№ 2-300/2010 р.
Справа №2 - 2674/2009 р.
3 березня 2010 року Крюківський районний суд м.Кременчука Полтавської області в складі головуючої судді Усенко Т.І., секретаря Кобзар А.В. , адвоката ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом фізичної особи, ОСОБА_2 до органу місцевого самоврядування, виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, Відкритого акціонерного товариства « Крюківський вагонобудівний завод», Закритого акціонерного товариства « КСП №410» про виключення записів з рішення виконкому, свідоцтва про право власності та визнання права на приватизацію
18 листопада 2009 року до суду звернувся ОСОБА_2 з позовною заявою, згідно якої прохав суд виключити із рішення міськвиконкому Кременчуцької міської ради №1070 від 18 жовтня 2002 року і свідоцтва №140 від 25 жовтня 2002 року про право власності на будівлю / гуртожиток для малих сімей/ №4 по вул.П. Тольятті АДРЕСА_1 з підстав, що ця квартира на підставі договору від 9 березня 1993 року була викуплена ЗАТ « КСП-410» за 16132 грн. і передана по контракту від 22 січня 1997 року в постійне користування йому - працівникові ЗАТ « КСП-410» ОСОБА_2 Визнати, що відмова адміністрації ВАТ « КВБЗ» в приватизації квартири АДРЕСА_2, яка надана працівникові ЗАТ « КСП-410» ОСОБА_2 є безпідставною і суперечить закону. Стягнути з ВАТ « КВБЗ» на його користь судові витрати в сумі 45 грн.50 коп.
В своїй заяві позивач ОСОБА_2 вказує, що працюючи в КСП-410 29 січня 1997 року йому було видано КВБЗ ордер №105 на однокімнатну квартиру №99 пл.17 кв.м. в будинку №4 по вул.П.Тольятті, в якій він проживає і в даний час. На той час вказаний будинок будувався з участю « КСП №410» і між АТ КВБЗ та КСП 9 березня 1993 року був укладений договір, згідно якого КВБЗ надає дві квартири КСП-410 в будинках які будуються і в січні місяці 2007 року при заселенні будинку №4 по вул.П. Тольятті , для КСП-40 була виділена однокімнатна квартира №99 пл.17 кв.м., вартістю 16132 грн. з правом повторного заселення, що підтверджується листом АТ «КВБЗ» від 10 березня 1998 року №29/25 за підписом комерційного директора ОСОБА_3, в якому вказано, що після надання цієї квартири із виплаченої суми -40196 грн.88 коп. за квартири залишилося 22111 грн.50 коп. і за цю суму АТ « КВБЗ» розрахується в майбутньому житлом, але друга квартира так і не була надана. Отримавши в розпорядження спірну квартиру адміністрація КСП-410 22 січня 1997 року заключила з ним контракт, згідно якого він отримав цю квартиру і повинен був відробити не менше 5 років, згідно колективного договору і на підставі цього контракту та вказаного договору йому був виданий вищевказаний ордер. В КСП він працював з 1961 року і був звільнений 3.04. 2006 року в в зв»язку з виходом на пенсію, тобто він вважає, що умови контракту він виконав і мав право приватизувати цю квартиру в зв»язку з прийняттям законів від 19 червня 1992 року і від 4 вересня 2008 рок, але КВБЗ не дає згоду на приватизацію спірного житла, тому він змушений був звернутися до суду..
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 позов підтримав і прохав його задовільнити, так як вважає що надав суду належні докази, що КСП-410 викупило спірну квартиру у підприємства кобз і останні зоборв»язані надати згоду на приватизацію житла. Не заперечує, що по даній справі не має інших доказів крім листа від 10 березня 1998 року, але вважає, що його достатньо для задоволення позовних вимог. Заперечує, що підписував договір оренди на спірну квартиру, вказує, що то не його підпис.
Представник відповідача - Виконкому Кременчуцької міської Ради Полтавської області в судове засіданні не з»явився, про день слухання справи відомо, направили листа, згідно якого прохали розглянути справу у їх відсутності.
Представник КВБЗ в судовому засіданні позов не визнала і пояснила суду, що позивачу дійсно КВБЗ було надано житло тимчасово і одночасно з ним був укладений договір оренди житлової площі в гуртожитку для малих сімей АДРЕСА_3 в Кременчуці від 28 січня 1997 року., тому він не являється власником даної квартири і не може ставити питання про приватизацію житла, так як в даному випадку він лише зацікавлена особа. Не заперечують про наявність Закону України « Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку», але дія цього закону не поширюється на гуртожитки, що на законних підставах знаходяться у приватній власності. Гуртожиток по вул.П.Тольятті є приватною власністю ВАТ « КВБЗ» і тому позивач, як мешканець даного гуртожитку, згідно з законом, не може набути права на приватизацію житла, а вимоги позивача про виключення із рішення виконкому №1070 від 18 жовтня 2002 року і свідоцтва №140 від 25 жовтня 2002 року квартири АДРЕСА_4 є безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству.
Представник відповідача -Закритого акціонерного товариства КСП №410 в судове засідання повторно нез»явився, причину неявки не повідомив, про день слухання справи йому відомо.
Свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що працює начальником групи підготовки виробництва КСП №410 з 1978 року і йому достовірно відомо, що був договір між КВБЗ і КСП №410 про надання квартири ОСОБА_2 в будинку по П.Тольятті і квартира була надана КВБЗ на підставі ордеру, тому в КСП ОСОБА_2 був знятий з обліку. Між КСП і ОСОБА_2був укладений контракт і його умови він виконав, працював тривалий час добросовісно. В даний час в КСП ці документи не збереглися, так як строк їх зберігання 5 років. В 2002 році від ОСОБА_2 йому стало відомо, що він має проблеми з квартирою, так вона виявилася квартирою в гуртожитку і він не має змоги її приватизувати. У них на підприємстві був лист підтверджуючий той факт, що спірна квартира КСП викуплена у КВБЗ і брав цей лист колишній директор заводу ОСОБА_5 Цей лист є доказом, що дійсно квартира дійсно викуплена, інших доказів підприємство не має.
Свідок ОСОБА_6 пояснила суду, що працювала інженером по обліку і наданню житла на КВБЗ і дійсно це підприємство за ордером надавало працівнику іншого підприємства - СУ-410 квартиру в гуртожитку за листом останнього і зразу ж ним , а пізніше з його матір»ю, укладався договір оренди даної квартири і він особисто розписувався в цьому договорі. Цей будинок власність заводу. Договори укладалися не тільки з ОСОБА_2, але й з іншими працівниками, потім дія цих договорів продовжувалася. Вимушені були це робити на підставі Типових положень про гуртожитки. Рішення про надання житла вирішувалося за місцем роботи позивача, там проводилися засідання, а не на КВБЗ. Архіви документів за той час не збереглися за спливом часу. Вказала, що ніякого договору на заводі від 9 березня 1993 року не було і крім того перевіряли архіви УКБ КВБЗ і так також такого договору не знайшли. Вказала, що на листі заводу КВБЗ підпис не ОСОБА_3, а чиясь інша, але не заперечує що лист оформлений на бланку КВБЗ.
На підставі матеріалів справи, пояснення сторін, свідків, наданих доказів, судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 1961 року по 2006 рік працював в КСП-410 м. Кременчука і 3 квітня 2006 року звільнився в зв»язку з виходом на пенсію.
Під час роботи на цьому підприємстві ОСОБА_2, за проханням адміністрації КСП-410 Крюківський вагонобудівний завод, на підставі ордеру на житлову площу в гуртожитку для малих сімей за №105 АТ « КВБЗ» від 29 січня 1997 року , надав на склад сім»ї - 1 особа жиле приміщення житловою площею 17,07 кв.м. з однієї кімнати за адресою АДРЕСА_5 .
Позивач вказує, що даний будинок будувався з участю ЗАТ « КСП №410» і між АТ « Крюківський вагонобудівний завод» та КСП - 410 9 березня 1993 року начебто був укладений договір, згідно якого АТ « КВБЗ» за кошти КСП-410 і будівельні матеріали АТ « КВБЗ» надає дві квартири КСП-410 в будинках, які будуються і в січні місяці 1997 року при заселенні будинку №4 по вул.П.Тольятті для КСП-410 була виділена однокімнатна квартира №99 пл.17 кв.м., загальною площею 30,6 кв.м., вартістю 16132 грн., з правом повторного заселення, що підтверджується листом АТ « КВБЗ» від 10 березня 1998 року за № 29/25 за підписом на той час комерційного директора ОСОБА_3, в якому також вказано, що після надання цієї квартири, із виплаченої суми -40196 грн.88 коп. за квартири залишилося 22111 грн.50 коп. і за цю суму АТ «КВБЗ» розрахується в майбутньому житлом, але друга квартира так і не була надана.
Після отримання спірної квартири адміністрація КСП-410 22 січня 1997 року заключила з ним контракт, згідно якого він отримує цю квартиру і повинен відробити не менше 5-ти років, згідно колективного договору, що в подальшому він і виконав.
Рішенням виконкому Крюківської районної ради від 15 лютого 1996 року за №60 був затверджений акт державної комісії про прийняття в експлуатацію велико-панельного гуртожитку для малих сімей по вул.П.Тольятті 4, але позивач вважає, що адміністрація приховала на той час факт про надання квартири №99 КСП-410 по договору від 9 березня 1993 року., а тому на підставі цього рішення Кременчуцьким МБТІ 8 вересня 1998 року було видано реєстраційне посвідчення АТ « КВБЗ» на право колективної власності на весь будинок №4 по вул.П.Тольятті з занесенням в реєстрову книгу №2 за реєстром №276.
Рішенням виконавчого комітету №1070 від 18 жовтня 2002 року за 1070 на прохання КВБЗ про видачу свідоцтва про право власності замість реєстраційних посвідчень видано свідоцтво про право власності на будівлі гуртожитків по вул.П.Тольятті 4 та вул.П.Тольятті 6 в Кременчуці відкритому акціонерному товариству « Крюківський вагонобудівний завод» замість реєстраційних посвідчень від 8 вересня 2002 року.
Влітку ОСОБА_2 звернувся з заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_6 і адміністрація КСП-410 надала згоду на приватизацію, що підтверджується листом останніх від 23 червня 2008 року за №160, а адміністрація ВАТ « КВБЗ» листом від 6 серпня 2008 року відмовила з тих підстав, що начебто позивач отримав ордер за №105 від 29 січня 1997 року як на тимчасове житло і що нібито він підписував договір оренди і що ВАТ « КВБЗ» не має відношення до контракту з КСП-410 щодо надання йому квартири, крім того власність заводу на житло непорушна і що відсутній закон про приватизацію житла в гуртожитку для малих сімей.
ОСОБА_2 вважав таку відмову в приватизації безпідставною, оскільки вважає, що квартира №99 отримана ЗАТ «КСП-410» по договору з КВБЗ, з виплатою вартості квартири, з правом на повторне заселення, то при наданні згоди приватизація квартири була б проведена згідно Закону України від 19 червня 1992 року « Про приватизацію державного житлового фонду» і тому вимушений звернутися до суду з проханням виключити із рішення виконкому і свідоцтва про власність на весь будинок спірну квартиру АДРЕСА_7 за ЗАТ « КСП-410», щоб він мав змогу отримати право власності на квартиру в порядку приватизації, приймаючи до уваги ОСОБА_6 Верховної Ради України від 4 вересня 2008 року « Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитку» яким передбачена приватизація також і кімнат в гуртожитку.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статею 61 цього кодексу і доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Дійсно незаперечний факт що конкретно позивач ОСОБА_2 згідно ордеру №105 від 29 січня 1997року Крюківського вагонобудівного заводу отримав житло в гуртожитку для малих сімей АДРЕСА_3, працюючи на іншому підприємстві КСП №410 за домовленістю адміністрації двох підприємств, але ОСОБА_2 не надав належних доказів, підтверджуючих той факт, що спірна квартира є власністю КСП №410 і тому він начебто має право на її приватизацію.
Сам по собі лист за № 29/25 від 10 березня 1998 року , тобто переписка між двома підприємствами - директором КСП-410 на той час ОСОБА_7 і комерційним директором АТ КВБЗ на той час ОСОБА_3, посилання на договір від 9 березня 1993 року, яким КВБЗ зобов»язувалося виділити КСП-410 дві квартири в будинках, які на той час будувалися саме КВБЗ, не може визнано судом як договір купівлі-продажу спірної квартири КВБЗ підприємству КСП-410, як це стверджує ОСОБА_2 Крім того в цьому листі лише вказано, що однокімнатна квартира передана з правом повторного заселення, а не продана і крім того в листі не вказано, що мова конкретно йшла за квартиру №99 по вул.П.Тольятті №4м.Кременчука. Позивач також не надав на підтвердження своїх доводів договір від 9 березня 1993 року, представник відповідача -КВБЗ та свідки по справі - ОСОБА_4 та ОСОБА_6 вказали, що архіви документів за той час не збереглися
Ці обставини позбавляє можливості позивача ставити питання про виключення із рішення виконкому за №1070 від 18 жовтня 2002 року і свідоцтва №140 від 25 жовтня 2002 року про право власності на будинок -/ гуртожиток для малих сімей/ №4 по вул.П.Тольятті в м.Кременчуці квартиру №99 в цьому будинку з тих підстав, що начебто на підставі договору від 9 березня 1993 року була викуплена ЗАТ « КСП 410» за 16132 грн. і передана по контракту від 22 січня 1997 року в постійне користування працівникові ЗАТ « КСП-410» ОСОБА_2
На підставі належних документів - свідоцтва №140 про право власності на будівлю гуртожитку від 5 жовтня 2002 року встановлено, що гуртожиток для малих сімей №4 по вул.П.Тольятті 4 на праві колективної власності належить конкретно ВАТ КВБЗ на підставі рішення виконкому Кременчуцької міської ради Полтавської області №1070 від 18 жовтня 2002 року замість реєстраційного посвідчення від 8 вересня 1998 року і відмова адміністрації позивачу в приватизації квартири №99 в цьому будинку є законною, так як позивач як мешканець даної квартири не набув права на приватизацію житла.
В своїх заявах позивач посилається на ОСОБА_6 України « Про забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків» як на одну із підстав своїх вимог, але дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, що на законних підставах знаходяться у приватній власності, в тому числі й на ті, що, що передані територіальним громадам у постійне чи тимчасове користування.
На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що ОСОБА_2 не належить до кола тих осіб, яким за законом надане право приватизувати житло, а також майно, яке перебуває у власності АТ КВБЗ , не підлягає приватизації, слід позивачу відмовити в позові за безпідставністю.
Керуючись ст.ст.10, 11, 58, 59, 60, 212, 213, 214, 215, ЦПК України, ст.ст. 127-131, 191 ЖК України, ст.328 ЦК України, Законом України від 19 червня 1992 року « Про приватизацію державного житлового фонду» , Законом України від 4 вересня 2008 року « Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» -
суд,
В позові ОСОБА_2 до виконкому Кременчуцької міської Ради Полтавської області, ВАТ « КВБЗ», ЗАТ « КСП-410» про виключення записів з рішення виконкому, свідоцтва про право власності та визнання за ним права на приватизацію житла - квартири АДРЕСА_8 відмовити.
Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції до Полтавського апеляційного суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Полтавської області через Крюківський райсуд.
Суддя: Т.І. Усенко