ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22.08.2019 м. Івано-ФранківськСправа № 909/337/19
Господарський суд Івано-Франківської області у складі:
судді Стефанів Т. В.,
секретар судового засідання Масловський А. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця Шрамко Марії Степанівни
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Кінаш Віталія Івановича
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фізична особа - підприємець Тенюх Оксана Володимирівна
про переведення прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу та визнання права власності на майно
за участю:
від позивача: Шевченко К . Т.
від відповідача: Кінаш В. І.
від відповідача: Галущак Л. О.
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Бойко Р. Б.
ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець Шрамко Марія Степанівна звернулася до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Кінаш Віталія Івановича про переведення прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу та визнання права власності на майно. Одночасно з поданням позовної заяви, позивач вніс на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець, а саме 4408 грн 25 коп., про що свідчить квитанція № 7 від 04.04.2019.
Ухвалою суду від 11.04.2019 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Шрамко Марії Степанівни б/н від 04.04.2019 (вх. № 6671/19 від 08.04.2019) залишено без руху; зобов'язано позивача у десятиденний строк, з дня отримання даної ухвали, усунути недоліки позовної заяви, а саме надати Господарському суду Івано-Франківської області: належні докази направлення копії позовної заяви з додатками відповідачу (розрахунковий документ); докази сплати судового збору в сумі 1921 грн 00 коп. за вимогу про визнання права власності на майно.
Після усунення недоліків позовної заяви, ухвалою суду від 22.04.2019 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 21.05.2019; встановлено сторонам відповідні строки для подачі суду відзиву на позов, відповіді на відзив на позов на заперечення на відповідь на відзив.
В судовому засіданні 21.05.2019 постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 18.06.2019, про що зазначено у протоколі судового засідання від 21.05.2019.
У зв'язку із перебуванням судді Стефанів Т. В. з 17.06.2019 по 22.06.2019 у відрядженні, судове засідання призначене на 18.06.2019 не відбулося, ухвалою суду від 22.04.2019 підготовче засідання призначено на 24.06.2019.
Ухвалою суду від 24.06.2019 залучено до участі у справі Фізичну особу - підприємця Тенюх Оксану Володимирівну в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача; продовжено підготовче провадження строком на 30 днів до 22.07.2019; відкладено підготовче засідання у справі на 22.07.2019; зобов'язано позивача, негайно після отримання даної ухвали - направити на адресу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ФОП Тенюх О. В. копію позовної заяви з додатками, докази чого подати суду; зобов'язано третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ФОП Тенюх О. В., в п'ятиденний строк з дня отримання копії позовної заяви з додатками - надати суду письмові пояснення стосовно даного позову.
18.07.2019 до суду від відповідача надійшов відзив б/н від 15.07.2019 (вх. № 12565/19), в якому останній просить застосувати строк позовної давності.
19.07.2019 до суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ФОП Тенюх О. В. надійшов відзив б/н від 15.07.2019 (вх. № 12664/19).
Ухвалою суду від 22.07.2019 в задоволенні клопотання ФОП Кінаш В. І. б/н від 22.07.2019 (вх. № 14271/19 від 22.07.2019) про призначення судової почеркознавчої експертизи та витребування оригіналів документів - відмовлено; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.08.2019.
29.07.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 26.07.2019 (вх. № 13125/19).
19.08.2019 до суду від відповідача надійшла заява б/н від 16.08.2019 (вх. № 14259/19) про застосування позовної давності у даній справі.
20.08.2019 до суду від позивача надійшла заява б/н від 20.08.2019 (вх. № 14314/19) про долучення до матеріалів справи доказів направлення відповідачу та третій особі копії відповіді на відзив з додатками до неї.
В судовому засіданні 20.08.2019 оголошено перерву до 22.08.2019.
21.08.2019 до суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням по справі № 909/776/19 за позовом ФОП Тенюх О . В. до ФОП Шрамко М. С. , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ФОП Кінаш В. І . про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення від 01.01.2013.
В судовому засіданні представники відповідача підтримали подане клопотання, вказавши, що спір, який розглядається судом у справі № 909/776/19 предметно пов'язаний із спором, що розглядається у справі № 909/337/19 і вплине на прийняття рішення у даній справі.
Представник позивача проти зупинення провадження у справі заперечив, вказавши, що матеріали справи містять достатньо доказів для прийняття рішення у даній справі, більше того, обставини, що стосуються даної справи в частині укладення та виконання договору оренди встановлені Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 у справі № 909/367/18.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача підтримав клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі. Одночасно повідомив про те, що розгляд справи № 909/776/19 відкладено на 08.10.2019, а його довірителька, не порадившись з ним, подала заяву у вказаній вище справі про залишення позову без розгляду.
Суд, розглянувши клопотання про зупинення провадження у справі прийшов до висновку про відмову в його задоволенні з тих підстав, що п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України чітко вказує на те, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається даним судом, зі справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.
На підставі викладеного, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі № 909/337/19, зважаючи на достатність доказів, наявних в матеріалах справи для повного, всебічного розгляду справи.
Крім того, при відмові у зупиненні провадження у справі судом враховано той факт, що ФОП Тенюх О. В. подала заяву про залишення позову без розгляду у справі № 909/776/19 про визнання недійсним договору оренди від 01.01.2013.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Мотивуючи заявлені позовні вимоги вказав на те, що мав переважне право на викуп орендованого ним приміщення, яке не враховано власником майна при його продажі (укладення договору купівлі-продажу від 22.08.2017). Жодних повідомлень від ФОП Тенюх О. В. про бажання продати орендоване приміщення до позивача не надходило. При цьому вказав на той факт, що ФОП Шрамко М. С. належним чином виконувала обов'язки орендаря за договором оренди від 01.01.2013. Як наслідок, з урахуванням приписів ст. 362 ЦК України звернувся з позовом про переведення на нього прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу від 22.08.2017 та визнання за ним права власності на спірне майно.
Відповідач та його представник в судовому засіданні проти позову заперечили, вказуючи на те, що в березні 2018 року відповідач звертався до позивача з вимогою звільнити приміщення, оскільки він є його власником. Беручи до уваги приписи ст. 362 ЦК України позивач пропустив річний строк позовної давності для звернення до суду з даною вимогою. Крім того, зазначили, що договору купівлі-продажу від 22.08.2017 фактично не існує, його слід вважати неукладеним, оскільки судом апеляційної інстанції у справі № 909/68/18 скасовано рішення суду першої інстанції про визнання укладеною додаткову угоду (стосовно заміни предмета купівлі-продажу) до договору купівлі-продажу від 22.08.2017, який укладено між ФОП Кінаш В. І . та ФОП Тенюх О. В .
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача проти позову заперечив, вказавши при цьому на те, що договір оренди від 01.01.2013 ФОП Тенюх О. В. не підписувала; позивачем не представлено акту приймання-передачі приміщення в оренду по договору оренди від 01.01.2013; відсутні докази належного виконання договору оренди від 01.01.2013 з боку орендаря; кошти від позивача не отримувала, а підписи проставлені на договорі та рахунках не належать Тенюх О. В. ; невідомо чому на позивача слід перевести права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу від 22.08.2017 саме в частині 7,7 кв. м торгового павільйону, а не 5 кв. м чи 20 кв. м.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши учасників даної справи, оцінивши докази у відповідності до ст. 86 ГПК України, суд встановив наступне.
01.01.2013 між ФОП Тенюх О.В. (орендодавець) та ФОП Шрамко М.С. (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами пунктів 1.1, 3.1, 7.1, 7.2, 7.3 якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення частини торгівельного павільйону № 147, що розташований за адресою: Івано - Франківська область, м. Калуш, вул. Б . Хмельницького. Орендна плата за об'єкт складає 300 грн в місяць. Орендар приймає та оплачує рахунки, надані представником орендодавця, до 1 числа поточного місяця. Термін його дії складає 2 роки 5 місяців і закінчується 31.05.2015. Якщо в місячний термін до закінчення строку договору жодна сторона не звернулась одна до одної про його розірвання, він автоматично продовжується на той же термін. Договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін тільки після повного погашення заборгованості по ньому. Про припинення (розірвання) договору сторона-ініціатор зобов'язана повідомити іншу сторону за 2 місяці до розірвання.
22.08.2017 між ФОП Тенюх О.В. (продавець) та ФОП Кінаш В.І. (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами п. 1 якого продавець передала у власність, а покупець прийняв у власність торговий павільйон № 147 з терасою загальною площею 133,8 кв. м, що розташований за адресою: Івано-Франківська область, м. Калуш, вул. Б. Хмельницького . Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Тихан О.М. та зареєстрований за №702.
По суті заявлених позовних вимог суд вважає вимоги позивача правомірними та обґрунтованими, враховуючи наступне.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В пунктах 1-10 ч. 2 ст. 16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Згідно ст. 20 ГК, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як встановлено судом ФОП Шрамко М. С. являється орендарем нежитлового приміщення частини торгівельного павільйону № 147, що розташований за адресою: Івано-Франківська область, м. Калуш, вул. Б. Хмельницького , на підставі договору оренди від 01.01.2013, укладеного між ФОП Тенюх О.В. (орендодавець) та ФОП Шрамко М.С. (орендар).
Умови договору оренди позивачем виконувались в повному обсязі, орендна плата сплачувалася у строки, визначені договором.
Дані факти встановлено у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 909/367/18.
Частина 4 ст. 75 ГПК України вказує на те, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Крім того, позивачем, в підтвердження належного виконання договору оренди від 01.01.2013 долучено до матеріалів справи рахунки на оплату оренди приміщення та витрат на електроенергію в цьому приміщенні, за січень 2015 року - травень 2018 року з відмітками "оплачено".
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 909/367/18 попереднім власником спірного приміщення ( Тенюх О. В. ) і його новим власником ( Кінашем В.І. ) не заперечувався той факт, що ФОП Шрамко М.С. користувалася спірним приміщенням як до його придбання Кінашем В.І. , так і після цього.
Суд касаційної інстанції погодився з висновком Господарського суду Івано-Франківської області у справі № 909/367/18 про те, що договір оренди від 01.01.2013 пролонгований та наразі є чинним, так як докази його розірвання, припинення чи визнання недійсним в судовому порядку не надано. Крім того, договір оренди від 01.01.2013 не містить застереження щодо припинення цього договору в разі відчуження орендодавцем об'єкта оренди, у зв'язку з чим до ФОП Кінаша В.І. як нового власника перейшли права та обов'язки орендодавця за цим договором.
Щодо позиції представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача про неможливість визначення частки, яка орендувалася та орендується позивачем, а саме 7, 7 кв. м, суд вказує на те, що покупець за договором купівлі-продажу спірного приміщення ФОП Кінаш В. І . чітко вказав на цей факт при зверненні до суду з позовом до ФОП Шрамко М. С. про її виселення із незаконно займаного приміщення, а саме: площею 7,7 кв.м., що розміщене на першому поверсі одноповерхової будівлі за адресою: м. Калуш, вул. Б.Хмельницького, 32 Г та стягнення з відповідача завданих збитків в сумі 10000 грн 00 коп. Більше того, питання визначення частки приміщення, яке було предметом договору оренди від 01.01.2013 не ставилось під сумнів при розгляді справи № 909/367/18.
Частиною 2 ст. 777 ЦК України передбачено, що наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.
Отже, враховуючи належне виконання договірних зобов'язань, що виникли у позивача за договором оренди від 01.01.2013, саме він мав переважне право на його придбання в разі продажу.
Однак, 22.08.2017 ФОП Тенюх О. В. відчужила торговий павільйон № 147 з терасою загальною площею 133,8 кв. м, що розташований за адресою: Івано-Франківська область, м. Калуш, вул. Б. Хмельницького на користь ФОП Кінаш В. І. на підставі договору купівлі-продажу. При цьому жодних повідомлень на адресу ФОП Шрамко М. С. не надсилала з повідомленням про намір продажу такого майна.
В той же час, представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ФОП Тенюх О . В. зауважив, що договору оренди не укладалося і ФОП Тенюх О. В. правомірно було укладено договір купівлі-продажу.
Однак, факт існування договору оренди від 01.01.2013 встановлено Верховним Судом у постанові від 12.03.2019 у справі № 909/367/18.
Відповідач та його представник в судовому засіданні зауважили, що питання набуття права власності за договором купівлі-продажу залишається відкритим, так як на сьогоднішній день в касаційному порядку переглядається постанова Західного апеляційного господарського суду від 09.01.2019 у справі № 909/68/18 про визнання укладеною додаткової угоди до договору купівлі - продажу від 22.08.2017, якою змінено пункт 1 цього договору та викладено його в наступній редакції: "Продавець передала у власність, а покупець прийняв у власність нерухоме майно: нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: Івано-Франківська область , м . Калуш , вул. Б .Хмельницького".
Проте, варто зазначити, що договір купівлі-продажу від 22.08.2017 не визнано недійсним, а підстав для визнання його неукладеним у суду немає, оскільки при його укладенні дотримано всіх вимог, що ставляться для укладення такої категорії договорів.
Намір відповідача довести в судовому порядку той факт, що додаткова угода до спірного договору купівлі-продажу від 22.08.2017 є укладеною свідчить про визнання укладеним цього договору.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що правові позиції ФОП Кінаш В. І. та ФОП Тенюх О. В. щодо обставин укладення, виконання, припинення договорів оренди від 01.01.2013 та купівлі-продажу від 22.08.2017 часто відрізняються одна від одної, зокрема у справах № 909/367/18, 909/68/18 та 909/337/19.
Відповідно до ч. 4 ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.
Оскільки позивачем доведено факт того, що саме він мав переважне право на купівлю орендованого приміщення, суд приходить до висновку, що наявні всі підстави для переведення на позивача прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу від 22.08.2017 та визнання за ним права власності.
Однак, у відзиві на позов б/н від 15.07.2019 (вх. № 12565/19 від 18.07.2019) та заяві б/н від 16.08.2019 (вх. № 14259/19 від 19.08.2019) відповідач просить застосувати строк позовної давності у даній справі.
Як зазначає відповідач, станом на 28.03.2018 позивачу було відомо, що ФОП Тенюх О. В. не є власником торгового павільйону № 147 по вул. Б. Хмельницького в м. Калуші . Про даний факт вказано у висновку інспектора Калуського ВП ГУНП від 05.04.2018, зокрема, з пояснень Тенюх О. В. "невідомий чоловік приходив останнім часом і повідомляє, що він є власником даної торгової точки мотивуючи це тим, що він придбав її у громадянки Тенюх О. В. " В листі т.в.о. начальника відділу від 09.07.2019 Шрамко М. С. надала пояснення 28.03.2018.
Представник позивача повідомив суду, що про факт укладення договору купівлі-продажу від 22.08.2017 останній дізнався 18.05.2018 з листа, що був направлений на її адресу Кінашем В. І. при зверненні ним до суду з позовом про виселення ФОП Шрамко М. С. з приміщення.
Суд, розглянувши заяву відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 та п. 3 ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу).
Частинами 3 та 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до пункту 2.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
Позивач не звертався до суду з заявою, де вказано на поважні причини пропуску позовної давності, оскільки вважає, що не пропустив такий строк.
Згідно встановлених Верховним Судом у постанові від 12.03.2019 у справі № 909/367/18 обставин, що в силу ч. 4 ст. 75 ГПК України не потребують доказування, 30.03.2018 та 13.04.2018 Кінаш В. І. звертався до Шрамко М. С. з попередженнями-вимогами, в яких повідомляв про придбання у власність торгового павільйону № 147 та вимагав звільнити займане ним приміщення, у зв'язку з наміром використовувати це майно для власних потреб.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, перебіг строку позовної давності по даній вимозі розпочався 30.03.2018 та закінчився 30.03.2019.
Позивач звернувся з даним позовом до суду 04.04.2019 (дата направлення позовної заяви з додатками на адресу суду), про що свідчить відмітка Укрпошти на конверті.
Отже, заява про застосування строків позовної даності, подана відповідачем підлягає задоволенню, що свою чергу є підставою для відмови в задоволенні позову, незважаючи на факт порушення права позивача.
З урахуванням приписів ст. 129 ГПК України судові витрати слід залишити за позивачем. Внесені позивачем на депозитний рахунок кошти в сумі 4408 грн 25 коп., після набрання рішенням законної сили, будуть повернені позивачу на підставі відповідної ухвали суду.
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 86, 118, 129, 165, 178, 202, 236, 238, 240, 241, 242, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
в позові Фізичної особи-підприємця Шрамко Марії Степанівни до відповідача Фізичної особи-підприємця Кінаш Віталія Івановича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фізична особа - підприємець Тенюх Оксана Володимирівна про переведення прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу та визнання права власності на майно - відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до п. п. 17.5 п. 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 02.09.2019.
Суддя Т. В. Стефанів