ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 серпня 2019 року № 826/6700/17
Окружний адміністративний суд м.Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи
за позовомОСОБА_1
доУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича
про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії ,
До Окружного адміністративного суду м.Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича в якому з урахуванням уточнень просив суд:
1. визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича про визнання переказу коштів (транзакції) на загальну суму 100 000, 0 грн. здійсненого ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" на рахунок № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) нікчемним;
2. зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо включення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду за рахунком № НОМЕР_1 на суму 100 000, 0 грн.;
3. судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішення відповідача про визнання правочину нікчемним є протиправним, оскільки таке рішення стало підставою для невнесення позивача до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі, гарантованих державою.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що позивачем було укладено договір позики з ТОВ "КІЦ" без участі банку, як повіреного, а відтак за вказаним договором позивач не набув статусу вкладника, з огляду на що вимоги позивача є необґрунтованими.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.08.2017р. у відкрито провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні 07.12.2017 суд ухвалив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.02.2018р. витребувано від Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ "Банк Михайлівський" належним чином завірену копію рішення (наказу) Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ "Банк Михайлівський" про визнання переказу коштів (транзакції) на загальну суму 100 000, 0 грн. здійсненого ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" на рахунок № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) нікчемним та витребувано від ОСОБА_1 належним чином завірену копію договору між позивачем та ПАТ "Банк Михайлівський" про відкриття рахунку № НОМЕР_1 .
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.08.2019р. закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича про визнання переказу коштів (транзакції) на загальну суму 100 000, 0 грн. здійсненого ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" на рахунок № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) нікчемним.
З огляду на вищевикладене, суд розглядає справу в межах позовних вимог про зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо включення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду за рахунком № НОМЕР_1 на суму 100 000, 0 грн.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, зазначає наступне.
Між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" був укладений Договір №980-006-000001336 банківського рахунку "Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)" від 12.03.2015р., відповідно до умов якого на ім'я позивача було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 .
07.04.201р. між позивачем та ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" був укладений Договір № 980-006-000217683 Тип договору "Суперкапітал" (інвестиційний) (з виплатою процентів щомісячно) відповідно до умов якого позивач передає ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" зобов'язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором. Умовами цього Договору передбачено повернення процентів у безготівковій формі на рахунок позивача № НОМЕР_3 та повернення коштів у безготівковій формі на рахунок позивача № НОМЕР_1 . Сума коштів за договором складає 50 000,0 грн. (а.с. 15)
27.04.2016р. між позивачем та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено Договір про внесення змін № до договору № 980-006-000217683 від 07.04.2016р. за умовами якого п.п. 1 п. 1.2 р. 1 "Предмет договору" викладено в іншій редакції та зазначено, що сума коштів по договору складає 90 000,0 грн. (а.с. 16)
27.04.2016р. між позивачем та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено Додаткову угоду до договору № 980-006-000217683 від 07.04.2016р. за умовами якого п.п. 1 п. 1.2 р. 1 "Предмет договору" викладено в іншій редакції та зазначено, що сума коштів по договору складає 100 000,0 грн. (а.с. 17)
Відповідно до вищезазначеного договору, позивач перерахував грошові кошти в сумі 100 000, 0 грн. зі свого поточного рахунка на поточний рахунок ТОВ «Кредитно-інвестиційний центр» в Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський», що підтверджується квитанцією від 07.04.2016р. № QS614801 на суму 50 000,0 грн., квитанцією від 27.04.2016р. № 6706622 на суму 40 000,0 грн., квитанцією від 27.04.2016р. № 6707599 на суму 10 000,0 грн. (а.с. 18-19)
19.05.2016р. було здійснено повернення коштів відповідно до вищезазначеного договору включаючи відсотки за користування грошима на поточний рахунок позивача, що підтверджується довідкою про стан рахунку № НОМЕР_1 . (а.с. 14)
19.05.2016р. ПАТ "Банк Михайлівський" уклав із ТОВ "Кредитно - інвестиційний центр" Договір відступлення права вимоги № 2. Згідно з Договором відступлення №2 ТОВ "КІЦ" зобов'язалось відступити Банку права вимоги, належні ТОВ "КІЦ", за кредитними договорами з усіма додатковими угодами до них, укладеними з фізичними особами. Банк в свою чергу, зобов'язався оплатити права вимоги.
В подальшому, на підставі рішення Національного банку України від 23 травня 2016 року №14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 23 травня 2016 року №812 «Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора", яким розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку, шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23 травня 2016 року до 22 червня 2016 року.
13 червня 2016 року Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення №991 «Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський», відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» з 23 червня 2016 року до 22 липня 2016 року. Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» призначено ОСОБА_2 .
Відповідно до рішення Правління Національного банку України №124-рш від 12 липня 2016 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №1213 від 12 липня 2016 року, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13 липня 2016 року по 12 липня 2018 року включно, призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський» Ірклієнку Ю.П . строком на два роки з 13 липня 2016 року по 12 липня 2018 року.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №1702 від 01 вересня 2016 року змінено Уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський», призначено Уповноваженою особою Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський» Волкову О. Ю . з 05 вересня 2016 року.
Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №265 від 24 січня 2017 року делеговані повноваження уповноваженої особи Фонду Волкову О.Ю. з 25 січня 2017 року визначені статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Позивач, вважаючи не включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протиправним, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом № 4452-VI.
Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 грн; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.
Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого Уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої Законом № 4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи Уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).
Системний аналіз наведених правових норм дає змогу дійти висновку, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000,00 грн.
Закон № 4452-VI пов'язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного Уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.
Як встановлено судом, 19 травня 2016 року на поточний рахунок позивача в ПАТ «Банк Михайлівський» були зараховані кошти у розмірі 100 000,0 грн. та проценти у розмірі 852,51 грн., відтак такі вже були на рахунку на момент прийняття Правлінням НБУ постанови від 23 травня 2016 року №14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних".
Однак, Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, є тимчасовою адміністрацією.
Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України".
Частинами третьою, п'ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду Уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення Уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.
Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Згідно з частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.
Закон № 4452-VI визначає порядок складання Уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.
Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його Уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.
В запереченнях на адміністративний позов відповідач зазначає про нікчемність правочину переказів коштів (транзакцій), здійснених ТОВ «КІЦ» 19 травня 2016 року на рахунок позивача.
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI).
Зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI не може бути застосованим до договорів, укладених між позивачем та ПАТ "Банк Михайлівський", між позивачем та ТОВ "КІЦ", а також до транзакцій щодо переведення коштів від ТОВ "ЦІЦ" на рахунок позивача, оскільки на підставі цих правочинів у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цих правочинів не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.
Метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16 та від 23 жовтня 2018 року у справі №804/6992/15.
Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI правочин є нікчемним, якщо банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Статтею 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено перелік пов'язаних з банком осіб. Зокрема, до таких відносяться:
1) контролери банку;
2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку;
3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку;
4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи;
5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку;
6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб;
7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини;
8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі;
9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.
Згідно з положеннями частини другої статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк зобов'язаний подавати Національному банку України інформацію про пов'язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України.
Разом з тим, суд зазначає, що Уповноваженою особою Фонду не уточнено, до якої категорії пов'язаних з банком осіб відноситься позивач, як і не доведено, що інформація про позивача як пов'язану з банком особу була направлена Національному банку України у силу вимог статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Підставою нікчемності правочину є здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства (пункт 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI).
З аналізу пункту 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI вбачається, що нікчемність договорів (правочинів) банку за цим пунктом пов'язана з такими умовами: 1) здійснення операції у період віднесення банку до категорії проблемних; 2) укладення (переоформлення) договору призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку; 3) банківську операцію (укладення або переоформлення договору) здійснено з порушенням норм законодавства. Остання умова є обов'язковою для визнання договору (правочину) банківського вкладу (рахунку) або транзакцій, здійснених на підставі такого договору, нікчемними за пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.
Суд зазначає, що транзакції, щодо яких Уповноваженою особою застосовано наслідки нікчемності, здійснено у період віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії проблемних. Разом з тим, відповідачем не доведено, що такі транзакції здійснені з порушенням норм законодавства.
Аналогічна правова позиція щодо застосування пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI до правовідносин щодо виникнення наслідків нікчемності договорів банківського вкладу (рахунку), укладених з ПАТ "Банк Михайлівський", викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №822/1083/17.
Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Фонд або його уповноважена особа, застосовуючи частину третю статті 38 Закону №4452-VI, зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Забезпечуючи виконання статті 38 Закону 4452-VI відповідач, позбавлений дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд враховує, що відповідач не довів належними та допустимими доказами того, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ "Банк Михайлівський" щодо зарахування суми коштів на банківський рахунок позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала, а також не зазначив, які норми законодавства були порушені при здійсненні транзакцій щодо перерахування коштів на рахунок позивача або під час укладення договорів банківського рахунку з ПАТ "Банк Михайлівський".
При виявленні нікчемних правочинів Фонд, його Уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення Уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані Уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону №4452-VI.
Суд також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.
Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.
Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.
Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.
Суд виходить також з того, що Фонд, виплативши вкладнику кошти, на таку ж суму стає кредитором банку третьої черги (пункт 3 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI), а тому, загальний обсяг зобов'язань банку не змінився.
Суд також враховує, що 15 листопада 2016 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг" (набув чинності 19 листопада 2016 року; далі - Закон № 1736-VIII), яким, зокрема, статтю 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" доповнено частиною п'ятою такого змісту: "У разі виконання банком функцій повіреного, агента, іншого представника або посередника із залучення коштів фізичних осіб на користь третіх осіб (включаючи небанківські фінансові установи) банк зобов'язаний попередньо ознайомити у письмовій формі фізичних осіб про те, що такі кошти не є банківським вкладом фізичної особи, на який поширюються гарантії, встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Крім того, Законом № 1736-VIII розділ X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4452-VI доповнено пунктом 15 такого змісту: "До вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг" віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим Законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника".
Таким чином, законом чітко встановлено, що на залучені від фізичної особи до небанківської фінансової установи кошти через банк, що виступив повіреним (агентом, іншим посередником) за відповідним договором, поширюються гарантії, визначені Законом № 4452-VI, зокрема, за наявності таких умов: 1) вкладника не поінформовано під розпис, що на такі кошти не поширюються відповідні гарантії; 2) на дату набрання чинності Законом № 1736-VIII банк віднесено до категорії неплатоспроможних.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 761/12676/17.
У зв'язку з тим, що судом не встановлено повідомлення позивача банком про те, що на кошти, які надійшли на його рахунок від третьої особи, не поширюються гарантії, визначені Законом № 4452-VI, а також станом на 19 листопада 2016 року (дата набрання чинності Законом № 1736-VIII) ПАТ "Банк Михайлівський" віднесено до категорії неплатоспроможних, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, відсутні підстави вважати, що позивач не набув статусу вкладника ПАТ "Банк Михайлівський" та на кошти, розміщені на рахунку позивача, не поширюються гарантії, визначені Законом № 4452-VI.
З огляду на вищевикладене, суд проходить до висновку про те, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати правочин та перекази коштів (транзакції), здійснені ТОВ «КІЦ» 19 травня 2016 року на рахунок позивача у ПАТ «Банк Михайлівський», нікчемними, як і не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для невключення позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду як суб'єкт владних повноважень та сторона у справі всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно з статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).
У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, № 68385/10 та № 71378/10).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги мають бути задоволені частково.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Однак, згідно з п. 17 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 16 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" позови, подані проти працівників Фонду, вважаються позовами, поданими проти Фонду.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що вірним суб'єктом за рахунок якого підлягає часткове присудження судових витрат на користь позивача є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
Таким чином, судові витрати підлягають стягненню не з відповідача, а з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 251, 255 КАС України,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо включення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду за рахунком № НОМЕР_1 на суму 100 000, 0 грн.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб витрати зі сплати судового збору в розмірі 640, 0 грн. (шістсот сорок гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Я.І. Добрянська