Справа № 161/4986/19
Провадження № 2-о/161/145/19
22 серпня 2019 року
м.Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі: головуючої судді - Івасюти Л.В.
участю секретаря судового засідання - Мельничук Т.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Луцьку цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, -
ОСОБА_1 заяву мотивує тим, що вона є членом громадської організації «Всеукраїнський рух «Сила права». З метою захисту своїх прав звертається до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Гірка Полонка Луцького району Волинської області, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . 10.06.2015р. вона одружилась з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Від шлюбу з останнім у них народилась донька - ОСОБА_3 . На військову службу в Збройні Сили України її чоловік, ОСОБА_2 , був призваний 12.02.2015р. за призовом під час мобілізації на особливий період згідно Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015р. №15/2015. Військову службу ОСОБА_2 проходив молодшим сержантом - розвідником розвідувального взводу військової частини - польова пошта НОМЕР_1 . У кінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська, без розпізнавальних знаків, окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України. Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Російська Федерація продовжила свою військову агресію по відношенню до України. Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014 року) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014 року).
Парламентська асамблея Ради Європи 12.10.2016 р. прийняла дві резолюції щодо України, яких російсько-український конфлікт визначено як «російська агресія». Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 р. №254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою і визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
Наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, яка засуджена як на національному рівні, так і міжнародною спільнотою. Протягом 2014-2015 рр. в Україні було проведено шість хвиль мобілізації, за час яких призвано приблизно 65 тис. осіб. Станом на 08.08.2017 р. статус учасника бойових дій отримали 306 199 українців, в тому числі 205 192 військовослужбовця Збройних Сил України. Згідно з даними, які містяться на веб-сайті Представництва ООН в Україні від 28.02.2018р. збройний конфлікт на сході України призвів до загибелі більше ніж 2 530 мирних жителів, а 9000 було поранено.
Зазначає, що на військову службу у Збройні Сили України її чоловік, ОСОБА_2 , був призваний за призовом під час мобілізації на особливий період згідно Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 р. №15/2015. Військову службу ОСОБА_2 проходив молодшим сержантом - розвідником розвідувального взводу військової частини - польова пошта НОМЕР_1 . В період з 08.04.2015 по 16.09.2015 рр. та з 27.11.2015 по 22.12.2015 рр. ОСОБА_2 безпосередньо брав участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей. Як зазначено в акті службового розслідування по факту загибелі військовослужбовця військової частини - польова пошта НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_2 від 10.02.2016р., станом на 22.12.2015 р. близько 03 год. 00 хв. ранку ОСОБА_2 перевозила група ВСП по напрямку траси з с. Верхньоторецьке до комендатури м.Авдіївка для відбору пояснень щодо бою, в якому останній брав участь в складі розвід групи. На проїжджій частині автодороги Донецьк - Костянтинівка у напрямку з міста Донецьк, не доїжджаючи 100 метрів до зруйнованого залізничного мосту, молодший сержант ОСОБА_2 попросив зупинити автомобіль. Вийшовши з автомобіля, він направився до обочини, після чого пролунав вибух в результаті якого сержант ОСОБА_2 загинув. Відповідно до свідоцтва про смерть від 14.12.2016 р. серії НОМЕР_2 , смерть молодшого сержанта ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Новобахмутівка (Новобахмутівське с/р) Ясинуватського району Донецької області.
Відповідно до інформації, опублікованої Інтернет-виданням «ukraine-memorial» у статті під назвою « ОСОБА_2 », ОСОБА_2 - розвідник розвідувального взводу 15-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, молодший сержант. У 2004-2005 роках проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України. Служив у 80-му окремому аеромобільному полку Аеромобільних військ Сухопутних військ Збройних Сил України (нині - 80-а окрема десантно-штурмова бригада Високомобільних десантних військ Збройних Сил України; військова частина НОМЕР_3 , місто Львів). У лютому 2015 р. його мобілізували до лав Збройних Сил України. Служив розвідником розвідувального взводу 15-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (польова пошта НОМЕР_1 ). З 2015 р. брав участь в бойових діях на сході України. У ніч на 22.12.2015 р. молодший сержант ОСОБА_4 підірвався на гранаті поблизу с.Новобахмутівка Ясинуватського району Донецької області. 25.12.2015 року похований на Новому кладовищі Завишень Сокальського району Львівської області . Дані статті, як і ціла низка іншої інформації, що міститься на сторінках офіційних джерел та Інтернет-видань, підтверджують участь у бойових діях регулярних військ Російської Федерації на території Донецької області України і саме цим військам протистояли українські військовослужбовці, що відносились до складу військової частини - польова пошта НОМЕР_1 , де зокрема, і проходив військову службу молодшого сержанта ОСОБА_2 .
Згідно з актом службового розслідування від 10.02.2016p., під час первинного розгляду тіла встановлено, що з лівої сторони грудної клітини та брюшної частини живота мається відкрита травма у вигляді м'яких кров'яних тканин, розірваного серця на частини, роздроблених ребер, ліва рука фактично відірвана. Після первинного огляду труп молодшого сержанта ОСОБА_2 було доставлено у Дружківське відділення судмедекспертизи для проведення розтину та з'ясування причини загибелі. Згідно висновку судово-медичного експерта №193 від 28.01.2016p., причиною загибелі молодшого сержанта ОСОБА_2 стала вибухова травма, а саме: розтрощення грудної клітки з великою раною її передньо-лівої поверхні з переходом на шию, черевну порожнину та на лівий плечовий суглоб з його розтрощенням, розтрощення органів грудної клітки, печінки та селезінки, множинні осколкові переломи ребер, крововиливи у праву плевральну та черевну порожнини, множинні садна обличчя та шиї, більше зліва, рвані рани лівої вушної раковини, сліпе поранення шиї зліва з пошкодженням кісток основи черепу в лівій передній черепній ямці та наявністю у нього шматка металу, забій лівої лобної долі мозку та крововиливів під її м'яку мозкову оболонку, множинні рани лівого зап'ястку, лівого передпліччя із клаптиків одягу в них , множинні рани лівої руки з розтрощенням її пальців, накладення кіптяви на обличчі шиї та лівій руці, в області других ран; масивні множинні пошкодження передньо-лівої поверхні одягу з дефектом тканини , накладення кіптяви на ньому, які виникли від дії високоенергетичними тупих твердих предметів одночасно і мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень. Ці ушкодження виникли в результаті близького вибуху якогось вибухового пристрою біля передньо-лівої поверхні грудної клітини. Смерть військовослужбовця ОСОБА_2 стоїть у прямому причинному зв'язку з ушкодженнями і настала від розтрощення грудної клітини і живота з їх внутрішніми органами, відразу ж після їх отримання.
Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 23.05.2016 р. №2246, вибухова травма: «Розтрощення грудної клітини, живота та лівої верхньої кінцівки, внаслідок вибуху (ушкодження внаслідок вибуху підривного пристрою, з невизначеним наміром)» молодшого сержанта ОСОБА_2 та причина смерті, так, пов'язані із захистом Батьківщини .
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.12.2015 р. №288, молодшого сержанта ОСОБА_2 , старшого розвідника - (радіотелефоніста 2 розвідувального відділення розвідувального взводу, який загинув 22.12.2015 р. в результаті підриву на розтяжці при виконанні бойового завдання, було виключено із списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення .
Вважає, саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, її чоловік, ОСОБА_2 , загинув поблизу с. Новобахмутівка (Новобахмутівське с/p) Ясинуватського району Донецької області України 22.12.2015р. Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації проти України на території Донецької області було порушено невід'ємне право на життя її чоловіка, ОСОБА_2 , передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р.
Її звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту поранення та загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час захисту Батьківщини 22.12.2015р. у складі військової частини - польова пошта НОМЕР_1 поблизу с.Новобахмутівка (Новобахмутівське с/Р) Ясинуватського району Донецької області України, що сталося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, обумовлено, тим, що вона має на меті визначення статусу ОСОБА_2 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права.
Її чоловік, ОСОБА_2 , був поранений та загинув 22.12.2015 р. під час захисту Батьківщини на території Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Вважає, що встановлення факту загибелі її чоловіка внаслідок саме військової агресії Російської Федерації, можливе лише у судовому порядку, оскільки іншого порядку встановити такий факт чинним законодавством України не передбачено.
Посилаючись на наведене, заявник просила встановити юридичний факт загибелі її чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час захисту Батьківщини 22.12.2015 р. поблизу с. Новобахмутівка (Новобахмутівське с/p) Ясинуватського району Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Заявник подала в суд заяву про розгляд справи за її відсутності.
Представник заінтересовоої особи- Міністерства соціальної політики в судове засідання не з'явився, надіслав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник Російської Федерації в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, про що у матеріалах справи міститься відповідне поштове повідомлення. Крім того, є оголошення на сайті судової влади про розгляд даної справи.
Суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності учасників судового розгляду.
Дослідивши матеріали справи, та подані заявником докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог, суд установив таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, в тому числі, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Зі змісту зазначених норм права, а також роз'яснень, наданих судам у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» випливає, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Таким чином, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
Статтею 2 Конвенції передбачено, що крім положень, які виконуються в мирний час, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. В усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової або повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конвенції може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов'язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов'язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.
Статтею 4 Конвенції передбачено, що нейтральні держави за аналогією застосовують положення цієї Конвенції щодо поранених і хворих, а також медичного та духовного персоналу збройних сил конфлікту, прийнятих або інтернованих на території їхніх держав, а також знайдених померлих.
Дійсно факт загибелі в судовому порядку встановлений бути не може, проте, обґрунтовуючи необхідність встановлення факту того, що ОСОБА_2 загинув при виконанні військової служби 22 грудня 2015 року в с.Новобахмутівка Ясинуватського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, заявниця акцентувала увагу на відсутність іншого позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв'язку між загибелю її чоловіка та військовою агресією Російської Федерації, оскільки такий порядок законодавством не визначено.
Разом з тим, по суті факт загибелі є обґрунтуванням необхідності встановлення іншого факту.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Краска проти Швейцарії» від 19 квітня 1993 року визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав та прав малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , звернулась до суду із заявою про встановлення юридичного факту загибелі її чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яким вона одружилась 10.06.2015р. Останній загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , при виконанні обов'язку військової служби в с. Новобахмутівка (Новобахмутівське с/р) Ясинуватського району Донецької області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
На думку суду, даний факт має індивідуальний характер та стосується виключно загиблого і членів його сім'ї, підлягає встановленню у судовому порядку. Його встановлення має на меті визначити загиблому ОСОБА_2 статусу особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, наслідком отримання якого визначено виникнення у неї (заявниці) права на отримання допомоги від гуманітарних організацій. Крім цього, послалася на практику у розгляді подібних справ.
Відповідно до довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, виданої військовою частиною - польова пошта НОМЕР_1 , ОСОБА_2 в період з 08.04.2015 по 16.09.2015 рр. та з 27.11.2015 по 22.12.2015 рр. безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Підстава: витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.12.2015р.
Судом встановлено, що на військову службу у Збройні Сили України чоловік заявниці, ОСОБА_2 , був призваний за призовом під час мобілізації на особливий період згідно Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 р. №15/2015. Військову службу ОСОБА_2 проходив молодшим сержантом - розвідником розвідувального взводу військової частини - польова пошта НОМЕР_1 . В період з 08.04.2015 по 16.09.2015 рр. та з 27.11.2015 по 22.12.2015 рр. ОСОБА_2 безпосередньо брав участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей.
На підставі наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_1 було призначено проведення службового розслідування по факту загибелі молодшого сержанта ОСОБА_2 .
За наслідками розслідування складений акт від 10.02.2016р.
Як зазначено в акті службового розслідування по факту загибелі військовослужбовця військової частини - польова пошта НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_2 від 10.02.2016р., станом на 22.12.2015р. близько 03 год. 00 хв. ранку ОСОБА_2 перевозила група ВСП по напрямку траси з с. Верхньоторецьке до комендатури м.Авдіївка для відбору пояснень щодо бою, в якому останній брав участь в складі розвід групи. На проїжджій частині автодороги Донецьк - Костянтинівка у напрямку з міста Донецьк, не доїжджаючи 100 метрів до зруйнованого залізничного мосту, молодший сержант ОСОБА_2 попросив зупинити автомобіль. Вийшовши з автомобіля, він направився до узбіччя, після чого пролунав вибух в результаті якого сержант ОСОБА_2 загинув. Відповідно до свідоцтва про смерть від 14.12.2016 р. серії НОМЕР_2 , смерть молодшого сержанта ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Новобахмутівка (Новобахмутівське с/р) Ясинуватського району Донецької області.
Наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року №36 затверджена Інструкція про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, якою врегульований порядок проведення розслідування, у тому числі по факту загибелі.
Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 23.05.2016 р. №2246, вибухова травма: «Розтрощення грудної клітини, живота та лівої верхньої кінцівки, внаслідок вибуху (ушкодження внаслідок вибуху підривного пристрою, з невизначеним наміром)» молодшого сержанта ОСОБА_2 та причина смерті, так, пов'язані із захистом Батьківщини .
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.12.2015 р. №288, молодшого сержанта ОСОБА_2 , старшого розвідника - (радіотелефоніста 2 розвідувального відділення розвідувального взводу, який загинув 22.12.2015 р. в результаті підриву на розтяжці при виконанні бойового завдання, було виключено із списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення .
На думку суду, саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, поблизу с. Новобахмутівка (Новобахмутівське с/p) Ясинуватського району Донецької області України 22.12.2015р. загинув чоловік заявниці- ОСОБА_2 .
Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Так, постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року №337-VIII було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви убачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
З даної заяви Верховної Ради України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння нерегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово - Морських Сил України. У подальшому лідер партії «Русское единство» ОСОБА_8 проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації звернувся до Ради Федерацій Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 1 березня 2014 року надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року "Територіальна цілісність України".
17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року №891-VІІ, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб'єктів».
21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
Згідно зі ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VІІ, із змінами і доповненнями, Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України із зазначенням дати початку тимчасової окупації 20 лютого 2014 року.
Незаконно анексувавши Республіку Крим Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши у квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року №337-VIII, зазначені події на сході України відбувалися таким чином.
Протягом травня 2014 року самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації, батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.
11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані ані національним законодавством, ані міжнародною спільнотою.
На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29 серпня 2014 року, в зв'язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: «Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил».
Нерегулярні збройні формування, задіяні Російською Федерацією у агресивній війні проти України, систематично підкріплювалися російськими найманцями з числа звільнених у запас військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації та постачанням зброї і військової техніки, включаючи танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та сучасні зенітно-ракетні комплекси, які постачалися з території РФ. Це підтверджувалося поясненнями численно затриманих військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації.
Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
Статтею першою Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ збройна агресія визначається як застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
За наслідками військової агресії Російської Федерації прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року за №254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
Відповідно до абз.2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
Крім того, постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VІІІ законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «;d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року.
Військові дії Російської Федерації на території України були визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.
Отже, при вирішенні даної справи знайшов своє підтвердження факт збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, що є загальновідомим.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 з 08 квітня 2015 року, згідно Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015р. №15/2015, проходив військову службу молодшим сержантом - розвідником розвідувального взводу військової частини - польова пошта НОМЕР_1 , безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Викладені вище обставини справи встановлюють причинний зв'язок між пораненнями, які ОСОБА_2 отримав під час проходження військової служби на території України, що межує з територією, тимчасово окупованою, та збройною агресією Російської Федерації проти України.
Заявник довела, що від встановлення цього юридично значимого для неї та її малолітньої дитини факту залежить виникнення прав та обов'язків, у тому числі щодо отримання ними відповідної допомоги. При цьому, відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки має правові наслідки лише для заявника та його малолітньої дитини.
Так, звернення заявника в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, обумовлено необхідністю визначення статусу ОСОБА_3 , як жертви міжнародного збройного конфлікту, особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених нормами міжнародного гуманітарного права (що складається з Женевських конвенцій про захист жертв війни від 12 серпня 1949 року, Додаткових протоколів до них, інших міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та отримання заявником допомоги від гуманітарних організацій (Міжнародного Комітету Червоного Хреста, Міжнародної Федерації товариств Червоного Хреста і Червоного півмісяця, Товариства Червоного Хреста України).
Враховуючи те, що ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , виконуючи обов'язки військової служби, в результаті саме збройної агресії та воєнного конфлікту, розпочатих Російською Федерацією, зважаючи, що факт військової агресії Російської Федерації проти України є загальновідомим, а також ті обставини, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено право на життя і здоров'я, передбачене ст.27 Конституції України, ст.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, суд дійшов висновку, що заяву ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення слід задовольнити, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв'язку між загибеллю особи та військовою агресією Російської Федерації.
Керуючись ст.ст. 2, 259, 263-265, 268, 315-319 ЦПК України, ст. 8, ст. 21- 68 Конституції України, Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», ст. 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятої згідно з резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї ООН від 02.12.2004 року, ст. 3 Віденської конвенції щодо дипломатичних зносин від 18.04.1961 року, ст. 2, 13 Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12.08.1949 року, суд-
ухвалив:
Заяву задовольнити.
Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час захисту Батьківщини 22.12.2015 р. поблизу с. Новобахмутівка Новобахмутівське с/p) Ясинуватського району Донецької області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заявник: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, код ЄДРПОУ 37567866, адреса: 01601, м.Київ, вул.Еспланадна, 8/10, Російська Федерація (адреса листування: Посольство Російської Федерації в Україні, Повітрофлотський проспект, 27, м. Київ, 03049 )
Суддя Луцького міськрайонного суду Івасюта Л.В.