ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
05 вересня 2019 року № 826/5905/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Департамент з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи про визнання протиправними дій, зобов"язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (далі - третя особа) та просить суд:
- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу та видачі посвідчення інваліда війни;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
Мотивуючі позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем необґрунтовано висувається вимога про надання розпорядчого документу по лінії Цивільної оборони про залучення підприємства до формування Цивільної оборони та розпорядчого документу по підприємству про залучення ОСОБА_1 до складу зазначеного формування, оскільки відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертизи комісії про групу та причину інвалідності.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, які викладені у відзиві на позовну заяву та долучені до матеріалів справи.
Третьою особою подано письмові пояснення, у яких остання вказала про обґрунтованість позовних вимог та просила задовольнити адміністративний позов.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
04.04.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про видачу посвідчення інваліда війни.
До зазначеної заяви долучено наступні копії документів: паспорт, ідентифікаційний код, довідка №122, експертний висновок, довідка МСЕК, посвідчення учасника ліквідації ЧАЕС 1 категорії, пенсійне посвідчення, трудова книжка.
Листом від 11.04.2018 року №100/06-3714 Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації повідомило ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для видачі посвідчення інваліда війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії та їх соціальний захист», оскільки в наданій позивачем довідці радіологічної медико-соціальної експертної комісії від 28.09.2001 року №022003 причиною інвалідності є захворювання, пов'язане з роботами ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, але в документах відсутня інформація стосовно залучення ОСОБА_1 до складу Цивільної оборони, що не відповідає вимогам пункту 9 статті 7 Закону.
Вважаючи протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу та видачі посвідчення інваліда війни, останній звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
Статтею 1 Закону №3551-XII визначено, що він спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Згідно статті 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Відповідно до приспів частини 1 статті 9 Закону №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
В свою чергу, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи (п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII).
Згідно статті 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Аналізуючи наведені положення суд приходить до висновку, що умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, є:
1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Судом в ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи посвідчення серії НОМЕР_1 (категорія 1).
Також, в матеріалах справи містяться копія трудової книжки, довідка видана Міністерством енергетики та електрифікації СРСР ОАО Зарубіженергострой від 21.05.1991 року №22ВО/20-10, довідка радіологічної медико-соціальної експертної комісії від 28.09.2001 року серія КИЕ-1№022003, експертний висновок №541 від 25.03.1996 року, довідка №198 від 25.02.1994 року, довідка №107 від 20.08.1990 року.
Зазначені документи належним чином підтверджують статус ОСОБА_1 як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах.
В той же час, Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 6 червня 1975 року № 90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03. 1976 року №1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження факту залучення позивача у складі формувань Цивільної оборони.
Обставина залучення особи до участі у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини 1 статті 9 Закону № 796-ХІІ).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21.08.2018 року у справі № 676/3457/17, від 27.02.2018 року у справі № 368/1579/14, від 10.05.2018 року справі №279/12162/15-а, від 07.06.2018 року у справі №377/797/17, від 15.05.2019 року у справі №816/851/18, від 10.07.2019 року у справі №360/2690/17.
Так, у постанові від 18.10.2018 у справі №753/12234/17 Верховний Суд вказав, що "Положенням про Цивільну оборону СРСР", затвердженим Постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 №1111 та "Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР", затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.061975 №90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів з ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Для вирішення питання про наявність підстав належності особи, яка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та інвалідом внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією таких наслідків, до інвалідів війни, необхідно виконати умову щодо прийняття такою особою участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме в складі формувань Цивільної оборони. Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
У постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №279/12162/15-а зазначено, що з пояснювальної записки до проекту цього Закону вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-ти кілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Разом з тим, суд вважає за необхідне наголосити, що підставою для відмови у задоволенні даного адміністративного позову є відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження факту залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони.
Відтак, у разі зібрання додаткових доказів, ОСОБА_1 не позбавлений права повторно звернутись до органу праці та соціального захисту населення із заявою про визнання за ним статусу інваліда війни.
За наведених обставин суд також вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що Законом №3551-XII не встановлено перелік доказів, на підставі яких може бути встановлений факт залучення особи до складу формувань Цивільної оборони, а відтак його вимога щодо необхідності подання позивачем довідки, яка містить інформацію про наказ чи розпорядження про його залучення до формувань Цивільної оборони, займану посаду та документів про роботу, яку він виконував під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, є безпідставною.
Суд також констатує, що лист Міністерства соціальної політики України від 26.10.2011 року №1086/014/91-11, який відповідач використав для обґрунтування своєї позиції щодо необхідності подання наведених вище документів, не є нормативно-правовим актом, носить лише інформаційно-роз'яснювальний характер та не утворює підстав для визнання чи відмови у визнанні за особою статусу інваліда війни.
З огляду на викладене, факт залучення ОСОБА_1 до складу формувань Цивільної оборони може бути підтверджено будь-якими фактичними даними, що містять інформацію про вказані обставини.
Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги те, що подані ОСОБА_1 документи не підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, що є обов'язковою передумовою для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення для даної категорії осіб, суд приходить до висновку про відсутність підстав для поширення на позивача дії пункту 9 статті 7 Закону №3551-XII.
Таким чином, враховуючи наведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 73, 77-78, 243-246, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (03040, м. Київ, вул. Ломоносова, б. 5, корп. 3, код ЄДРПОУ 37414016), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (04074, м. Київ, вул. Вишгородська, б. 21, код ЄДРПОУ 14372952) відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя М.А. Бояринцева