02 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/8177/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого-судді Довга О.І.,
судді Бруновська Н.В.
судді Запотічний І.І.
секретар судового засідання Гнатик А.З.
за участю представників
від відповідача Барківського О .Р .
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 про залишення позовної заяви без розгляду (суддя Кухар Н.А., проголошено о 11:39:39 в м. Львів, повний текст складено 15.07.2019) у справі № 1.380.2019.001870 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Служби безпеки України про зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_3 звернувся з позовом до Служби безпеки України про зобов'язання відповідача замінити у наказах СБ України №79-ос від 23.01.2008, №738-ос від 28.05.2008, №1291-ос від 30.09.2008 та інших розпорядчих документах державного органу словосполучення «начальник сектору внутрішньої безпеки» на «начальник представництва внутрішньої безпеки».
В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на наступне. 30.05.2018 позивач направив на ім'я Голови СБ України запит на інформацію щодо наявності посади начальника сектору внутрішньої безпеки в наказі СБ України № 30 дск від 22.01.2018.
Листом №11/5-П-34п/271 від 05.06.2018 ОСОБА_3 повідомлено що «у переліках посад і посадових окладів військовослужбовців Служби безпеки України, затверджених наказом Служби безпеки України від 22.01.2008 № 30/дск, посада начальника сектору внутрішньої безпеки відсутня». «В Таблиці заміни посад офіцерського складу Служби безпеки України у зв'язку з уніфікацією їх переліків і впорядкуванням структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців визначено, що посада начальника сектору внутрішньої безпеки, яка існувала раніше у штатах підрозділів СБУ, змінюється на посаду начальника представництва внутрішньої безпеки».
10.07.2018 та 10.01.2019 позивачем скеровувались на адресу відповідача заяви щодо виправлення неточних відомостей у наказах СБ України № 79-ос від 23.01.2008, № 738-ос від 28.05.2008, № 1291-ос від 30.09.2008, а також розпорядчих документах УСБУ у Львівській області щодо проходження військової служби у зазначеному органі.
На думку позивача відповіді на його звернення надходили на його адресу необгрунтовані і невмотивовані, так як не виносилось рішення щодо внесення змін у зміст зазначених вище наказів СБУ.
Відтак, ОСОБА_3 вважає дії СБУ протиправними, оскільки керівником СБ України не вжиті ніякі заходи щодо виправлення порушень законодавства з боку посадових осіб органів безпеки, якими внесені недостовірні відомості у накази СБ України № 79-ос від 23.01.20085, № 738-ос від 28.05.2008, № 1291-ос від 30.09.2008 та в інші розпорядчі документи. Позивач вважає, що зазначене є підставою для подання адміністративного позову щодо заміни у наказах СБ України, зазначених вище, та інших розпорядчих документів державного органу словосполучення «начальник сектору внутрішньої безпеки» на «начальник представництва внутрішньої безпеки».
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду позов залишено без розгляду, у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, апелянт просить таку ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду. Вважає, що строк звернення до суду ним не пропущено, так як у лютому 2019 на адресу позивача надійшов лист керівника структурного підрозділу СБ України № 11/5-П-7/64 від 24.01.2019, у кому зазначено, що «позиція щодо порушених питань, які неодноразово опрацьовувались у Службі безпеки України, висловлювались у вичерпних обгрунтованих відповідях, зокрема у листах за № Ц/5/П-268/64 від 01.08.2018, № 11/5-П-48-п/271 від 13.08.2018, № 11/5-П-73п/271 від 28.11.2018, та залишається незмінною». Відтак ОСОБА_3 вважає, що саме зі змісту листа від 24.01.2019, а не листа від 25.09.2018 він остаточно прийшов до висновку про небажання представників СБ України прийняти рішення по його зверненнях в межах досудового врегулювання спору.
Позивач подав заяву про відкладення попереднього судового засідання у зв'язку з перебування у черговій відпустці за межами м. Львова.
Зважаючи на те, що учасники справи, в тому числі і позивач, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, явка учасників справи у суд апеляційної інстанції не є обов'язковою, та беручи до уваги, що наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення справи, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу без участі позивача та дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Відповідач скористався своїм правом, та подав відзив на апеляційну скаргу. Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечує, просить в задоволені такої відмовити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
08.05.2019 року Львівським окружним адміністративним судом відкрито загальне провадження та призначено підготовче засідання у даній справі.
Відповідача подав до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. Клопотання обґрунтоване тим, що позивачем пропущено шестимісячний строк коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Залишаючи позов без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача на те, що строк звернення до суду ним не пропущено, так як 24.01.2019 року відповідачем скерована відповідь на його заяву від 10.01.2019 року, є необґрунтованими, так як про відмову відповідачем внести зміни до наказів йому стало відомо у вересні 2018 року, тобто позивачем пропущено строк звернення до суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає.
Позивач 30.05.2018 року скерував на адресу відповідача запит на інформацію щодо наявності посади начальника сектору внутрішньої безпеки в наказі СБ №30дск від 22.01.2008.
05.06.2018 року відповідачем скерована ОСОБА_3 відповідь, у якій зазначено, що у переліках посад і посадових окладів військовослужбовців СБ України, затверджених наказом від 22.01.2008 №30 дск, посада начальника сектору внутрішньої безпеки відсутня, проте у вказаних переліках передбачена аналогічна за статусом посада начальника представництва внутрішньої безпеки.
10.07.2018 року позивач скерував заяву щодо виправлення неточних відомостей, викладених у наказі СБ України від 28.05.2008 р №738-ос, які впливають на перерахунок пенсії та 01.08.2018 року йому скерована відповідь щодо відсутності підстав для внесення змін у наказ.
03.09.2018 року позивач скерував скаргу на ім'я Голови СБУ України на протиправні дії (бездіяльність) начальника Управління з особовим складом СБ України Баліоза Б. , скоєні в процесі розгляду заяви ОСОБА_3 від 10.07.2018 року.
25.09.2018 року відповідачем надана позивачу відповідь, у якій зазначено, що підстави для внесення змін у наказ від 28.05.2008 р №738-ос відсутні.
Отже, з часу отримання відповіді позивачем починається обрахунок строку звернення до суду, так як позивачу стало відомо про позицію відповідача з порушеного питання.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Суд зазначає, що дотримання строку звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі. Провадження в адміністративних судах, як спосіб захисту таких прав, базується на процесуальних принципах та забезпечується чітко регламентованими строками. Дотримання вказаних строків впливає на права та обов'язки учасників адміністративних правовідносин, спонукаючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов'язків.
Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, може звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
Як вже зазначалось вище позивач отримав 25.09.2018 року відповідь СБ України, у якій зазначено, що підстави для внесення змін у наказ від 28.05.2008 р №738-ос відсутні.
Водночас, суд вважає, що звернення позивача із листами до відповідача про зміну запису у наказ словосполучення «начальник сектору внутрішньої безпеки» на «начальник предтавництва внутрішньої безпеки» не є визначеним досудовим порядком вирішення спору, а є альтернативним способом захисту своїх прав.
Пропуск строку не є безумовною підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки, за наявності поважних причин його пропуску, такий строк може бути поновлено.
Зокрема, причини пропуску строку звернення до адміністративного суду можуть бути визнані судом поважними лише якщо відповідні обставини виникли об'єктивно, незалежно від волі особи, безпосередньо унеможливлюють або ускладнюють можливість подання позову у визначений законом строк, виникли протягом строку, який пропущено та підтверджується належними і допустимими доказами.
Також суд зазначає, що відповідно до змісту положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що рішенням, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи законні інтереси, повинна подати відповідну позовну заяву у визначений законодавством строк, а у випадку його пропуску з поважних причин - в найкоротший час після того, як відпали обставини, які об'єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду.
З матеріалів справи убачається, що позивач не звертався до суду із клопотання про поновлення пропущеного строку на право звернення до суду.
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою 16.04.2019 року, тобто пропустив встановлений строк звернення до суду відповідно до ч.4 ст.122 КАС України.
Щодо посилання позивача на те, що строк звернення до суду ним не пропущено, так як 24.01.2019 року відповідачем скерована відповідь на його заяву від 10.01.2019 року, то суд вважає такі необґрунтованими, так як про відмову відповідачем внести зміни до наказів йому стало відомо ще у вересні 2018 року.
Крім того, у рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 Конституційний Суд України роз'яснив, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, враховуючи те, що ОСОБА_3 пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даним позовом і ним не надано суду належних обґрунтувань та доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до вимог статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
За наведених обставин суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.
Керуючись статтями 241, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2019 про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 1.380.2019.001870 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді Н. В. Бруновська
І. І. Запотічний
Повне судове рішення складено 04 вересня 2019 року.