02 вересня 2019 року м. Рівне №460/1290/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 08.05.2019 № 0005681304, № 0005691304. Позов обґрунтований тим, що висновки акту перевірки, на підставі якого прийняті оспорювані рішення, не ґрунтуються на достовірних, об'єктивних та належним чином встановлених і відображених у акті даних, не відповідають фактичним обставинам та суперечать чинному законодавству. Так, підставою для проведення перевірки та, як наслідок, збільшення позивачу податкових зобов'язань з ввізного мита та податку на додану вартість стали документи, які одержані від литовських митних органів. Вважає, що зміст таких документів, сам по собі, не може свідчити про наявність порушення митних правил, через те, що такі документи не містять належних та допустимих доказів, які б дозволяли беззаперечно стверджувати, що саме при декларуванні товару на митній території України, а не території Литовської Республіки мало місце подання документів, які містять неправдиві відомості щодо вартості товару. Таким чином, акт перевірки не може вважатися допустимим доказом і не може бути прийнятий судом до уваги в цілому. Зазначає, що факт придбання імпортованого автомобіля за ціною 2500 євро податковим органом не спростовано, а тому договір купівлі-продажу транспортного засобу від 02.11.2018 є належним документом, що підтверджує вартість придбання такого автомобіля. Відтак, стверджувати про заниження податкових зобов'язань в даному випадку не має жодних правових та фактичних підстав. Вважає, що оспорювані рішення винесені контролюючим органом з порушенням норм чинного податкового законодавства України, а тому підлягають скасуванню. Просив позов задовольнити повністю.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, у якому він заперечив проти заявлених позовних вимог. Зокрема, зазначив, що відповідачем за результатами порівняльного аналізу електронної копії митної декларації та інформації, що стосується товару, митне оформлення якого завершено, отримано від митних органів Литовської Республіки щодо надання інформації про митне оформлення автомобіля марки «Opel» моделі «Vivaro» типу «Універсал» 2012 року випуску з ідентифікаційним номером (VIN) НОМЕР_1 та встановлено невідповідність відомостей щодо митної вартості імпортованого ОСОБА_1 транспортного засобу, а саме: в графі 22 «Валюта та загальна сума за рахунком» митної декларації від 06.11.2018 № UA204010/2018/224100 зазначено суму 2500 євро, заявлена митна вартість становить 88333,01грн, однак, відповідно до документів, надісланих митними органами Литовської Республіки, а саме: митної декларації від 02.11.2018 № 18LTLC0100EK131A40, згідно якої здійснено експорт транспортного засобу «Opel» моделі «Vivaro» типу «Універсал» 2012 року випуску з ідентифікаційним номером (VIN) НОМЕР_1 , рахунку-фактури (інвойс) від 31.10.2018 серії ІРК № 0001572, вартість автомобіля становить 8000 євро (254827,29грн на дату митного оформлення автомобіля). Продавцем вказаного автомобіля виступала компанія UAB «Reiva». Таким чином, за результатами аналізу відомостей, наявних у документах, поданих до митного оформлення транспортного засобу, та відомостей, що містяться в документах, наданих уповноваженим органом іноземної держави, встановлено невідповідність відомостей, які впливають на розрахунок митної вартості транспортного засобу, ввезеного позивачем на митну територію України в режимі імпорту за митною декларацією від 06.11.2018 № UA204010/2018/224100, оскільки загальна митна вартість такого транспортного засобу становить 8000 євро. Відтак, база оподаткування вищезазначеного транспортного засобу занижена на суму 53278,17??грн, внаслідок чого до Державного бюджету не сплачені митні платежі в повному обсязі. Вважає, що оспорювані рішення винесені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Ухвалою суду від 05.06.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 19.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 29.07.2019 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, судом встановлено наступне.
У листопаді 2018 року, на підставі митної декларації від 06.11.2018 №UA204010/2018/224100, ОСОБА_1 здійснено митне оформлення транспортного засобу марки «Opel» моделі «Vivaro» типу «Універсал» 2012 року випуску з ідентифікаційним номером (VIN) НОМЕР_1 (а.с.58).
У період з 12.04.2019 по 16.04.2019 ГУ ДФС у Рівненській області, на підставі наказу від 04.04.2019 № 1053, було проведено документальну невиїзну перевірку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) щодо дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів при переміщенні через митний кордон України товару з поданням митної декларації від 06.11.2018 № UA204010/2018/224100, за наслідками якої складено акт від 23.04.2019 № 883/17-00-13-04/2033720834 (а.с.82-84).
Згідно з висновками вказаного акту перевірки, відповідачем встановлено наступні порушення:
1) статті 49, частини 1 статті 51, статті 52, частини 2 статті 53, статті 257, частини 1 та 2 статті 270, частини 1 статті 272, частини 2 статті 277, статті 278, статті 289 Митного кодексу України, чим занижено податкове зобов'язання зі сплати мита на загальну суму 16649,43грн;
2) статті 49, частини 1 статті 51, статті 52, частини 2 статті 53, статті 257, частини 1 та 2 статті 270, статті 289 Митного кодексу України, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, чим занижено податкове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 36628,74грн.
На підставі акту перевірки від 23.04.2019 № 883/17-00-13-04/2033720834 ГУ ДФС у Рівненській області було прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 08.05.2019:
- № 0005691304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «мито на товари, що ввозяться (пересилаються) громадянами» на суму 20811,79грн (16649,43грн - за основним платежем, 4162,36грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)) (а.с.42);
- № 0005681304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 45785,93грн (36628,74грн - за основним платежем, 9157,19грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами)) (а.с.41).
Вважаючи такі рішення контролюючого органу протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, та порядок їх адміністрування, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.
Водночас, пунктом 1.2 статті 1 Податкового кодексу України визначено, що правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, крім правил оподаткування товарів митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.
Пунктом 4 частини 5 статті 54 Митного кодексу України встановлено, що орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску
Стаття 336 Митного кодексу України регламентує, що проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, є формою митного контролю, який здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів.
Згідно з частиною 1 статті 345 Митного кодексу України, документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких органи доходів і зборів переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 345 Митного кодексу України, органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.
Згідно з частиною 1 статті 351 Митного кодексу України, предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.
Частиною 2 статті 351 Митного кодексу України визначено, що документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: 1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; 2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження автентичності поданих органу доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.
Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу органу доходів і зборів (ч.3 ст.351 Митного кодексу України).
Статтею 352 Митного кодексу України встановлено, що посадовими особами органів доходів і зборів під час проведення перевірок можуть бути використані: 1) документи, визначені цим Кодексом; 2) податкова інформація; 3) експертні висновки; 4) судові рішення; 5) отримані від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення; 6) інші матеріали, отримані в порядку та спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами України.
Відповідно до частини 6 статті 345 Митного кодексу України, результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення органом доходів і зборів суми податкового зобов'язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України.
Як вбачається з акту перевірки від 23.04.2019 № 883/17-00-13-04/2033720834, (а.с.82-84), ГУ ДФС у Рівненській області здійснено перевірку на підставі надходження від уповноважених митних органів Литовської Республіки документально підтвердженої інформації про не підтвердження автентичності поданих органу доходів і зборів документів щодо транспортного засобу марки «Opel» моделі «Vivaro» типу «Універсал» 2012 року випуску з ідентифікаційним номером (VIN) НОМЕР_1 , митне оформлення якого здійснено та завершено декларантом, ОСОБА_1 , на підставі митної декларації від 06.11.2018 № UA204010/2018/224100 (а.с.87-89).
Таким чином, службові особи ГУ ДФС у Рівненській області, проводячи перевірку позивача та складаючи акт за результатами такої перевірки, діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За наслідками якої, контролюючим органом встановлено невідповідність відомостей щодо митного оформлення вартості імпортованого транспортного засобу.
Контролюючим органом встановлено, що згідно з митною декларацією від 06.11.2018 № UA204010/2018/224100, фактурна вартість ввезеного на митну територію України транспортного засобу складає 2500 євро (а.с.58), в той час як з інформації митних органів Литовської Республіки, а саме: експортної митної декларації від 02.11.2018 № 18LTLC0100EK131A40, рахунку-фактури (інвойс) від 31.10.2018 серії ІРК № 0001572 (а.с.90), фактурна вартість такого транспортного засобу становить 8000 євро.
На спростування результатів документальної перевірки позивач зазначає, що митну вартість імпортованого транспортного засобу було заявлено до митного оформлення за ціною договору 2500 євро. Проте, суд вважає такі доводу позивача необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 51 Митного кодексу України, митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
За змістом частини 4 статті 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Згідно з частиною 1 статті 52 Митного кодексу України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Частиною 2 статті 52 Митного кодексу України визначено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Відповідно до частини 1 статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначені частиною першою статті 57 Митного кодексу України, згідно з якою, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні:
а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
в) на основі віднімання вартості;
г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
ґ) резервний.
Частинами 2 та 3 статті 57 Митного кодексу України визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Водночас, застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч.4 ст.57 Митного кодексу України).
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (ч.6 ст.57 Митного кодексу України).
Відповідно до частини 8 статті 57 Митного кодексу України, у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 58 Митного кодексу України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Тобто митним законодавством чітко врегульовано, що застосування другорядних методів, до яких віднесено і резервний, здійснюється лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, та виключно після процедури консультацій між органом доходів і зборів та декларантом, в ході яких декларант обґрунтовує неможливість застосування основного та послідуючих методів.
Як вбачається з митної декларації від 06.11.2018 № UA204010/2018/224100, (а.с.58), всупереч викладеному, під час митного оформлення транспортного засобу марки «Opel» моделі «Vivaro» типу «Універсал» 2012 року випуску з ідентифікаційним номером (VIN) НОМЕР_1 , позивачем було одразу (без проведення консультацій) визначено митну вартість за резервним методом, про що свідчить відмітка «6» в графі «43» такої митної декларації.
Разом з тим, при митному оформленні товару, на підтвердження визначення вартості такого автомобіля, до вказаної митної декларації було долучено копію договору купівлі-продажу від 02.11.2018 б/н на суму 2500 євро, оформленого від продавця UAB «ROLIDAS» (Литва) (а.с.37-39), а також оцінку використовуваних автомобілів SCHWACKEnet.
Таким чином, твердження позивача про те, що при митному оформленні товару ним було застосовано основний метод визначення його митної вартості спростовано наявними в матеріалах справи доказами.
При цьому, посилання позивача на електронний довідник SCHWACKEnet, як на підставу застосування резервного методу не заслуговують на увагу суду, оскільки електронний довідник SCHWACKEnet не відповідає вимогам документа, що може підтвердити митну вартість товару, перелік яких визначено частиною 2 статті 53 Митного кодексу України, а тому взагалі не підлягає застосуванню для підтвердження митної вартості товару.
Жодних інших обґрунтувань щодо неможливості застосування основного та послідуючих другорядних методів визначення митної вартості імпортованого товару позивач не зазначає, а матеріали справи не містять.
Суд звертає увагу позивача на положення статті 50 Митного кодексу України, згідно з пунктом 1 частини першої якої, відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів.
Тобто митна вартість ввезеного на митну територію України товару безпосередньо впливає на визначення та нарахування митних платежів, що спростовує твердження позивача.
Так, в митній декларації від 06.11.2018 № UA204010/2018/224100 фактурну вартість імпортованого транспортного засобу марки «Opel» моделі «Vivaro» типу «Універсал» 2012 року випуску з ідентифікаційним номером (VIN) W0LJ7B7BACV636351, - 2500 євро, що еквівалентно 79633,53грн за курсом НБУ на день заявлення товару до митного оформлення (31,853411), яка визначена на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу від 02.11.2018 (а.с.37-39).
Загальна сума, заявлена до митного оформлення, визначена позивачем 88333,01грн, саме з якої позивачем сплачено митні платежі, а саме: ввізне мито (10%) - 8833,30грн; акцизний збір (0,327 євро х 1995 (об'єм двигуна)) - 20780,05грн; ПДВ (20%) - 23589,272грн.
Проте, відповідно до документів, надісланих митними органами Литовської Республіки, фактурна вартість транспортного засобу марки «Opel» моделі «Vivaro» типу «Універсал» 2012 року випуску з ідентифікаційним номером (VIN) НОМЕР_1 , ввезеного ОСОБА_1 на митну територію України, становить 8000 євро. Вказана вартість підтверджена митною декларацією країни відправника від 02.11.2018 № 18LTLC0100EK131A40, рахунку-фактури (інвойс) від 31.10.2018 серії ІРК № 0001572 (а.с.90). Відправником вказаного автомобіля є компанія UAB «Reiva» (Литва), а не UAB «ROLIDAS» як про те зазначає позивач.
Вказані документи підтверджують факт придбання позивачем імпортованого автомобіля в продавця UAB «Reiva», а також його відправлення до України з Литовської Республіки, за ціною 8000 євро, в той час як наданий до митного оформлення договір виписаний для позивача UAB «ROLIDAS». Тому твердження позивача щодо належності такого договору не заслуговують на увагу суду.
Таким чином, митна вартість імпортованого транспортного засобу становить 8000 євро, що еквівалентно 254827,29грн за курсом НБУ на день заявлення товару до митного оформлення, яка відповідно до положень статті 50 Митного кодексу України використовуються для нарахування митних платежів. В наслідок чого, позивачем при митному оформленні транспортного засобу марки «Opel» моделі «Vivaro» типу «Універсал» 2012 року випуску з ідентифікаційним номером (VIN) НОМЕР_1 , занижено базу оподаткування імпортованого транспортного засобу на 53278,17грн.
Відповідно до частини 1 статті 377 Митного кодексу України, товари за товарними позиціями 8701-8707, 8711, 8716 згідно з УКТ ЗЕД (група 87: засоби наземного транспорту, крім залізничного або трамвайного рухомого складу, їх частини та обладнання), які підлягають державній реєстрації, при ввезенні громадянами на митну територію України або надходженні на митну територію України на адресу громадян у несупроводжуваному багажі або вантажних відправленнях для вільного обігу, незалежно від їх вартості, підлягають письмовому декларуванню та митному оформленню в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, з оподаткуванням ввізним митом за повними ставками Митного тарифу України, акцизним податком і податком на додану вартість за ставками, встановленими Податковим кодексом України.
Статтями 271, 272 Митного кодексу України визначено, що мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. В Україні застосовуються такі види мита, зокрема, ввізне мито, яке встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України.
За змістом статті 280 Митного кодексу України, ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.
Згідно із вимогами положень Митного тарифу України, затвердженого Законом України «Про Митний тариф України» від 19.09.2013 № 584-VII, ставка мита за ввезення на митну територію України легкового автомобіля з робочим об'ємом циліндрів двигуна понад 1500 см3, але не більш як 2500 см3, що використовувалися понад 5 років (код 8703 32), становить 10% митної вартості товару.
Статтею 215 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент митного оформлення товару) визначено, що до підакцизних товарів належать, зокрема, автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли, транспортні засоби, призначені для перевезення 10 осіб i більше, транспортні засоби для перевезення вантажів. Ставки податку встановлюються цією статтею і є єдиними на всій території України.
Ставка податку за автомобілі легкові, які відповідають товарній позиції за кодом 8703 32, становить 0,327 євро за 1 куб. см об'єму циліндрів двигуна.
Згідно з пунктом 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.
Відповідно до статті 193 Податкового кодексу України, ставка податку встановлюються від бази оподаткування в розмірі 20 відсотків.
Враховуючи викладене та те, що фактурна вартість транспортного засобу марки «Opel» моделі «Vivaro» типу «Універсал» 2012 року випуску з ідентифікаційним номером (VIN) НОМЕР_1 , об'єм двигуна 1995 см3, ввезеного позивачем на митну територію України, складає 254827,29грн (8000 євро), то сума митних платежів, яка підлягала сплаті при ввезенні імпортованого транспортного засобу, повинна становити 106480,79грн, з яких:
ввізне мито - 25482,73грн (254827,29 х 10%);
акцизний збір - 20780,05грн (0,327 євро х 1995 х 31,853411);
ПДВ - 60218,01грн ((254827,29 + 25482,73 + 20780,05) х 20%).
Таким чином, зазначаючи в митній декларації недостовірні відомості щодо фактурної вартості ввезеного на митну територію товару 2500 євро, фактична ціна якого 8000 євро, позивачем занижено суми митних платежів, зокрема, ввізного мита на 16649,43?грн (25482,73 - 8833,30) та ПДВ на 36628,74грн (60218,01 - 23589,27).
Відповідно до частини 7 статті 345 Митного кодексу України, у разі виявлення органом доходів і зборів під час проведення перевірки ознак порушень митних правил або контрабанди посадові особи органу доходів і зборів вживають передбачених законом заходів.
Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Положеннями пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Відповідно до пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт заниження або завищення суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з підпунктом 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин, суд приходить до висновку про правомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень, оскільки такі прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У зв'язку з чим, суд звертає увагу позивача на те, що згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналіз вказаної правової норми свідчить про те, що відповідач повинен доводити правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності. Водночас, позивач не позбавлений обов'язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги. Тобто обов'язок доказування в адміністративному процесі не покладено виключно на суб'єкта владних повноважень, а розподілений в залежності від вимог та заперечень.
У даному випадку обов'язок доказування правомірності оспорюваних рішень належить відповідачу, в той час як позивач зобов'язаний підтвердити належними та допустимими доказами спростування обставин, які стали підставою для прийняття контролюючим органом таких рішень, а також підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що позивач, всупереч вимогам статті 77 КАС України, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в той час як відповідачем правомірність оспорюваних рішень підтверджено належними та допустимими доказами. А тому позов задоволенню не належить.
Підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 );
2) відповідач - Головне управління ДФС у Рівненській області (33023, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Відінська, 12; код ЄДРПОУ 39394217).
Суддя Комшелюк Т.О.