ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.08.2019Справа № 27/193
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів"
до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Київ Анімейшн"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
1) Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк"
2) Служба безпеки України
3) ОСОБА_1
про розірвання договору № 1/05 від 03.05.2011, стягнення збитків у сумі 10 000,00 грн та визнання права власності,
Представники учасників процесу згідно протоколу від 01.08.2019,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів" (далі - позивач, Завод) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Київ Анімейшн" (далі - відповідач, Товариство) про розірвання договору управління майном №01/05 від 03.05.2011, стягнення збитків у сумі 10 000,00 грн. та визнання права власності.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору управління майном № 1/05 від 03.05.2011 року позивач передав відповідачеві в управління машино-місця у кількості 128 одиниць. Однак, листом від 05.06.2011 року відповідач повідомив про відмову від виконання умов договору у зв'язку із тим, що позивач не є власником майна. Враховуючи зазначене, позивач звернувся до суду з позовом про визнання права власності на 136 машино-місць, розірвання договору управління майном № 1/05 від 03.05.2011 року та стягнення 10 000, 00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2011 року порушено провадження у справі, залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - третя особа 1, Банк) та Службу безпеки України (далі - третя особа 2, СБУ) та призначено розгляд справи на 08.08.2011 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2011 у справі № 27/193, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018, позовні вимоги задоволено частково; визнано недійсним договір № 1/05 від 03.05.2011, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів" та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземним капіталом "Київ Анімейшн"; в задоволенні вимоги про розірвання договору № 1/05 від 03.05.2011 управління майном, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів" та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземним капіталом "Київ анімейшн" відмовлено; визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів" право власності на машино-місця в автопаркінгу по вул . Харківське шосе, 152 в м . Києві (постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2012 дане рішення залишено без змін).
Постановою Верховного Суду від 27.03.2019 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2011 (в частині визнання за Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів" права власності на машино-місце в автопаркінгу по вул. Харківське шосе, 152 в м. Києві : в підвалі першого рівня: № 3 заг. пл. 16,2 кв.м.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 у справі № 27/193 та справу № 27/193 направлено на новий розгляд.
25.04.2019 матеріали справи № 27/193 надійшли до Господарського суду міста Києва та за результатом автоматизованого розподілу передані для розгляду судді Джарти В.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2019 справу № 27/193 прийнято до провадження судді Джарти В. В., ухвалено здійснювати розгляд справи № 27/193 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 21.05.2019, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову ОСОБА_1 (далі - третя особа 3, ОСОБА_1 ) та запропоновано учасникам справи надати суду пояснення по суті спору з урахуванням постанови Верховного Суду від 27.03.2019.
20.05.2019 до відділу автоматизованого документообігу, моніторингу виконання документів (канцелярію) суду надійшли пояснення позивача та третьої особи 1 на виконання ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2019 підготовче судове засідання відкладено на 20.06.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 продовжено підготовче провадження у справі на 30 днів до 25.07.2019 та відкладено підготовче засідання у справі на 15.07.2019.
11.07.2019 до канцелярії суду надійшли пояснення третьої особи 2.
У підготовче засідання 15.07.2019 прибули представники позивача та третіх осіб та надали пояснення щодо обставин справи
За наслідками судового засідання 15.07.2019 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення розгляд справи по суті в судовому засіданні 01.08.2019.
Позивач та відповідач не направили своїх представників для участі в судовому засіданні 01.08.2019, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується підписом уповноваженого представника позивача на розписці від 15.07.2019 та рекомендованим повідомленням з відміткою про вручення поштового відправлення 18.07.2019 позивачу. Відповідача було повідомлено шляхом направлення поштової кореспонденції за місцезнаходженням вказаної юридичної особи, яке зазначено в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У призначеному судовому засіданні 01.08.2019 представник Банку надав пояснення, аналогічні тим, що викладені у письмовій формі та долучені до матеріалів справи, відповідно до яких просив позовні вимоги задовольнити.
Представник СБУ під час судового засідання просив позовні вимоги задовольнити, посилаючись на обставини та факти, викладені у письмових поясненнях, долучених до матеріалів справи.
У судовому засіданні 01.08.2019 представник ОСОБА_1 наполягав на відмові у задоволенні позову, посилаючись на те, що власником спірного паркомісця № 3 є безпосередньо саме ОСОБА_1 .
Відповідно статті 233 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) рішення у даній справі прийняте в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
14.06.2004 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів", як інвестор, та Службою безпеки України, як замовником, було укладено договір №19/3-79 про інвестування у будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями (корпус 2) та автопаркінгом на розі Харківського шосе та вул . Тростянецької в Дарницькому районі (надалі - договір інвестування).
За умовами даного договору його сторони зобов'язалися об'єднати свої зусилля та вклади, спільно діяти з метою будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями (корпус 2) на земельній ділянці, що знаходиться на розі Харківського шосе та вул. Тростянецької.
Відповідно до п. 1.6 договору інвестування передбачено, що фінансування будівництва об'єкту здійснюється інвестором у формі капітальних вкладень, які інвестор визначає на власний розсуд у відповідності з чинним законодавством (п.1.8. договору інвестування)
Пунктом 2.1 договору інвестування сторони передбачили, що замовник отримує у власність 15% від загальної площі житла завершеного будівництвом об'єкту, а інвестор отримує 85% від загальної площі житла завершеного будівництвом об'єкту та 100% площі автопаркінгу.
Згідно із п. 4.2.2 договору інвестування інвестор має право прийняти на себе виконання функцій генерального підрядника будівництва об'єкту, що оформлюється відповідним додатковим договором до цього договору і є його невід'ємною частиною.
На виконання пункту 4.2.2. договору інвестування 09.07.2004 між позивачем та Службою безпеки України було укладено договір №19/3-99 генерального підряду на капітальне будівництво житлового будинку (корпус 2) з вбудовано-прибудованими приміщеннями та автопаркінгом на розі Харківського шосе та вул . Тростянецької в Дарницькому районі м. Києва (надалі -договір генерального підряду).
Відповідно до п. 1.1 договору генерального підряду, предметом договору є будівництво генпідрядником (позивачем) власними та залученими силами і засобами житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями та автопаркінгу (корпус № 2) на земельній ділянці, що знаходиться в м. Києві на розі Харківського шосе та вул. Тростянецької, відповідно до розробленої проектно-кошторисної документації.
Пунктом 1.2.1 договору генерального підряду замовник (третя особа 2) здійснює будівництво об'єкту шляхом виконання функцій "замовника будівництва"до підписання цього договору. Після підписання цього договору і до введення об'єкту в експлуатацію замовник передає генпідряднику частково функції "замовника будівництва".
Згідно із п. 10.1 договору генерального підряду, за виконання обов'язків, визначених цим договором, сторони у відповідності до договору № 19/3-79 від 14.06.2004 року отримують у власність такі частки завершеного будівництвом об'єкту:
- замовник отримує у власність 15% від загальної площі житла завершеного будівництвом об'єкту;
- генпідрядник отримує у власність 85% від загальної площі житла, завершеного будівництвом об'єкту та 100% площі автопаркінгу. Передача КМДА нормативної житлової площі, а саме: 5% - для забезпечення житлом громадян, що перебувають на кварт обліку в РДА м. Києва, 2% - для службової житлової площі, здійснюється з частки, що її отримує генпідрядник.
Відповідно до п. 10.1.3. договору генерального підряду сторони отримують право власності на частини об'єкту, зазначені в договорі, з дня підписання акту розподілу площі об'єкту та реєстрації в БТІ м. Києва.
На підставі дозволу № 0649-Др/Т від 07.07.2003 року, виданого Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва позивачем було збудовано корпус 2 житлового будинку на розі Харківського шосе та вул. Тростянецької .
Будівництво зазначеного будинку було завершено та 28 грудня 2006 року та на підставі Акту державної приймальної комісії прийнято в експлуатацію, як закінчений будівництвом об'єкт. Серед іншого прийнято в експлуатацію автопаркінг на 243 машино-місця. Зазначені акти Державної приймальної комісії було затверджено розпорядженням Дарницької районної державної адміністрації від 29 грудня 2006 року №1571 та №1572 відповідно.
13.07.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних завод будівельних матеріалів"та Службою безпеки України було підписано акт розподілу площ приміщень у житловому будинку по вул. Харківське шосе, 152 в Дарницькому районі м. Києва та акт прийому передачі автопаркінгу, що знаходиться за адресою: м . Київ, вул . Харківське шосе, 152 (під час будівництва роза Харківського шосе та вул. Тростянецька) від замовника до інвестора. Автопаркінг у кількості 243 машино-місця передано інвестору, сторони не мають претензій стосовно переліку переданого автопаркінгу.
12.08.2008 між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк"(третя особа 1, іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки №02-10/3399 (надалі - договір) за умовами якого позивач, як майновий поручитель за зобов'язаннями ВАТ "Промтехмонтаж-2", передав в іпотеку третій особі 1 нерухоме майно, право власності на яке виникне в майбутньому -машиномісця в підземному паркінгу в кількості 128 машиномісць, загальною площею 2995,3 мІ, що розташовані за адресою: м . Київ, Дарницький район, на розі Харківського шосе та вул . Тростянецької а саме машино-місця №№ 1, 3, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 17, 20, 21, 24, 31, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 52, 53, 55, 56, 57, 58, 65, 66, 67, 68, 69, 71, 73, 74, 75, 77, 80, 81, 82, 83, 85, 86, 87, 88, 89, 94, 98, 100, 105, 108, 109, 110, 120, 121, 122, 123, 129, 130, 131, 132, 133, 134, 135, 136, 137, 140, 141, 150, 151, 152, 153, 154, 156, 159, 166, 167, 168, 169, 171, 172, 173, 176, 178, 179, 181, 182, 189, 191, 192, 193, 195, 196, 197, 198, 200, 201, 202, 203, 204, 208, 209, 213, 215, 216, 217, 218, 223, 225, 229, 230, 234, 235, 236, 237, 238, 239, 241, 242.
На підставі заяви банку до Єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна було внесено дані про обтяження майнових прав на спірні машино-місця, що підтверджується витягом з Державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна від 03.08.2011 року наявним в матеріалах справи.
27.04.2011 у газеті "Голос України"№76 (5076) позивачем було опубліковано оголошення про втрату документів, пов'язаних з будівництвом житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями (корпус 2) та автопаркінгом на розі Харківського шосе та вул. Тростянецької в Дарницькому районі, зокрема: дозволу на виконання будівельних робіт,акту державної приймальної комісій, договору про інвестування та договору генерального підряду.
03.05.2011 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Київ Анімейшн" було укладено договір управління майном № 1/05 (надалі - договір № 1/05).
Відповідно до п. 1 договору № 1/05 позивач передає відповідачеві на 6 (шість) місяців в управління нерухоме майно, зазначене у п. 2 цього договору, а відповідач зобов'язується здійснювати від свого імені управління (зберігання) цим майном в інтересах позивача з метою забезпечення його збереження до реалізації в процедурі ліквідації позивача у справі № 16/137б/83б.
Згідно із п. 2 договору № 1/05 предметом договору є машино-місця №№ 1, 3, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 13, 14, 17, 20, 21, 24, 31, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 52, 53, 55, 56, 57, 58, 65, 66, 67, 68, 69, 71, 73, 74, 75, 77, 80, 81, 82, 83, 85, 86, 87, 88, 89, 94, 98, 100, 105, 108, 109, 110, 120, 121, 122, 123, 129, 130, 131, 132, 133, 134, 135, 136, 137, 140, 141, 150, 151, 152, 153, 154, 156, 159, 166, 167, 168, 169, 171, 172, 173, 176, 178, 179, 181, 182, 189, 191, 192, 193, 195, 196, 197, 198, 200, 201, 202, 203, 204, 208, 209, 213, 215, 216, 217, 218, 223, 225, 229, 230, 234, 235, 236, 237, 238, 239, 241, 242 загальною площею 2384,3 кв.м. в автопаркінгу по вул. Харківське шосе , 152 в м. Києві.
Пунктом 2.2 договору № 1/05 встановлено, що предмет договору належить позивачеві на праві приватної власності на підставі договору № 19/3-79 про інвестування у будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями (корпус 2) та автопаркінгом на розі Харківського шосе та вул. Тростянецької в Дарницькому районі м . Києва, акту розподілу площ від 13.07.2007 та акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію, закінченого будівництвом об'єкту від 28.12.2006.
05.06.2011 позивач отримав від відповідача лист з повідомленням про відмову від подальшого виконання договору №1/05 та вимогу, щодо сплати компенсації у розмірі 100 000 тис. грн., пов'язаної з введенням відповідача в оману, оскільки на його думку позивач не є власником майна, переданого ним на відповідальне зберігання, окрім того ним не отримана на укладення договору згода іпотекодержателя.
Враховуючи зазначене, у зв'язку із втратою документів, пов'язаних з будівництвом житлового будинку та не визнанням відповідачем права власності позивача на машино-місця, позивач звернувся до суду про визнання за ним права власності на машино-місця в автопаркінгу по вул. Харківське шосе , 152 в м. Києві у кількості 132 одиниць.
Пославшись на обставини передання Службою безпеки України позивачеві, у відповідності до акту приймання-передачі автопаркінгу від 13.07.2010 року, машиномісця у кількості 243 одиниці та пославшись у якості правових підстав на приписи ст. ст. 16, 331, 392, 876 ЦК України, ст. 144 Господарського кодексу України, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання права власності на машиномісця у кількості 128 одиниць та визнав їх такими, що є доведеними належними та допустимим доказами.
Скеровуючи справу № 27/193 на новий розгляд у частині визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів" права власності на машино-місце в автопаркінгу по вул. Харківське шосе, 152 в м. Києві : в підвалі першого рівня: № 3 заг. пл. 16,2 кв.м., Верховний Суд у своїй постанові від 27.03.2019 зазначив, що суд першої інстанції не з'ясував та не витребував інформацію щодо видачі свідоцтва про право власності на машиномісця іншим особам, зокрема щодо машино-місця в автопаркінгу по вул. Харківське шосе, 152 в м. Києві : в підвалі першого рівня: №3 заг. пл. 16,2 кв.м., на яке, як доводить ОСОБА_1 останньому було видано свідоцтво про право власності від 04.08.2010, отже місцевий господарський суд прийняв рішення, яке впливає на майновий стан останнього, не залучивши зазначену особу до розгляду справи.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, беручи до уваги висновки Верховного Суду в постанові від 27.03.2019, суд дійшов висновку про наступне.
Статтею 41 Конституції України унормовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до частини 6 статті 55 Конституція України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999 заява №311107/96, пункт 54).
Згідно статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частина 2 статті 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вказаною нормою встановлена обов'язкова умова, за наявності якої власник майна може пред'явити позов про визнання за ним права власності, зокрема це не визнання права його власності особою, яка вказана відповідачем.
Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Отже, сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, що мають юридичну заінтересованість у результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.
Тобто, позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі майно або набуття цією особою права на майно не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності у неї документів (у зв'язку з втратою), що засвідчують належність їй такого права.
Під час нового розгляду вказаної справи, ОСОБА_1 , як третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору, намагався довести факт права власності саме у нього на машино-місце в автопаркінгу по вул. Харківське шосе, 152 в м. Києві : в підвалі першого рівня: №3 заг. пл. 16,2 кв.м. На підтвердження вказаних обставин, ОСОБА_1 надав до матеріалів справи договір інвестування будівництва автопаркінгу № 25-П-3 від 25.12.2006; акт прийому-передачі машиномісця № 3 від 08.07.2010; квитанцію до прибуткового касового ордера № 08/07/10 від 08.07.2010 на суму 85 065,00 грн.; наказ Головного управління житлового забезпечення Київської міської ради № 1022-С/НП від 29.07.2010 про видачу свідоцтва про право власності на машиномісце; свідоцтво про право власності від 04.08.2010 на машиномісце №3.
Відповідно до частини 4 статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, регулюються ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" статтею 2 якого визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація нерухомого майна передбачена статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав власності на нерухоме майно та їх обмежень", приписами якої унормоване обов'язковість реєстрації права власності.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Матеріали справи не містять належних доказів державної реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, у тому числі на підставі свідоцтво про право власності від 04.08.2010 на машиномісце №3 на момент винесення рішення у цій справі в 2011 році та на день нового розгляду цієї справи.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод. Конституція України закріпила рівність суб'єктів права власності перед законом, гарантії права власності та обов'язки власників, положення про те, що сама власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (статті 13, 41 Конституції України).
Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (підпункт 5.4. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005).
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
При цьому, згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. При цьому застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності в тому числі належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.
Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява № 38722/02).
Таким чином, саме по собі оспорюване та невизнане право ОСОБА_1 щодо права власності на спірне нерухоме майно, засноване на свідоцтві про право власності без засвідчення державною реєстрацією, як третьої особи без самостійних вимог, не може бути встановлене судом у межах розгляду спору між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів" та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Київ Анімейшн". Такий висновок суду ґрунтується на тому, що процесуальна конструкція суб'єктного складу даного господарського спору унеможливлює встановлення обставин та фактів щодо третіх осіб без самостійних вимог. Водночас, ОСОБА_1 , як особою, яка заперечує право власності на машино-місце № 3 саме за позивачем не було подано позову третьої особи з самостійними вимогами.
Частиною 2 статті 331 ЦК України (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції) передбачено набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.
Згідно із статті 876 ЦК України власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.
Як зазначалося вище, замовником будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями (корпус 2) та автопаркінгом на розі Харківського шосе та вул . Тростянецької в Дарницькому районі була Служба безпеки України, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами №19/3-79 про інвестування у будівництво житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями (корпус 2) та автопаркінгом від 14.06.2004 року та № 19/3-99 генерального підряду на капітальне будівництво від 09.07.2004 року, а також актами державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 28.12.2006 року.
При цьому, умовами вищезазначених договорів встановлено, що позивач отримує 100% площі автопаркінгу. Згідно акту розподілу площ приміщень у житловому будинку по вулиці Харківське шосе, 152 в Дарницькому районі міста Києва 13.07.2010 року, між позивачем та Службою безпеки України було розподілені площі приміщень у будинку, а у відповідності до акту прийому-передачі автопаркінгу від 13.07.207 року Службою безпеки України були передані Товариству з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних завод будівельних матеріалів"машиномісця у кількості 243 одиниці, у тому числі паркомісце № 3.
Беручи до уваги викладене, а також той факт, що сторонами належними та допустимим доказами не спростовано встановленого вище, суд дійшов висновку про визнання права власності на машиномісце № 3 за позивачем, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.
Разом з тим, інші доводи та заперечення третьої особи 3 не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Керуючись статтями 73-80, 86, 126, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів" до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Київ Анімейшн" за участі, третіх особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1) Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", 2) Служба безпеки України, 3) ОСОБА_1 про розірвання договору № 1/05 від 03.05.2011, стягнення збитків у сумі 10 000,00 грн та визнання права власності в частині визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів" права власності на машино-місце в автопаркінгу по вул. Харківське шосе, 152 в м. Києві : в підвалі першого рівня: № 3 заг. пл. 16,2 кв.м. - задовольнити повністю.
2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівський завод будівельних матеріалів" (14000, Чернігівська область, місто Чернігів, Київське шосе, будинок 3; ідентифікаційний код 32284441) право власності на машино-місце в автопаркінгу по вул. Харківське шосе, 152 в м. Києві : в підвалі першого рівня: № 3 заг. пл. 16,2 кв.м.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 28.08.2019.
СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ