлетів вентиль, явна деформація корпусу холодильної установки ззовні та зсередини в результаті падіння при транспортуванні. Заключення: ремонту не підлягає.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивачем та відповідачем не складено акту відповідно до розділу 15 Правил (як спільного, так і за участі незацікавленої сторони). Позивачем не вчинено жодних дій щодо складання акту, відповідно до розділу 15 Правил, оскільки він, в разі наявності вини перевізника, є зацікавленою особою щодо фіксування обставин такої вини.
В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували бажання позивача скласти акт про пошкодження вантажу в день перевезення чи пізніше, а також докази, які б свідчили про відмову відповідача чи його водія від складання такого акту.
Окрім того, як встановлено судом, даний акт було складено ФОП ОСОБА_8 , який згідно витягу з Реєстру платників єдиного податку має право на зайняття такими видами діяльності як електромонтажні роботи; неспеціалізована оптова торгівля; оптова торгівля машинами й устаткуванням; ремонт побутових приладів, домашнього та садового обладнання.
Разом з тим, позивачем не обґрунтовано чому саме ця особа склала дефектний акт та на підставі якого нормативного акту. При цьому, суд враховує, що акт був складений лише на 14-й день після здійснення перевезення, а не в день перевезення, як того вимагають приписи п.п.15.1-15.3. Правил, що також унеможливлює встановлення обставин пошкодження вантажу на час здійснення відповідачем перевезення.
Також судова колегія апеляційного суду приймає до уваги, що акт не містить обґрунтувань, на підставі чого особи, якій його склали, дійшли висновку про те, що зафіксовані в ньому пошкодження об'єкта сталися саме при падінні при транспортуванні.
Відтак, беручи до уваги викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що дефектний акт від 13.09.2018 р. не може підтверджувати факт пошкодження відповідачем вантажу при його перевезенні, оскільки був складений з порушенням порядку, який встановлений Правилами.
При цьому, колегія суддів критично оцінює доводи скаржника, що факт пошкодження відповідачем вантажу підтверджується фототаблицею, яка складена поліцейським на місці події та є невід'ємним додатком до рапорту, оскільки в силу ст. 73, 76-79 ГПК України вона не може бути належним доказом в підтвердження даних обставин, оскільки факт пошкодження вантажу може бути встановлений актом, складеним позивачем та відповідачем або за участі незацікавленої сторони відповідно до п.п. 15.1.-15.6. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 р.
Позивач, як на підставу свої вимог, посилається на висновок експертного товарознавчого дослідження №54/2018 від 12.10.2018 р., яким, на його думку, встановлено факт пошкодження відповідачем вантажу.
Апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до ст. 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.
У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.
У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язки.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 104 ГПК України).
Як встановлено апеляційним судом, відповідно до висновку експертного товарознавчого дослідження №54/2018 від 12.10.2018 р., складеного на замовлення позивача експертом Мельник С ОСОБА_6 М., який має кваліфікацію судового експерта з правом проведення товарознавчих експертиз, вбачається, що вартість товару - компресорно-конденсаторного агрегата, модель TFH 2480Z, серійний номер 02D23081929, станом на час проведення експертизи (12.10.2018 р.) з урахуванням наявних ушкоджень може становити 2400 грн.
У висновку експерт зазначив про те, що за умови достовірності вихідних даних, а саме: дефектного акта від 13.09.2018 р., виданого підприємцем ОСОБА_8 та враховуючи результати огляду, об'єкт дослідження є таким, що був у використанні з пошкодженим компресором, який ремонту не підлягає.
Оцінюючи даний висновок, колегія суддів зазначає, що перед експертом ставилось питання про те, яка вартість вантажу, станом на час проведення експертизи з урахуванням наявних ушкоджень, відтак, завданням експертизи не було встановлення обставин пошкодження вантажу, які він зазнав саме під час перевезення. Даний висновок складено експертом після спливу більше як місяця після здійснення перевезення, що унеможливлює встановлення судом обставин пошкодження даного вантажу на час здійснення відповідачем перевезення. Висновок експерта не підтверджує того, що саме відповідач під час перевезення пошкодив вантаж.
При цьому, судова колегія приймає до уваги, що в заяві до Ківерцівського ВП ГУНП у Волинській області позивач вказав, що перевозився контейнер ізотермічний НОМЕР_2 НОМЕР_3 з холодильною установкою ВН 2120436, а у висновку зазначено, що досліджувався компресорно-конденсаторний агрегат, модель TFH 2480Z, серійний номер НОМЕР_4 D 23081929. І у дефектному акті від 13.09.2018 р. зазначено, що оглядався контейнер ізотермічний АТР F ВХ2549. Чи є це той самий агрегат, той самий контейнер, який перевозився, позивачем не обґрунтовано.
Окрім того, статтею 101 ГПК України врегульовано проведення експертизи на замовлення учасників справи, згідно з частинами 1, 5 якої учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судову експертизу" судовий експерт повинен попереджатися про кримінальну відповідальність за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Відтак, особа набуває права та несе обов'язки експерта після попередження про відповідальність і тільки за цих умов висновок експерта набуває доказової сили. Невиконання цих вимог робить неможливим використання висновку експерта як доказу у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, проведений на замовлення позивача висновок експертного товарознавчого дослідження №54/2018 від 12.10.2018. складено експертом Мельник С.М., якого не було попереджено про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку експерта, що не узгоджується з вимогами частин 1, 5 ст. 101 ГПК України та унеможливлює його використання як доказу у справі.
Окрім того, апеляційний суд враховує, що між сторонами у спрощеній формі, передбаченій ч. ч. 1, 3 статті 181 ГК України виникли правовідносини з перевезення вантажу.
Як вказувалося судом вище правовідносини, що виникають з перевезення вантажу регулюються главою 64 ЦК України.
Так, вина перевізника за втрату, нестачу, псування та ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту, презюмується. Законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.
Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.
Згідно ст. 918 ЦК України, завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Завантаження (вивантаження) вантажу, що здійснюється відправником (одержувачем) вантажу, має провадитися у строки, встановлені договором, якщо такі строки не встановлені транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до п. 8.26. Правил вантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на навантажений або вивантажений вантаж.
Матеріалами справи підтверджується, що сторони належним чином не оформляли товарно-транспортні накладні на навантаження або вивантаження вантажу. Однак, як встановлено судом, 30.08.2018 р. вантаж було перевезено відповідачем з с. Жидичин, Ківерцівського району в м. Ківерці та передано позивачу.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції вище встановлено, що позивачем та відповідачем не складено акту відповідно до розділу 15 Правил (як спільного, так і за участі незацікавленої сторони), яким би були встановлені обставини пошкодження товару; позивачем не вчинено жодних дій щодо складання акту, оскільки він, в разі наявності вини перевізника, є зацікавленою особою щодо фіксування обставин такої вини. Відтак, судом не встановлено обставин того, що товар був пошкоджений саме відповідачем під час перевезення.
Враховуючи те, що позивачем не надано суду достатній та належних доказів в підтвердження того, що саме відповідач пошкодив вантаж під час його перевезення, тобто не доведено суду складу цивільного правопорушення, який є необхідний для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 21600 грн. збитків.
Колегія суддів апеляційного суду вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не може бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, оскільки наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 12.07.2019 р. у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.
Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Климчука Максима Васильовича на рішення Господарського суду Волинської області від 12.07.2019 р. у справі № 903/179/19 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складено 06 вересня 2019р.
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Тимошенко О.М.