про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
02 вересня 2019 року м. Київ № 320/4643/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до відділу Головного управління Держгеокадастру у Київській області , Обухівської районної державної адміністрації Київської області про скасування розпорядження та державного акту права власноста на земельну ділянку,
позивачка звернулась до суду з вимогами про скасування розпорядження Обухівської РДА від 15.05.2007 р. №484 про складання технічної документації із землеустрою, що посвідчує право власності на земельну ділянку для ведення садівництва ОСОБА_2 в межах Підгірцівської сільської ради Київської області та скасування державного акту права власності на земельну ділянку серії ЯГ №581927 від 17.09.2007 р., оформленого на нього.
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, поміж іншого, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і, чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши позовну заяву, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у справі, з огляду на таке:
із позовної заяви вбачається, що заявниці на підставі постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу у ВП №53089949 від 06.05.2019 р. необхідно було здійснити реєстрацію права власності на незавершений будинок та земельну ділянку кадастровий номер 3223186800:04:011:0102 за адресою АДРЕСА_1 . Вказана земельна ділянка на даний час належить на праві власності боржникові - ОСОБА_3 , згідно державного акта ЯД № 808814 від 01.02.2007 р.
У відповіді відділу земельних ресурсів ГУ Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області вказується, що при перенесенні інформації про земельну ділянку з кадастровим номером 3223186800:04:011:0102 з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру було виявлено помилку: присвоєння декільком земельним ділянкам однакових номерів, тому земельна ділянка з кадастровим номером 3223186800:04:011:0102 обліковується за ОСОБА_4 , який є її власником на підставі державного акта про право власності на землю серії ЯЕ №581927 від 17.09.2007 р., який позивачка просить скасувати разом із розпорядженням Обухівської РДА від 15.05.2007 р. №484 про складання технічної документації із землеустрою, що посвідчує право власності на земельну ділянку для ведення садівництва ОСОБА_2
Надаючи правової оцінки спірним відносинам, суд звертає увагу на наступне: юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за звернення фізичних осіб до суб'єктів владних повноважень з приводу їх рішень, дій чи бездіяльності. За визначенням термінів та понять, яке міститься у п.2 ст. 4 КАСУ, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Водночас, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Це основне речове право і основа ринкової економіки, можливість на власний розсуд вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, з належним особі майном. Зокрема, право власності включає в себе три правомочності, які становлять зміст права власності: можливість володіти майном, тобто можливість тримати майно у себе; користуватись майном, тобто можливість використовувати всі корисні властивості майна; розпоряджатись майном, тобто можливість продати, подарувати, знищити майно тощо.
Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Також власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Цивільний кодекс України, зокрема стаття 16, визначає такі способи захисту цивільних прав та інтересів: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а головне визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Верховний Суд у вирішенні питання щодо розмежування підсудності справ у спорах про оскарження дій державних реєстраторів, вчинених на виконання Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», виходить не тільки із складу учасників справи, до якого може бути включено і суб'єкт владних повноважень, а і з сутності спірних правовідносин та предмета спору.
Як вказує ВС, "якщо предметом спору є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки поновлення права власності позивача на нерухоме майно, а підставою позову є обґрунтування речового права на майно, то можна констатувати приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. Здійснення такого захисту судом залежить від вирішення питання про те, кому саме належить право користування (володіння, роспорядження) спірним нерухомим майном та правомірності набуття такого права.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20.06.2018 р. у справі №820/4146/17, від 18.09.2018 р. у справі №823/235/16, від 29.08.2018 р. у справі №807/719/15 звернула увагу, що оскарження рішення про державну реєстрацію, яке є наслідком реалізації сторонами у справі прав на спірне нерухоме майно, підлягає розгляду за правилами господарського чи цивільного судочинства.
У разі, коли позовні вимоги виникли виключно в результаті виконання державним реєстратором своїх владно-публічних та управлінських функцій, порушення вимог Закону про державну реєстрацію, то необхідно звертатися до адміністративного суду.
Отже, питання про розмежування юрисдикції поставлено в залежність від предмета обґрунтування позову. У постанові від 25.07.2018 р. у справі №128/3652/16?ц Велика Палата ВС констатувала публічно-правовий характер спору, оскільки предмет і підстава позову жодним чином не пов'язані з майновими правами, виконанням чи невиконанням цивільно-правових угод, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії нотаріуса як державного реєстратора, який діє як суб'єкт владних повноважень.
Із змісту позовної заяви є очевидним, що спір стосується захисту права власності на земельну ділянку заявниці, яка перебуває у власності іншої особи- землевласника ОСОБА_2 .
Як слідує із правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного, 04.09.2018 р.в рамках справи № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18 (ЄДРСРУ № 77969515), Велика Палата визначилась з юрисдикційною підсудністю спору про скасування рішення щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права. Так, у постанові вказано, що "критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.
Даний спір, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно (право оренди на спірну земельну ділянку), не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав іншої особи, а не позивача.
Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу. Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та відповідача (ТОВ) щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.
З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки.
Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру. Також Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.
Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства". Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16, від 18 квітня 2018 року у справі № 804/1001/16 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах. А саме про те, що у спорах про скасування державної реєстрації права на земельну ділянку незалежно від того, чи порушує позивач питання правомірності укладення цивільно-правових угод, на підставі яких здійснено оспорюваний запис, вирішення такого спору в будь-якому разі вплине на майнові права тієї особи, щодо прав якої здійснено оспорюваний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Такий спір є спором про цивільне право на одну й ту ж земельну ділянку".
На обгрунтування рішення відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду, вказала: "У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom»), заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (див. Окремі думки суддів Великої Палати Верховного суду щодо постанови від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16). У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначається, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні",- зазначено Верховним Судом.
Такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою. Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів. Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Ураховуючи, що правові висновки є обов'язковими для застосування судами всіх інстанцій при вирішенні подібних справ, суд приходить до висновку про непідсудність спору за заявою ОСОБА_1 до юрисдикції адміністративного суду.
Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 (код заявницею не вказаний; АДРЕСА_2 ) до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (код 39817550, м. Обухів, вул. Малишка, 1), Обухівської районної державної адміністрації Київської області (код 04054727,
2. Роз'яснити позивачці, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Брагіна О.Є.