ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто. Київ
29 серпня 2019 року №640/7992/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., при помічникові судді Лавренюк Н.С., за участі: представника позивача - Чорної Н.О., представника відповідача - Кучерявого О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія Ясинуватський машинобудівний завод"
доГоловного управління ДФС у м. Києві
провизнання протиправними та скасування податкових- повідомлень-рішень
На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 29 серпня 2019 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія Ясинуватський машинобудівний завод" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, б. 39, код 39564741) із позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від (07.08.2019) просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві:
- від 22.04.2019 №00005591402 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем - 23 718 404, 00 грн., штрафні санкції - 5 929 601, 00 грн.;
- від 22.04.2019 №00005601402 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем - 19 577 987, 00 грн., штрафні санкції - 4 894 497, 00 грн.;
- від 22.04.2019 №0007454208 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем - 116 779, 32 грн., штрафні санкції - 83 358, 93 грн.;
- від 22.04.2019 №0007464208 про збільшення грошового зобов'язання з військового збору за основним платежем - 7 980, 00 грн., штрафні санкції - 5 696, 25 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що при написанні Акта перевірки контролюючим органом не було враховано всі наявні документи , які свідчать про реальність проведених операцій. Під час перевірки підприємства контролюючим органом не досліджувався рух активів, а тому висновки відповідача, зафіксовані в акті перевірки є безпідставними. Реальність здійснення господарських операцій ТОВ «ТПК «ЯЗМ» у 2015-2017 роках з контрагентами постачальниками підтверджується документами первинного обліку, які свідчать про реальну закупівлю підприємством товару, їх прийом та оприбуткування, а саме: договорами, специфікаціями, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями, видатковими накладними тощо, що були вилучені внаслідок проведення обшуку співробітниками слідчого управління фінансованих розслідувань ДПІ у Печерському районі ГУ ДФ у м. Києві. Тобто, господарські операції між позивачем та контрагентами оформлені належним чином складеними первинними документами, відповідно до вимог чинного законодавства України. Отже, ГУ ДФС у м. Києві на підставі припущень, без дослідження подальшого руху активів та фактичних обставин справи, зробило необґрунтовані висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства України. Стосовно підтвердження витрат, які пов'язані з використанням палива, позивачем зазначено, що він правомірно відніс вартість використаного палива до витрат, оскільки між ним та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договори позички автомобілів, при цьому, враховуючи приписи законодавства, такі договори не вимагали їх нотаріального посвідчення, а висновки контролюючого органу щодо неможливості підтвердження витрат у зв'язку з відсутністю нотаріального посвідчення відповідного договору є необґрунтованими. Також, позивач наголосив, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові рішення за податковим на доходи фізичних осіб та військовим збором здійснив неправомірне нарахування штрафних санкцій в розмірі 50% та 75%, як за повторне правопорушення, не враховуючи позицію Верховного Суду стосовно розміру нарахування відповідних штрафних санкцій. Крім того, позивач звернув увагу, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 22.04.2019 №0007454208 та від 22.04.2019 №0007464208 винесені за підписом уповноваженої особи ОСОБА_3 , в якої станом на момент прийняття вказаних рішень були відсутні повноваження на їх винесення.
Відповідач надав суду відзиви на позовну заяву та уточнену повну заяву, в яких вказав, що згідно з документами на підставі яких проведено перевірку, даних інформаційних джерел на рівні ДФС, Єдиного державного реєстру судових рішень, перевіркою не підтверджено здійснення реалізації товарів в адресу ТОВ «ТПК «ЯМЗ». Також, при перевірці первинних документів ТОВ «ТПК «ЯМЗ» встановлено невиконання платником податків функцій податкового агенту, неутримання податку на доходи фізичних осіб в загальній сумі 116 779, 32 грн. та військового збору - 7 980, 00 грн. за придбання пального згідно з банківськими виписками. За перевіряємий період нотаріально завірених договорів оренди транспортних засобів у фізичних осіб не було, а договір найму транспортного засобу за участі фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню відповідно до приписів статті 799 та п. 1 статті 220 Цивільного кодексу України, таким чином, відшкодування витрат працівнику на утримання, експлуатацію та ремонт , страхування, паркування транспортного засобу. Тобто здійснення фінансування особистих потреб фізичної особи, розцінюється як додаткове благо і відповідно підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.
Позивачем було подано відповіді на відзиви контролюючого органу, в яких наголошено на реальності господарських операцій між позивачем та контрагентами, зазначено, що у зв'язку з вилученням деяких документів ТОВ «ТПК «ЯМЗ» правоохоронними органами під час проведення обшуку, надати суду документи щодо здійснення перевезення придбаного у контрагентів товарів не має можливості, при цьому, згідно з позицією Верховного Суду, відсутність товаро-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів реальність здійснення господарських операцій, оскільки такі документи не є документами первинного обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товаро-матеріальних цінностей. Матеріали справи також не містять вироків стосовно посадових осіб позивача чи його контрагентів, види діяльності згідно з КВЕД та вимог статуту позивача повністю відповідають та узгоджуються з характером робіт, що були предметом договорів підряд. Також, позивачем було повторно наголошено, що контролюючий орган жодним чином не перевіряв та не досліджував договори, первинну документацію, регістри бухгалтерського обліку. У відповіді на відзив позивачем повторно наголошено, що жодного договору оренди транспортного засобу він ніколи не укладав, натомість, було підписано договір позички транспортного засобу, який не вимагає обов'язкового нотаріального посвідчення та разом з наказами про норму списання пального, подорожніми листами, авансованими звітами та актами списання пального свідчить про господарське призначення витрат посильного, а отже, не має жодних підстав вважати такі витрати додатковим благом працівника.
Протокольною ухвалою суду від 29.08.2019 закрито підготовче провадження у справі та на підставі статті 181 КАС України, за письмовою згодою всіх учасників справи розгляд справи по суті розпочато одразу після закінчення підготовчого судового засідання - 29.08.2019.
В судовому засіданні 29 серпня 2019 року представник позивача надав суду додаткові пояснення з приводу спірних правовідносин, підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 29 серпня 2019 року проти позову заперечував. З підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, у задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі.
У судовому засіданні 29 серпня 2019 року на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, посадовими особами Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія Ясинуватський машинобудівний завод" (код 39564741) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 25.12.2014 по 30.09.2017, валютного за період з 25.12.2014 по 30.09.2017, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 25.12.2014 по 30.09.2017.
Перевіркою встановлено наступні порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово - промислова компанія Ясинуватський машинобудівний завод" приписів податкового законодавства;
- п.44.1, п. 44.6 ст. 44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, п.5, п.7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153, ст. 4 Зсохну України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого, встановлено заниження податку на прибуток на суму 23 718 404 грн.;
- п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.8, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті на суму 22 047 105 грн.;
- пп. 168.1.1 п.168.1 ст.168 з урахуванням пп. «е» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 164.5 ст. 164, п. 171.2 «а» ст. 171 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 116 779, 32 грн.;
- пп. 168.1.1 п. 168.1 168, пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування військового збору до бюджету в періоді, що перевірявся, на загальну суму 7 980 грн..
За результатами перевірки складено акт перевірки від 18.03.2019 №191/26-15-14-02-01-14/39564741 (далі - Акт перевірки), на підставі висновків якого прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
- від 22.04.2019 №00005591402 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за основним платежем - 23 718 404, 00 грн., штрафні санкції - 5 929 601, 00 грн.;
- від 22.04.2019 №00005601402 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем - 19 577 987, 00 грн., штрафні санкції - 4 894 497, 00 грн.;
- від 22.04.2019 №0007454208 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем - 116 779, 32 грн., штрафні санкції - 83 358, 93 грн.;
- від 22.04.2019 №0007464208 про збільшення грошового зобов'язання з військового збору за основним платежем - 7 980, 00 грн., штрафні санкції - 5 696, 25 грн.
Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово - промислова компанія Ясинуватський машинобудівний завод" звернувся суду з відповідним позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно пп. 4.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку..
Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.
Згідно п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З огляду на наведені приписи податкового законодавства, суд вважає за необхідне зазначити, що суми податку на додану вартість для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.
Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до вимог п.2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Згідно із пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За п. 44.2 статті 44 Податкового кодексу України, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
У пункті 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Аналіз положень пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України свідчить, що платник податку на прибуток підприємств з метою визначення об'єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
При цьому, показники обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, визначаються на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.
З акта перевірки вбачається, що висновки щодо порушення ТОВ "Торгово-промислова компанія Ясинуватський машинобудівний завод" приписів податкового законодавства в частині заниження податку на прибуток та податку на додану вартість зроблено з огляду на те, що перевіркою встановлено лише документальне оформлення господарських операцій позивача з наступними контрагентами: ТОВ "МІНЕРАЛТЕХ", ТОВ "ЮГТЕХНОПЛЮС", ТОВ "ЛІГАТОРГ", ТОВ "ДИСКПРОТЕХ", ТОВ "КОМПАНІЯ-КАМЄЛОТ", ТОВ "АЛАРДГРУП", ТОВ "НАЧСНАБ", ТОВ "РАЙНЕР ГРУП", ТОВ "ППР АМПРОКС", ТОВ "АЛЬТЕР БІЗНЕС ГРУП", ТОВ "ОЛІМПІАКОС", ТОВ "ГЕСАДА КОМПАНІ", ТОВ "ДАН КОМПАНІ", ТОВ "СМАЙЛ СИСТЕМ", ТОВ "ФУДСЕЙЛ", ТОВ "ПРОМСТАЦЕНЕРГО", ТОВ "ДЖАСТ ГРУП", ТОВ "РЕДЕНС".
Як вбачається з акта перевірки між ТОВ «ТПК «ЯЗМ» та контрагентами в особі ТОВ "ЮГТЕХНОПЛЮС", ТОВ "РАЙНЕР ГРУП" та ТОВ "АЛЬТЕР БІЗНЕС ГРУП" було укладено типові договори щодо купівлі-продажу товарів, за умовами яких продавець зобов'язується передати у власність покупцю (ТОВ «ТПК «ЯЗМ») запасні частини, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар згідно видаткових накладних в строк і в розмірі, передбачених договором.
Також, між позивачем - ТОВ «ТПК «ЯЗМ» та контрагентами в особі: ТОВ "МІНЕРАЛТЕХ", ТОВ "ЛІГАТОРГ", ТОВ "ДИСКПРОТЕХ", ТОВ "АЛАРДГРУП", ТОВ "НАЧСНАБ", ТОВ "ПРОМСТАЦЕНЕРГО" та ТОВ "ППР АМПРОКС" було укладено типові договори поставки, за умовами яких постачальник зобов'язується у порядку та в строки, встановлені цим договором, передати у власність покупця (ТОВ «ТПК «ЯЗМ») запасні частини та комплектуючі ГШО, асортимент, кількість, ціна та строки поставки вказуються у видаткових накладних та/або в рахунках на оплату, що є невід'ємною частиною даного договору, а Покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах визначених договором.
Постачання запасних частин та комплектуючих на користь ТОВ «ТПК «ЯЗМ» також здійснювалась контрагентами в особі: ТОВ "КОМПАНІЯ-КАМЄЛОТ", ТОВ "ОЛІМПІАКОС", ТОВ "ГЕСАДА КОМПАНІ", ТОВ "ДАН КОМПАНІ", ТОВ "СМАЙЛ СИСТЕМ", ТОВ "ФУДСЕЙЛ", ТОВ "ДЖАСТ ГРУП", ТОВ "РЕДЕНС".
Суд зазначає, що надані підприємством копії первинних документів по господарським операціям позивача з контрагентами у перевіряємий період за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 №168/704, спричиняли втрату зазначеними документами юридичного статусу первинних документів, судом не виявлено та актом перевірки не встановлено.
Натомість, в акті перевірки на сторінках 8, 13, 16, 19, 23, 27, 32 також зазначено, що в ході перевірки контролюючим органом встановлено перерахування ТОВ «ТПК «ЯЗМ» на користь контрагентів-постачальників грошових коштів.
Водночас суд вважає необхідним зазначити, що відповідачем не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру),
В обґрунтування нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом відповідач посилається, зокрема, на відсутність у контрагентів трудових ресурсів, основних засобів та виробничих потужностей, відсутність у власності або оренді контрагентів об'єктів оподаткування, відсутність технічних та технологічних можливостей, відсутність документів, які свідчать про якість та відповідність товару.
Разом з тим, про фактичне виконання вищезазначених договорів свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні" і п.2.4. ст.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", копії яких наявні в матеріалах справи.
При цьому, стосовно документів щодо транспортування товаро-матеріальних цінностей, суд бере до уваги той факт, що документи, які стосуються фінансово-господарської діяльності позивач були вилучені внаслідок проведення обшуку співробітниками слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, окрім того, згідно правової позиції, викладеної в постанова Верховного суду від 11.09.2018 по справі №804/4787/16 Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку витрат і податкового кредиту платника податків. При цьому документи, обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна і подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання і продажу товарно-матеріальних цінностей.
Також, у вказані постанові суд висловив позицію стосовно відсутні сертифікатів якості, а саме, зазначив, що сертифікат якості на товар не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський та податковий облік, і не містить відомостей про господарську операцію.
Крім цього, наявність або відсутність окремих документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Разом з тим, слід відзначити, що нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись відсутністю необхідних трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, виробничих потужностей тощо, адже конрагентів позивача не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.
В свою чергу, визначальним критерієм для підтвердження права платника на податковий кредит є встановлення факту руху активів або зміни зобов'язань платника, наявність ділової мети, а також відсутність факту узгодженості дій платника з недобросовісним контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод, або його обізнаності з такими діями контрагента. При цьому оцінюючи дії платника податків необхідно виходити з принципів "індивідуальної відповідальності" платника, а також "належної обачності", встановлені рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Булвес АТ проти Болгарії" від 22.01.2009, а також у справі "Інтерсплав проти України" від 09.01.2007.
Щодо посилання відповідача на наявність відносно контрагентів позивача даних, що вони є учасником проваджень за фактом скоєння злочину, передбаченого статтями 205, 212 Кримінального кодексу України, то зазначене посилання суд вважає безпідставним, оскільки наявність кримінального провадження не вказує на недійсність господарських операцій позивача з вище зазначеними контрагентами. Доказів наявності вироків суду відносно позивача та його контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, ГУ ДФС у м. Києві надано не було.
Так, проаналізувавши надані сторонами докази, а також встановлені відповідачем обставини під час документальної перевірки позивача, суд зазначає, що всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки контролюючого органу в спірних правовідносинах базуються на припущеннях, при цьому, акт перевірки не містить аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентом, податкової дисципліни у спірних правовідносинах, з урахуванням того, що приписами частини другої статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.
Наведені обставини свідчать, що відповідач формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем податкових зобов'язань, а висновки, викладені у акті перевірки не ґрунтуються на дослідженні господарських відносин щодо поставки та придбання товару між позивачем та його контрагентами в особі: ТОВ "МІНЕРАЛТЕХ", ТОВ "ЮГТЕХНОПЛЮС", ТОВ "ЛІГАТОРГ", ТОВ "ДИСКПРОТЕХ", ТОВ "КОМПАНІЯ-КАМЄЛОТ", ТОВ "АЛАРДГРУП", ТОВ "НАЧСНАБ", ТОВ "РАЙНЕР ГРУП", ТОВ "ППР АМПРОКС", ТОВ "АЛЬТЕР БІЗНЕС ГРУП", ТОВ "ОЛІМПІАКОС", ТОВ "ГЕСАДА КОМПАНІ", ТОВ "ДАН КОМПАНІ", ТОВ "СМАЙЛ СИСТЕМ", ТОВ "ФУДСЕЙЛ", ТОВ "ПРОМСТАЦЕНЕРГО", ТОВ "ДЖАСТ ГРУП", ТОВ "РЕДЕНС".
Враховуючи зазначене, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що винесені контролюючим органом податкові повідомлення-рішення від 22.04.2019 №00005591402 та від 22.04.2019 №00005601402 є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.04.2019 №0007454208 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та від 22.04.2019 №0007464208 про збільшення грошового зобов'язання з військового збору, суд бере до уваги наступне.
Як вбачається з акта перевірки, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства в частині правильності утримання та своєчасності перерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету, зроблено з огляду на те, що при перевірці первинних документів встановлено неутримання позивачем податку на доходи фізичних осіб в загальній сумі 116 779, 32 грн. за придбання працівником ОСОБА_1 на АЗС ПП «ОККО-Бізнес Контракт» пального та ТОВ «Нафтотрейд Ресурс» пального згідно банківських виписок ПУМБ.
Так, контролюючий орган дійшов висновку, що оскільки за перевіряємий період на балансі підприємства не перебувало транспортних засобів, а також нотаріально завірених договорів оренди транспортних засобів, то відшкодування витрат працівнику на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, паркування транспортного засобу є додатковим благом, яке відповідно підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.
Разом з тим, як зазначено позивачем у заяві про збільшення позовних вимог та в судовому засіданні під час відкритого судового розгляду справи, між ТОВ «ТПК «ЯЗМ», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були укладені договори позички (безкоштовного користування) належного ОСОБА_1 автомобіля марки Volkswagen, тип вантажний-малотоннажний фургон - В, д.р.н. НОМЕР_1 , належного ОСОБА_5 автомобіля марки Volkswagen Passat, тип легковий універсал, д.р.н. НОМЕР_2 , які на підставі розпорядження директора «ТПК «ЯЗМ» використовувались для виробничих потреб підприємства, відповідно до видів його діяльності, якими зокрема є: діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням, неспеціалізована оптова торгівля. Бухоблік палива зазначався на субрахунку 203. Вартість палива списувалась на витратні рахунки залежно від мети використання автомобіля.
Водночас, позивач наголосив, що серед вилученої документації під час обшуку від 11.05.2017, який проводився на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 27.04.2017 по справі 3757/24048/17-к, зокрема, були первинні документи та договори, що підтверджують правомірність витрат підприємства, пов'язаних з господарською діяльністю на закупівлю пального: договір позички автомобіля, акт прийому-передачі ТЗ, наказ про норму списання пального для нього, подорожні листи, авансовані звіти, розрахунки та акти списання пального.
Суд наголошує, що викладені позивачем у заяві про збільшення позовних вимог обставини щодо укладання договору позички, про які також було зазначено в судовому засіданні 29.08.2019, відповідачем не заперечувались, проте, у відзиві на позовну заяву було наголошено на відсутності саме нотаріально завірених договорів оренди, тобто факт укладання позивачем договорів позички автомобілів контролюючим органом не спростовується, однак на переконання останнього для віднесення вартості використаного палива до складу витрат, необхідна наявність саме нотаріально завірених договорів.
Однак, суд не погоджується з позицією відповідача щодо необхідності наявності саме нотаріально посвідчених договорів, та вважає, що в даному випадку достатньою є письмова форма договору позички без такого посвідчення, враховуючи наступне.
Згідно положень ст. 827 Цивільного кодексу України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2, 4 ст. 828 Цивільного кодексу України договір позички між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою укладається у письмовій формі. Договір позички транспортного засобу (крім наземних самохідних транспортних засобів), в якому хоча б однією стороною є фізична особа, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Зі змісту вказаної норми слідує, що договір позички (безкоштовного користування) наземних самохідних транспортних засобів за участю фізичної особи не обов'язково посвідчувати нотаріально. При цьому, на даний час законодавством України чітко не визначено поняття "наземний самохідний транспортний засіб", а розшифровано лише термін "наземні транспортні засоби".
Згідно статті 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01 липня 2004 року №1961-IV наземні транспортні засоби - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у відповідних підрозділах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.
Статтею 1 Європейської угоди, що стосується праці екіпажів транспортних засобів, здійснюючих міжнародні автомобільні перевезення (дата приєднання Україною 07 вересня 2005) визначає, що під "автомобілем" мається на увазі будь-який самохідний транспортний засіб, що використовується зазвичай для перевезення на дорогах людей або вантажів або для буксирування дорогами транспортних засобів, що використовуються для перевезення людей або вантажів; цей термін не включає сільськогосподарські трактори.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Таким чином, автомобілі належать до наземних самохідних транспортних засобів, а відтак договір позички транспортного засобу, не потребує письмової форми та обов'язкового нотаріального посвідчення.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що договори позички, укладені між позивачем та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, водночас, зазначені вище судом обставини свідчать про господарське призначення витрат пального, а отже немає підстав вважати такі витрати додатковим благом працівника, зворотного відповідачем під час судового розгляду справи не доведено.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".
З огляду на викладене та з урахуванням наявних матеріалів справи, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 22.04.2019 №0007454208 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб є протиправним, а тому, позовні вимоги в частині його скасування є обґрунтованими та підлягають задоволенню..
Що стосується податкового повідомлення-рішення від 22.04.2019 №0007464208, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «військовий збір», суд зазначає наступне.
Пунктом 161 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України визначено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу (підпункт 1.1 пункт 161 підрозділу 10 Податкового кодексу України), тобто фізичні особи - резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, фізичні особи - нерезиденти, які отримують доходи з джерела їх походження в Україні та податкові агенти.
Відповідно до підпункту 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Таким чином, з контексту вищенаведених норм податкового Кодексу України вбачається, що необхідною умовою для утримання податку та військового збору з доходів фізичної особи є наявність факту отримання доходів.
Оскільки, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.04.2019 №0007454208 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, то податкове повідомлення-рішення від 22.04.2019 №0007464208, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «військовий збір» також підлягає скасуванню.
Також, необхідно наголосити, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 22.04.2019 №0007454208 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та від 22.04.2019 №0007464208 про збільшення грошового зобов'язання з військового збору були винесені за підписом уповноваженої особи начальника управління контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб ГУ ДФС у м. Києва Чубка С., проте, як встановлено під час судового розгляду справи, у вказаної уповноваженої особи станом на дату винесення спірних податкових повідомлень-рішень були відсутні повноваження на винесення податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань за п.п. 54.3.5 п. 54.5 ст. 54 Податкового кодексу України, оскільки до її повноважень наламало виключно винесення податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань відповідно до вимог ПК України, а саме: п.п 54.3.1-54.3.3 п. 54.3 статті 54.
Відповідно до п.п. 14.1.1371 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції на час винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) уповноважена особа контролюючого органу - посадова (службова) особа контролюючого органу, уповноважена керівником такого органу на виконання певних його функцій в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно з пунктом 21.1 статті 21 Податкового кодексу України, посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій; коректно та уважно ставитися до платників податків, їх представників та інших учасників відносин, що виникають під час реалізації норм цього Кодексу та інших законів, не принижувати їх честі та гідності; не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи; надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування на їх письмовий запит відкриту податкову інформацію в порядку, встановленому законом; оприлюднювати на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, перелік уповноважених осіб контролюючого органу та переданих таким особам функцій у випадках, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, винесення податкових повідомлень-рішень від 22.04.2019 №0007454208 та від 22.04.2019 №0007464208 не уповноваженою на те посадовою особою контролюючого органу, свідчить про порушення процедури прийняття таких рішень суб'єкта владних повноважень, а отже, є додатковою підставою для скасування відповідних податкових повідомлень-рішень, враховуючи встановлені вище обставини.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів та не надано належних доказів наявності в діях позивача ознак протиправної діяльності. Тобто, відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 77-78, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія Ясинуватський машинобудівний завод" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, б. 39, код 39564741) задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 22.04.2019 №00005591402; від 22.04.2019 №00005601402; від 22.04.2019 №0007454208 та від 22.04.2019 №0007464208.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія Ясинуватський машинобудівний завод" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, б. 39, код 39564741) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 19 210, 00 грн. (дев'ятнадцять тисяч двісті десять гривень) за рахунок бюджетних асигнувань до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).
Повний текст рішення виготовлено та підписано 05 вересня 2019 року.
Суддя Н.Г. Вєкуа