27 серпня 2019 року Справа № 160/5507/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши у м. Дніпрі у порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській про визнання протиправним та скасувати рішення; зобов'язання вчинити певні дії, -
14.06.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком по Списку №2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати період роботи з 30 грудня 1982 року по 17 жовтня 1984 року до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком по Списку №2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком по Списку №2 відповідно до п. «б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 18.03.2019 року;
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з письмовою заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за вислугу років, відповідно до положень п. «б» ч.1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», долучивши відповідні документи. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 24.05.2019 року №138 позивачу відмовлено в призначенні пільгової пенсії за Списком №2. Обґрунтовуючи своє рішення, суб'єкт владних повноважень зазначив, що періоди роботи з 30.12.1982 року по 17.10.1984 року не можливо зарахувати до пільгового стажу, адже у трудовій книжці позивача відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах. При цьому, підприємство, де працював позивач - ліквідовано, тому неможливо перевірити факти пільгової роботи останнього в зазначені періоди. Таким чином, законні підстави для призначення пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 в управління відсутні. Позивач не погоджується з винесеним рішенням відповідача, оскільки останнім були надані відповідні докази, що підтверджуюсь його пільговий стаж.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження буз повідомлення учасників справи, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
На виконання вимог вищезазначеної ухвали, 09.07.2019 року відповідачем поданий відзив на позовну заяву за вх. №37569/19, в якому суб'єкт владних повноважень заперечує щодо задоволення заявлених позовних вимог та щодо вимог про стягнення коштів правову допомогу.
Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначає, що з метою призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 позивач звернувся до управління Пенсійного фонду з відповідною письмовою заявою. Розглянувши зазначену заяву, відповідачем винесено рішення про відмову в призначенні такої пенсії, оскільки в позивача відсутній пільговий стаж, що дає право на таке призначення. При цьому, управлінням Пенсійного фонду не зараховано період роботи позивача з 30.12.1982 року по 17.10.1984 року, оскільки в його трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах. Надані пільгові довідки для підтвердження пільгового стажу не можливо перевірити, оскільки, підприємство, де працював ОСОБА_1 - ліквідовано.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області з письмовою заявою від 18.03.2019 року про призначення пенсії на пільгових умовах, відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 24.05.2019 року №138 позивачу відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №2.
В обґрунтування вказаного рішення відповідач зазначив, що станом на дату звернення до суб'єкта владних повноважень позивачу нарахований пільговий стаж за списком №2 - 5 років 03 місяці 10 днів, який є недостатнім для призначення такої пенсії.
При цьому, періоди роботи з 30.12.1982 року по 17.10.1984 року немає законних підстав зарахувати до пільгового стажу, так як в трудовій книжці позивача відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах. Надана довідка для підтвердження пільгового стажу роботи не має можливості бути перевіреною на її законність, адже підприємство де працював позивач - ліквідовано.
Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно з ч. ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України встановлено, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Пунктом 2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №41/26486, Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.
Відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ; тут і далі в редакції, яка діяла на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (461-2016-п), затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Абзацем першим та четвертим пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV встановлено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах, з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців у чоловіків і не менше 20 років 6 місяців у жінок.
Згідно з ст. 48 Кодексу законів про працю України та ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічна позиція висловлена в постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637), де регламентовано порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 було затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637;тут і далі в редакції, яка діяла на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Із записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 судом встановлено, що позивач працював, зокрема:
В об'єднаному господарстві залізничного транспорту комбінату «Дніпроважбуд» (відповідно до довідки №6 від 02.02.2015 року змінено назву на Дніпропетровське об'єднане залізничне господарство «Головдніпробуду» - з 01.09.1987 року (наказ №77 від 24.08.1987 року), на Дніпропетровське підприємство промислового залізничного транспорту - з 01.06.1991 року (наказ №110 від 30.05.1991 року), на Акціонерне товариство «Дніпропетровське підприємство промислового залізничного транспорту» - з 30.11.1994 року (наказ №1 від 01.12.1994 року),на Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровське підприємство промислового залізничного транспорту» - з 10.12.2003 року ( наказ №1 від 12.12.2003 року.):
- 30.12.1982 року прийнятий помічником машиніста тепловозу (наказ №159-к від 30.11.1982 року);
- 17.10.1984 року звільнений за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП УРСР (наказ №173 К від 16.10.1984 року).
В наказах з кадрових питань (особового складу) відсутні накази про переведення на іншу роботу, про роботу з неповним робочим днем, відомості про надання відпустки без збереження заробітної плати.
Крім того, п. 18 Порядку №637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в п. 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Відповідно до п. 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5)
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Як встановлено судом з матеріалів справи, державна реєстрація Об'єднаного господарства залізничного транспорту комбінату «Дніпроважбуд» припинена за судовим рішенням.
Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637 ( 637-93-п ) (із змінами), пункту 12 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 №121 ( 121/2001 ) (із змінами), правлінням Пенсійного фонду України прийнято постанову №18-1 від 10.11.2006 року, якою затверджено Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років (далі Порядок №18-1)
Згідно з п. Порядку №18-1, цей Порядок визначає механізм підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника.
Пунктом 2 Порядку №18-1 встановлено, що дія цього Порядку поширюється на осіб, які працювали на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України ( 36-2003-п ), на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, а також на осіб, яким призначено пенсію до набрання чинності цим Порядком (далі - робота, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років).
Відповідно до п. 3 Порядку 18-1, підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років (далі - підтвердження стажу роботи), здійснюється комісіями з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років (далі - Комісії).
Для підтвердження стажу роботи заявник подає до управління Пенсійного фонду України в районі, місті, районі у місті, об'єднаних управлінь за місцем проживання (реєстрації) такі документи:1) заяву про підтвердження стажу роботи; 2) документи, які підтверджують факт припинення підприємства, установи, організації в результаті їх ліквідації (у тому числі архівні) - щодо підприємств, установ, організацій, ліквідованих до 01.07.2004 та/або щодо яких відсутні дані про проведення реєстраційних дій в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр); 3) трудову книжку; 4) документи, видані архівними установами, зокрема: а) довідку про заробітну плату; б) копії документів про проведення атестації робочих місць; в) копії документів про переведення на іншу роботу, на роботу з неповним робочим днем, надання відпусток без збереження заробітної плати (у разі відсутності - довідка про їх відсутність).
У разі необхідності заявник може подавати інші документи, які можуть підтверджувати виконання робіт, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років. (п. 11 Порядку №18-1).
Відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 02.02.2015 року №2, копія якої міститься в матеріалах справи, встановлено: що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працював повний робочий день в Об'єднаному господарстві залізничного транспорту комбінату «Дніпроважбуд» з 30.12.1982 року по 17.10.1984 року помічником машиніста тепловоза, що передбачено Списком №2 розділом ХХХ «Транспорт» підрозділом 1 на основі постанови Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 року №1173 та згідно статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Пільговий стаж позивача складає - 1 рік 9 місяців 18 днів.
Згідно з п. З Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.112005 № 383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботі особи.
Згідно з розділу XXХ «Транспорт» Списку № 2, затвердженому постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173, що діяв до 01.01.1992 року, правом на пільгову пенсію користуються машиністи та їх помічники та старші машиністи: паровозів, тепловозів, електровозів, дизель-поїздів, моторвагонних (електро) секцій мотовозів.
Як встановлено судом, позивач в оскаржувані періоди з 30.12.1982 року по 17.10.1984 року працював помічником машиніста тепловоза в Об'єднаному господарстві залізничного транспорту комбінату «Дніпроважбуд».
При цьому, в трудовій книжці позивача відсутні відомості щодо того, що остання на займаній посаді працювала повний робочий день в шкідливих умовах.
Проте, пільговою довідкою №5 від 02.02.2015 року року підтверджено, що посада позивача, яку ОСОБА_1 обіймав в оскаржуваних періодах, дає останньому право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, при цьому, в вказаній довідці зазначений характер виконуваних робіт, а саме: що позивач працював повний робочий день, як це передбачено нормами чинного законодавства.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що посилання відповідача на те, що оскаржуваний період немає можливості зарахувати до пільгового стажу, так як в трудовій книжці позивача відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах є безпідставними.
Суд зазначає, що наявність недоліків щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахування стажу при призначенні пенсії.
Аналогічна позиція кореспондується Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а (адміністративне провадження № К/9901/2310/18).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, посилання відповідача, що в останнього відсутні можливості перевірити достовірність довідки, яка підтверджує пільговий стаж ОСОБА_1 , у зв'язку із тим, що підприємство, де працював позивач - ліквідовано та, що зазначена довідка до архіву не надходила, не може бути підставою для не зарахування зазначеного періоду до пільгового стажу, оскільки дані посилання суперечать основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Таким чином, суд приходить до висновку, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком по Списку №2 від 24.05.2019 року №138 є протиправним та підлягає скасуванню, період роботи з 30 грудня 1982 року по 17 жовтня 1984 року підлягає зарахуванню до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком по Списку №2.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком по Списку №2 відповідно до п. «б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 18.03.2019 року, суд зазначає наступне.
статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань організовує роботу управлінь Фонду щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» від 08 листопада 2017 року №821реорганізовано деякі територіальні органи Пенсійного фонду України шляхом злиття окремих органів Пенсійного фонду України, зокрема, Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі, Васильківське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Дніпровське приміське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Кам'янське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Криворізьке південне об'єднане управління Пенсійного фонду України, Криворізьке північне об'єднане управління Пенсійного фонду України, Криворізьке центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України, Нікопольське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Новомосковське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Павлоградське об'єднане управління Пенсійного фонду України, Першотравенське об'єднане управління Пенсійного фонду України, П'ятихатське об'єднане управління Пенсійного фонду України та Царичанське об'єднане управління Пенсійного фонду України реорганізовано шляхом злиття у Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427).
В той же час, згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
З аналізу наведеного вбачається, що на даний час Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Отже, на підставі викладеного, з метою здійснення належного способу захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позивних вимог, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, та задовольнити зазначену вимогу та викласти в наступній редакції:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії на пільгових умовах, відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 закону України «Про пенсійне забезпечення» від 18.03.2019 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Як вбачається з акту приймання-передачі виконаної роботи від 06.06.2019, копія якого міститься в матеріалах справи, останній складений на виконання до договору про надання правової (правничої) допомоги від 04.06.2019 року укладеного між ОСОБА_1 (Замовник) та АО «Лігал Альянс» в особі адвоката Черкавського Ю.С. (виконавець).
Відповідно до зазначеного акту адвокатом Черкавським Ю.С. виконано роботи:
- зустріч, консультація, огляд наданих документів 04.062019 року на суму 400 грн.;
- огляд судової практики, підготовка адміністративного позову (витрачено 4 години) - 2000 грн.
Також, до матеріалів справи, в підтвердження виконання вказаного договору, надано копію квитанції від 04.06.2019 року №0.0.137194501.1, з якої встановлено, що позивачем перераховано на рахунок АО «Лігал Альянс» суму в розмірі 2 400 грн. з призначення платежу вказано: оплата по договору про надання правової допомоги від 04.06.2019 року.
Надаючи правову оцінку доводам стосовно стягнення витрат на професійну допомогу, суд виходить з наступного.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», від 05.07.2012 № 5076-VI.
Відповідно до ст. 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається з доданих документів до позовної заяви представником позивача в підтвердження здійснення господарської операції не було надано: розрахунку-фактури до договору та погодинної тарифікації адвокатських послуг, що підтверджують виконання робіт адвоката, при цьому в акті прийому-передачі робіт від 06.06.2019 року та в квитанції від 04.06.2019 року №0.0.137194501.1 не міститься жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати до відшкодування або посилання на спір із Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
З огляду на зазначене вище, суд приходить до висновку, що надані докази не доводять факту понесення адвокатом витрат за складання та подання відповідних процесуальних документів в даній адміністративній справі.
А, отже, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення витрат на професійну допомогу з відповідача.
Аналогічне кореспондується Верховним Судом в додатковій постанові від 08 травня 2018 року по справі № 810/2823/17 (адміністративне провадження №К/9901/7937/18).
Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч.ч. 1 та 4 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст. 77 КАС України, закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003 №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 3 статті 139 КАС України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 384,20 грн., сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду відповідно до квитанції від 04.06.2019 року №0.0.1371936302.1, підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись статтями 9, 73-77, 86, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській про визнання протиправним та скасувати рішення; зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 24.05.2019 року №138 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком по Списку №2;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати період роботи з 30 грудня 1982 року по 17 жовтня 1984 року до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком по Списку №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 18.03.2019 року про призначення пенсії на пільгових умовах, відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням правової оцінки викладеної у даному рішенні суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя В.В. Горбалінський