Головуючий у суді першої інстанції: Хоменко В.С.
Єдиний унікальний номер справи № 752/21970/18
Апеляційне провадження № 22-ц/824/10167/2019
Іменем України
05 вересня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мережко М.В.,
суддів: Верланова С.М., Савченка С.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою,
У жовтні 2018 року позивач звернувся до суду першої інстанції з вказаним позовом.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що 23 листопада 2015 року о 08 год. 45 хв. на вул. Сумській, 3 у м. Києві сталася ДТП за участю автомобіля «Honda CR-V» державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Hyundai Getz» державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 на праві власності.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 18 січня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні даної ДТП.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року, за наслідками розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ПрАТ «Київський страховий дім», його позовні вимоги було задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 1000,00 грн. матеріальної шкоди, 1500,00 грн. моральної шкоди та судові витрати в розмірі 163,17 грн., а з ПрАТ «Київський страховий дім» стягнуто страхове відшкодування в розмірі 10 157,75 грн. та судові витрати в розмірі 1 875,60 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Разом з тим, постановою Верховного суду України від 21 лютого 2018 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Київський страховий дім» про відшкодування шкоди скасовані і ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Київський страховий дім» про відшкодування шкоди відмовлено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Київський страховий дім» судовий збір у розмірі 1 267,77 грн.
На підставі викладеного позивач просив суд першої інстанції стягнути з ОСОБА_2 12 033,35 грн., як з особи, винної у завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки та 704,80 грн. судового збору.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 квітня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішення суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не повно з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи та не застосовано судом першої інстанції норми цивільного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, а саме ст.ст. 1166, 1187, 1188 ЦК України. Окрім того, судом першої інстанції проігноровано та не захищено право власника, встановлене ч.3 ст. 386 ЦК України, згідно з якою власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Натомість норми матеріального права, які були застосовані судом першої інстанції не регулюють спірні правовідносини, оскільки спірні правовідносини не регламентуються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки свої зобов'язання страховиком виконані в повному обсязі.
На підставі викладеного в апеляційній скарзі, скаржник просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, на адресу суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача у справі.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не відповідає обставинам справи, оскільки жодних доказів на підтвердження розміру суми, яку позивач просив стягнути суду не надані, що вочевидь ставить під сумнів розмір стягнення, визначений позивачем. Окрім того, страховою компанією було виплачено позивачу суму страхового відшкодування в розмірі 19 031,48 грн. на підставі ремонтної калькуляції, що не заперечується позивачем у справі та встановлено рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року та постановою Верховного Суду України від 21 лютого 2018 року.
На підставі викладеного у відзиві відповідач просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
На адресу Київського апеляційного суду 21 серпня 2019 року надійшло клопотання позивача про призначення справи до розгляду в судовому засіданні з викликом сторін для надання суду особистих пояснень по суті для правильного сприйняття судом апеляційної інстанції усіх обставин справи.
Повно та об'єктивно дослідивши обставини справи на викладене в клопотанні про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для розгляду справи в судовому засіданні, оскільки дана категорія справ підпадає під ознаки малозначних справ та не є складною. Жодної об'єктивної підстави на підтвердження необхідності розгляду справи у судовому засіданні з викликом сторін апелянт не вказав.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 23 листопада 2015 року о 08 год. 45 хв. на вул. Сумській, 3 у м. Києві сталася ДТП за участю автомобіля «Honda CR-V» державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Hyundai Getz» державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 на праві власності.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 18 січня 2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні даної ДТП.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року, за наслідками розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПрАТ «Київський страховий дім» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, позовні вимоги було задоволено частково: стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 1000,00 грн. матеріальної шкоди, 1500,00 грн. моральної шкоди та судові витрати в розмірі 163,17 грн., стягнуто на користь ОСОБА_1 з ПрАТ «Київський страховий дім» страхове відшкодування в розмірі 10157,75 грн. та судові витрати в розмірі 1875,60 грн. В задоволені решти позовних вимог відмовлено (а.с. 5-18).
Постановою Верховного Суду України від 21 лютого 2018 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 08 вересня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Київський страховий дім» про відшкодування шкоди скасовані та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Київський страховий дім» про відшкодування шкоди, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Київський страховий дім» судовий збір у розмірі 1 267,77 грн.
Після отримання страхового відшкодування на замовлення ОСОБА_1 був складений звіт з оцінки транспортного засобу від 12 березня 2016 року №4750, виконаний ФОП ОСОБА_3 , за яким вартість відновлювального ремонту автомобіля «Hyundai Getz» державний номерний знак НОМЕР_2 складає 46356,46 грн., вартість матеріального збитку, завданого власнику цього автомобіля, становить 28819,23 грн.
На момент розгляду справи в судах попередніх інстанцій пошкоджений автомобіль не відновлено, ремонтні роботи не проведено.
З урахуванням викладеного та тієї обставини, що страховою компанією було сплачено позивачу 19031,48 грн. страхового відшкодування на підставі ремонтної калькуляції, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки покладення обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав договір страхування, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом ст. ст. 9, 22-31, 35, 36 вищевказаного Закону настання страхового випадку є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством (ст. 29 Закону).
За змістом ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
Згідно зі ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
На підставі аналізу вищевказаних норм матеріального права вбачається, що відшкодування шкоди винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якого застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можлива за умови, якщо розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
Отже, володілець джерела підвищеної небезпеки має відшкодувати потерпілому вартість відновлювального ремонту, що перевищує ліміт відповідальності страховика, франшизу, якщо вона встановлена умовами договору, і втрату вартості автомобіля у разі її наявності.
Суд вважає, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15, постанові від 12 грудня 2018 року у справі №758/2356/17-ц.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами у справи, після настання страхового випадку, страховиком було виплачено позивачу всю суму страхового відшкодування, а саме - 19 031,48 грн., у відповідності до ремонтної калькуляції. З вказаним розміром завданої матеріальної шкоди позивач погодився, разом з тим після отримання страхового відшкодування на замовлення позивача було складено звіт з оцінки транспортного засобу від 12 березня 2016 року №4750, виконаний ФОП ОСОБА_3 , згідно з яким вартість відновлювального ремонту автомобіля склала 46 356,46 грн., а вартість матеріального збитку - 28 819,23 грн.
При цьому, суд не може взяти зазначене до уваги, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, в матеріалах справи відсутній звіт на який посилається позивач, а також позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що ним фактично було відремонтовано транспортний засіб та витрачення значно більше коштів ніж було виплачено страховою компанією, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст.. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення, відповідно, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 25 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: С.М. Верланов
С.І. Савченко