Іменем України
30 серпня 2019 року
Київ
справа №815/6474/15
адміністративне провадження №К/9901/14837/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Саприкіної І.В., судді Тацій Л.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на постанову Одеського окружного адміністративного суду у складі судді: Стеценко О.О. від 08 грудня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Градовського Ю.М., Кравченка К.В., Лук'янчук О.В. від 24 лютого 2016 року,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. (далі також - Уповноважена особа фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк", відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - ФГВФО, третя особа), в якому просив зобов'язати Уповноважену особу фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" подати до ФГВФО додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників за рахунок позивача, якому необхідно здійснити виплату коштів за вкладом в Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» (далі також - ПАТ "Дельта Банк") на підставі договору від 27 лютого 2015 року №015-19500-270215 банківського вкладу (депозит) «Лояльний» у доларах США в межах гарантованої суми за рахунок ФГВФО.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що після віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних та його подальшої ліквідації Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб безпідставно не включено його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, що суперечить вимогам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року, позов задоволено, а саме:
- зобов'язано відповідача подати до ФГВФО додаткову інформацію стосовно збільшення кількості вкладників за рахунок позивача, якому необхідно здійснити виплати коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору від 27 лютого 2015 року №015-19500-270215 банківського вкладу (депозит) «Лояльний» у доларах США в межах гарантованої суми за рахунок ФГВФО.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що в Уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" були відсутні підстави для визнання договору банківського вкладу, укладеного між позивачем та ПАТ «Дельта Банк», нікчемним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з постановою Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, Уповноважена особа фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
Касаційну скаргу подано 16 березня 2016 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2016 року відкрите касаційне провадження у справі №815/6474/15, витребувано матеріали адміністративної справи та запропоновано учасникам справи подати відзив на касаційну скаргу.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О. та Саприкіну І.В.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 серпня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Желєзного І.В., суддів Саприкіну І.В. та Тацій Л.В.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 лютого 2015 року між позивачем та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір №015-19500-270215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США, сума вкладу складала 4000 доларів США (строк вкладу - до 29 березня 2015 року).
Факт внесення грошових коштів підтверджується квитанцією від 27 лютого 2015 року №46559080. Кошти в розмірі 4000 доларів США надійшли на рахунок позивача внаслідок перерахування (транзакції) з поточного рахунку фізичної особи ОСОБА_2 на підставі договорів дарування.
На підставі постанови Правління НБУ «Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" від 02 березня 2015 року №150 виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» від 02 березня 2015 року №51, згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Кадирова В.В. Тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта банк» запроваджено строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно.
08 квітня 2015 року виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення №71 щодо внесення змін до рішення виконавчої дирекції ФГВФО №51 від 02 березня 2015 року, згідно з яким тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк» запроваджено строком на шість місяців з 03 березня 2015 року до 02 вересня 2015 року включно.
З 11 червня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» розпочато виплати коштів вкладникам за договорами, строк дії яких закінчився до 03 березня 2015 року включно, та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки). Відповідні оголошення розміщені на офіційному веб-порталі ФГВФО.
З 06 липня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» розпочато виплати коштів вкладникам за договорами, строк дії яких закінчився до 25 березня 2015 року включно, а також продовжено виплати коштів вкладникам за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчився раніше, та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки). Відповідні оголошення розміщені на офіційному веб-порталі ФГВФО.
03 серпня 2015 року виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення №147 про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» до 02 жовтня 2015 року включно та продовження повноважень уповноваженої особи Кадирова В.В. до 02 жовтня 2015 року включно.
Відповідно до постанови Правління НБУ №664 від 02 жовтня 2015 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення №181 від 02 жовтня 2015 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк», призначено уповноважену особу на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.
08 жовтня 2015 року інформацію про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку, призначення уповноваженої особи Фонду та відшкодування коштів вкладникам ПАТ «Дельта Банк» опубліковано в газеті «Голос України».
З 08 жовтня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» розпочато виплати коштів вкладникам у період ліквідації. Відповідне оголошення розміщене на офіційному веб-порталі ФГВФО.
В період дії тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» на виконання рішення Виконавчої дирекції ФГВФО №114/15 від 26 травня 2015 року Уповноваженою особою фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" прийнято наказ №408 від 29 травня 2015 року щодо здійснення на підставі протоколів Комісії з перевірки вкладів фізичних осіб ПАТ «Дельта Банк», перевірки правочинів (договорів) фізичних осіб, в тому числі, договорів банківського рахунку та договорів банківського вкладу (депозиту), вчинених (укладених) ПАТ «Дельта Банк» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (в тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», встановлено строк перевірки правочинів (договорів) фізичних осіб, в тому числі, договорів банківського рахунку та договорів банківського вкладу - до 31 серпня 2015 року.
Наказом уповноваженої особи ФГВФО Кадирова В.В №691 від 07 серпня 2015 року продовжено строк перевірки правочинів (договорів) фізичних осіб, в тому числі, договорів банківського рахунку та договорів банківського вкладу до 01 жовтня 2015 року.
За результатом проведеної перевірки 16 вересня 2015 року уповноваженою особою ФГВФО Кадировим В.В. прийнято наказ №813 щодо застосування наслідків нікчемності Договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених пунктом сьомим частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та перелік яких наведено в Додатку №1 до вказаного наказу, серед яких є і договір банківського вкладу позивача.
22 вересня 2015 року уповноваженою особою Кадировим В.В. прийнято наказ №836 «Про внесення змін до Наказу №813 від 16 вересня 2015 року», відповідно до якого з метою недопущення подвійних виплат вкладникам гарантованої суми відшкодування коштів ФГВФО внесено зміни до наказу №813 від 16 вересня 2015 року та додано до наказу пункт 1.5. в наступній редакції: не застосувати наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених пунктом сьомим частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та перелік яких наведено в додатку №5 до цього наказу, кошти на які надійшли від платників, сума залишку на рахунках яких станом на 03 березня 2015 року становила менше 200 000,00 грн, в частині повернення коштів платникам, які перерахували кошти на вклади за такими договорами. Анулювати проводки по поверненню коштів з депозитних рахунків, відкритих відповідно до договорів, або з поточних рахунків, на які відповідно до умов договорів були перераховані кошти після закінчення строку дії договорів або дострокового їх розірвання, на рахунки фізичних осіб, які здійснили перерахування коштів на вкладні рахунки, відкриті відповідно до умов договорів, перелік яких наведено в додатку №5 до цього наказу, згідно до реєстру операцій, наведено в додатку №6 до цього наказу.
05 жовтня 2015 року уповноваженою особою ФГВФО Кадировим В.В. прийнято наказ №15 «Про обмеження здійснення на час ліквідації АТ «Дельта Банк» операцій щодо виплат коштів вкладникам - фізичним особам за відповідними рахунками», відповідно до якого обмежено на час ліквідації ПАТ «Дельта Банк» операції щодо виплати коштів вкладникам за рахунками, перелік яких визначений у додатку №1 до вказаного наказу, на підставі протоколу засідання Комісії з перевірки вкладів фізичних осіб від 22 вересня 2015 року, серед яких є і рахунок позивача.
Про наявність рішення щодо визнання правочину нікчемним та підстав для невиплати коштів позивачу стало відомо після звернення до Тернопільського відділення АТ «Укрексімбанк» з метою отримання коштів (відшкодування) за своїм вкладом.
У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому, що за результатами перевірки вирішено питання про нікчемність спірного договору банківського вкладу, зокрема, як такого, що підпадає під ознаки нікчемності, визначені пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки за таким договором платником здійснено платіж на користь позивача, який надає такому платнику як кредитору переваги у вигляді: отримання за рахунок Фонду суми відшкодування більшої, ніж передбачена Законом, а також надає такому платнику перевагу у вигляді можливості отримання грошових коштів позачергово та раніше за інших кредиторів банку за рахунок виплати ФГВФО.
Від третьої особи надійшли пояснення на касаційну скаргу, в яких зазначено, що позивачем здійснено нікчемний правочин в силу приписів пункту сьомого частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому просить касаційну скаргу відповідача задовольнити.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Частиною першою статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.
Згідно з положеннями статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого Уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
Отже, Закон Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" пов'язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням Національного банку України (далі також - Правлінням НБУ) постанови від 02 березня 2015 року № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" на депозитному рахунку позивача, відкритому відповідно до укладеного договору банківського вкладу, знаходилась сума 4 000 доларів США.
Кошти на депозитний рахунок позивача були зараховані шляхом перерахування із рахунку іншої фізичної особи у ПАТ "Дельта Банк", що підтверджено випискою з рахунку.
Разом з тим, уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.
Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Уповноважена особа Фонду як на підставу нікчемності посилається на пункт сьомий частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт сьомий частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Зі змісту даної норми вбачається, що пункт сьомий частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не може бути застосованим до договору, укладеного між позивачем та ПАТ "Дельта Банк", оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язку банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.
Відтак, метою пункту сьомого частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту сьомого частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.
Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Фонд або його уповноважена особа, застосовуючи частину третю статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 Цивільного кодексу України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.
Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.
Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено наявності правових підстав вважати договір банківського вкладу позивача нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, як і не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для невключення позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду як суб'єкт владних повноважень та сторона у справі всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.
Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (пункт третій частини першої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Відтак, загальний обсяг зобов'язань банку не змінився.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).
У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 3, 238, 341, 344, 343, 349, 351, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І.В. Желєзний
Судді: І.В. Саприкіна
Л.В. Тацій