ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
06 вересня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/448/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Лавриненко Л.В., Філінюка І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Одеської області від 03.06.2019
по справі №916/448/19
за позовом Публічного акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України"
до Обслуговуючого кооперативу "Середньофонтанський 19-А"
про стягнення 29 968,83 грн.
У лютому 2019 р. Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - ПАТ «НАК «Нафтогаз України») звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Обслуговуючого кооперативу "Середньофонтанський 19-А" (далі - ОК "Середньофонтанський 19-А"), в якому просило стягнути з відповідача на свою користь борг у загальному розмірі 29968,83 грн., з яких пеня у сумі 20292,56 грн., три проценти річних у сумі 2352,70 грн., інфляційні втрати у сумі 7323,57 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.06.2019 р. позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 20292,56 грн. 3% річних у розмірі 2352,70 грн., інфляційні втрати у розмірі 5991,36 грн., та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1835,61 грн., в решті позовних вимог відмовлено.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу щодо здійснення оплати за природний газ, а тому, на думку суду, позивачем обґрунтовано нараховано відповідачу пеню та 3% річних.
Що стосується нарахування інфляційних втрат судом першої інстанції зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
За твердженням місцевого господарського суду, ним здійснено перерахунок інфляційних втрат з урахуванням рекомендацій викладених у інформаційному листі Вищого господарського суду від 17.07.2012 №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" та визначено, що розмір інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача складає 5991,36 грн.
З огляду на що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат задоволено частково.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 03.06.2019 у справі №916/448/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 1332,21 грн. скасувати та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити.
За твердженням апелянта, ним з урахуванням приписів ст. 625 ЦК України, листа Верховного суду України від 03.04.1997 №62-97 «Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідність за порушення грошових зобов'язань» при здійсненні розрахунку інфляційних втрат використано методику розрахунку, за якою збільшення суми боргу на індекс інфляції здійснюється на кожний місяць, при цьому для розрахунку кожного наступного періоду буде використана сума боргу збільшена на індекс інфляції попереднього місяця.
На думку апелянта, використання для розрахунку інфляційних втрат суми боргу без урахування збільшення на індекс інфляції призводить до зовсім інших математичних результатів, які суперечать підходу, встановленому Верховним Судом України та Державною службою статистики України.
Таким чином, як стверджує апелянт, нарахуванню згідно інфляційних процесів підлягають не тільки основна сума боргу, а й суми, на які збільшився борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.
Відтак, скаржник вважає, що судом першої інстанції було здійснено невірний перерахунок інфляційних втрат.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2019 р. відкрито апеляційне провадження у справі №916/448/19 та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Як вбачається з долучених до матеріалів справи рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, копію вищевказаної ухвали суду від 08.07.2019 отримано сторонами 15.07.2019.
В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
Як вбачається з матеріалів справи, 14 вересня 2015 р. між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та ОК "Середньофонтанський 19-А" (споживач) укладено договір постачання природного газу № 3648/1617-БО-23 за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим Договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями (п.1.2 Договору у редакції додаткової угоди №9 від 31.03.2017).
Постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 р. по 31 березня 2017 р. (включно) природний газ обсягом до 57,500 тис. куб. м. (п.2.1 Договору).
Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу (п.3.4 Договору).
Ціна за 1000 куб. метрів газу на дату укладання Договору становить 5635,00 гривень, крім того податок на додану вартість (20%) - 1127,00 грн. До сплати за 1000 куб. м природного газу з ПДВ - 6762,00 грн. (п.5.2 Договору).
Оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.6.1 Договору).
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 р. до 31 березня 2017 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.12.1 Договору).
Додатковою угодою від 22.09.2016 р. №1 до Договору викладено п.5.2 Договору в наступній редакції: ,,5.2 Ціна за 1000 куб. м газу за цим договором з 01 жовтня 2016 року становить 5916,00 гривень, крім того податок на додану вартість (20%) - 1183,20 грн. До сплати за 1000 куб. м природного газу з ПДВ - 7099,20 грн.".
Додатковою угодою від 27.10.2016 р. №2 до Договору, зокрема, викладено п.1.2 Договору в наступній редакції: ,,1.2 Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими споживачами (крім бюджетних установ/організацій).".
Додатковою угодою від 31.10.2016 р. №3 до Договору викладено п.5.2 Договору в наступній редакції: ,,5.2 Ціна за 1000 куб. м газу за цим договором з 01 листопада 2016 року становить 6819,00 гривень, крім того податок на додану вартість (20%) - 1363,80 грн. До сплати за 1000 куб. м природного газу з ПДВ - 8182,80 грн.".
Додатковою угодою від 22.11.2016 р. №4 до Договору викладено п.5.2 Договору в наступній редакції: ,,5.2 Ціна за 1000 куб. м газу за цим договором з 01 грудня 2016 року становить 7148,00 гривень, крім того податок на додану вартість (20%) - 1429,60 грн. До сплати за 1000 куб. м природного газу з ПДВ - 8577,60 грн.".
Додатковою угодою від 24.01.2017 р. №7 до Договору викладено п.5.2 Договору в наступній редакції: ,,5.2 Ціна за 1000 куб. м газу за цим договором з 01 лютого 2017 року становить 8451,00 гривень, крім того податок на додану вартість (20%) - 1690,20 грн. До сплати за 1000 куб. м природного газу з ПДВ - 10141,20 грн.".
Додатковою угодою від 24.02.2017 р. №8 до Договору викладено п.5.2 Договору в наступній редакції: ,,5.2 Ціна за 1000 куб. м газу за цим договором з 01 березня 2017 року становить 7866,00 гривень, крім того податок на додану вартість (20%) - 1573,20 грн. До сплати за 1000 куб. м природного газу з ПДВ - 9439,20 грн.".
Позивачем на виконання умов укладеного між сторонами договору поставлено споживачу природний газ на загальну суму 721064,74 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи Актами приймання-передачі природного газу з жовтня 2016 по вересень 2017.
У зв'язку з невчасною сплатою існуючої заборгованості позивачем нараховано відповідачеві та заявлено до стягнення пеню, три проценти річних та інфляційні втрати.
Суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення дійшов висновку про частково задоволення позовних вимог у зв'язку із невірним розрахунком позивачем інфляційних втрат.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно з ст.ст.526,525, ч.1 ст.530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Матеріалами справи підтверджено, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" протягом жовтня 2016 по вересень 2017 був поставлений ОК "Середньофонтанський 19-А" природний газ на загальну суму 721064,74 грн.
Таким чином, у відповідності до п.6.1 Договору постачання позивачем відповідачу природного газу є підставою виникнення у ОК "Середньофонтанський 19-А" зобов'язання остаточно розрахуватись за фактично отриманий газ до 25 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем природного газу) згідно ст. 610 ЦК України є порушенням зобов'язання з боку ОК "Середньофонтанський 19-А".
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що ОК "Середньофонтанський 19-А" свої зобов'язання за договором щодо оплати за одержаний газ виконало у повному обсязі та оплатило ПАТ "НАК "Нафтогаз України" вартість поставленого у жовтні 2016 по вересень 2017 природного газу за актами приймання-передачі у сумі 721064,74 грн., проте з порушенням строку оплати згідно із п.6.1 Договору.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч.1 ст.548, ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.8.2 Договору (у редакції додаткової угоди №9 від 31.03.2017) у разі невиконання споживачем умов п.п.6.1. договору він у зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Згідно з ч.1 ст.624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
У відповідності до ч.ч.1,2,4 ст.217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Відповідно до ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
За приписами ч.1 ст.229, ч.1 ст.230 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 ГК України).
Відповідно до ч.6 ст. 231 та ч.2 ст.343 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором; платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно із ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно положень ЦК України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Оскільки в Договорі сторонами не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та трьох процентів річних колегія суддів дійшла висновку, що останній здійснено вірно та є арифметично правильним.
Відтак, позовні вимоги в частині стягнення з позивача пені у сумі 20292,56 грн. та трьох процентів річних у сумі 2352,70 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З приводу заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України.
Так, за частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України).
Відтак, враховуючи положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Така правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі 905/600/18, від 23.10.2018 у справі №913/70/18, яку суд апеляційної інстанції враховує при розгляді спірних правовідносин у відповідності до частини 4 статті 236 ГПК України.
Також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з доводами апелянта, що для розрахунку кожного наступного періоду має бути використана сума боргу збільшена на індекс інфляції попереднього місяця.
Перевіривши розрахунок позивача в цій частині, суд апеляційної інстанції встановив, що він є вірним, а методика нарахування відповідає зазначеному вище і рекомендаціям Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97-р, позивачем правомірно здійснено нарахування інфляційних з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця.
Загальний розмір інфляційних, що підлягає стягненню, складає 7323,57 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" слід задовольнити частково, рішення Господарського суду Одеської області від 03.06.2019 слід скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 1332,21 грн. інфляційних втрат і в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення цих позовних вимог, в іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 1332,21 грн. інфляційних втрат із прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення цих позовних вимог, розподіл судових витрат, понесених позивачем при поданні позовної заяви і апеляційної скарги, здійснюється судом пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 1921 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 2881,50 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України" задовольнити.
Рішення Господарського суду Одеської області від 03.06.2019 у справі №916/448/19 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат у розмірі 1332 грн. 21 коп. скасувати. Позов в цій частині задовольнити.
В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 03.06.2019 у справі №916/448/19 залишити без змін, виклавши резолютивну частину рішення у наступній редакції:
« Позов задовольнити.
Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Середньофонтанський 19-А" на користь Публічного акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України" пеню у сумі 20292 грн. 56 коп., три проценти річних у сумі 2352 грн. 70 коп., інфляційні втрати у сумі 7323 грн. 57 коп. та 1921 грн. судового збору за подання позовної заяви».
Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Середньофонтанський 19-А" на користь Публічного акціонерного товариства ,,Національна акціонерна компанія ,,Нафтогаз України" 2881,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Датою ухвалення та складання повного судового рішення є 06.09.2019 р.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Лавриненко Л.В.
Суддя Філінюк І.Г.