Справа № 640/9483/19 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.
03 вересня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ключковича В.Ю.,
суддів Кучми А.Ю.,
Беспалова О.О.,
за участю
секретаря судового засідання Кузьміної Ю.О.,
представника позивача Приходька А.С.,
представника відповідача Бабченко О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Житло Комфорт Сервіс" на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 червня 2019 року (суддя Амельохін В.В.) у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Житло Комфорт Сервіс" до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Житло Комфорт Сервіс" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Київській області, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову від 02.05.2019 №КВ812/1322/АВ/ТД/ФС-337 про накладення штрафу.
Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови Головного управління Держпраці у Київській області від 02.05.2019 №КВ812/1322/АВ/ТД/ФС-337 про накладення штрафу до набрання законної сили рішенням суду у даній справі та заборони відповідачу пред'являти до виконання органам державної виконавчої служби в порядку встановленому законом постанову від 02.05.2019 №КВ812/1322/АВ/ТД/ФС-337 про накладення штрафу до набрання законної сили рішенням у даній справі.
Заява мотивована тим, що існує загроза безпідставного примусового виконання оскаржуваної постанови з 03.06.2019, що погіршить фінансове становище підприємства.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 червня 2019 року в задоволенні клопотання про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, товариство з обмеженою відповідальністю "Житло Комфорт Сервіс" подало апеляційну скаргу з підстав неповного дослідження судом обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 червня 2019 року та зупинити дію постанови Головного управління Держпраці Київської області про накладання штрафу уповноваженими посадовими особами №КВ 812/1322/АВ/ТД/ФС-337 від 02 травня 2019 року до набрання законної сили судовим рішенням в даній адміністративній справі та заборонити Головному управлінню Держпраці Київської області пред'являти до виконання органам державної виконавчої служби в порядку встановленому законом постанову Головного управління Держпраці Київської області про накладання штрафу уповноваженими посадовими особами № КВ 812/1322/АВ/ТД/ФС-337 від 02 травня 2019 року до набрання законної сили судовим рішенням в даній адміністративній справі.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем згідно з Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509, відповідно до п. 9 якого штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, а приписами п. 11 Порядку №509 та абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України визначено, що така постанова є виконавчим документом та, у випадку несплати штрафу в добровільному порядку, пред'являється до виконання органам державної виконавчої служби для примусового стягнення. При цьому, оскільки чинне законодавство України не передбачає зупинення виконання таких постанов у випадку їх оскарження до суду, відповідно, до вирішення у суді питання її законності, існує реальна загроза її примусового виконання.
Апелянт вказує, що розмір штрафу, накладений на скаржника є значним, і в разі його примусового стягнення, це негативно позначиться на фінансовому стані скаржника, виникне загроза своєчасності виконання скаржником своїх фінансових зобов'язань перед працівниками та бюджетом. Крім того, якщо зазначений штраф буде стягнуто з скаржника в примусовому порядку, а при цьому в подальшому рішенням суду оскаржувана постанова буде визнана протиправною та скасовано, апелянт вважає що повернути грошові кошти з державного бюджету буде вкрай важко, що призведе до довготривалого відновлення порушених прав скаржника.
Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, думку представника позивача та думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При цьому, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта, забороною відповідачу вчиняти певні дії. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, апелянт зазначає, що у випадку звернення оскаржуваної постанови до примусового виконання позивач зазнає фінансових втрат, витрат виконавчого провадження, що, у свою чергу, свідчить про наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам ТОВ «Житло Комфорт Сервіс».
Однак, колегія суддів зазначає, що доказів на підтвердження доводів про те, що ГУ Держпраці у Київській області було вчинено дії, спрямовані на ініціювання примусового виконання постанови від 02.05.2019 №КВ812/1322/АВ/ТД/ФС-337, ні до заяви про забезпечення позову, ні до апеляційної скарги не додано.
Позивачем жодних доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у даній справі не надано. Крім того, на переконання суду апеляційної інстанції, викладені обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів ТОВ «Житло Комфорт Сервіс» стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Твердження апелянта про те, що оскарження постанови у судовому порядку не зупиняє виконання стягнення за нею до набрання судовим рішенням законної сили, суд апеляційної інстанції вважає передчасним з огляду на таке.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Відповідно до абз. 4 п. 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 (далі - Порядок №509), постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.
Пунктом 9 Порядку №509 визначено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб'єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.
Згідно п. 10 Порядку №509 постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.
При цьому, за правилами абз 4 п. 11 Порядку №509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що виключно у випадку несплати у добровільному порядку штрафу, накладеному постановою органу Держпраці України, останній вправі звернутися до органів державної виконавчої служби з метою примусового її виконання. Однак, наведені положення Порядку №509 дають підстави стверджувати, що судове оскарження постанови про накладення штрафу не може тягнути за собою безумовний висновок, що строк сплати штрафу у добровільному порядку сплинув.
Судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Як було зазначено вище, відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, передумовою вжиття заходів забезпечення позову є необхідність встановлення судом їх співмірності із заявленими позовними вимогами, а також врахування наслідків вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Суд апеляційної інстанції при цьому зазначає, що сама по собі належність постанови 02.05.2019 №КВ812/1322/АВ/ТД/ФС-337 до виконавчих документів не є достатньою підставою для висновку про те, що її дія призводить до порушення прав позивача, на які він вказує у заяві про забезпечення позову та в апеляційній скарзі.
На даний час у матеріалах справи відсутні докази пред'явлення оскаржуваної постанови до органів Державної виконавчої служби. Обґрунтованих підстав вважати, що вона буде передана для примусового виконання до набрання законної сили судовим рішення у справі № 640/9483/19 - судом не встановлено.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що заява про забезпечення позову з підстав, зазначених у ній, є передчасною.
У межах визначеної нормативної регламентації спірних правовідносин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що зупинення дії постанови ГУ Держпраці у Київській області та заборона Головному управлінню Держпраці Київської області пред'являти до виконання органам державної виконавчої служби оскаржувану постанову, за відсутності об'єктивних та достатніх підстав вважати, що такі дії обов'язково будуть здійснені протягом розгляду даної справи, зумовить виникнення невиправданого судового втручання у діяльність суб'єкта владних повноважень, що, у свою чергу, йде у розріз з метою інституту забезпечення позову.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про правильність твердження суду першої інстанції щодо необґрунтованості поданої заяви про забезпечення позову у повному обсязі, оскільки, як було встановлено вище, викладеними у ній доводами не підтверджується існування підстав та обставин для вжиття відповідних заходів.
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом з'ясовано всі обставини, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Житло Комфорт Сервіс" залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 03 вересня 2019 року.
Головуючий суддя В.Ю. Ключкович
Судді А.Ю. Кучма
О.О. Беспалов