02 вересня 2019 року Справа № 160/5535/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінпекс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
14.06.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулось Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд, позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінпекс» (далі - ТОВ «Євроінпекс», відповідач), в якому позивач просить суд:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінпекс» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 35775,00 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог Фонд зазначив, що за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю у 2018 році, відповідач до 15.04.2019 року повинен був сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 35775,00 грн. Проте, у визначений законодавством строк, відповідач не сплатив вказану суму адміністративно-господарських санкцій, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 35775,00 грн. З огляду на це, позивач зазначив, що ненадходження сум адміністративно-господарських санкцій до Державного бюджету України завдає значної шкоди державним інтересам, що не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя.
Ухвалою суду від 19.06.2019 року було відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Також, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та заперечень на відповідь на відзив, позивачу - строк для надання відповіді на відзив.
У встановлений судом строк відповідач надав суду відзив на позов разом з клопотанням про долучення документів до матеріалів справи, в якому зазначив, що на теперішній час з товариством у трудових відносинах перебуває дві особи, яким встановлена інвалідність. Також, 12.11.2018 року товариство надавало запит про попит на робочу силу (вакансії) стосовно інвалідів, на підтвердження чого відповідач надав суду копію звітності «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» форми № 3-ПН із зазначенням основних даних про вакансії: двірник, кількість вакансій - 1, розмір заробітної плати - 1900,00 грн., з відміткою про отримання вказаної звітності відповідальною особою центру зайнятості, яка приймає звітність, - ОСОБА_5. На підтвердження зазначених тверджень відповідач надав суду письмові докази.
Суд, враховуючи положення ч. 3 та ч. 4 ст. 257, ст. 261, ст. 262 КАС України, розглянув цю адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми законодавства України, дійшов наступних висновків.
Спірні правовідносини врегульовані наступними нормативно-правовими актами: Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон України № 875-ХІІ), Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 року «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - постанова КМУ № 70), Наказом Міністерства праці та соціальної політики від 10.02.2007 року № 42 «Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів».
Відповідно до ст. 18 Закону України № 875-ХІІ, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 19 Закону України № 875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту та сплати ними адміністративно-господарських санкцій, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.
Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.
Відповідно до ст. 20 Закону України № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому, до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Відповідно до п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.
Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі.
Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, також подають (надсилають) копію довідки органу державної податкової служби про включення їх до реєстру неприбуткових установ. Оригінал довідки пред'являється під час подання звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю. У разі надсилання звіту поштою копія довідки засвідчується нотаріально.
Пунктом 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМУ № 70, визначено, що Роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженим Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.
З аналізу положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що на підприємстві лежить лише обов'язок щодо подачі до державної служби зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.
Наказом Державного комітету статистики № 420 від 19.12.2005 року та наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 року затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.
Судом встановлено, що згідно зі звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік № 03-07/5216 від 08.02.2019 року за формою № 10-ПІ, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року № 42 та поданого відповідачем 25.02.2019 року, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 12 осіб, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - не визначена, фонд оплати праці штатних працівників - 858,60 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника - 71551,00 грн., сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - не визначено.
Водночас, суд зазначає, що відповідач надав позивачу звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік, а не за 2019 рік, як про це помилково зазначено у звіті. Адже, як зазначено вище, термін подання звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів встановлений - не пізніше 1 березня після звітного періоду, а враховуючи, що звіт від 08.02.2019 року, поданий 25.02.2019 року, то звітним періодом є 2018 рік.
Також, відповідач надав суду письмові докази того, що ним подано звіт форми 3-ПН до центру зайнятості про наявність вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю, докази створення робочих місць для осіб з інвалідністю та докази працевлаштування осіб з інвалідністю.
Так, на підтвердження викладеного вище, відповідача надав суду копії: звітності «Інформація про попит на робочу силу» форми № 3-ПН від 12.11.2018 року, особової картки працівника ОСОБА_3 , наказу про призначення ОСОБА_3 на посаду № 15/01-01 від 15.01.2019 року, трудового договору № 15/01-01 від 15.01.2019 року, пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , довідки МСЕК серії 12ААА, особової картки працівника ОСОБА_4 , наказу про призначення ОСОБА_4 на посаду № 19/12-04 від 19.12.2018 року, трудового договору № 19/12-04 від 19.12.2018 року, довідки МСЕК серії ДНА-02, індивідуальної програми реабілітації інваліда № 77 від 23.02.2005 року, виписки із акту огляду МСЕК № 453967.
При цьому, судом було встановлено, що працевлаштовані відповідачем ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є інвалідами третьої групи, що підтверджується копіями довідок МСЕК та пенсійного посвідчення.
Таким чином, вказані вище обставини спростовують доводи позивача про те, що відповідачем не забезпечена зайнятість робочих місць для інвалідів, у зв'язку з чим, позивачем розрахований розмір адміністративно-господарських санкцій у розмірі 35755,00 грн. З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог щодо стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 35755,00 грн. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, бо в ході судового розгляду справи було встановлено, що відповідач надавав звіт до центру зайнятості про попит на робочу силу (вакансії) з відміткою у коментарях до даних вакансії - інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому, відповідач працевлаштував за трудовими договорами від 19.12.2018 року № 19/12-04 та від 15.01.2019 року № 15/01-01 двох осіб з інвалідністю третьої групи на посади операторів АЗС 2 підряду.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі (ст. 9 КАС України), положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 ст. 77 КАС України), але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України).
Приймаючи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку, що доводи позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги не підтверджуються матеріалами справи, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю. Адже, відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів та їх працевлаштування, що підтверджується матеріалами справи.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що на підставі ст. 139 КАС України, з урахуванням рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог, суд зазначає, що сплачений позивачем, як суб'єктом владних повноважень, судовий збір у розмірі 1921,00 грн., що підтверджується оригіналом платіжного доручення № 96 від 22.05.2019 року, що наявний в матеріалах справи, йому не відшкодовується.
Керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінпекс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Текст рішення у повному обсязі складений 02.09.2019 року.
Суддя І.О. Лозицька