Справа № 143/421/18
Провадження № 22-ц/801/1559/2019
Категорія: 39
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко А. В.
Доповідач:Ковальчук О. В.
03 вересня 2019 рокуСправа № 143/421/18м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
судді-доповідача Ковальчука О. В.,
суддів: Сала Т. Б., Шемети Т. М.,
за участі секретаря Кирилюк Л. М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 21 травня 2018 року у м. Погребищі суддею цього суду ОСОБА_4 , дата складання його повного тексту не відома,
Переглядаючи вказане судове рішення, суд апеляційної інстанції встановив порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді названої справи та при постановленні оскаржуваного рішення.
Відповідно до положень ст. 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених ст. 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу. Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення(ч.10 ст.262 ЦПК України).
В березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області про встановлення факту родинних відносин, визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_5 та після її смерті відкрилась спадщина, яка складається з земельної ділянки (паю). Позивач спадщину після смерті матері фактично прийняв, оскільки відповідно до ст. ст. 548, 549 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, в шестимісячний строк після смерті спадкодавця вступив у володіння спадковим майном, взяв у користування предмети домашнього вжитку. До нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини не подавав.
Сертифікат про право на земельну частку (пай) спадкодавцем за невстановлених обставин було втрачено, про що зроблено оголошення в газету «Колос» за № 16 від 28 лютого 2018 року.
Крім того, позивач зазначив, що для оформлення спадкових прав після смерті його матері необхідно встановити родинні зв'язки між ними, проте документи, які б підтверджували зміну матір'ю прізвища з ОСОБА_6 на ОСОБА_7 відсутні, а причини зміни йому не відомі.
Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 21 травня 2018 року позовні вимоги задоволено повністю, встановлено факт, що ОСОБА_1 дійсно є рідним сином ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Очеретня Погребищенського району Вінницької області, визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право на земельну частку (пай), яка за життя належала ОСОБА_5 .
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що судом беззаперечно доведено, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_5 , між ними встановлено факт родинних відносин, спадщину фактично прийняв, вступивши в володіння спадковим майном та взявши в своє користування предмети домашнього вжитку, тому з метою захисту майнових прав позивача, необхідно визнати за ним право на земельну частку (пай) розміром 3,36 в умовних кадастрових гектарах, яка перебувала у колективній власності КСП ім. Шевченка села Очеретня Погребищенського району Вінницької області.
Таких висновків суд дійшов неповно з'ясувавши обставини справи, із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Як вбачається зі змісту ст. ст. 51, 175 ЦПК України на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача, суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
Пред'являючи до суду цей позов, ОСОБА_1 відповідачем зазначив лише сільську раду, в той час як заявлені ним вимоги стосуються прав інших осіб, а саме його сестер, дочок померлої - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Згідно з ч. 7 ст. 82 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд першої інстанції знехтував вимогами процесуального закону щодо розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, та провів розгляд справи формально, не встановивши обставин, від яких залежить правильне вирішення спору та не вчинивши жодних дій, спрямованих для їх встановлення та сприяння справедливому розгляду справи.
Суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами (п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України).
Частиною 2 ст. 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
У пункті 5, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз'яснено, що для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у кожній справі після її порушення суддя зобов'язаний провести підготовчі дії, передбачені ст. 143 ЦПК України, зокрема, з'ясувати, які фізичні особи і організації можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, у необхідних випадках запропонувати заявникові та заінтересованим особам подати додаткові докази на підтвердження заявлених вимог чи заперечень проти них. Залежно від мети встановлення фактів заінтересованими особами в цих справах можуть бути, наприклад, інші спадкоємці - у справах про встановлення факту прийняття спадщини.
Відповідно до п. 1 ст. 273 ЦПК суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв'язку із втратою годувальника.
Відповідно до абз. 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» при вирішенні вимог про встановлення факту прийняття спадщини і місця її відкриття суд має виходити з положень статей 526 і 549 ЦК, згідно з якими місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місце знаходження майна або його основної частини. Діями ж, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ заявника в управління чи володіння спадковим майном у межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини або подача ним протягом цього строку до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття.
При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця. Слід звернути увагу на наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Всупереч наведеним положенням процесуального права, а також зазначеним роз'ясненням, суд першої інстанції не провів підготовчих дій, не з'ясував, які фізичні особи можуть бути заінтересовані у вирішенні даної справи і підлягають виклику в судове засідання, не запропонував позивачеві надати додаткові докази на підтвердження своїх вимог, зокрема, докази наявності чи відсутності спадкової справи та інших спадкоємців, не встановив вчинення позивачем дій, що свідчать про прийняття спадщини, а саме: чи звертався він до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини і видачу свідоцтва про право на спадщину та чи отримував відмову у видачі такого; у володіння яким конкретно спадковим майном та коли саме він вступив.
Разом з тим, у апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначили, що вони є рідними сестрами позивача, 08 жовтня 2001 року їх мати ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений секретарем виконкому Очеретнянської сільської Ради народних депутатів Погребищенського району Вінницької області, яким все своє майно, в тому числі й спірну земельну частку (пай), заповіла їм обом. 20 грудня 2018 року Погребищенською державною нотаріальною конторою зареєстровано спадкову справу померлої ОСОБА_5 та цього ж дня видано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування за заповітом, однак вони не можуть зареєструвати за собою право власності на спадкове майно через наявність оскаржуваного рішення, на підставі якого позивач зареєстрував за собою таке право.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 264 ЦПК України).
Частиною 4 ст. 265 ЦПК України встановлено, що у мотивувальній частині рішення зазначаються: фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.
Однак, на порушення вказаних вище норм процесуального права, суд першої інстанції в тексті оскаржуваного рішення лише зазначив, що беззаперечно доведено, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_5 , який спадщину фактично прийняв, вступивши в володіння спадковим майном та взявши в своє користування предмети домашнього вжитку, при цьому, не зазначив жодних доказів, які б це підтвердили та не навів і не застосував норм матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, а лише обмежився посиланням на ч. 1 ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР в редакції 1963 року та п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України.
Порушення судом першої інстанції наведених норм процесуального права призвело до ухвалення незаконного рішення, яким порушено права спадкоємців ОСОБА_5 за заповітом.
З урахуванням наведеного та інших встановлених у справі обставин апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення в законній силі залишитись не може та відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 128 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» збори суддів серед іншого обговорюють питання щодо внутрішньої діяльності суду чи роботи конкретних суддів або працівників апарату суду та приймають з цих питань рішення, що є обов'язковими для суддів та працівників цього суду.
Враховуючи вищезазначене, а також положення ст. 128 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо повноважень зборів суддів, апеляційний суд вважає за необхідне про вказані вище порушення норм процесуального права суддею Погребищенського районного суду Вінницької області Бойком Антоном Віталійовичем довести до відома зборів суддів цього ж суду для обговорення питання щодо роботи вказаного судді та прийняття з цього питання рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 262, 385, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Довести до відома зборів суддів Погребищенського районного суду Вінницької області про допущені при вирішенні вказаної справи порушення норм процесуального права суддею цього суду ОСОБА_4 .
Встановити для голови Погребищенського районного суду Вінницької області строк у один місяць з дня отримання копії цієї ухвали для надання Вінницькому апеляційному суду відповіді про виконання її вимог.
Ухвала набирає законної сили із дня її постановлення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана особою, якої вона стосується, до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання її повного тексту.
Головуючий О.В. Ковальчук
Судді : Т. Б. Сало
Т. М. Шемета
Повний текст ухвали виготовлено 05 вересня 2019 року.