Іменем України
30 серпня 2019 року
Київ
справа №750/1280/17
адміністративне провадження №К/9901/21110/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Саприкіної І.В., судді Стеценко С.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Деснянського районного суду міста Чернігова у складі судді Бондаренко В.М. від 15 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Ганечко О.М., Літвіної Н.М., Коротких А.Ю. від 25 квітня 2017 року,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_2 (далі також - позивач) звернулась до суду з позовом до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, у якому просила:
- зобов'язати Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України призначити та виплачувати позивачу з 15 грудня 2016 року щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90 % заробітної плати судді працюючого на відповідній посаді;
- здійснити перерахунок та виплату (як судді у відставці) щомісячного грошового утримання в розмірі 90 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з 15 грудня 2016 року із врахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позову позивач вказує на те, що рішенням Вищої ради правосуддя від 08 грудня 2016 року № 3056/о/15-16 її звільнено з посади судді Апеляційного суду Чернігівської області у відставку. На виконання вказаного рішення наказом від 14 грудня 2016 року позивач звільнена із займаної посади у зв'язку з відставкою. 15 грудня 2016 року позивач звернулась до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України з приводу призначення і виплати їй щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Листом від 24 січня 2017 року за №138/02/13-7 Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України повідомило позивача про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 80 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. При цьому у зарахуванні половини строку навчання за денною формою на юридичному факультеті Харківського юридичного інституту, роботи на посаді помічника прокурора, старшого прокурора (далі також - прокурорський стаж) до стажу роботи на посаді судді - відмовлено.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Деснянського районного суду міста Чернігова від 15 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року, позовні вимоги задоволено.
Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що відповідачем при призначенні та нарахуванні довічного грошового утримання судді у відставці безпідставно не враховано у повному обсязі вищевказаний стаж роботи, який підлягає зарахуванню до стажу роботи на посаді судді і який, з урахуванням дати звільнення - 15 грудня 2016 року, становить 26 років 08 місяців та 17 днів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Деснянського районного суду міста Чернігова від 15 березня 2017 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Касаційна скарга подана до суду 15 травня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 750/1280/17.
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Желєзного І.В., суддів: Чиркіна С.М., Шарапу В.М.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 серпня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Желєзного І.В., суддів: Саприкіну І.В., Стеценко С.Г.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з записами у трудовій книжці позивача з 01 вересня 1987 року по 30 червня 1991 року ОСОБА_2 навчалась на денному відділенні Харківського юридичного інституту.
З 23 липня 1991 року по 11 грудня 2001 року працювала у прокуратурі міста Чернігова та Чернігівської області на різних посадах (на посаді помічника прокурора, старшого прокурора міста Чернігова Чернігівської області).
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 27 листопада 2001 року № 1151/2001 ОСОБА_2 призначена на посаду судді Деснянського районного суд м. Чернігова.
Постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2011 року № 3287-VІ «Про обрання суддів» позивач переведена на посаду судді апеляційного суду Чернігівської області.
Згідно з рішенням Вищої ради юстиції від 08 грудня 2016 року №3056/о/15-16 позивача звільнено з посади судді апеляційного суду Чернігівської області у відставку у зв'язку з поданням відповідної заяви.
15 грудня 2016 року позивач звернулась до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою з приводу призначення і виплати їй щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Згідно з розпорядженням № 827988 від 20 січня 2017 року Чернігівським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України позивачці враховано стаж на посаді судді 15 років 0 місяців 5 днів та нараховано і призначено щомісячне грошове утримання судді в розмірі 80% заробітної плати.
Листом від 24 січня 2017 року за № 138/02/13-7 позивачку повідомлено про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 80 % грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. При цьому у зарахуванні половини строку навчання за денною формою на юридичному факультеті Харківського юридичного інституту, роботи на прокурорських посадах до стажу її роботи на посаді судді - відмовлено.
Вважаючи дії Пенсійного фонду незаконними, позивачка звернулась до суду з відповідним позовом.
Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, задоволені позовні вимоги, а також наголошує, що Законом України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" визначено перелік роботи на посадах, яка зараховується до стажу роботи на посаді судді. До такого переліку не входить період навчання в інституті, робота у прокуратурі, що є підставою для задоволення касаційної скарги.
Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивачка просила залишити оскаржувані відповідачем рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексом адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини третьої статті 141 Закону України від 7 липня 2010 №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі також - Закон № 2453-VI) (у редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", які визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016, тобто у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд") щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
За правилами частини першої статті 120 Закону № 2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Згідно з вимогами статті 135 Закону № 2453-VI до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України;
2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи, що дає судді Конституційного Суду України право на відставку і виплату вихідної допомоги, зараховується також стаж іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стаж державної служби.
Водночас відповідно до пункту 11 Перехідних положень Закону № 2453-VI, в редакції, чинній до 28 березня 2015 року, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності Законом № 2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ "Про статус суддів" (далі - Закон "Про статус суддів").
Відповідно до частини першої статті 43 Закону "Про статус суддів" кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.
Абзацом другим частини четвертої цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Згідно з пунктом 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.
Крім того, відповідно до статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів", чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді 10 років, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
На час набрання чинності Законом № 2453-VI (30 липня 2010 року) діяла постанова Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів".
Оскільки стаж роботи позивача на посаді судді становить більше ніж 15 років (при достатніх 10), до стажу роботи, який дає судді право на відставку, враховується також прокурорський стаж та половина строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу.
Таким чином, врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді та невключення до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, прокурорського стажу, половини строку навчання на юридичному факультету вищого навчального закладу є неправомірним.
Враховуючи вищенаведене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку, що стаж роботи позивача на посаді судді, до якого, як вже було зазначено, зараховується половина строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу та прокурорський стаж, дає їй право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 90% від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 травня 2019 року у справі № 592/2569/17, від 12 липня 2019 року у справі № 404/5988/17.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France" № 17862/91), у справі "Вєренцов проти України"№ 20372/11).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України залишити без задоволення.
Постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 15 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І.В. Желєзний
Судді: І.В. Саприкіна
С.Г. Стеценко