Іменем України
29 серпня 2019 року
Київ
справа №802/1996/15-а
адміністративне провадження №К/9901/27577/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Електроальянс» на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2016 року (суддя Яремчук К.О.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року (колегія у складі суддів: Курка О.П., Совгири Д.І., Білоуса О.В.) у справі № 802/1996/15-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електроальянс» до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Електроальянс» (далі - позивач або Товариство) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - відповідач або податковий орган), в якому (з урахуванням змін позовних вимог) просило визнати протиправними дії податкового органу в межах проведення документальної позапланової виїзної перевірки; визнати протиправними дії відповідача в межах складання податкових повідомлень-рішень та податкової; визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість, а також податкову вимогу якою визначено суму податкового боргу за узгодженими грошовими зобов'язаннями.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що акт складено без дослідження первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів, адже жодних порушень, окрім не допуску до перевірки фактично відповідачем під час складання акта встановлено не було.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року, в задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, с висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем до перевірки не надані копії первинних бухгалтерських документів у підтвердження фінансово-господарської діяльності за період з 1 липня 2012 року по 7 травня 2015 року, висновки контролюючого органу про виявлені порушення позивачем податкового законодавства за вказаний період є обґрунтованими, що свідчить про правомірність оскаржених податкових рішень та відсутність підстав для їх скасування.
Не погодившись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в який зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції зроблені без повного та належного з'ясування всіх обставин, суперечать нормам матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд.
Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено що, 13 травня 2015 року в.о. начальника Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області видав наказ № 1427 «Про проведення позапланової документальної виїзної перевірки ТОВ «Електроальянс». Зазначеним наказом передбачено проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з 15 травня 2015 року тривалістю 5 робочих днів. Підставою для проведення перевірки визначено підпункт 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункт 82.2 статті 82 Податкового кодексу України та постанову старшого слідчого з ОВС 6-го відділу слідчого управління кримінальних розслідувань ГСУ фінансових розслідувань ДФС України Даніч Є.О. від 7 травня 2015 року по кримінальному провадженню № 12014220540001846.
На підставі зазначеного наказу у період з 15 травня 2015 року по 21 травня 2015 року проведена позапланова документальна виїзна перевірка з питань дотримання Товариством вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2012 року по 7 травня 2015 року. За наслідками проведеної перевірки складений акт перевірки № 1402/2205/34939236 від 28 травня 2015 року.
Висновками акта встановлено, зокрема, порушення:
- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 3 485 932 грн;
- пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету (рядок 25 декларацій) всього на суму 3 681 967 грн;
Судами попередніх інстанцій встановлено, що висновки податкового органу про виявлені під час перевірки порушення зроблені в зв'язку із ненаданням платником податків первинних документів, що стосуються його фінансово-господарської діяльності, що згідно з положеннями пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України свідчить про відсутність таких документів у платника податків на час складання такої звітності.
На підставі виявлених порушень контролюючий орган 15 червня 2015 року прийняв податкові повідомлення-рішення:
- № 0002882205 про збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 4 357 415,00 грн, із яких 3 485 932,00 грн - основний платіж, 871 483,00 грн - штрафні санкції,
- № 0002892205 про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 4 608 459,00 грн, з яких 3 681 967,00 грн - основний платіж, 920 492,00 грн - штрафні санкції.
Крім того, 8 липня 2015 року податковим органом сформовано податкову вимогу № 784-23 на суму 5 796 604,85 грн, до якої увійшли суми податкового боргу, визначені зазначеними вище податковими повідомленнями-рішеннями.
Пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (тут та надалі в редакції, яка діяла на момент перевірки) встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Як, зокрема, встановлено підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Тобто законодавець визначив виїзну та невиїзну документальну перевірку як два різних виду перевірки.
Позивач неодноразово стверджував, що перевірка фактично проведена в приміщенні податкового органу, оскільки фахівці податкового органу не були допущені до перевірки за місцезнаходженням Товариства.
За приписами пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки;
службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що всі зазначені вище документи пред'явлені ревізорами та отримані представником Товариства ОСОБА_1 . З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій зробили висновок, що відбувся допуск до перевірки.
В матеріалах справи відсутні копії направлення на проведення перевірки з підписом посадової особи Товариства, які б свідчили про виконання припису пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України.
В той же час, Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанції, що отримання вищезазначених документів свідчить про допуск до перевірки. Такі дії свідчать виключно про обізнаність про призначення перевірки.
Отже, судами попередніх інстанцій не встановлено, чи відбувся допуск до проведення перевірки, яку саму перевірку проведено податковим органом, чи відповідає такий від перевірки зазначеному у наказі.
Крім того, не є спірним між сторонами, що підприємством не надано до перевірки первинних документів.
Судами попередніх інстанцій не встановлено підстав для ненадання документів, чи є такі підстави поважними, не встановлено можливість проведення документальної перевірки без наявності документів.
За таких обставин Суд не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій стосовно того, що оскільки позивачем до перевірки не надані копії первинних бухгалтерських документів у підтвердження фінансово-господарської діяльності, висновки контролюючого органу про виявлені порушення позивачем податкового законодавства за вказаний період є обґрунтованими, з огляду на його передчасність.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки протягом судового розгляду суд дійшов висновку про обґрунтованість податкових повідомлень-рішень, тому й відсутні підстави для визнання протиправною та скасування податкової вимоги, яка сформована на підставі несплати позивачем грошових зобов'язань, визначених на підставі вказаних податкових повідомлень-рішень.
Пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Визнаючи правомірною податкову вимогу суди попередніх інстанції не зазначили, на підставі чого вони дійшли висновку, що суми грошового зобов'язання за спірними податковими повідомленнями - рішеннями набули статусу узгоджених.
За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача, вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій про законність дій податкового органу, законність та обґрунтованість податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.
Як встановлено частиною 1 статті 242 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з частиною 4 статті 9 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
За правилами статті 341 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Електроальянс» задовольнити.
2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року у справі № 802/1996/15-а скасувати, а справу направити на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.
3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.П. Юрченко
І.А. Васильєва
С.С. Пасічник ,
Судді Верховного Суду