04 вересня 2019 року справа №360/2862/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Міронової Г.М., суддів Арабей Т.Г., Геращенка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 р. (у повному обсязі складено 24 липня 2019 року у м. Сєвєродонецьк) у справі № 360/2862/19 (головуючий І інстанції суддя А.Г. Секірська) за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити певні дії,
04 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, в якому, з урахуванням змін та доповнень, просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому за період з травня 2018 року по січень 2019 року пенсії та стягнути з відповідача пенсію у розмірі 88 510, 86 грн., що дорівнює періоду виплати з травня 2018 року по січень 2019 року на відповідний рахунок; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків у тому ж місяці, у якому буде здійснюватись виплата заборгованості з пенсії за період з травня 2018 року по січень 2019 року (а.с. 3-12, 24-25).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати пенсії позивачу за період з 01 травня 2018 року по 31 січня 2019 року в розмірі 88510,86 грн.
Зобов'язано Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити заборгованість з пенсії позивачу з 01 травня 2018 року по 31 січня 2019 року в розмірі 88510,86 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 86-90).
Не погодившись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить внести зміни до судового рішення суду першої інстанції, виклавши абз. 3 резолютивної частини у наступній редакції: «Стягнути з Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області пенсію у розмірі 88 510, 86 грн., що дорівнює періоду з травня 2018 року по січень 2019 року на користь позивача на визначений ним раніше рахунок»».
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції не забезпечує ефективний захист його порушених прав з боку відповідача. Крім того, у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача невиплачені кошти.
Звертає увагу на те, що у відповідача перед позивачем є борг з виплати пенсії - майна в розмірі 88 510, 86 грн., а борг підлягає стягненню, а не повторному обов'язку виплати.
27 серпня 2019 року до суду надійшов відзив від представника відповідача, в якому останній просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
За унормуванням ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до ч. 1 п. 3 ст. 311 КАС України.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12.06.2018 № 0000556218 , пенсійного посвідчення (а.с. 13- 15).
12.06.2018 позивач звернувся до УПФУ в м. Рубіжному Луганської області із заявою про взяття на облік його пенсії справи з Білокуракинського ОУПФУ (а.с. 72).
Відповідно до атестату Білокуракинського ОУПФУ пенсію позивачу виплачено по 30.04.2018 (а.с. 71).
Згідно із розпорядженням від 20.07.2018 № 4357 позивача взято на облік як отримувача пенсії за віком з 01.05.2018 (а.с. 73).
Витягом з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеної особи № 107 від 04.09.2018 підтверджено призначення соціальних виплат позивачу (а.с. 84).
У довідці Рубіжанського ОУПФУ Луганської області від 16.07.2019 пенсія позивачу з травня 2018 року по січень 2019 року нарахована в загальному розмірі 88510,86 грн., проте не виплачена (а.с. 43).
Згідно із листом відповідача від 17.07.2019 № 13604/03.2 пенсія за період з 01.05.2018 по 31.01.2019 в розмірі 88510,86 грн., яка не виплачена за минулий період, нарахована і буде виплачена за окремим порядком після його затвердження Кабінетом Міністрів України, який наразі ще не прийнято (а.с. 46).
Листом від 27.06.2019 № 216/Т-14 у відповідь на звернення позивача відповідач, серед іншого, повідомив, що пенсія за період з 01.05.2018 по 31.01.2019 буде виплачена після затвердження КМУ окремого порядку здійснення таких виплат (а.с. 26-27).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати пенсії позивачу за період з 01 травня 2018 року по 31 січня 2019 року в розмірі 88510,86 грн.
Зобов'язано Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити заборгованість з пенсії позивачу з 01 травня 2018 року по 31 січня 2019 року в розмірі 88510,86 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 86-90).
Рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем частково, а саме: позивач просить змінити абзац 3 резолютивної частини рішення, зазначивши наступним чином: «Стягнути з Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області пенсію у розмірі 88 510, 86 грн., що дорівнює періоду з травня 2018 року по січень 2019 року на користь позивача на визначений ним раніше рахунок»».
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач звертався до суду позовом до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, в якому, з урахуванням змін та доповнень, просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому за період з травня 2018 року по січень 2019 року пенсії та стягнути з відповідача пенсію у розмірі 88 510, 86 грн., що дорівнює періоду виплати з травня 2018 року по січень 2019 року на відповідний рахунок; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків у тому ж місяці, у якому буде здійснюватись виплата заборгованості з пенсії за період з травня 2018 року по січень 2019 року (а.с. 3-12, 24-25).
Обираючи спосіб захисту порушених прав позивача суд першої інстанції виходив з того, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості по пенсії за період з 01.05.2018 по 31.01.2019, тому правильним та ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за віком з 01.05.2018 по 31.01.2019, а також зобов'язання відповідача виплатити позивачу заборгованість з пенсії за віком за період з 01.05.2018 по 31.01.2019 в розмірі 88510,86 грн. на визначений позивачем рахунок.
Обов'язок по виплаті пенсії у відповідні строки встановлений ст. 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, не виплативши пенсію позивачу за травень 2018 року - січень 2019 року, відповідач порушив вказані норми законодавства.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.
Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 від 16 вересня 2015 року.
У вказаному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Таким чином, ст. 245 КАС України не передбачено прийняття рішення судом в разі задоволення позову про стягнення коштів.
Таким чином, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку ефективним способом захисту прав позивача буде саме зобов'язання Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити заборгованість з пенсії позивачу з 01 травня 2018 року по 31 січня 2019 року в розмірі 88510,86 грн.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у разі ускладнення виконання зазначеного рішення, позивач не позбавлений можливості подати заяву про встановлення або зміну способу або порядку виконання судового рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 р. - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 24 липня 2019 р. у справі № 360/2862/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 4 вересня 2019 року.
Судді Г.М. Міронова
Т.Г. Арабей
І.В. Геращенко