03 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/8544/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Запотічного І.І., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року про відмову в ухваленні додаткового судового рішення в справі №140/1797/19 (головуючий суддя Сорока Ю.Ю., м. Луцьк) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Торчинської селищної ради Луцького району Волинської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02.07.2019 адміністративний позов ОСОБА_1 до Торчинської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволений повністю.
Суд визнав протиправною бездіяльність Торчинської селищної ради щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_1 від 02.05.2019 щодо отримання публічної інформації та зобов'язав Торчинську селищну раду надати відповідь на запит ОСОБА_1 від 02.05.2019 щодо отримання публічної інформації про надання копій всіх рішень Торчинської селищної (сільської) ради та всіх розпоряджень сільського голови за період з 01.01.2018 по 31.12.2018.
15 липня 2019 року до суду надійшла заява представника позивача від 11.07.2019 про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Торчинської сільської ради на користь ОСОБА_1 понесених витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв'язку з розглядом справи в суді, на загальну суму 7 000, 00 грн.
Ухвалою від 19 липня 2019 року Волинський окружний адміністративний суд відмовив в ухваленні додаткового судового рішення.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм процесуального права.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про неможливість застосування приписів ч.7 ст.139 КАС України до справ, які розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження.
Так, зазначеною вище нормою передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
В апеляційній скарзі скаржник стверджує про дотримання ним вказаних вище приписів, зокрема, щодо подання доказів понесення витрат на правничу допомогу протягом п'яти днів з моменту отримання копії ухваленого рішення у справі, а також про те, що позивач зробив відповідну заяву в самому позові.
Щодо відсутності стадії судових дебатів під час розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, то зазначене жодним чином не впливає на право сторони отримати відшкодування понесених судових витрат та подання відповідних доказів протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення по суті справи, за умови подання відповідної заяви.
З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Торчинської селищної ради на користь ОСОБА_1 понесені випрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді у розмірі 7000 грн.
Торчинська селищна рада Луцького району Волинської області подала відзив на апеляційну скаргу, в якому обґрунтовує правомірність оскарженого відповідачем рішення суду першої інстанції та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Постановляючи ухвалу про відмову в ухваленні додаткового судово рішення, суд першої інстанції керувався тим, що додаткове судове рішення є невід'ємною частиною основного судового рішення, не може змінювати його змісту та відповідно до норм ст. 252 КАС України ухвалюється судом у разі, коли ним не вирішено питання, зокрема, про судові витрати, якщо суд повинен вирішити це питання в установлених процесуальним законом випадках і не здійснив цього під час ухвалення судового рішення. В даному випадку, на переконання суду першої інстанції, усі позовні вимоги були вирішені, а задоволення заяви представника позивача було неможливим, оскільки останній не дотримався необхідної процесуальної умови, а саме - не повідомив суд про наявність витрат на правничу допомогу до вирішення справи по суті.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин позивач надав суду копії таких документів: калькуляцію-рахунок №1, акт виконаних робіт від 11.07.2019, квитанцію про сплату коштів в розмірі 7 000, 00 грн., меморіальний ордер №@2PL319658 від 11.07.2019 та додатковий договір до договору про надання правової допомоги від 23.05.2019.
Проте підставою для відмови в ухваленні додаткового судового рішення стало недотримання позивачем певних процесуальних вимог, встановлених нормами КАС України.
Так, відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз зазначених процесуальних норм свідчить, що Кодексом визначено умову стягнення судових витрат, щодо яких сторона не має можливості надати докази до прийняття рішення по суті позовних вимог - це обов'язкове повідомлення стороною відповідний суд до закінчення дебатів по справі про наявність судових витрат, які сторона сплатила, проте не може надати докази на час прийняття рішення по суті позовних вимог, або які сторона сплатить за результатами розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи, розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Торчинської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії проводився в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін, в той час як можливість проведення судових дебатів передбачена лише при розгляді справи за правилами загального позовного провадження.
При цьому суд першої інстанції зробив правильний висновок, що в даній категорії справ, враховуючи відсутність стадії судових дебатів, сторона повинна подати відповідні докази понесення витрат на правничу допомогу до прийняття рішення у справі.
Відтак, твердження апелянта про те, що йому відмовили у відшкодуванні витрат з підстав розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження є помилковим.
Поза тим, колегія суддів погоджується з апелянтом, що ним було заявлено про надання необхідних доказів понесення судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, хоча така заява містилася в тексті позовної заяви і представник апелянта звернувся до суду першої інстанції про відшкодування витрат на правову допомогу протягом п'яти днів з дня отримання копії судового рішення, проте врахуванню підлягають також і норми ст. 143 КАС України.
Так, відповідно до ч. 3 ст.143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог у формі додаткового рішення.
Аналіз вказаної вище норми свідчить про те, що для вирішення питань про розподіл судових витрат шляхом ухвалення додаткового судового рішення є не лише подання заяви в порядку ст. 139 КАС України про долучення додаткових доказів про понесення таких витрат; подання таких доказів до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, але й поважність причин, чому такі докази сторона не може подати до закінчення судових дебатів (ухвалення рішення у справі).
В даному випадку представник апелянта не навів поважних причин неможливості подання доказів понесення позивачем витрат на правову допомогу, хоча такі витрати були пов'язані з наданням послуг, що стосуються досудової стадії, а саме: надання усної консультації, аналіз нормативного матеріалу та складання тексту позовної заяви.
Представник апелянта не брав участі в судових засіданнях, не знайомився з матеріалами справи, не готував клопотань та не вчиняв жодних інших дій під час судового розгляду справи в суді першої інстанції.
Викладені вище обставини вказують на правильність висновку суд першої інстанції про недодержання позивачем однієї з необхідних процесуальних вимог, що унеможливило ухвалення судом додаткового рішення про розподіл судових витрат.
Відтак, наведене вище спростовує доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги його не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 243, 139, 143, 252, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року про відмову в ухваленні додаткового судового рішення в справі №140/1797/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар