Номер провадження 2/754/3291/19
Справа №754/16149/18
Іменем України
12 серпня 2019 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
Головуючого - судді - Галась І.А.
при секретарі - Дмитрієвій А.А.
у відсутності сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Головного управління пенсійного фонду України в м. Києва до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
15 листопада 2018 року Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві, діючи через представника звернулось до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Вимоги позову обґрунтовано наступним.
29.03.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 203 «Про утворення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві». Даною Постановою затверджено перелік територіальних органів Пенсійного фонду України, які реорганізуються шляхом злиття, а саме, Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду - України в м. Києві, Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві та головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві реорганізовано шляхом злиття та створено нову юридичну особу - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
27.04.2018 року було створено нову юридичну особу - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яка є правонаступником всіх прав та обов'язків припинених Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
На обліку в Управлінні (Деснянський район) перебувала пенсіонерка ОСОБА_2 , як отримувач пенсії. Виплата пенсії ОСОБА_2 за її бажанням проводилась через УДППЗ «Украпошта» та була припинена 01.12.2014 року, у зв'язку з її смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Відповідно до листа УДППЗ «Укрпошта» від 23.12.2014 року № 31/52-Ю-П-1688 пенсія померлої ОСОБА_2 за листопад 2014 року була виплачена 04.11.2014 року по довіреності ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач, звертає увагу суду, що пенсія померлої ОСОБА_2 за листопад 2014 року, відповідно до статті 47 Закону №1058, яка була безпідставно отримана Відповідачем, не являється недоотриманою пенсією і підлягає поверненню.
Відповідно до листа Управління з координації та контролю за виплатою пенсій від 06.01.2015 року № 8 переплата пенсії за листопад 2014 року становить 1155,81 коп.
Управлінням, з метою досудового врегулювання спору, було направлено листи Відповідачу від 20.11.2017 № 1429/06-33 та від 18.01.2018 №1275/06, проте дані листи були Відповідачем проігноровані та, без достатньої правової підстави отримані бюджетні кошти у розмірі 1155,81 грн., повернуті Відповідачем не були.
Позивач зазначає, що вказані кошти отримані відповідачем безпідставно, тому просить суд позов задовольнити та стягнути з відповідача вказані кошти.
Відповідно до ч.1 ст.274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Відповідно до частин 2-6 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). З огляду на предмет позову, зокрема, те, що у даній справі розглядається спір про стягнення заборгованості, який підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Обставини справи, що згідно частини третьої статті 274 ЦПК України, мають значення для вирішення питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження, також свідчать про наявність підстав для розгляду цієї справи в спрощеному порядку.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року прийнято до розгляду справу за позовною заявою Головного управління пенсійного фонду України в м. Києва до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Відповідачу роз'яснено право протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали надіслати до суду відзив на позовну заяву, письмові докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення проти позову.
Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи без його участі, в якій він позов підтримав та просив суд його задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відзив на позовну заяву, в порядку ст. 178 ЦПК України та будь-які заяви, клопотання відповідача стосовно позовних вимог до суду не надходили.
Відповідач в судове засідання не з'являлася, про дату, час і місце розгляду справи неодноразово повідомлялася судом належним чином. Відповідачу надіслана судова повістка відповідно до ст.128-130 ЦПК України за місцем реєстрації, рекомендованим поштовим відправленням про час та місце розгляду справи.
Поштова кореспонденція, надіслана відповідачу в порядку ст. 130 ЦПК України не вручена з відміткою - «за закінченням встановленого строку зберігання». Причини неявки суду не повідомлено.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п.11 ч.1 ст.2, п.5 ч.5 ст.12 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Згідно з ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У відповідності зі ст. 223 ч. 3 п. 1 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки
Так в рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року було зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Слід зазначити, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за її участю, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З огляду на вищезазначені обставини, та з урахуванням того, що Відповідач будучи повідомлений належним чином про день та час судового засідання, неодноразово не з'являється в судове засідання, враховуючи тривалість розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності Відповідача.
Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ч.3 ст. 211, ч.4 ст.223, ч.1 ст.280, ст.281 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу за відсутності відповідача на підставі наявних у ній даних і доказів та ухвалити заочне рішення.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на викладене фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, з урахуванням відсутності заперечень відповідача, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов таких висновків.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебувала на обліку в Лівобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Виплата пенсії ОСОБА_2 проводилась через УДППЗ «Укрпошта» та була припинена 01.12.2014 року, у зв'язку з її смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Відповідно до листа УДППЗ «Укрпошта» від 23.12.2014 року № 31/52-Ю-П-1688, пенсія померлої ОСОБА_2 за листопад 2014 року була виплачена 04.11.2014 року по довіреності ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Управлінням з координації та контролю за виплатою пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві був направлений лист №8 до Управління з проханням вирішити питання про утримання переплати пенсії з відповідача, оскільки переплата пенсії за період з 01.11.2014 року по 30.11.2014 року у сумі 1155 грн. 81 коп., виникла у зв'язку зі смертю ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а/з 1191.
Як вбачається з письмових матеріалів справи, що Управлінням відповідачу було направлено повідомлення від 20.11.2017 року № 1429/06-33 та від 18.01.2018 року №1275/06 з пропозицією внести переплату пенсії за період з 01.11.2014 року по 30.11.2014 року у сумі 1155 грн. 81 коп. на рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Відповідно до п. 4 Постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2014 року № 25-3 "Про затвердження Порядку повернення сум пенсій, виплачених надміру, та списання сум переплати, що є безнадійними до стягнення, яким передбачено, що суми пенсії, виплачені надміру внаслідок рахункової помилки, або у випадку відмови пенсіонера від добровільного повернення виплачених сум стягуються в судовому порядку.
Згідно із ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Разом з тим, відповідно до ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Пунктом 27 Постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" передбачено, що, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін, та, враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Як зазначає позивач, відповідачку було повідомлено про факт переплати пенсії, з пропозицією повернути суму коштів на рахунок ГУ ПФУ в м. Києві, однак, відповідачем дана вимога була залишена без уваги. Надані суду матеріали не містять підтвердження отримання відповідачем повідомлення від 20.11.2017 року № 1429/06-33 та від 18.01.2018 року №1275/06 з пропозицією внести переплату пенсії.
Положеннями ст. 1215 ЦК України, передбачено, що підставами за яких безпідставно набутим майном не підлягає поверненню, крім іншого є заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплату проведено фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Таким чином, аналізуючи норми даної статті можна стверджувати, що законодавець встановлює два виключення із цього правила: якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату та у разі недобросовісності з боку набувача.
Оскільки ОСОБА_2 перебувала на обліку в Лівобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а/з 1191 , та оскільки Управління не було повідомлене своєчасно про факт її смерті, а тому пенсійні кошти, які були перераховані за період з 01.11.2014 року по 30.11.2014 року та отримані ОСОБА_1 на підставі довіреності, підлягають поверненню.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві про стягнення надміру виплачених коштів підлягають задоволенню.
Зважаючи на вищенаведене, відповідно до ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року, ст. 58 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 1212, 1215 ЦК України, та керуючись ст.ст. 81, 258, 259, 263-265, 268, 280, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позов Головного управління пенсійного фонду України в м. Києва до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві борг у сумі 1155,81 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: