30 серпня 2019 року Чернігів Справа № 620/2254/19
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Непочатих В.О., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 26.06.2019 згідно статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком, чим порушено право позивача на соціальний захист, гарантоване статтею 46 Конституції України та право на отримання пенсійних виплат, оскільки відповідно до статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсії мають громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідачем подано відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності необхідного страхового стажу (станом на 01.01.2019 не менше 26 років). Зазначив, що згідно копії паспорта, позивач народився 30.04.1962 та станом на 26.06.2019 (дата звернення з заявою про призначення пенсії) вік позивача склав 57 років, у зв'язку з чим право на призначення пенсії за віком у позивача виникне лише 30.04.2022.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
26.06.2019 позивач звернувся з заявою до відповідача про призначення пенсії за віком, за наслідками розгляду якої відповідачем було відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю у позивача необхідного пенсійного віку, а саме 60 років, про що свідчить протокол № 254150006661 від 05.07.2019 (а.с. 27).
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
За приписами частини першої статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
Як вбачається з копії паспорта громадянина України, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Тобто, за правилами наведеного нормативно-правового акту, починаючи з 01.01.2018 року право на призначення пенсії за віком набувають особи після досягнення ними віку 60 років.
За таких обставин, оскільки позивач є жінкою та народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на призначення пенсії за віком в виникає після досягнення 60-річного віку, а тому відповідачем правомірно було відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Щодо посилань позивача на вимоги статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення», якою передбачено, що право на пенсію за віком мають жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років, суд зазначає таке.
У відповідності до пункту 7-2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до 1 січня 2015 року право дострокового виходу на пенсію за віком мають жінки, яким виповнилося 55 років, за наявності страхового стажу не менше 30 років та за умови звільнення з роботи. У цьому випадку розмір їх пенсії, обчислений відповідно до статті 27 та з урахуванням статті 28 цього Закону, зменшується на 0,5 відсотка за кожний повний чи неповний місяць дострокового виходу на пенсію.
Пункту 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зокрема, установлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Тобто, законодавцем усунуто розбіжності щодо можливого неправильного застосування норм різних законів, які регулюють одні й ті ж самі правовідносини, шляхом вказівки на те, положення якого закону до таких правовідносин слід застосовувати. Відтак, оскільки приписи статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не узгоджуються з положеннями статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», то правове регулювання питання віку, із досягненням якого особа набуває право на призначення пенсії за віком, визначається приписами статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Твердження позивача щодо необхідності застосування вимог статті 22 Конституції України в частині неможливості звуження зміст та обсягу існуючих прав і свобод, суд вважає помилковими з огляду на те, що у даному випадку єдиним нормативним актом, який регулює спірні правовідносини в частині призначення пенсії за віком у зв'язку з досягненням пенсійного віку є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Також суд вважає за необхідне звернути увагу, що у справі «Суханов та Ільченко проти України» (рішення від 26.06.2014 року, п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.
Крім того, у постанові від 10.04.2019 року у справі № 278/2023/16-а Верховий Суд за наслідками аналізу практики Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.
У зв'язку з відмовою позивачу в задоволенні позову, понесені нею судові витрати, пов'язані зі зверненням до суду не підлягають відшкодуванню.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, буд. 83-А, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 21390940) про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 30 серпня 2019 року.
Суддя В.О. Непочатих