печерський районний суд міста києва
Справа № 757/15107/19-ц
Категорія 28
(ЗАОЧНЕ)
29 липня 2019 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі - Шевченко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави в особі Державної казначейської служби України, за участю третьої особи Заступника Міністра юстиції України про відшкодування шкоди,-
У лютому 2019 року позивач звернувся до суду із позовом до Держави в особі Державної казначейської служби України, за участю третьої особи Заступника Міністра юстиції України про відшкодування шкоди.
В обґрунтування вимог, позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_2 , з врахуванням зазначеної обставини, позивач у встановленому законом порядку прийняв спадщину.
У 2011 році позивач звернувся з заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини і про оформлення права власності на успадковане нерухоме майно.
Однак, нотаріальна контора декілька разів відмовляла у видачі свідоцтва на нерухоме майно. Перший раз - за відсутності оригіналу свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 Потім з підстав, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 не здійснила державну реєстрацію нерухомого майна, яка стала обов'язковою саме в рік її смерті (у 2011 році).
Не дочекавшись оформлення спадщини нотаріусом, позивач у 2016 році звернувся до суду за визнанням права власності в порядку спадкування за законом, однак по незалежним від позивача причинам, суд не розглянув справу у встановлений законом строк.
Позивач зазначає, що оскільки суд не розглянув справу у встановлений законом строк, а нотаріус повідомив про появу можливості реєстрації нерухомого майна за померлою особою, позивач у 2017 році повторно звернувся до нотаріальної контори за отриманням свідоцтва про право власності на спадщину.
Разом з цим, з 2017 по 2018 рік, нотаріус (позивач не конкретизує особу) не оформив позивачу свідоцтво про право власності на успадковане нерухоме майно.
Позивач вказує, що він в черговий раз звернувся до нотаріуса щодо оформлення свідоцтва про спадщину. Однак, нотаріус другої Запорізької державної нотаріальної контори, після семи років бездіяльності, 27.06.2018 р. офіційно відмовилась здійснити оформлення спадщини, пославшись на положення Інструкції.
Так, позивач не погодився з рішенням нотаріуса тому, 27.06.2018 року оскаржив рішення останнього до Міністерства юстиції України, Однак за результатами розгляду скарги позивача, Заступник міністра юстиції, як зазначає дану особу позивач, відмовила по суті звернення, пославшись на положення Інструкції.
З врахуванням даної обставини, позивач вважає, що Заступник Міністра юстиції України (як вказує позивач) ігнорує права позивача, скаргу на дії нотаріуса розглянула формально та не надала на нього обґрунтованої відповіді, тому просить суд стягнути на його користь 55 000, 00 гривень відшкодування шкоди, завданої рішенням уповноваженої особи Міністерства юстиції України.
26.03.2019 ухвалою суду було відкрито провадження у даній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження, з повідомленням сторін.
В судове засідання позивач не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Разом з цим, позивачем до суду було спрямовано заяву, в якій просив розглядати справу у його відсутність, вимоги підтримав, щодо заочного рішення не заперечував.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, окрім цього, до суду не надходило відзиву чи інших документів від відповідача.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності представника відповідача, на підставі наявних у справі доказів згідно п. 1 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, в порядку заочного розгляду справи.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
З постанови Державного нотаріуса Другої Запорізької державної нотаріальної контори Вельможко Н.О. про відмову у вчинення нотаріальної дії від 13.04.2012, вбачається, що 03.08.2011 року на підставі заяви позивача про прийняття спадщини законом Другою Запорізькою державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №343 за 2011 рік щодо майна померлої ОСОБА_2
Так, вказаною постановою було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право па спадщину за законом на частину житлового будинку, у зв'язку із ненаданням нотаріусу документа, що підтверджує право власності на нерухоме майно та витягу з Реєстру прав власності, як передбачено підпунктом 4.18 пункту 4 глава розділу II Порядку вчинення нотаріальних - дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за №282/20595.
При цьому, державним нотаріусом було роз'яснено позивачу, що останній для оформлення спадщини не позбавлений права отримати дублікат Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданою Другою Запорізькою державною нотаріальною конторою Воловій В.К. 16.11.1985 р. за реєстровим №1-4675 на 1/5 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , оскільки може звернутись з письмовою заявою про видачу дубліката втраченого або зіпсованого документа.
Згідно листа Завідувача державної нотаріальної контори Білика О.В. до складу спадкового майна входить: грошові вклади, що зберігаються в ВАТ «Державний ощадний банк України» м. Запоріжжя, акції ВАТ «Запоріжтрансформатор», дивіденди ВАТ «Запоріжтрансформатор», недоотримана пенсія та частина житлового будинку АДРЕСА_1 .
Листом від 03.07.2017, за підписом Державного нотаріуса Другої Запорізької державної нотаріальної контори Федченка О.О., на заяву ОСОБА_1 від 03.07.2017, останнього було повідомлено, що він має можливість отримати дублікат правовстановлюючого документу та реєстрації майна за померлою особою.
27.06.2018 позивач звернувся до Міністерства юстиції України, в якому скаржився на дії нотаріуса Другої Запорізької державної нотаріальної контори, яка відмовляється оформлювати спадщину.
Так, в листі від 30.07.2018, за підписом Заступника Міністра з питань державної реєстрації ОСОБА_3 , зазначено, що у провадженні Ленінського районного суду м. Запоріжжя перебуває на розгляді цивільна справа №334/8703/16 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради про визнання прав власності на майно у порядку спадкування за законом. З врахуванням зазначеного, на підставі ст. 42 Закону України «Про нотаріат» було зупинено нотаріальну дію щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, до вирішення справи судом.
Так, загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, передбачені нормою статті 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Такий підхід відповідає вимогам ст. 56 Конституції України, що передбачає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових і службових осіб органів державної влади або місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.
Разом з тим, згідно абзацу другого п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчути страждання (моральну шкоду).
Право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). За положеннями статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). У відповідності до частини 6 статті 81 ЦПК України, доказування не мо же ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності..
Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини сторін, суд, вважає, що позивачем не надано жодного доказу того, що йому завдано моральну шкоду діями чи бездіяльністю уповноваженої особи Міністерства юстиції України, також матеріалами справи не підтверджується факту порушення прав позивача, завдання йому моральних страждань внаслідок надання відповіді Заступником Міністра з питань державної реєстрації ОСОБА_3 та наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням Заступника Міністра з питань державної реєстрації ОСОБА_3 у вигляді надання відповіді на звернення позивача. Щодо зазначеної позиції позивача про те, що відповідь Заступника Міністра з питань державної реєстрації ОСОБА_3 . є формальною, то суд звертає увагу, що вирішення питання щодо законності та обґрунтованості рішення органу державної влади виходить за межі розгляду вказаної справи та розглядається в іншому процесуальному порядку.
З врахуванням зазначеного, суд вважає, що позов ОСОБА_1 є безпідставним та необґрунтованим.
Керуючись ст.. 56 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 23, 1166, 1167, 1173, 1174, Цивільного кодексу України, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави в особі Державної казначейської служби України, за участю третьої особи Заступника Міністра юстиції України про відшкодування шкоди, - відмовити.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 29.07.2019
Суддя Т.Г. Ільєва