Справа № 736/692/19 Суддя першої інстанції: Кутовий Ю.С.
04 вересня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Файдюка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу старшого інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Воскобойника Василя Анатолійовича на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 29 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до старшого інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Воскобойника Василя Анатолійовича, Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про скасування постанови про накладання адміністративного стягнення, -
У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Корюківського районного суду Чернігівської області з позовом до старшого інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Воскобойника Василя Анатолійовича (далі - Відповідач-1, Лейтенант поліції), Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - Відповідач-2, УПД ГУ НП в Чернігівській області) про скасування постанови серії НК №344958 від 17.04.2019 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 1 020,00 грн.
Рішенням Корюківського районного суду Чернігівської області від 29.07.2019 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, наявними у матеріалах справи доказами не підтверджено факт вчинення Позивачем правопорушення, оскільки акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі складений за відсутності представника експлуатуючої організації та без участі свідків.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що, по-перше, посадова особа філії «Корюківський райавтодор» ДП «Чернігівський облавтодор» є відповідальною за належне утримання, ремонт та відповідність державним стандартам вулиць та доріг місцевого значення, по-друге, акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі складено із дотриманням вимог чинного законодавства, оскільки щодо останнього відсутня вимога щодо обов'язковості його складання у присутності представника підрозділу з експлуатації доріг (вулиць), а зазначення свідками адреси проживання, відмінної від адреси реєстрації, не може мати наслідком висновок про те, що акт складений за відсутності свідків.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2019 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28.08.2019 року.
У межах встановленого строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2019 року продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду на 04.09.2019 року.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, Лейтенантом поліції 17.04.2019 року було складено постанову серії НК №344958 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (а.с. 21; далі - оскаржувана постанова), якою до Позивача за порушення правил, норм та стандартів утримання автодоріг, передбачених п. 3.1.1 ДСТУ 3587-97, ст. 12 Закону України «Про дорожній рух», п. 1.15 Правил дорожнього руху, застосовано передбачене ч. 1 ст. 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1 020,00 грн.
При цьому судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваної постанови були відомості акту обстеження ділянки вулично-шляхової мережі від 12.03.2019 року (а.с. 22), в якому зазначено, що покриття проїзної частини на 16 км. Автодороги Т-25-18 «Хрінівка - Сновськ - Березна» має ями та вибоїни, розміром 0,9 м х 1,3 м, глибиною 0,12 м. Указані пошкодження дорожнього полотна не позначені дорожніми знаками. Вказана ділянка автодороги є такою, що не відповідає вимогам Правил дорожнього руху та є аварійно небезпечною. Акт складений за присутності свідків - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 року №1395, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відсутність належних та допустимих доказів вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитися з огляду на таке.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до п. 1.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (далі - ПДР України) дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Особа, яка створила такі умови, зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції, власника дороги або уповноважений ним орган.
Згідно п. 3.1.1 ДСТУ 3587-97 «Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди» покриття проїзної частини не повинно мати осідань, вибоїн, напливів чи інших деформацій, що утруднюють рух транспортних засобів.
Відповідно до ч. 1 ст. 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні автомобільних доріг і вулиць, залізничних переїздів, інших дорожніх споруд, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху при виникненні умов, які загрожують безпеці руху, або неприйняття своєчасних заходів до відновлення безпечних умов для руху - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб у розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що ч. 1 ст. 140 КпАП України передбачає відповідальність посадових осіб суб'єктів господарської діяльності за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху при утриманні автомобільних доріг і вулиць, залізничних переїздів, інших дорожніх споруд, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху при виникненні умов, які загрожують безпеці руху, або неприйняття своєчасних заходів до відновлення безпечних умов для руху.
Визначаючи належність ОСОБА_1 до суб'єкта правопорушення, передбаченого даною частиною статті 140 КпАП України, що було покладено в обґрунтування позовних вимог та було не оцінено судом першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно ч. 3 ст. 12 Закону України «Про дорожній рух» посадові особи, які відповідають за будівництво, реконструкцію, ремонт, експлуатацію та облаштування автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, мостів, шляхопроводів, інших споруд, зобов'язані, зокрема, забезпечувати утримання їх у стані, що відповідає встановленим вимогам щодо забезпечення безпеки дорожнього руху; своєчасно виявляти перешкоди дорожньому руху та забезпечувати їх усунення, а у разі неможливості - невідкладно позначати дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами.
Відомості Положення про філію «Корюківський райавтодор» свідчать, що з метою забезпечення економічних інтересів та задоволення потреб держави, населення та оборони країни, в удосконаленні і розвитку автомобільних доріг загального користування, розширення можливостей виробничого та соціального розвитку підприємства було створено філію «Корюківський райавтодор» як відокремлений структурний підрозділ Дочірнього підприємства «Чернігівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», головним завданням якого було будівництво, ремонт та утримання автомобільних доріг загального користування (а.с. 29-33). Пунктом 3.1 вказаного положення передбачено, що головною функцією філії є забезпечення безпечного руху транспорту, для чого остання проводить роботи з будівництва, ремонтів та утримання автомобільних доріг загального користування.
Начальник же філії «Корюківський райавтодор», згідно положень п. 1.4 посадової інструкції (а.с. 9-11), здійснює керівництво філії відповідно до чинного законодавства, а також забезпечує виконання нею всіх завдань, передбачених Положенням про філію «Корюківський райавтодор».
З огляду на викладене, судова колегія вважає обґрунтованим посилання Апелянта на те, що ОСОБА_1 є посадовою особою та відповідальним за експлуатаційний стан, які перебувають у межах відання філії «Корюківський райавтодор».
Аналогічна позиція узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 31.01.2018 року у справі № 703/1262/15-а.
З урахуванням наведеного, з огляду на те, що Позивач у розумінні чинного законодавства є суб'єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КпАП України, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно пп. 5 п. 3 розділу ІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015 року (далі - Інструкція №1395), при складанні протоколу про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частинами першою - третьою статті 140 КУпАП (коли протокол не складається), до них необхідно долучати акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі з відповідними замірами та схемою про умови та стан шляху, які загрожують безпеці дорожнього руху.
Як вбачається з матеріалів справи, акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі складено 12.03.2019 року о 10:15 Лейтенантом поліції у присутності свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 22). Водночас, як вірно зазначив суд першої інстанції, всупереч положень Інструкції №1395, яка містить вимоги щодо змісту та реквізитів такого акту, останній складено за відсутності представника підрозділу з експлуатації доріг (вулиць), який відповідає за неналежне утримання зазначеної ділянки. Викладеним, на переконання судової колегії, спростовується посилання Апелянта на відсутність у чинному законодавстві вимог, якими передбачено обов'язок забезпечувати складання акту обстеження ділянки вулично-шляхової мережі у присутності представника підрозділу з експлуатації доріг. Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Позивачем не заперечується правильність відображених в акті відомостей, що не було враховано судом першої інстанції.
Крім того, судова колегія не може погодитися з твердженням суду першої інстанції про те, що зазначені в акті обстеження ділянки вулично-шляхової мережі свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не можуть вважатися свідками у розумінні чинного законодавства. На переконання судової колегії, факт відсутності реєстрації даних осіб на території Березнянської селищної ради, що підтверджується листом від 18.07.2019 року №08-10/413 (а.с. 38) не може бути безумовним доказом непроживання таких осіб у с.м.т. Березна, адже приписами Інструкції №1395 вимагається зазначення місця проживання (перебування) свідків, а не місце реєстрації їхнього місця проживання.
Поряд з цим, з огляду на викладені вище обставини, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ст. 268 КпАП України особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-4 цього Кодексу.
За правилами ст. 278 КпАП України орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
У наведених вище положеннях правових норм визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
У постанові від 17.07.2019 року у справі № 655/470/16-а Верховний Суд підкреслив, що стаття 278 КпАП України вказує на те, що працівник патрульної поліції зобов'язаний дотримуватись вимог ст. 283 КпАП України, яка зазначає, що постанова виноситься тільки за результатами розгляду справи.
Разом з тим, судовою колегією враховується, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів будь-якої підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення, забезпечення процедури її розгляду, як і оголошення посадовою особою, яка розглядає справу, особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, її прав та обов'язків.
Оскільки доводів Позивача про те, що Відповідачем-1 було розглянуто справу про адміністративне правопорушення без належного сповіщення про її розгляд, а також не витребовувалися жодні документи, пов'язані з її розглядом, у ОСОБА_1 , Апелянтом не спростовано, судова колегія приходить до висновку, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувався поза межами регламентованого чинним законодавством правового поля.
Таким чином, положення КпАП України закріплюють процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, та містить застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи. Недотримання інспектором поліції у процесі винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, визначеної КпАП України процедури призводить до порушення права особи приймати участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення та інших прав, визначених статтею 268 КпАП України, що є підставою для скасування постанови про адміністративне правопорушення
Аналогічний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 20.03.2018 року №690/233/17 та від 31.01.2019 року №760/10803/15-а
Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип «належного урядування» не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Крім того, Європейський суд у справі «Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG» (1975, AC 591 at 638) вказав, що сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як зазначив Європейський суд у справі «Yvone van Duyn v. Home Office», принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (п. 128), та «Беєлер проти Італії» (п. 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (п. 74 рішення ЄСПЛ у справі «Лелас проти Хорватії»).
З урахуванням наведеного, а також зважаючи на те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення проведений за відсутності належних і допустимих доказів повідомлення особи про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваного індивідуального акту як такого, що прийнятий суб'єктом владних повноважень поза межами правового поля з порушенням процедури розгляду.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, однак обґрунтував його з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, не надавши оцінку основоположним аргументам Позивача щодо належності його до переліку осіб, яких може бути притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 140 КпАП України, а також дотриманні Лейтенантом поліції процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення. Наведені вище обставини є підставою для зміни судового рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити, зазначивши, що підстави для задоволення позовних вимог викладені у мотивувальній частині даної постанови.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 271, 272, 286, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу старшого інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Воскобойника Василя Анатолійовича - задовольнити частково.
Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 29 липня 2019 року - змінити, зазначивши, що підстави для задоволення позовних вимог викладені у мотивувальній частині даної постанови.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді В.В. Файдюк
О.І. Шурко
Повний текст постанови складено «04» вересня 2019 року.