12 серпня 2019 року Справа № 160/4192/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіКонєвої С.О.
при секретарі судового засіданняЗіненко А.О.
за участю представників сторін:
від позивача: від відповідача: Гайдукова М.О. Лотанюк С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" про стягнення 824486,13 грн., -
08.05.2019р. Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" та просить стягнути з відповідача на користь держави в особі позивача суму адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 824486,13 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач впродовж 2018 року не виконав нормативу щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, встановлений ч.1 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", не забезпечив працевлаштування інвалідів у кількості 9 осіб та не сплатив адміністративно-господарські санкції за не працевлаштування інвалідів у розмірі 824486,13грн. Несплата відповідачем адміністративно-господарських санкцій до Фонду завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити інвалідам необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя у зв'язку з чим, позивач просить стягнути зазначену суму штрафу з відповідача у судовому порядку. Додатково, у відповіді на відзив від 27.06.2019р. позивач посилається на те, що відповідач скористався найпростішим із передбачених законодавством заходів спрямованих на виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю - це подання до Криворізького міського центру зайнятості звітної форми №3-ПН (а.с.88-91).
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала, у відзиві на позов просила у задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що відповідач на виконання вимог ст.ст. 18, 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” розробив низку заходів для забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідач систематично інформував Криворізький міський центр зайнятості про наявність вакантних місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, які потребують укомплектування за сприянням Державної служби зайнятості України. Окрім того, представник відповідача зазначає, що відповідачем самостійно вживалися заходи щодо пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування на підприємстві відповідача шляхом звернення до Громадської організації "Союз інвалідів" щодо повідомлення про вільні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, надання оголошень в засобах масової інформації щодо наявності вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема, відповідач звертався до редакції газети "Червоний гірник" для надрукування оголошення про можливість підприємства працевлаштування осіб з інвалідністю, які були надруковані. Проте, не зважаючи на виконання цих вимог, працевлаштування інвалідів у необхідній кількості підприємству не вдалося, оскільки Центр зайнятості, на який покладено завдання здійснювати працевлаштування безробітних, не направило до підприємства осіб з інвалідністю у необхідній кількості, та підприємство не відмовило жодній особі з інвалідністю у прийнятті на роботу. Відповідач вважає, що ним було вжито всіх залежних заходів для недопущення порушення нормативу щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві відповідача, а тому, застосування до нього адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць є незаконним. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на правову позицію Верховного Суду України та Вищого адміністративного Суду України.
Заслухавши представників сторін, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 17 Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Згідно частини третьої статті 18 Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 19 вказаного Закону встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Згідно зі статтею 20 Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Статтею 1 Закону України “Про реабілітацію інвалідів в Україні” визначено, що робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях; спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Міністерством праці України за погодженням з Держкомстатом.
Аналіз вищевказаних положень дає підстави для висновку про те, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості місць для працевлаштування інвалідів, що не супроводжується обов'язком пошуку інвалідів для працевлаштування на створені ним робочі місця, а такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в частині першій статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, при цьому, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у його постановах від 02.05.2018р. у справі №804/8007/16, від 26.06.2018р. у справі №806/1368/17 та від 15.04.2019р. у справі №825/699/17.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
18.02.2019р. відповідачем було подано Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за формою №10-ПІ, затвердженою наказом Мінпраці України від 10.02.2007р. №42, в якому відповідачем самостійно зазначено про те, що на підприємстві відповідача у 2018 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 1662 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 57, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів - 66 осіб (а.с.8).
Також, згідно наданих суду копій звітів Форми №3-ПН, затверджених наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013р. відповідачем з січня по грудень 2018 року до центру зайнятості подавалася Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та інформація про актуальні вакансії, зі змісту яких вбачається, що на підприємстві відповідача для працевлаштування інвалідів були вакантними 21 робоче місце для інвалідів з детальним описом їх характеристик, на які можливе працевлаштування інвалідів, тобто були наявні робочі місце для працевлаштування інвалідів (а.с.38,50,52,65).
Отже, у 2018 році на підприємстві відповідача вакантними залишалися, у тому числі, і 9 робочих місць, створених відповідачем для працевлаштування інвалідів.
Аналізуючи вказані вищезазначені докази, суд приходить до висновку, що на виконання вимог установленого законодавством нормативу, на підприємстві відповідача було створено 78 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (при належних 66 робочих місць), з яких 21 робоче місце залишалися вакантними, про що щомісячно відповідач повідомляв Криворізький міський центр зайнятості, що підтверджується вищезазначеними звітами Форми №3-ПН (а.с.8,37,39-49,51,53-64, 66).
Отже, наведеними доказами спростовуються твердження представника позивача про не створення відповідачем робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 9 чоловік.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність нарахування відповідачеві адміністративно-господарських санкцій за не створення 9 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році.
Також, при вирішенні даної справи судом враховується і наступне.
Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення ( ч. 2 ст. 218 ГК України).
Тобто, з наведених норм чинного законодавства України видно, що відповідач несе господарсько-правову відповідальність у вигляді застосування до останнього адміністративно-господарських санкцій саме у разі вчинення правопорушення у сфері господарювання, а невід'ємним елементом правопорушення є наявність вини відповідача та причинний зв'язок між правопорушенням та його наслідками у вигляді не працевлаштування інвалідів і лише у разі, якщо відповідачем не було вжито усіх залежних заходів для недопущення господарського правопорушення.
З наведених вище документів вбачається, що відповідач не вчиняв правопорушення у сфері господарювання щодо соціального захисту прав та законних інтересів інвалідів, навпаки, створив на підприємстві 78 робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018р., подавав до центру зайнятості звіти щодо наявності вакантних місць для інвалідів протягом 2018 року, тобто навіть у більшій кількості ніж встановлено законом (21 робоче місце були вакантні), проте державною службою зайнятості не здійснювалось направлення інвалідів на роботу відповідача, що б відповідали характеристикам посад для такого працевлаштування, а отже, суд приходить до висновку про відсутність вини відповідача у вчиненні ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Позивач не надав суду жодних доказів щодо наявності у діях відповідача вини у не створенні ним робочих місць для працевлаштування інвалідів або відмови відповідачем особам з інвалідністю у працевлаштуванні з урахуванням того, що наданими відповідачем доказами підтверджується створення на підприємстві робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 78, що становить більше ніж передбачено нормативом.
За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за наведеним розрахунком є безпідставними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства України, оскільки вина у вчиненні відповідачем правопорушення щодо не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та не зайняття робочих місць інвалідами згідно наданих документів не встановлена та не доведена позивачем, а відповідно до норм Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" на відповідача покладено лише обов'язок щодо виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Пошук та направлення інвалідів на підприємство відповідача покладено на державні органи центру зайнятості відповідно до ст.18-1 вказаного Закону.
Тобто, з наведених норм чинного законодавства вбачається, що відповідальність за працевлаштування інвалідів несуть у рівній мірі як органи державної служби зайнятості, так і підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю.
Враховуючи відсутність вини відповідача щодо не зайняття інвалідами робочих місць, створених відповідачем згідно нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році, у адміністративного суду відсутні і підстави для задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що судові витрати понесені позивачем, підлягають стягненню з бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень лише при задоволенні позову позивача, який не є суб'єктом владних повноважень згідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Проте, враховуючи те, що суд не знайшов підстав для задоволення даного адміністративного позову, а також і те, що позивачем у справі є суб'єкт владних повноважень, судові витрати понесені позивачем по сплаті судового збору покладаються на позивача за нормами ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" про стягнення 824486,13 грн. - відмовити повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача з урахуванням вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи в порядку письмового провадження) відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п. 15.1 п. 15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 22 серпня 2019 року.
Суддя С.О. Конєва