28 серпня 2019 року Справа № 280/2165/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Управління поліції охорони в Запорізькій області про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені
Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Управління поліції охорони в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд стягнути з Управління поліції охорони в Запорізькій області на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році у розмірі 692523,09 грн.
В обґрунтування позову посилається на те, що відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» середньооблікова кількість осіб з інвалідністю, яка мала бути працевлаштована в Управлінні у 2018 році складає 20 осіб. При цьому, середньооблікова кількість осіб з інвалідністю в Управлінні склала 11 осіб, що є менше ніж встановлено нормами статті 20 вказаного Закону. Відтак, за твердженням позивача, Управління не виконало встановлений законодавством норматив, а тому згідно положень ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» має сплати суму адміністративно-господарських санкцій та пені за звітний 2018 рік. З огляду на викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги.
05 червня 2019 року представником відповідача подано до суду відзив на адміністративний позов (вх. №23363). Зазначає, що Управління поліції охорони в Запорізькій області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2015 року № 834 «Питання функціонування органів поліції охорони, як територіальних органів Національної поліції та ліквідації деяких територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», є територіальним органом Національної поліції, який оперативно підпорядковується Департаменту поліції охорони. Поліція охорони єдина в Україні охоронна структура, працівники якої мають визначені Законом права та повноваження на озброєну охорону та застосування владних функцій щодо правопорушників. У відповідності до ч.6 ст.11 Закону України «Про охоронну діяльність» при розрахунку нормативу облаштування робочих місць для інвалідів, Управління поліції охорони в Запорізькій області має виходити з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони. Згідно поданого 26.02.2019 року Управлінням поліції охорони в Запорізькій області «Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік» за формою № 10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 488 осіб, з яких АУП (адміністративно-управлінський персонал, який не пов'язаний з особливими умовами праці та з підвищеною небезпекою) складала 162 особи. Середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 11 осіб, а кількість інвалідів, які повинні працювати відповідно до вимог ст.19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» становить 6 осіб, тобто 162 * 4% = 6 осіб. Таким чином, в Управлінні поліції охорони в Запорізькій області працювало більше на 5 осіб, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, ніж передбачено чинним законодавством України. Відтак вважає позовні вимоги не обґрунтованими, просить у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою суду від 28.05.2019 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №280/2165/19. Призначено попереднє судове засідання на 27 червня 2019 року.
Ухвалою суду від 27.06.2019 продовжено строк підготовчого провадження строком на 30 днів, підготовче судове засідання відкладено на 05.08.2019.
31.07.2019 представником позивача подано клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.
05.08.2019 представником відповідача подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Ухвалою від 05.08.2019 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті на 28.08.2019.
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи наявні в матеріалах справи заяви сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
На підставі ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України» від 21 березня 1991 року №875-ХІІ із змінами і доповненнями (далі - Закон №875-ХІІ), Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року №223 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 за №552/13819 із змінами і доповненнями (далі - Порядок).
З матеріалів справи судом встановлено, що 26.02.2019 відповідач на виконання вимог чинного законодавства до Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подав Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік.
У рядку 01 звіту відповідачем зазначено середньооблікову кількість штатних працівників облікового складу (осіб) - 488, АУП - 162, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 11 (рядок 02 звіту).
У рядку 03 звіту відповідачем самостійно визначено кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності в Україні" у кількості 6 осіб.
Разом з тим, позивач вважає, що у зв'язку з тим, що середньооблікова кількість штатних працівників УПО в Запорізькій області за 2018 рік складала 488 особи, то середньооблікова кількість інвалідів, відповідно до нормативу встановленого статтею, з яких адміністративно-управлінський персонал, який не пов'язаний з особливими умовами праці та з підвищеною небезпекою складає 162 особи, відтак відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", на УПО в Запорізькій області повинна складати 20 осіб, а не 6 як на те у звіті 10-ПІ вказує відповідач.
У зв'язку з невиконанням, на думку позивача, УПО в Запорізькій області нормативу щодо кількості штатних працівників - інвалідів, позивачем здійснено розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2018 рік, яким до відповідача застосовано адміністративно-господарські та пеню в розмірі 692523,09 грн.
Судом встановлено, що відповідачем у добровільному порядку не було здійснено сплату адміністративно-господарських санкції та пені, що зумовило звернення з даним позовом до суду.
Суд зазначає, що частиною 8 ст.69 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.
Так, Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон №875) визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Відповідно до ч.3 ст.18 Закону №875 підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно до ч.1 ст.19 Закону №875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною 2 ст.19 Закону №875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Згідно поданого УПО в Запорізькій області "Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік" за формою №10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 488 осіб, з яких АУП (адміністративно-управлінський персонал) - 162 осіб. З них, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 11. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідачем зазначено 6 осіб.
З пояснень представників відповідача встановлено, що 162 осіб АУП (адміністративно-управлінський персонал) - це середньооблікова кількість штатних працівників адміністративно-управлінського персоналу УПО (кількість робочих місць, які не пов'язані з особливими умовами праці та з підвищеною небезпекою).
Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.49 Закону України "Про Національну поліцію" на службу в поліції можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють українською мовою.
Згідно ч.1 ст.49 Закону України "Про Національну поліцію" вимоги щодо рівня фізичної підготовки для поліцейських та кандидатів, які вступають на службу в поліції, затверджує Міністерство внутрішніх справ України.
Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України "Про охоронну діяльність" персоналом охорони можуть бути дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, пройшли відповідне навчання або професійну підготовку, уклали трудовий договір із суб'єктом господарювання та подали документи, що вони:
1) не перебувають на обліку в органах охорони здоров'я з приводу психічної хвороби, алкоголізму чи наркоманії;
2) не мають непогашеної чи незнятої судимості за скоєння умисних злочинів;
3) не мають обмежень, встановлених судом щодо виконання покладених на них функціональних обов'язків;
4) не мають обмежень за станом здоров'я для виконання функціональних обов'язків;
5) зареєстровані за місцем проживання в установленому законодавством порядку.
Працевлаштування інвалідів здійснюється суб'єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони (ч.6 ст.11 Закону України "Про охоронну діяльність").
Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України "Про охоронну діяльність" охорона майна та фізичних осіб забезпечується персоналом охорони шляхом здійснення таких заходів:
1) використання пунктів централізованого спостереження, технічних засобів охорони, транспорту реагування, службових собак;
2) контроль за станом майнової безпеки об'єкта охорони;
3) запобігання загрозам особистій безпеці фізичної особи, яка охороняється;
4) реагування в межах наданих законом повноважень на протиправні дії, пов'язані з посяганням на об'єкт охорони.
Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників (ч.1 ст.12 Закону України "Про охорону праці").
Відтак, у випадку, коли з урахуванням специфіки підприємства більшість посад на підприємстві пов'язані з характером виконуваних робіт, де заборонена праця інвалідів, то праця інвалідів має використовуватися на цьому підприємстві не інакше, як з урахуванням такої специфіки.
З огляду на викладене, суд погоджується з доводами відповідача про те, що праця інвалідів може використовуватись лише на посадах, де це є об'єктивно можливим, з урахуванням особливостей захворювання інваліда. У випадку ж, коли умови праці передбачають підвищений ризик для життя і здоров'я особи або є важкими, то праця інвалідів на таких посадах, у відповідності з зазначеними вище нормами права, використовуватись не може.
Отже, у відповідності до ч.6 ст.11 Закону України "Про охоронну діяльність" при розрахунку нормативу облаштування робочих місць для інвалідів відповідач має виходити з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.
При цьому, кількість штатних працівників у 2017році на роботах (посадах), які не задіяні безпосередньо у виконанні заходів охорони, становила: 147 осіб адміністративно-управлінського персоналу та господарчого обслуговування.
Згідно з пп.3.1 п.3 "Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів", затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 №42, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.02.2007 за №117/13384 (далі - "Інструкція щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів"), середньооблікова кількість працівників відображається відповідно до п.3.2 "Інструкції зі статистики кількості працівників", затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 №286, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за №1442/11722 (далі - "Інструкція зі статистики кількості працівників").
Відповідно до п.3.2.5 "Інструкції зі статистики кількості працівників" середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, …12. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Згідно з пп.3.3 п.3 "Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених роботодавцем, відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", для відповідача складає 11 осіб, що відповідає кількості інвалідів - штатних працівників відповідача відповідно до даних Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, у відповідності з ч.3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.2 "Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування", затвердженого 31.01.2007 Постановою Кабінету Міністрів України №70 "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - роботодавці подають інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
У ст.18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зазначено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Відповідно до наведених вище норм Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (який діяв і під час виникнення спірних правовідносин) обов'язок по працевлаштуванню інвалідів покладається не тільки на роботодавців, а і на державну службу зайнятості.
Як зазначено у ч.6 ст.46 Закону України "Про зайнятість населення" підбір підходящої роботи для інвалідів (у тому числі шляхом розумного пристосування існуючого або створення нового робочого місця) здійснюється відповідно до їх професійних навичок, знань, індивідуальної програми реабілітації та з урахуванням побажань щодо умов праці.
Згідно з п.5 ч.2 ст.24 Закону України "Про зайнятість населення" до заходів щодо сприяння зайнятості населення належать: сприяння зайнятості інвалідів.
Суд зазначає, що відповідно до п.1.3 Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 (далі - Порядок №316), роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган) незалежно від місцезнаходження.
Згідно пункту п.2.1 Порядку №316 форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Таким чином, виходячи з наведеного, відповідач згідно чинного законодавства зобов'язаний надавати центру зайнятості адміністративні дані щодо наявності вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів за формою №3-ПН.
З наданих копій звітів за формою №3-ПН, які долучені до матеріалів справи, встановлено, що відповідач протягом 2018 року інформував районний центр зайнятості про наявність вакансій, в тому числі вакансій для інвалідів.
З аналізу норм Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця, натомість вимагає від нього вжиття заходів для працевлаштування інвалідів, визначених у статті 18 Закону №875.
При цьому, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, при цьому враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Згідно ч.1 ст.217 ГК України господарськими санкціями визначаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Відповідно до ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
З урахуванням вищевикладеного адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Всупереч цим вимогам КАС України позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б засвідчували правопорушення у сфері господарювання з боку відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, суд вважає, що відповідачем на протязі 2018 року вжиті всі необхідні заходи для реалізації прав інвалідів на працевлаштування, порушення законодавства України про основи національної захищеності інвалідів в Україні з боку відповідача відсутнє, а отже до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
У зв'язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову, розподіл судових витрат у вигляді судового збору, згідно ч. 2 ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (69095, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 147, код ЄДРПОУ 20508338) до Управління поліції охорони в Запорізькій області (69118, м. Запоріжжя, вул. Водограйна, 3, код ЄДРПОУ 40108947) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені, - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення,а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Судове рішення у повному обсязі складено та підписано 28 серпня 2019 року.
Суддя М.С. Лазаренко