30 серпня 2019 року Справа № 160/5929/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, який в подальшому уточнила та просить:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на підставі абз.3 ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 05.04.2019 року з врахуванням стажу за період роботи з 10.02.1983 року по 30.04.2000 року у колгоспі імені крейсера «Аврора» - протиправними,
- скасувати Рішення № 3989/11-09 від 29.05.2019 року Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області «Про розгляд звернення»,
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком, на підставі абз. 3 ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 05.04.2019 року, з врахуванням стажу за період роботи з 10.02.1983 року по 30.04.2000 року у колгоспі імені крейсера «Аврора». Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що 09.04.2019 року вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії, згідно абз. 3 ч. 1 ст. 26 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Засобами поштового зв'язку вона отримала лист від 15.04.2018 р. № 337/03-18, яким відповідач повідомив, що ОСОБА_1 відмовлено у призначені пенсії. В обґрунтування відмови, відповідач зазначив, що зарахувати до страхового стажу період роботи з 10.02.1983 року по 30.04.2000 року в колгоспі імені Крейсера «Аврора» (ТОВ «Аврора») немає підстав. Не погодившись з вказаною відмовою, 16.04.2019 року вона звернулась до відповідача вдруге, вказавши, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документ виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів. З її трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 вбачається, що вона дійсно в період з 10.02.1983 р. по 08.02.2000 р., працювала «Разнорабочей» в КСП ім. крейсера «Аврора», який в подальшому реорганізовано в ТОВ «Аврора». Окрім того, відповідно до Форми ОК-05, яка була видана Пенсійним фондом України, індивідуальні відомості про неї, як застраховану особу містяться в Реєстрі застрахованих осіб з 1998 року. Тому, період з 1998-2000 рр. також відповідачем був не врахований до страхового стажу безпідставно. Засобами поштового зв'язку вона отримала відповідь від 29.05.2019 року за № 3989/П-09, в якій було зазначено, що підстави для зарахування періоду роботи з 10.02.1983 року по 30.04.2000 року до стажу, необхідного для призначення пенсії, відсутні. Враховуючи вищезазначене, позивач не погоджується з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, вважає дії останнього щодо відмови у призначені пенсії є протиправними та незаконними у зв'язку з чим просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2019 р. відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
10.07.2019 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого зазначено, що 09.04.2019 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком. Розглянувши заяву та додані до неї документи в призначенні пенсії було відмовлено.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 (далі- Порядок № 637). Відповідно до п. 5, 6 основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників14.03.1975 року та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року № 310 до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані: відомості про колгоспника, відомості про членство в колгоспі, відомості про роботу, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення переведення на іншу роботу, припинення роботи. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
У трудовій книжці ОСОБА_1 зазначено про прийняття в члени колгоспу ім. крейсера "Аврора" 10.02.1983 р. (хоча Позивач просить зобов'язати управління зарахувати період роботи в колгоспі ім. крейсера "Аврора" починаючи з 10.12.1983 р.), але у записах про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані дні за час роботи в колгоспі у графі 6 відсутні номери та дати особових рахунків. Також самі записи не завірені підписом керівника, деякі записи не завірені печаткою підприємства, та періоди роботи в колгоспі завірені печаткою КСП. Враховуючи, що обчислення стажу роботи селян має певні особливості, з огляду на те, що в багатьох із них праця сезонна, слід мати на увазі, що період праці в колективному господарстві після 1965 року зараховують до стажу залежно від виконання встановленого мінімуму трудової участі. Якщо, для прикладу, член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховують тільки час його роботи за фактичною тривалістю. За даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб ТОВ "Аврора", яке є правонаступником колгоспу ім. крейсера "Аврора", являється діючою організацією, але на сьогодні відсутня уповноважена особа, яка має право видавати уточнюючі довідки про факт роботи в ТОВ "Аврора". Враховуючи вище викладене, загальний стаж Позивача складає 25 років 1 місяць 5 днів (при необхідних 26 р.), що є недостатнім для призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування". Враховуючи викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
30.07.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в обґрунтування якої зазначено, що відповідач посилаючись на п 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії зазначає, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформления у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Але далі відповідач не роз'яснює які ж саме документи має право вимагати останній та яким законодавством це передбачено. Крім того, в розділі «Трудовое участие в общественном хозяйстве» її трудової книжки колгоспника зазначені роки та відповідно до них прийнятий та виконаний колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, окрім того в останньому стобчику даного розділу зазначені особові рахунки та печатка організації - що засвідчує та підтверджує її стаж роботи за період 1983-2000 роки. Як зазначає сам відповідач ТОВ «Аврора» є правонаступником колгоспу ім. крейсера «Аврора», не перебуває в процесі припинення і є діючою організацією, але на сьогодні відсутня уповноважена особа, яка має право видати уточнюючі довідки щодо її роботи. Про даний факт, Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області обізнано (навіть є посилання на це у відзиві останнього) але відповідач не роз'яснив їй, що відповідно до чинного законодавства України, зокрема п. 18 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, оскільки внаслідок реорганізації КСП ім. крейсера «Аврора» відсутні архівні данні щодо моєї роботи, то я можу скористатися правом підтвердити свій стаж на підставі показань не менше двох свідків. Окрім того, відповідно до Форми ОК-05, яка була видана Пенсійним фондом України, індивідуальні відомості про неї, як застраховану особу містяться в Реєстрі застрахованих осіб з 1998 року. Тому, період з 1998-2000 також відповідачем був не врахований до страхового стажу безпідставно. З даного приводу відповідач взагалі не надав своїх пояснень, саме з яких причин ним не зараховано період з 1998 по 2000 рік.
Також у відповіді на відзив міститься клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.
Розглядаючи вказане клопотання суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини 7 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Разом з тим, стаття 263 Кодексу адміністративного судочинства України регулює особливості розгляду окремих категорій справ незначної складності.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що дана справа є справою незначної складності та її розгляд здійснюється відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про необхідність призначення судового засідання із викликом осіб.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 09.04.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком згідно абз. 3 ч. 1 ст. 26 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 15.04.2018 р. № 703/03-18 ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та зазначено, що згідно записів трудової книжки про період її роботи у колгоспі імені крейсера "Аврора"(КСП ім. крейсера "Аврора» за період з 10.02.1983 року по 30.04.2000 року у графі 6 відсутні номери та дати особових рахунків, а також самі записи не завірені підписом керівника, деякі записи завірені печаткою підприємства, або періоди роботи в колгоспі завірені печаткою КСП. Враховуючи вищевикладене зарахувати до страхового стажу період роботи з 10.02.1983 року по 30.04.2000 року в колгоспі імені Крейсера "Аврора" (нині ТОВ "Аврора") не має підстав.
16.04.2019 року ОСОБА_1 вдруге звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком згідно абз. 3 ч. 1 ст. 26 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
29.05.2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було надано відповідь у формі листа № 3989/11-09, якою позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу та повідомлено, що у наданій трудовій книжці від 06.04.1985 року, на сторінках 19-20 у записах про кількість встановлених та відпрацьованих вихододнів у колгоспі імені крейсера "Аврора" за період з 1983 по 2000 роки у графі 6 відсутні номери та дати особових рахунків, а також самі записи не завірені підписом керівника, деякі записи не завірені печаткою підприємства або періоди роботи у колгоспі завірені печаткою КСП. Враховуючи вищевикладене, підстави для зарахування періоду роботи з 10.02.1983 року по 30.04.2000 року до стажу необхідного для призначення пенсії, відсутні. Будь які документи, які б підтвердили у встановленому чинним законодавством порядку факт її роботи з 10.02.1983 року по 30.04.2000 року у колгоспі Імені крейсера "Аврора", до сьогодні до відділу не надходили. Так, згідно наданих позивачем документів її страховий стаж складає 25 років 01 місяць 05 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Не погоджуючись з відмовою відповідача зарахувати їй до стажу роботи, що надає право на призначення пенсії, періоду роботи з 10.12.1983 року по 30.04.2000 року в у колгоспі Імені крейсера "Аврора" позивач звернулась до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Так, відповідно до Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII.
Згідно із пунктом "а" статті 3 вказаного Закону, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Разом з цим, статтею 56 вказаного Закону до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Так, відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27.11.1969 і затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).
Як вбачається з трудової книжки НОМЕР_2 № 1461077 ОСОБА_1 працювала (була прийнята у члени колгоспу) з 10.02.1983 року по 10.02.1983 року по 30.04.2000 року в колгоспі імені Крейсера "Аврора" (після реорганізації - ТОВ "Аврора") у якості різноробочої.
У трудовій книжці також зазначено про фактично виконаний та встановлений мінімум трудової участі в господарстві, тобто кількість вироблених трудоднів, а саме зазначено, що ОСОБА_1 відпрацювала:
- за 1983 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 200, при встановленому мінімумі - 220 (з причини прийняття на роботу з 10.02.1983 року),
- за 1984 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 280, при встановленому мінімумі - 220,
- за 1985 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 272, при встановленому мінімумі - 220,
- за 1986 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 261, при встановленому мінімумі - 220,
- за 1987 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 290, при встановленому мінімумі - 200,
- за 1988 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 287, при встановленому мінімумі - 200,
- за 1989 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 266, при встановленому мінімумі - 200,
- за 1990 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 275, при встановленому мінімумі - 200,
- за 1991 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 266, при встановленому мінімумі - 200,
- за 1992 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 270, при встановленому мінімумі - 200,
- за 1993 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 289, при встановленому мінімумі - 200,
- за 1994 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 280, при встановленому мінімумі - 200,
- за 1995 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 231, при встановленому мінімумі - 200,
- за 1996 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 276, при встановленому мінімумі - 200,
- за 1997 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 287, при встановленому мінімумі - 200,
- за 1998 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 286, при встановленому мінімумі - 200,
- за 1999 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 287, при встановленому мінімумі - 200,
- за 2000 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 287, при встановленому мінімумі - 200.
Таким чином, позивач відпрацювала в повному обсязі кількість відпрацьованих мінімумів трудової участі за рік.
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі, також Інструкція).
Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктами 1.1, 2.2, 2.4, 2.14, 2.15 Інструкції передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення; у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства, під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу, у графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду; якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Водночас, пунктами 2.6, 2.8 - 2.10 Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та ін. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів. У розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)" і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу.
Підставою для відмови ОСОБА_1 в зарахуванні до стажу роботи, що надає право на призначення пенсії періоду роботи з 10.02.1983 року по 30.04.2000 року стало, те що у наданій трудовій книжці від 06.04.1985 року, на сторінках 19-20 у записах про кількість встановлених та відпрацьованих вихододнів у колгоспі імені крейсера "Аврора" за період з 1983 по 2000 роки у графі 6 відсутні номери та дати особових рахунків, а також самі записи не завірені підписом керівника, деякі записи не завірені печаткою підприємства або періоди роботи у колгоспі завірені печаткою КСП.
Суд критично ставиться до зазначеної позиції відповідача, оскільки обов'язок щодо заповнення трудових книжок покладено саме на роботодавця. Матеріали справи не містять доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Також суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 дійсно працювала у якості різноробочої в з 10.02.1983 року по 30.04.2000 року в колгоспі імені Крейсера "Аврора" (після реорганізації - ТОВ "Аврора"), при цьому позивач відпрацювала за вказаний період часу кількість відпрацьованих мінімумів трудової участі за рік в повному обсязі, що підтверджується трудовою книжкою НОМЕР_1 від 06.04.1985 року.
Водночас, як уже зазначалось судом, при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем було протиправно не зараховано періоди роботи ОСОБА_1 з 10.02.1983 року по 30.04.2000 року в колгоспі імені Крейсера "Аврора" (після реорганізації - ТОВ "Аврора") до страхового стажу.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком, на підставі абз. 3 ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 05.04.2019 року, з врахуванням стажу за період роботи з 10.02.1983 року по 30.04.2000 року у колгоспі імені крейсера «Аврора» суд зазначає наступне.
Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Таким чином, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.
З урахуванням викладених обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 .
При цьому, з метою забезпечення ефективного судового захисту порушених прав позивача, суд керуючись ч.2 ст. 9 КАС України вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача розглянути, подану ОСОБА_1 , заяву від 09.04.2019 року про призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду.
Щодо позовних вимог в частині скасування рішення № 3989/11-09 від 29.05.2019 року Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області «Про розгляд звернення», суд вважає за необхідне відмовити, оскільки вказаний лист не має наслідком відмову позивачу в призначенні пенсії, а прийнятий за результатами розгляду її повторного звернення від 16.05.2019 року.
Водночас, вперше ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії 09.04.2019 року, і за результатами розгляду саме цієї заяви було прийнято рішення № 703/03-18 від 15.04.2019 року про відмову в призначенні пенсії.
З метою забезпечення ефективного судового захисту порушених прав позивача, суд керуючись ч.2 ст. 9 КАС України вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та скасувати рішення № 703/03-18 від 15.04.2019 року про відмову в призначенні пенсії.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1536,80 грн., що підтверджується квитанцією № 1-18К від 21.06.2019 року.
Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 768,40 грн. (50%).
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на підставі абз. 3 ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням стажу за період роботи з 10.02.1983 року по 30.04.2000 року у колгоспі імені крейсера «Аврора».
Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) № 703/03-18 від 15.04.2019 року про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) період роботи з 10.02.1983 року по 30.04.2000 року в колгоспі імені Крейсера "Аврора" (ТОВ «Аврора»).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про призначення пенсії за віком від 09 квітня 2019 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у розмірі 768,40 гривні.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Серьогіна