КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91
01 серпня 2018 року м. Київ № 810/2457/18
Суддя Київського окружного адміністративного суду - Брагіна О.Є.;
при секретарі судового засідання - Бровчук Ю.В.;
за участю позивача - ОСОБА_1 ;
представника відповідача - Олексійчук Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення,
позивач звернувся до суду з вимогою про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області від 09.10.2017 р. №205, яким згідно впорядкування адресного господарства м. Березань були присвоєні адреси наступним будинкам: центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Березанської міської ради - вул. Героїв Небесної сотні, 16; нежитловій будівлі (будинок побуту) - АДРЕСА_1.
Свої вимоги заявник обгрунтував тим, що, як на його думку, метою присвоєння нежитловій будівлі (будинку побуту) адреси АДРЕСА_1 є приховування відповідачем факту перебування цього об'єкту під податковою заставою і, як наслідок протиправності передавання частині споруди в оренду територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Київській області. Також позивач вказує, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2016 р. у справі №810/3159/16 та у справі №810/4215/17 було встановлено наявність податкового боргу у КП "Березаньтепломережа", починаючи з 2013 р.
Заявник також стверджує, що діями відповідача по присвоєнню нових адрес вищевказаним спорудам для нього були створені труднощі у вирішенні питання у господарському суді Київської області при розгляді справи щодо продовження дії строку договору оренди, а також надання в оренду приміщення, в якому розташоване територіальне управлінням ДСА України в Київській області.
У судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні з підстав, вказаних у мотивувальній частині позовної заяви.
Уповноважений представник відповідача до суду не з'явився, подавши письмові заперечення на позов, в якому зазначив наступне:
згідно п.41 ст.26 та ст.37 Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", органам місцевого самоврядування надані повноваження по вирішенню питань адміністративно-територіального устрою, в тому числі щодо підготовки та внесення на розгляд ради питань найменування (перенайменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території відповідного населеного пункту; підготовка та внесення на розгляд пропозицій по питаннях адміністративно- територіального устрою в порядку та межах повноважень, визначених законом. Як вказано у відзиві твердження позивача, що метою присвоєння адреси нежитловій будівлі (будинку побуту) є приховування факту її перебування під податковою заставою, що утворює протиправність передавання частині цієї будівлі в оренду ТУ ДСА України в Київській області є безпідставним. Метою прийняття оспорюваного рішення було упорядкування адресного господарства відповідача. Згідно п.3 рішення виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області від 26.04.2017 р. №90 було надано в оренду поза конкурсом ТУ ДСА України в Київській області нежитлове приміщення комунальної власності територіальної громади м. Березань Київської області загальною площею 607,1 кв.м (2 поверх), яке знаходиться за адресою: м. Березань, вул. Героїв Небесної сотні, 20 для розміщення Березанського міського суду. Підпунктом 3.1 договору уповноважено балансоутримувача - КП "Березаньтепломережа" укласти договір з ТУ ДСА України в Київській області на 49 років та встановлено орендну плату 1 грн. на рік.
В той час, як договір оренди комунального майна №24 між підприємством "Березаньтепломережа" та позивачем було укладено 12.10.2004 р., термін дії договору закінчився 12.10.2017 р., тому рішення від 09.10.2017 р. №205 жодним чином права заявника не зачіпає.
Згідно ч.5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Вважає, що оскільки права позивача прийнятим рішенням не порушені, у задоволенні позову слід відмовити.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши наявні у справі документи та докази, якими обгрунтовавні заявлені вимоги, вивчивши доводи відповідача, якими він спростовує твердження заявника, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне:
згідно рішення виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області від 26.04.2017 р. № 90 "Про оренду комунального майна м. Березань" включено до переліку об'єктів комунальної власності, що підлягають передачу в оренду на конкурсній основі нежитлові приміщення по вул. Героїв Небесної сотні, 4 .
Рішенням відповідача від 09.10.2017 р. №205 у зв'язку з упорядкуванням адресного господарства м. Березані присвоєно адреси: Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Березанської міської ради - вул. Героїв Небесної сотні, 16; нежитловим приміщенням (будинку побуту) АДРЕСА_1 . Відділу з питань економіки, власності, торгівлі та приватизації житла виконавчого комітету Березанської міської ради доручено провести реєстрацію вказаних об'єктів.
Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна нежиле приміщення за адресою АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, ВАВ 547470 від 05.11.2002 р.; нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса АДРЕСА_1 ) належить територіальній громаді м. Березані в особі Березанської міської ради.
Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна про публічні обтяження, на майно підприємства "Березаньтепломережа" АДРЕСА_1 (АДРЕСА_1) на підставі постанови про арешт майна боржника накладено обтяження у вигляді заборони відчуження.
За договором №24 від 12.10.2004 р. оренди майна, укладеного між підприємством "Березаньтепломережа" та ОСОБА_1 , останньому були передані у строкове платне користування нежитлові приміщення на першому та другому поверсі будівлі (визначення статусу будівлі навмисно стерто) за адресою: АДРЕСА_1 . Строк дії договору сплинув 12.10.2005 р.
Положеннями п.9.4 цього Договору встановлено, що після закінчення строку його дії, за відсутності заборгованості по орендній платі орендар має переважне право на продовження дії договору оренди.
Згідно із договором №172 від 20.10.2017 р. підприємство "Березаньтепломережа" та ТУ ДСА у Київській області домовились, що орендар "Березаньтепломережа" передає, а ТУ ДСА у Київській області приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 .
Надаючи правової оцінки спірним правовідносинам, суд звертає увагу на таке:
відповідно до ч. 1 ст.9 КАСУ, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В ст.72 КАСУ вказано, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ст.ст.75-76 КАСУ, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За приписами ч.1 ст.77 КАСУ, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно вимог ч.2 ст.77 КАСУ, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Статтею 2 КАСУ передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно;6) розсудливо;7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є:1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі;5) обов'язковість судового рішення;6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи;7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом;8) розумність строків розгляду справи судом;9) неприпустимість зловживання процесуальними правами;10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
За приписами ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.
Відповідно до ч.1 ст. 55 Конституції України та п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України № 9-зп від 25.12.1997 ( справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь - яка особа має право звернутися до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відповідно до п.8 ч.1 ст.4 КАС України позивач- особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
З врахуванням вищевикладених норм слід дійти висновку, що до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання про порушення її прав чи свобод. Водночас, саме судом надається оцінка наявності порушеного права особи в рамках розгляду адміністративної справи.
Позивачем не зазначено і не доведено у чому саме полягає порушення його прав чи свобод прийняттям оспорюваного рішення по присвоєнню поштової адреси Центру надання адміністративних послуг та нежитловій будівлі (будинку побуту) АДРЕСА_1 відповідно в межах публічно-правових відносин.
Крім того, відповідно до ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання сільської громади жителів кількох сіл, селищ та міст самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Основний Закон держави передбачає, що ОМС у межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно із ст. 76 Закону № 280 ОМС несуть відповідальність, яка настає за умови порушення ними Конституції чи законів України. Рішення ОМС можуть бути визнані незаконними в судовому порядку з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України або, якщо вони прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, - ч. 10 ст. 59 Закону № 280.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАСУ за загальним правилом юрисдикцією адміністративних судів покриваються спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів, індивідуальних актів, дій чи бездіяльності), крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Питання місцевого значення в межах здійснення інтересів територіальних громад сіл, селищ та міст, органи місцевого самоврядування вирішують шляхом прийняття рішень нормативного та ненормативного характеру, що підтвердив і Конституційний суд у рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009.
До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово. Ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Зі змісту ч. 2 ст. 144 Конституції України та ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси громадян.
Отже, визнання незаконним чи протиправним відповідного рішення органу місцевого самоврядування (у даному випадку рішень з питань упорядкування адресного господарства шляхом присвоєння нової адреси будинку, який належить Березанській міській раді) та його скасування чи визнання недійсним повинно обґрунтовуватися, в першу чергу, дійсною існуючою суперечністю між змістом такого оспорюваного рішення та нормами чинного законодавства України.
Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.
Органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.
В Законі "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України та законами України до їх відання, і що рішення відповідної ради може бути внесене на повторний розгляд цієї ж ради (стаття 25, частина четверта статті 59).
У частині 10 статті 59 Закону передбачається, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку, та інші закони України, зокрема "Про столицю України - місто-герой Київ", згідно з частиною третьою статті 8 якого рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України зупиняються в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Рішення, яке утворює собою акт індивідуальної дії та вичерпується фактом виконання може бути оскаржено до суду лише з підстав його невідповідності Конституції чи закону України.
За правилами п.1-2 ст. 37 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі власні (самоврядні) повноваження: 1) підготовка і внесення на розгляд ради питань щодо найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території відповідного населеного пункту; 2) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо питань адміністративно-територіального устрою в порядку і межах повноважень, визначених законом.
Згідно із ч. 1 ст. 60 Закону № 280/97-ВР, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду, ч5 ст. 60 цього ж Закону.
На підставі ч.8 ст. 60 Закону № 280/97-ВР, сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право: 1) вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад; 2) на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад; 3) мати об'єкти комунальної власності за межами відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
За приписами положень ст. 59 Закону №280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням. Таємне голосування обов'язково проводиться у випадках, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону.
Рішення сільської, селищної, міської ради у п'ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинене сільським, селищним, міським головою і внесене на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення.
На вимогу громадян їм може бути видана копія відповідних актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Матеріалами справа підтверджено, що у власності територіальної громади м. Березані в особі Березанської міської ради Київської області знаходиться нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 ( попередня назва АДРЕСА_1).
09.10.2017 р., згідно протоколу засідання виконавчого комітету міської ради №19 до порядку денного засідання комітету було поставлено п.10 питання про впорядкування адресного господарства відповідача. Як слідує із змісту протоколу одноголосно було ухвалено рішення про упорядування адресного господарства м. Березані шляхом присвоєння нежитловій будівлі (будинок побуту) назву АДРЕСА_1 (попередня назва АДРЕСА_1 ), що оформлено рішенням №205 від 09.10.2017 р.
При зверненні до суду позивачем вказано, що цим рішенням порушуються його права орендатора цього приміщення, позаяк це впливає на рішення господарського суду про продовження строку дії договору оренди приміщення за цією адресою.
Як вбачається із Єдиного реєстру судових рішень у провадженні господарського суду Київської області знаходяться на розгляді справа № 911/3058/17 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до підприємства «Березаньтепломережа» про продовження строку дії договору оренди.
Дослідивши оспорюване рішення на предмет його суперечності вимогам Конституції та законам, суд не знаходить будь-яких порушень як до процедури його прийняття, так і до змісту та компетенції органу місцевого самоврядування.
Щодо тверджень заявника про пов'язаність рішення з порушенням його прав як орендаря, суд звертає увагу на таке:
законом, яким врегульовані питання використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам є Закон України "Про оренду державного та комунального майна". Цим законом визначаються та регулюються організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності. Положеннями ст. 28 Закону орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності. Орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.
Відтак захист прав орендаря здійснюється у межах господарського провадження на підставі Конституції та Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також інших нормативно-правових актів у цій сфері.
Твердження позивача про те, що рішенням №205 від 09.10.2017 р. відповідач намагається приховати факт перебування комунального майна у податковій заставі і, як наслідок приховує факт протиправності передачі частини будівлі ТУ ДСА України у Київській області носить характер нічим не підтверджених припущень, з огляду на те, що дії відповідача та/або підприємства «Березаньтепломережа» щодо передачі майна в оренду не визнані господарським судом протиправними. Суд також критично ставиться до висновку ОСОБА_1 про намагання ОМС приховати факт перебування комунального майна у податковій заставі, оскільки вказана інформація є доступною, в тому числі і для позивача, отже обгрунтування наведені заявником у позовній заяві для звернення до адміністративного суду є уявними та безпідставними.
У даному ж випадку з матеріалів справи не вбачається та не обґрунтовується стороною позивача факту існування підстав для неприйняття іншого рішення в порядку впорядкування адресного господарства відповідача, наявності потенційної можливості для прийняття відповідачем іншого рішення аніж те, які було ухвалено 09.10.2017 р. за №205. Отже, стверджуючи про незаконність присвоєння нежитловому приміщенню (будинку побуту) номеру АДРЕСА_1 позивач не вказує на нормативне обґрунтування такого твердження, тобто не покладається на норми чинного законодавства, які забороняли би або ж обмежували можливість його ухвалення чи надавали право на прийняття іншого рішення органом місцевого самоврядування.
Позивачем не вказано та доведено у чому саме полягає порушення його прав чи свобод прийнятим рішенням в інтересах третьої особи щодо присвоєння адреси об'єкту нерухомого майна - нежитловому приміщенню, яке перебуває у власності територіальної громади м. Березані та знаходиться в оперативному управлінні підприємства "Березаньтепломережа" в контексті розгляду порушення цих прав в межах справ адміністративного провадження, тому вважає вимоги надуманими та нічим не підтвердженими.
Поміж іншого, суд звертає увагу, що оскаржуване рішення є актом органу місцевого самоврядування ненормативного характеру, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання, а відтак його скасування не породжує ніяких наслідків для позивача як орендаря.
Ухвалюючи дане рішення, суд керується ст.ст. 242,246 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України»), Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ( п.41) щодо якості судових рішень.
Рішенням «Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, дослідивши всі питання, які були внесені на розгляд суду та аргументи заявника, якими обгрунтовані заявлені вимоги, суд, за результатом дослідження фактичних обставини справи, питання права, що лежать в основі спору, дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші доводи позивача, оскільки судом були дослідженні основні питання, які є важливими для розв'язання спору.
Під час судового засідання та вивчення матеріалів справи судом не встановлено порушення прав позивача прийнятим рішенням, порушенням норм Конституції чи закону, а також протиправності в діях відповідача - виконкому Березанської міської ради Київської області під час його ухвалення, у зв'язку з чим у задоволені позову ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Брагіна О.Є.