30 серпня 2019 року м. Київ № 320/3042/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н. Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,
до суду звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року № Ф-298-11.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що здійснює підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець перебуваючи на спрощеній системі оподаткування та, крім того, є інвалідом ІІ групи. Від відповідача отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року № Ф-298-11 на загальну суму 10717,29 грн. щодо несплаченого єдиного внеску. Вважаючи, що вказана вимога є протиправною, оскільки на думку позивача на нього, як на особу з інвалідністю не поширюються вимоги закону з підстав яких виникла заборгованість, просить суд її скасувати.
Ухвалою суду від 24.06.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін та проведення судового засідання і запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву та попереджено, що згідно з частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого позов не визнав та вказав, що відповідно до положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" з 01.01.2018 фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, мають сплачувати кожного кварталу не менше 2457,18 грн. (2754,18 грн. з 01.01.2019 щоквартально, 918,06 грн. щомісячно) до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Зазначає, що базою нарахування єдиного внеску ФОП є суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску встановленого зазначеним Законом. Вважає, що оскільки позивач подав звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, то самостійно визначивши базу оподаткування, ФОП ОСОБА_1 . зобов'язаний сплатити єдиний страховий внесок за період утворення заборгованості.
Дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Згідно із свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 21.09.2004.
Відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності ФОП ОСОБА_1 є виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості.
З 01.01.2012 ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку в Богуславському відділенні Миронівської міжрайонної ДПІ як платник єдиного податку ІІ групи, що підтверджується відповідним свідоцтвом серії НОМЕР_2 .
Згідно пенсійного посвідчення від 28.02.2018 № НОМЕР_4 серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності ІІ групи загального захворювання.
Відповідачем по справі долучено у якості доказу та на підтвердження своїх суджень поданий ФОП ОСОБА_1 звіт про суму нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік, відповідно до якого сума нарахованого єдиного внеску по платнику податків ОСОБА_1 складає 9828,72 грн.
ГУ ДФС у Київській області надіслано ФОП ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року № Ф-298-11 відповідно до якої позивач зобов'язаний сплатити на підставі статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" утворену недоїмку на суму 10717,29 грн. щодо несплаченого єдиного внеску.
Розглянувши звернення позивача щодо правомірності застосування податкової вимоги, ГУ ДФС у Київській області листом від 10.05.2019 № 11702/ФОП/10-36-55 поінформувала ФОП ОСОБА_1 , що оскільки ним самостійно подано звіт з ЄВ, а достовірність і правильність заповнення якого покладається на платника податків, та визначено безпосередньо ним базу оподаткування, тому зазначене у вимозі фінансове зобов'язання підлягає сплаті, а затримка здіснення такої сплати може призвести до застосування штрафів та пені.
Не погодившись з рішенням ГУ ДФС у Київській області щодо відмови у скасуванні спірної податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) та вважаючи таку вимогу протиправною, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом з метою захисту порушеного права на належне здійснення господарської діяльності та необхідністю скасування протиправного індивідуального акту.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, суд виходить з такого.
Основним законодавчим актом, який урегульовує відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України.
Відповідно до підпункту 20.1.19 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб'єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.
Положеннями пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Виключно Законом № 2464-VI визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина 2 статті 2 Закону №2464-VI).
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI та підпунктом 3 пункту 1 розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449) передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 5 розділу IV Інструкції № 449 передбачено, що зазначена категорія платників самостійно для себе визначає базу для нарахування єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, але в розмірі, не більшому за максимальну величину бази нарахування єдиного внеску; платники сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Для платників, зазначених у підпункті 3 пункту 1 розділу II Інструкції № 449, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок встановлюється у розмірі 22 відсотків на суму, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З аналізу змісту вказаних норм права слідує, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
При цьому, суд звертає увагу на те, що виключення з вказаної категорії осіб становлять тільки ті фізичні особи-підприємці, які добровільно беруть участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Порядок укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування передбачений у частині 3 статті 10 Закону № 2464-VI, а саме особи, зазначені у частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості.
З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічний порядок добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування передбачений у розділі V Інструкції № 449.
Отже, підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах є укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У той же час, сам факт подання позивачем "Звіту про суму нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску" не свідчить про добровільну участь особи у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як було встановлено судом, позивач є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності, а тому, у силу вимог частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", він звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування та не має обов'язку щодо його сплати.
Відповідачем під час розгляду справи не надано суду доказів звернення позивача із заявою про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та відповідно укладання з ним договору про добровільну участь.
Відтак, враховуючи те, що позивач є пенсіонером, отримує пенсію по інвалідності та звільнений від сплати єдиного внеску в силу вимог частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI, а договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не укладав, він не має обов'язку щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо себе у сумі 10717,29 грн.
Вказані висновки суду також узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 20.03.2018 у справі № 805/2195/17-а.
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що позивач зобов'язаний сплатити самостійно нараховану суму ЄВ зважаючи на подання ним такої звітності, оскільки сам факт подання звіту про суми нарахованого єдиного внеску, не може спричиняти звуження прав людини і громадянина, або спричиняти понесення ним невиправданих матеріальних втрат.
Зважаючи на те, що у вказаному вище звіті позивач вказав суми нарахованого єдиного внеску, при цьому мав пільгу по сплаті відповідного внеску за 2018 рік, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно нарахував позивачу борг (недоїмку) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 10717,29 грн. відповідно до оскаржуваної вимоги.
Пунктом 6 розділу VI наказу Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 "Про затвердження інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року № Ф-298-11 та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, зокрема, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні. Доказів понесення позивачем інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 9, 14, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКППНОМЕР_4, інд . АДРЕСА_2 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (03151, Київська обл., м. Київ, вул. Народного ополчення, буд. 5а, код ЄДРПОУ 39393260) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року № Ф-298-11 Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено та підписано 30.08.2019
Суддя Панченко Н.Д.