27.08.2019 Справа № 756/687/19
Справа пр. №2/756/3077/19
ун. №756/687/19
27 серпня 2019 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Андрейчука Т.В.,
за участю секретаря судового засідання - Приходько І.А.,
розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "АЗОТ" про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача публічного акціонерного товариства "АЗОТ" (далі - ПАТ "АЗОТ") про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 01 червня 2012 року до 30 березня 2018 року він працював провідним фахівцем з фінансової роботи ПАТ "АЗОТ".
Як зазначив позивач, роботодавець допустив заборгованість з виплати йому заробітної плати у сумі 33403,62 грн.
Указану суму невиплаченого заробітку та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 368533,50 грн ОСОБА_1 просив стягнути з ПАТ "АЗОТ".
У ході розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги та просив суд стягнути з ПАТ "АЗОТ" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 487712,30 грн.
У судове засідання 27 серпня 2019 року позивач та його представник не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник позивача подала до суду заяву, в якій просила суд розглянути справу за її відсутності, а позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому підтвердив факт невиплати позивачеві заробітної плати у сумі 33403,62 грн. Однак ПАТ "АЗОТ" зазначило про відсутність вини підприємства у порушенні строків здійснення розрахунку при звільненні позивача. Також відповідач вказав на те, що ОСОБА_1 невірно розраховано суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За таких обставин суд ухвалив розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд дійшов такого висновку.
З матеріалів справи вбачається, що з 01 червня 2012 року до 30 березня 2018 року ОСОБА_1 працював провідним фахівцем з фінансової роботи ПАТ "АЗОТ" (а. с. 62-70).
30 березня 2018 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи за угодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України (а. с. 134).
За нормами ст. ст. 21, 22 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
У ч. 3 ст. 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оплату праці").
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Усупереч наведеним законодавчим положенням ПАТ "АЗОТ" при звільненні ОСОБА_1 не у повному обсязі виплатило йому заробітну плату. Заборгованість відповідача з виплати позивачеві заробітної плати становить 33402,62 грн і ця сума не оспорюється відповідачем (а. с. 93-98, 99).
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримку розрахунку при звільненні визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).
Відповідно до п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. П. 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
При цьому згідно з п. 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 236479,32 грн (266 робочі дні з 30 березня 2018 року до 22 квітня 2019 року х 889,02 грн - середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 (36450,00 грн - заробітна плата за січень-лютий 2018 року / 41 фактично відпрацьований день = 889,02 грн) = 236479,32 грн).
За положеннями ст. 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Суд вважає, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця, накладення органами державної виконавчої служби арештів на кошти роботодавця в банківських установах не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України (такий висновок суду відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України в постановах від 03 липня 2013 року у справі №6-63цс13, від 25 травня 2016 року у справі №6-948цс16, Верховним Судом у постанові від 03 січня 2018 року у справі №331/2814/16-ц). Сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не може позбавляти працівників права на виплати, що передбачені при їх звільненні.
Також суд звертає увагу на те, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в ст. 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України (зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постановах від 23 грудня 2015 року у справі №6-837цс15, від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Отже, застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, але виключно при існуванні таких умов: наявність чи виникнення спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплат працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, або коли вони (ці суми) повинні бути сплачені роботодавцем та прийняття судом відповідного рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні (цих) сум (такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 13 червня 2018 року у справі №686/5456/15-ц).
При цьому принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право (задоволеної судом або визнаної позивачем), порівняно саме із середнім заробітком.
Позаяк відповідач ПАТ "АЗОТ" не заперечувало проти розміру належних до виплат ОСОБА_1 сум за трудовим договором на день звільнення, спір з цього приводу відсутній, а тому немає підстав для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в рішенні.
Питання щодо справляння і сплати податків й інших обов'язкових платежів у такому випадку вирішуватиметься при виконанні рішення суду.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про необхідність частково задовольнити позов ОСОБА_1 та стягнути з ПАТ "АЗОТ" на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати у сумі 33403,62 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 236479,32 грн без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 9605,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, проте ним не надано до суду належних фінансових документів (видаткових касових ордерів або платіжних доручень про сплату коштів адвокату), які б засвідчували фактичне понесення ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу. Отже, підстави для компенсації позивачеві цих витрат відсутні.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволених вимог у сумі 2364,79 грн (236479,32 грн / 487712,30 грн х 4877,12 грн = 2364,79 грн).
Також стягненню з ПАТ "АЗОТ" в дохід держави підлягає судовий збір у сумі 334,03 грн.
За положеннями п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення про стягнення заробітної плати за один місяць.
З огляду на вищенаведене, відповідно до ст. ст. 47, 115, 116, 177 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 15, 21, 22 Закону України "Про оплату праці", та, керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 280, 281, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "АЗОТ" про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
Стягнути з публічного акціонерного товариства "АЗОТ" (місцезнаходження: Черкаська область, м. Черкаси, вул. Першотравнева, 72, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ - 00203826) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) заборгованість з виплати заробітної плати у сумі 33403 (тридцять три тисячі чотириста три) гривні 62 (шістдесят дві) копійки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 236479 (двісті тридцять шість тисяч чотириста сімдесят дев'ять) гривень 32 (тридцять дві) копійки.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з публічного акціонерного товариства "АЗОТ" (місцезнаходження: Черкаська область, м. Черкаси, вул. Першотравнева, 72, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ - 00203826) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 2364 (дві тисячі триста шістдесят чотири) гривні 79 (сімдесят дев'ять) копійок.
Стягнути з публічного акціонерного товариства "АЗОТ" (місцезнаходження: Черкаська область, м. Черкаси, вул. Першотравнева, 72, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ - 00203826) в дохід держави судовий збір у сумі 334 (триста тридцять чотири) гривні 03 (три) копійки.
Допустити негайне виконання рішення про стягнення заробітної плати за один місяць.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В. Андрейчук