ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
04 вересня 2019 року м. Київ № 640/16430/19
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Каракашьян С.К., ознайомившись із позовною заявою і доданими до неї матеріалами
за позовомПублічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ВТ «Родовід Банк» Шевченка А.М.
доДержавного реєстратора прав на нерухоме майно КП «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Прошкіна О.В.; Міністерства юстиції України
проскасування рішення державного реєстратора, зобов'язання вчинити дії,
Публічне акціонерне товариства «Родовід Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ВТ «Родовід Банк» Шевченка А.М. звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно КП «Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу» Прошкіна О.В., Міністерства юстиції України про скасування рішення державного реєстратора, зобов'язання вчинити дії.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.
Відповідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Пунктом першим частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року (справа № 826/27224/15) під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Поряд з цим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Також, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №490/5986/17-ц, суд дійшов висновку, що при визначенні юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду його заяви у контексті статті 24 Закону № 1952-IV, і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Відтак спір підлягає розгляду у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
Якщо позивачем оскаржуються дії державного реєстратора щодо вчинення їх за заявами третьої особи, тобто стосуються правовідносин, які виникли чи виникають між державним реєстратором і іншою, відмінною від позивача, особою, вбачається спір про право між позивачем та іншою особою щодо нерухомого майна, який повинен розглядатися у порядку цивільного чи господарського судочинства, залежно від суб'єктного складу сторін, та є за своєю природою приватноправовим спором.
В свою чергу, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач оскаржує рішення державного реєстратора щодо припинення обтяження арешту нерухомого майна, про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, посилаючись при цьому на виконання умов кредитного договору та договору іпотеки.
Отже, вимоги про скасування рішення державного реєстратора фактично покликані на встановлення прав власності на спірне нерухоме майно, право власності на яке, як зазначає позивач, належить третій особі.
Від так, вказаний спір стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, а позовні вимоги фактично покликані на встановлення права власності.
Також, варто зазначити, що вимог до відповідача-2 Міністерства юстиції України в прохальній частині позовної заяви не заявлено.
Водночас, правовідносини щодо вирішення питання про те, кому саме належить право власності на спірне нерухоме майно, і відповідно правомірності набуття такого права не є правовідносинами, врегульованими адміністративною юрисдикцією, а спір, що виник на підставі них не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Таким чином, ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушених майнових прав позивача, спірні правовідносини пов'язані з умовами цивільно-правових договорів, аналізуючи у взаємозв'язку з наведеним, враховуючи висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду, суд констатує, що заявлений спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі вищенаведеного, ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.
2. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати позивачу негайно.
3. Попередити позивача, що позовні матеріали будуть йому повернуті супровідним листом рекомендованим поштовим відправленням із зворотною розпискою про їх одержання після спливу терміну для оскарження ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі.
4. У випадку оскарження ухвали позовні матеріали будуть скеровані до апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою.
5. Попередити позивача, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Відповідно до частин четвертої - п'ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено. У разі скасування ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.
Згідно ч. 1 ст. 295 та ч. 1 ст. 297 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя С.К. Каракашьян