вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" вересня 2019 р. Справа№ 920/564/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Дикунської С.Я.
Жук Г.А.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон»
на рішення Господарського суду Сумської області від 15.08.2018
у справі № 920/564/18 (суддя Заєць С.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон»
про стягнення 5 732,29 грн
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,
Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», яке в подальшому змінило найменування на Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» (надалі - ДП «Авіакон», відповідач) про стягнення 5 732,29 грн, з яких 5414,90 грн пені та 317,39 грн 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №3174/15-ТЕ-29 від 12.12.2014 щодо здійснення оплати за поставлений природний газ.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 15.08.2018 у справі №920/564/18 позов задоволено, стягнуто з ДП «Авіакон» на користь НАК «Нафтогаз України» 4 331,92 грн пені, 317,39 грн 3% річних та 881,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з наявності порушення відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем за договором, у зв'язку з чим визнав правомірним нарахування пені та 3% річних; враховуючи факт відсутності у відповідача основного боргу за укладеним між сторонами договором, а також те, що порушення виконання зобов'язання за договором не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, з огляду на фінансове становище відповідача, загальну економічну ситуацію, яка склалась в країні та високий ступінь інфляційних процесів, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені - на 20% та часткове задоволення позовних вимог.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ДП «Авіакон» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме, незастосуванням закону, який підлягав застосуванню.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт наголошував на тому, що заборгованість за поставлений природний газ, що використовувався ним виключно для виробництва теплової енергії, яка споживалась підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ) була погашення відповідачем до набрання чинності Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а тому нараховані позивачем на таку заборгованість пеня та проценти підлягають списанню на підставі ч. 3 ст. 7 вказаного Закону.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2019 поновлено ДП «Авіакон» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 15.08.2018 у справі №920/564/18, відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, призначено її до розгляду на 04.09.2019, встановлено НАК «Нафтогаз України» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Позивач правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) не скористався, відзиву на апеляційну скаргу надав.
У судове засідання 04.09.2019 позивач явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача, заслухавши думку представника відповідача, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за його відсутності.
У судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
04.09.2019 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 12.12.2014 між НАК «Нафтогаз України» (у тексті договору - продавець) та ДП «Авіакон» (у тексті договору - покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №3174/15-ТЕ-29 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України НАК «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
Згідно з п. 1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.
Відповідно до п. 2.1 договору продавець передає покупцеві з 01.01.2015 по 31.12.2015 газ обсягом до 4 305,0 тис.куб.м.
Приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу, який є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п.п. 3.3, 3.4 договору).
Пунктами 5.1, 5.2 договору передбачено, що ціна (граничний рівень ціни) на газ встановлюється Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ); ціна 1000 куб.м газу становить - 1 091,00 грн з ПДВ.
Пунктом 5.3 договору визначено, що у разі зміни уповноваженим органом ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання вони є обов'язковими для сторін за цим договором з моменту введення їх в дію.
Відповідно до п. 5.5 договору загальна сума вартості природного газу за вказаним договором складається із сум вартості місячних поставок газу.
Згідно з п. 6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11 договору).
В подальшому між сторонами було укладено низку додаткових угод, якими, зокрема, вносились зміни до розрахунку ціни на газ (а.с. 29-32).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв в період з січня по грудень 2015 року природний газ на загальну суму 6 373 909,05 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с. 33-44).
За вказаний природний газ відповідач розрахувався у повному обсязі перед позивачем у січні 2016 року, що підтверджується випискою по операціях за договором, підписаною заступником головного бухгалтера позивача (а.с. 90).
Разом з тим, як вбачається з розрахунку позивача, відповідачем були порушені встановлені договором строки здійснення оплати за поставлений природний газ за зобов'язаннями, які виникли у січні, лютому, березні, травні та червні 2015 року.
Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором в частині оплати вартості поставленого газу, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача пені та 3% річних, нарахованих на заборгованість, що виникла у вказаний період.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи вимоги чинного законодавства, колегія суддів не може погодитися з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення з відповідача пені та 3% річних, з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За правовою природою укладений сторонами договір є договором купівлі-продажу, за яким, відповідно до ст. 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Отже, укладення НАК «Нафтогаз України» та ДП «Авіакон» договору купівлі-продажу природного газу №3174/15-ТЕ-29 від 12.12.2014 було спрямоване на отримання останнім природного газу та одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.
Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 6.1. договору сторони погодили, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною першою ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як правильно встановлено місцевим господарським судом, відповідач допускав порушення взятих на себе зобов'язань з оплати природного газу, оскільки не розраховувався за нього у строк, встановлений п. 6.1 договору.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Умовами укладеного сторонами договору (п. 7.2) передбачено, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1 договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши надані позивачем розрахунки пені та процентів за відповідний період, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що такі нарахування є арифметично правильними та здійсненими з урахуванням приписів чинного законодавства та умов договору.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає про відсутність правових підстав для задоволення вимог про стягнення з відповідача нарахованих позивачем сум пені та процентів, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі укладеного сторонами договору купівлі-продажу №1970/14-ТЕ-36 від 27.12.2013 відповідач придбав природний газ виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.
30.11.2016 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» №1730-VIII від 03.11.2016 (надалі - Закон).
Відповідно до преамбули Закону останній визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Згідно зі ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
Реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (надалі - реєстр) - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону.
Учасниками процедури врегулювання заборгованості є підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Дія вказаного Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (ст. 2 Закону).
Відповідно до ст. 3 Закону для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.
Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Даною нормою законодавець передбачив можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання, як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань.
Аналіз вищенаведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що ч. 3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії, при цьому застосування її приписів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Отже, до заборгованості, що виникла і погашена до набрання чинності вказаним Законом, не можуть бути застосовані передбачені Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.01.2018 у справі №904/10745/16, від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 22.12.2018 у справі №904/2961/18, від 21.01.2019 у справі №914/362/18, від 14.01.2019 у справі №904/1615/18.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач у даній справі погасив заборгованість перед позивачем за природний газ до набрання чинності вищевказаним Законом, а отже, у відповідності до ч. 3 ст. 7 Закону нараховані неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти, підлягають списанню з дня набрання чинності вказаним Законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ДП «Авіакон» на користь НАК «Нафтогаз України» пені та 3% річних, у зв'язку з чим у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, зважаючи на встановлене вище, дійшла висновку про те, що доводи скаржника є обґрунтованими, оскаржуване рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга ДП «Авіакон» підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Сумської області від 15.08.2018 у справі № 920/564/18 - скасуванню, з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги та відмовою у задоволенні позовних вимог, судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції та перегляд справи в суді апеляційної інстанції, на підставі ст. 129 ГПК України, покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» на рішення Господарського суду Сумської області від 15.08.2018 у справі № 920/564/18 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 15.08.2018 у справі № 920/564/18 скасувати.
3. Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» про стягнення 5 732,29 грн відмовити повністю.
4. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6; ідентифікаційний код 20077720) на користь Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» (41600, Сумська обл., місто Конотоп, вул. Рябошапка, 25; ідентифікаційний код 12602750) 2 643 (дві тисячі шістсот сорок три) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду Сумської області видати наказ на виконання даної постанови.
6. Матеріали справи № 920/564/18 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 06.09.2019.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді С.Я. Дикунська
Г.А. Жук