Справа № 580/1644/19 Суддя (судді) першої інстанції: В.О. Гаврилюк
03 вересня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Мєзєнцева Є.І.
Чаку Є.В.
При секретарі: Марчук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міністерство, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення Міністерства оборони України (пункт 22 протоколу № 50 від 03 травня 2019 року) про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у відповідності до ст. 16 Закону України “Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року даний адміністративний позов залишено без задоволення.
Рішення прийнято за правилами спрощеного позовного провадження.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідач подав відзив, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Позивач, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився. Заявив клопотання, в якому просив провести судове засідання без його участі.
Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві на скаргу, наполягав на законності оскаржуваного позивачем судового рішення.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення питання, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд за відсутності представника апелянта у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування технічними засобами у відповідності до ч.4 статті 229 КАС України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 12 березня 1999 року та дублікату вкладки № НОМЕР_2 с від 20 березня 2008 року до нього є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
ОСОБА_1 в період з 27 квітня 1985 року по 21 травня 1987 року проходив строкову військову службу. За час служби брав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в період з 06 травня 1986 року по 08 червня 1986 року, що підтверджується копією довідки про період участі в ліквідації наслідків аварії, копією виписки з наказу та копією військового квитка. В подальшому позивач проходив службу в органах МВС.
21 травня 1987 року позивача було звільнено із строкової військової служби з внутрішніх військ МВС.
10 лютого 1999 року під час первинного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 встановлено інвалідність ІІІ групи до 01 березня 2002 року внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (довідка МСЕК серія 1-4К № 012646 від 10 лютого 1999 року).
В подальшому за наслідками повторного огляду 12 січня 2018 року ОСОБА_1 безтерміново встановлено інвалідність ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (копія довідки МСЕК серії 12 ААА № 875655 від 12 січня 2018 року).
З метою реалізації соціального правового захисту військовослужбовців, передбаченого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у квітні 2018 року позивач звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.
Відповідно до п. 15 витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги № 37 від 06 квітня 2018 року позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з тих підстав, що виплата такої допомоги має здійснюватися органом МВС, оскільки військова частина у складі якої позивач проходив військову службу не належала і не належить до військових частин Міністерства оборони України, а належить до органів Міністерства внутрішніх справ.
Вважаючи відмову у призначенні одноразової грошової допомоги протиправною, позивач звернувся до суду.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року по справі № 823/2227/18 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2019 року рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства оборони України задоволено частково, а саме: визнано протиправним і скасовано рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду II групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, викладене у пункті 15 протоколу від 06 квітня 2018 року №37 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум та зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з доданими до неї документами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та прийняти одне з рішень, передбачених пунктом 13 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до пункту 22 витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги № 50 від 03 травня 2019 року, на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду № 823/2227/18 від 08 січня 2019 року, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” з тих підстав, що інвалідність встановлено понад тримісячний термін та що зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності.
Вважаючи, що Міністерством оборони України протиправно відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність відмови відповідача з огляду на те, що на час встановлення позивачу інвалідності під час первинного огляду не існувало правової норми щодо призначення одноразової грошової допомоги. При цьому, суд вказав і на те, що згідно ст. 16-3 п.8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Колегія суддів з вказаними висновками суду першої інстанції погоджується та зазначає наступне.
Статтею 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на момент встановлення позивачеві інвалідності у лютому 1999 року) передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом "б" пункту 6 Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488 (далі - Постанова № 488), встановлено, що НАСК "Оранта" виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.
Отже, позивач у зв'язку із встановленням йому у 1999 році ІІІ групи інвалідності набув право на отримання страхової суми за державним обов'язковим особистим страхуванням на умовах, визначених Постановою №488.
У свою чергу, як зазначив Верховний Суд у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 278/307/17 «обов'язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відтак, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
Як зазначалося, позивачу у 2018 році було встановлено вищу групу інвалідності (ІІ), у зв'язку із чим останній вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.
Проте, відповідно до ч.6 статті 16 Закону № 2011-XII (у редакції чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону №2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
Оскільки позивача звільнено зі строкової військової служби 21 травня 1987, а другу групу інвалідності встановлено у 2018 році, тобто задовго після спливу трьох місяців від дня звільнення, то права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону № 2011-XII у нього немає.
Аналогічну позицію висловлено судовою палатою для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 26 червня 2018 року по справі №750/5074/17. У цій же справі Верховний Суд відійшов від своїх попередніх позицій про те, що військовослужбовці строкової військової служби мають право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у разі встановленні їм інвалідності, незалежно від часу її настання.
Посилання в апеляційній скарзі правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року (справа № 21-446а14) та від 21 квітня 2015 року (справа № 21-135а15) є безпідставними, оскільки ці постанови ухвалені за інших фактичних обставин - у зазначених справах Верховний Суд України вирішував питання щодо виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям (не строкової військової служби). Посилання на справи №№ 813/1576/17, 816/488/16 також є необґрунтованим, оскільки Верховний Суд у цих справах вказував на неналежний розгляд заяв осіб, які звернулися за отриманням спірної допомоги, та не надавав оцінку суті правовідносин, що мають місце у даній справі.
Обставини того, що позивачу у справі №750/5074/17 інвалідність була встановлена до 2014 року жодним чином не свідчить про те, що висновки судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду не можуть застосовані до спірних правовідносин.
Не зважаючи на викладене, норми чинного законодавства все ж передбачають механізм отримання військовослужбовцем одноразової грошової допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності.
Так, відповідно до ч.4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ (у редакції чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Аналогічні положення містяться й у пункті 8 Порядку №975.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у разі встановлення вищої групи інвалідності може виникнути у військовослужбовця лише у випадку, коли від первинного встановлення інвалідності до моменту її підвищення минуло не більше двох років.
Як зазначалося, вперше позивачу інвалідність ІІІ групи було встановлено у 1999 році, а інвалідність ІІ групи - у 2018 році, тобто минуло значно більше ніж два роки, а тому права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі відповідно до ч.4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ позивач також не має.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Є.І. Мєзєнцев
Є.В. Чаку