Справа № 447/486/17 Головуючий у 1 інстанції: Павалів В.Р.
Провадження № 22-ц/811/2116/18 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія:43
02 вересня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої - судді Копняк С.М.,
суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Жукровської Х.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 07 серпня 2017 року, постановлене в складі головуючого - судді Павлів В.Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія - Новий Розділ» про зобов'язання вчинити дії, -
22.02.2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до ТзОВ "Енергія-Новий Розділ" про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок плати за послуги з теплопостачання квартири. В обґрунтування позовних вимог покликалась на те, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . Послуги з централізованого опалення у вказаний багатоквартирний житловий будинок надає Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія-Новий Розділ". Позивач є громадянином Російської Федерації, а тому за місцем знаходження свого майна не проживає. При цьому, члени сім'ї позивача у квартирі також не проживають, і у найм квартиру позивач також не передала. Дані факти підтверджуються актом від 24.01.2017 року, складеним комісією Комунального підприємства "Розділжитлосервіс" Новороздільської міської ради. 17.01.2017 року позивач звернулась до відповідача із заявою про перерахунок вартості житлово-комунальних послуг з централізованого опалення квартири у зв'язку з тимчасовою відсутністю власника. Проте, відповідач відмовив у проведенні перерахунку, відтак змушена звернутись в суд із вказаним позовом.
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 07 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія - Новий Розділ» про зобов'язання вчинити дії - відмовлено.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 07 серпня 2017 року оскаржила ОСОБА_1 .
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що не погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що виробники послуги з централізованого опалення несуть витрати із забезпечення нормативної температури повітря у приміщенні незалежно від факту проживання у квартирі споживачів. Стверджує, що позивач жодного договору про надання послуг із відповідачем ТзОВ «Енергія-Новий Розділ» не укладала. Актом від 24 січня 2017 року комісія КП «Житлосервіс» встановлено, що ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 не проживає. Посилаючись на п. 6 ст. 20 ЗУ України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, згідно якого споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Вважає, що примусова плата за тепло, яке вона не споживала за час своєї відсутності є нечесною підприємницькою практикою відповідача по справі.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ТзОВ «Енергія -Новий Розділ» зазначає, що рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу свої вимог і заперечень, судом правильно встановлено обставини та зроблено висновки, які відповідають дійсним обставинам справи. Звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено звільнення від оплати за послуги централізованого опалення у разі тимчасової відсутності мешканців, оскільки виробники послуг з централізованого опалення несуть витрати із забезпечення нормативної температури повітря у приміщенні незалежно від факту проживання у квартирі споживачів. Позивач по справі не надав суду доказів того, що він не використовує теплову енергію, що постачає відповідач у його квартиру.
Просить рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 07 серпня 2018 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.
Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.
04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.
А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з'явились, будь-яких клопотань до суду не подали. А відтак, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи у їх відсутності.
У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 успадкувала квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом серії НОМЕР_1 від 01.07.2010 року.
Відповідно до Акту комісії КП "Розділжитлосервіс" від 24.01.2017 року ОСОБА_1 у вказаній квартирі не проживає з 2015 року.
У січні 2017 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась до ТзОВ «Енергія-Новий Розділ» із заявою про здійснення перерахунку вартості житлово-комунальних послуг централізованого опалення квартири АДРЕСА_1 .
У наданій відповіді № 917 від 03.02.2017 року відповідач ТзОВ «Енергія-Новий Розділ» повідомив позивача про відмову у проведенні перерахунку за поставлену теплову енергію та просив провести оплату за централізоване опалення квартири АДРЕСА_1 , яка станом на 01.02.2017 року становить 5 135 грн. 86 коп.
Відповідно до вимог частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно зі статті 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору і вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24.06.2004 р. (надалі Закон України «Про житлово-комунальні послуги») передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг. При цьому, такому праву відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Аналогічний обов'язок споживача (наймача, власника) закріплено в ст. 68 ЖК України, згідно з якою наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Згідно з вимогами частин 1 і 2 ст. 32 цього ж Закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Статтею 19 Закону передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація) - ч. 4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Виконавцем, згідно ст. 1 цього Закону є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування», до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні, транспортні та інші послуги, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері теплопостачання і централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів. Органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання).
Отже, кінцеве рішення щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги і їх конкретні розміри приймаються органом місцевого самоврядування.
Постановою НКРЕКП від 31.03.2015 р. № 1171 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» встановлено тарифи на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню такими суб'єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг, і зокрема, які надаються ТзОВ «Енергія-Новий Розділ».
Так, згідно листа № 917 від 03.02.2017 року ТзОВ «Енергія-Новий Розділ» повідомило позивача про те, що станом на 01.02.2017 року заборгованість по сплаті за централізоване опалення квартири АДРЕСА_1 становить 5 135 грн. 86 коп.
За змістом ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як зазначив Верховний Суд України, під час розгляду справи № 6-59цс13 від 30.10.2013 р., споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними, і відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг в такому випадку не може бути підставою для звільнення споживача від їх оплати у повному обсязі. Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом України і під час розгляду цивільної справи № 6-2951цс15.
Таким чином, безпідставними є доводи апелянта про те, що відсутність укладеного безпосередньо між позивачем і відповідачами договору на постачання теплової енергії суперечить вимогам Закону України «Про житлово-комунальні послуги» і звільняє позивача від оплати послуг.
Одночасно, поряд з обов'язком здійснення плати за житлово-комунальні послуги, споживач за правилами п. 5 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» має право на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством.
Порядок перевірки кількісних та/або якісних показників надання послуг визначається Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630.
Пунктом 29 цих Правил, передбачено, що споживач має право на зменшення розміру плати у разі: надання послуг не в повному обсязі, відхилення їх кількісних та/або якісних показників від затверджених нормативів (норм) споживання; тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання), усунення виконавцем виявлених недоліків у наданні послуг; несплату вартості послуг за період тимчасової відсутності споживача і членів його сім'ї (у разі відключення виконавцем холодної та гарячої води і опломбування запірних вентилів у квартирі (будинку садибного типу) та відновлення надання послуг шляхом зняття пломб за свій рахунок протягом доби згідно з письмовою заявою;
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що чинним законодавством не передбачено несплату вартості послуг за період тимчасової відсутності споживача і членів його сім'ї, якщо не відбулось відключення виконавцем холодної та гарячої води і опломбування запірних вентилів у квартирі згідно з письмовою заявою споживача.
Згідно п. п. 33, 37, 38, 39 цих Правил, у разі неналежного надання або ненадання послуг виконавцем споживач повідомляє про це виконавця в усній формі за допомогою телефонного зв'язку чи у письмовій формі за адресами, що зазначені в договорі. Повідомлення споживача незалежно від його форми (усна або письмова) обов'язково реєструється представником виконавця у журналі реєстрації заявок споживачів. За результатами перевірки складається акт-претензія про неналежне надання або ненадання послуг, який підписується споживачем та представником виконавця. Акт-претензія складається у двох примірниках по одному для споживача та виконавця. У разі неприбуття представника виконавця в установлений договором строк для проведення перевірки кількісних та/або якісних показників або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії такий акт вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі. Акт-претензія реєструється уповноваженими особами виконавця у журналі реєстрації актів-претензій. Виконавець зобов'язаний розглянути такий акт-претензію і повідомити протягом трьох робочих днів споживача про її задоволення або про відмову у задоволенні з обґрунтуванням причини такої відмови. У разі ненадання протягом установленого строку виконавцем відповіді вважається, що він визнав викладені в акті-претензії факти неналежного надання або ненадання послуг.
Аналогічний механізм фіксації ненадання або надання не в повному обсязі житлово-комунальних послуг закріплено в ст. 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
При цьому, в п. п. 34, 35 Правил визначається механізм фіксації точного часу та дати ненадання або надання не в повному обсязі послуг з централізованого опалення.
Згідно з пунктом 41 цих же Правил підставою для проведення перерахунку розміру плати за надання послуг є акт-претензія.
Необхідність складання акту-претензії нерозривно пов'язане з механізмом проведення перерахунку розміру плати, який визначається «Порядком проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості», затвердженим Постановою КМУ від 17.02.2010 р. № 151.
Всупереч зазначеним нормам позивачем не надано актів-претензій на підтвердження ненадання відповідачем послуг не в повному обсязі або з відхиленням їх кількісних та/або якісних показників від затверджених нормативів (норм) споживання, доказів, що вона відмовилась від отримання послуг відповідача з централізованого опалення та не зазначено періоду у який такі послуги не споживались. Таких доказів позивач не надала і суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За відсутності таких актів-претензій та заяв, суд позбавлений можливості встановити обсяг не наданих, або ж наданих неякісно послуг з централізованого опалення, у зв'язку з чим відповідні твердження сторони позивача суд першої інстанції вірно вважав недоведеними.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
За приписами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.
Оскільки у даній справі колегія суддів прийшла до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів ст.141 ЦПК України питання розподілу судових витрат не вирішується.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 02 вересня 2019 року.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 07 серпня 2017 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 02 вересня 2019 року.
Головуюча Копняк С.М.
Судді: Бойко С.М.
Ніткевич А.В.