ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.07.2019Справа № 910/5461/19
Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК-Домашній текстиль"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 89 620,26 грн (з урахуванням заяв про зменшення позовних вимог від 10.05.2019, 11.05.2019 та 14.06.2019),
Представники учасників процесу згідно протоколу від 31.07.2019,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК-Домашній текстиль" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 1 112 128,07 грн, з яких: 1 025 105,10 грн - основний борг, 20 929,78 грн - інфляційні втрати, 8 074,70 грн - 3% річних, 48 718,49 грн - пеня.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати товару, поставленого позивачем на підставі договору поставки № ПЗ/НХ-181610/НЮ від 26.10.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 позовну заяву прийнято до розгляду відкрито провадження у справі № 910/5461/19 для розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 20.05.2019.
10.05.2019 та 11.05.2019 через відділ автоматизованого документообігу, моніторингу виконання документів (канцелярію) суду від позивача надійшли заяви про зменшення розміру позовних вимог.
За результатами підготовчого засідання 20.05.2019 судом було ухвалено прийняти заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК-Домашній текстиль" про зменшення розміру позовних вимог, відкласти підготовче засідання у справі № 910/5461/19 на 19.06.2019. Сторонам повідомлено, що додаткові письмові докази, клопотання, заяви, пояснення, необхідно подати у строк до 14.06.2019.
14.06.2019 до канцелярії суду надійшла заява позивача про зменшення позовних вимог.
19.06.2019 представником відповідача до канцелярії суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи.
За результатами підготовчого засідання 19.06.2019 судом було прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК-Домашній текстиль" про зменшення розміру позовних вимог (подальший розгляд справи здійснюється щодо стягнення з відповідача 89 620,26 грн, з яких: 23 064,44 грн - інфляційне збільшення заборгованості, 9 503,38 грн - 3% річних та 57 052,44 грн - пеня), продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів до 25.07.2019 включно та відкладено підготовче засідання у справі на 10.07.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2019 було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, закрити підготовче провадження та призначено справу № 910/5461/19 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 31.07.2019.
У судове засідання 31.07.2019 прибули представники позивача та відповідача та надали пояснення щодо обставин справи. Представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням прийнятих судом заяв про зменшення позовних вимог. Представник відповідача зазначив про сплату основної заборгованості та просив зменшити суму неустойки. Представник позивача заперечив проти зменшення неустойки у зв'язку з порушенням відповідачем строків сплати за отриманий товар.
Відповідно статті 233 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) рішення у даній справі прийняте в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
26 жовтня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК-Домашній текстиль" (надалі - постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (надалі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № ПЗ/НХ 181610/НЮ (надалі - договір), згідно умов якого постачальник зобов'язався у 2018 році поставити і передати у власність покупцю певну продукцію, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити цей товар на умовах договору. Кількість та асортимент товару визначається у Специфікації № 1 (Додаток №1), яка є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до пункту 3.2. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 13.12.2018) загальна сума договору складає 1 025 105,10 грн.
Пунктом 4.1. договору встановлено, що оплата за кожну партію товару по даному договору здійснюється покупцем у безготівковій формі не пізніше 20 (двадцяти) банківських днів після поставки партії товару, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію товару, обумовлену згідно з п.6.1. договору та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства.
Датою оплати вважається дата відправлення коштів покупцем за банківськими реквізитами постачальника (пункт 4.2 договору).
На виконання умов договору позивачем було здійснено відповідачу поставку товару на загальну суму 1 025 105,10 грн, про що свідчать підписані між сторонами видаткові накладні № 5335 від 11.12.2018, № 5384 від 12.12.2018, № 5423 від 14.12.2018, № 5468 від 17.12.2018, № 5684 від 27.12.2018 та № 5713 від 28.12.2018.
Тобто, позивачем було належним чином виконано зобов'язання щодо поставки товарів без жодних претензій з боку відповідача щодо якості, кількості отриманої продукції та будь-яких інших зауважень.
Судом встановлено та сторонами не заперечується, що:
- товар за видатковою № 5335 від 11.12.2018 було отримано відповідачем 11.12.2018, податкова накладена № 6212 була оформлена та зареєстрована у відповідності до вимог чинного законодавства також від 11.12.2018, оплата товару повинна була бути здійснена відповідачем не пізніше 11.12.2019;
- товар за видатковою № 5384 від 12.12.2018, було отримано відповідачем 12.12.2018, податкова накладена № 6265 була оформлена та зареєстрована у відповідності до вимог чинного законодавства також від 12.12.2018, оплата товару повинна була бути здійснена відповідачем не пізніше 14.12.2019;
- товар за видатковою № 5423 від 14.12.2018 було отримано відповідачем 14.12.2018, податкова накладена № 6330 була оформлена та зареєстрована у відповідності до вимог чинного законодавства також від 14.12.2018, оплата товару повинна була бути здійснена відповідачем не пізніше 16.01.2019;
- товар за видатковою № 5468 від 17.12.2018 було отримано відповідачем 17.12.2018, податкова накладена № 6339 була оформлена та зареєстрована у відповідності до вимог чинного законодавства також від 17.12.2018, оплата товару повинна була бути здійснена відповідачем не пізніше 17.01.2019;
- товар за видатковою № 5684 від 27.12.2018 було отримано відповідачем 27.12.2018, податкова накладена № 6575 була оформлена та зареєстрована у відповідності до вимог чинного законодавства також від 27.12.2018, оплата товару повинна була бути здійснена відповідачем не пізніше 28.01.2019;
- товар за видатковою № 5713 від 28.12.2018 було отримано відповідачем 28.12.2018, податкова накладена № 6668 була оформлена та зареєстрована у відповідності до вимог чинного законодавства також від 28.12.2018, оплата товару повинна була бути здійснена відповідачем не пізніше 29.01.2019.
Однак, в порушення умов договору, оплата товару на загальну суму 1 025 105,10 грн була здійснена відповідачем поетапно лише після відкриття провадження у справі, а саме:
26.04.2019 згідно платіжного доручення № 1785370 на суму 83 637,87 грн,
26.04.2019 згідно платіжного доручення № 1785370 на суму 238 447,80 грн,
26.04.2019 згідно платіжного доручення № 1785370 на суму 37 772,28 грн,
26.04.2019 згідно платіжного доручення № 1785396 на суму 55 344,00 грн,
06.05.2019 згідно платіжного доручення № 1816424 на суму 11 466,00 грн,
06.05.2019 згідно платіжного доручення № 1815868 на суму 18 886,14 грн,
06.05.2019 згідно платіжного доручення № 1816409 на суму 85 884,60 грн,
06.05.2019 згідно платіжного доручення № 1815693 на суму 119 223,90 грн,
06.05.2019 згідно платіжного доручення № 1815936 на суму 27 672,00 грн,
06.05.2019 згідно платіжного доручення № 1815564 на суму 41 818,94 грн,
05.06.2019 згідно платіжного доручення № 1889202 на суму 18 886,14 грн,
05.06.2019 згідно платіжного доручення № 1889211 на суму 27 672,00 грн,
05.06.2019 згідно платіжного доручення № 1889243 на суму 11 466,00 грн,
05.06.2019 згідно платіжного доручення № 1889217 на суму 85 884,60 грн,
05.06.2019 згідно платіжного доручення № 1889185 на суму 41 818,93 грн,
05.06.2019 згідно платіжного доручення № 1889191 на суму 119 223,90 грн.
Таким чином, з урахуванням поданих заяв про зменшення розміру позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача 23 064,44 грн інфляційного збільшення заборгованості, 9 503,38 грн 3% річних та 57 052,44 грн пені, які були нараховані відповідачу за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором № ПЗ/НХ 181610/НЮ від 22.10.2018.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 18 600,00 грн витрат на правову допомогу адвоката Тернового Ю. В. та 16 681,14 грн сплаченого судового збору.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладених між сторонами договорів, суд дійшов до висновку, що останні за своєю правовою природою він є договорами поставки.
Відповідно до пункту 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із пунктом 6 статті 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
На підтвердження виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, останнім було надано підписані та скріплені печатками сторін видаткові накладні № 5335 від 11.12.2018, № 5384 від 12.12.2018, № 5423 від 14.12.2018, № 5468 від 17.12.2018, № 5684 від 27.12.2018 та № 5713 від 28.12.2018 на загальну суму 1 025 105,10 грн.
Частинами 1-3 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У пункті 4.1. договору передбачено, що оплата за кожну партію товару по даному договору здійснюється покупцем у безготівковій формі не пізніше 20 (двадцяти) банківських днів після поставки партії товару. У відповідності з рахунком-фактурою на дану партію товару, обумовлену згідно з пунктом 6.1. договору та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства.
Як встановлено судом, оплата товару за договором була здійснена відповідачем з порушенням умов п. 4.1. договору, зокрема, 26.04.2019 було здійснено оплату на суму 415 201,95 грн, 08.05.2019 (на підставі платіжних доручень від 06.05.2019) - на суму 304 951,58 грн та 07.06.2019 (на підставі платіжних доручень від 05.06.2019) - на суму 304 951,57 грн.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку щодо вчасного та належного розрахунку за поставлений товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України). Відповідно, є підстави для застосування до відповідача встановленої законом відповідальності.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Так, за порушення строків оплати товару за договором позивачем було нараховано пеню у розмірі 57 052,44 грн, за загальний період прострочення з 12.01.2019 по 07.06.2019.
За приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Пунктом 8.2.1. договору сторони передбачили, що у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Частинами 1 та 2 статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
У частині 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.06.2019 по справі № 922/2775/18 та від 30.05.2019 по справі №916/2268/18.
В усних поясненнях представником відповідача було заявлено про зменшення розміру неустойки. Необхідність зменшення неустойки обґрунтовано добровільною сплатою відповідачем основної заборгованості та наявністю у відповідача дефіциту фінансових ресурсів, маючи гостру потребу у коштах для підтримання належного технічного стану основних засобів та виконання вимог щодо забезпечення безпеки руху поїздів має значні суми заборгованості. При цьому, додаткові, не передбачені бюджетом залізниці витрати погіршать фінансовий стан відповідача, збільшать загрозу неможливості здійснювати перевезення в обсягах, які б задовольнити потреби економіки та населення України, забезпечувати безпеку руху поїздів.
Водночас, відповідачем не було подано письмового клопотання(заяви) про зменшення штрафних санкцій та не надано жодних доказів на підтвердження викладених усних доводів про зменшення неустойки.
З огляду на викладене вище, суд не вбачає підстав для зменшення заявленої позивачем до стягнення з відповідача неустойки.
Таким чином, суд перевіривши розрахунок заявленої до стягнення пені у розмірі 57 052,44 грн встановив, що останній відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам договору, а відтак, позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивачем за прострочення грошового зобов'язання щодо оплати поставленого товару нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 23 064,44 грн інфляційного збільшення заборгованості та 9 503,38 грн 3% річних за загальний період прострочення з 12.01.2019 по 07.06.2019.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.
Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару, вимоги про стягнення 3 % річних, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення з відповідача 3% річних судом встановлено, що нарахування позивачем здійснено правильно та стягненню з відповідача підлягає 9 503,38 грн 3% річних.
Одночасно з цим, судом під час здійснення перерахунку заявлених до стягнення з відповідача інфляційних втрат встановлено, що наданий позивачем розрахунок не відповідає вимогам чинного законодавства з огляду на наступне.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (підпункт 3.2 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
Отже, право кредитора вимагати суму боргу з урахуванням індексу інфляції за січень 2019 року виникло би по закінченню січня 2019 року у лютому 2019 року на підставі повідомлення Державної служби статистики України про індекс споживчих цін у січні 2019 року, а за червень 2019 року - у липні 2019 року відповідно.
Разом з цим, у визначений позивачем період прострочення грошового зобов'язання відповідачем тривало менше місяця (з 12.01.2019 по 31.01.2019 та з 01.06.2019 по 07.06.2019), у зв'язку з чим вимоги про стягнення інфляційних втрат нарахованих за січень та червень 2019 року задоволенню не підлягають, .
Враховуючи наведене вище, су дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, а саме в сумі 14 397,60 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про здійснення оплати за отриманий товар вчасно, як то унормовано пунктом 4.2 укладеного Договору.
За таких обставин, оцінивши подані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, а також зважаючи на помилки, які допустив позивач під час проведення розрахунку пені, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення відповідача не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Стосовно розподілу витрат позивача по оплаті правової допомоги в розмірі 18 600, 00 грн суд зазначає наступне.
Положеннями статті 123 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відшкодування витрат позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Судом встановлено, що позивачем до матеріалів справи у позовній заяві та заяві про зменшення позовних вимог від 13.06.2019 було надано орієнтовний розрахунок витрат, які останній поніс та очікував понести у зв'язку з розглядом даної справи.
На підтвердження понесених витрат позивачем було надано належним чином завірені копії Договору про надання правової допомоги № 1 від 09.07.2018 з Додатком № 1 до нього від 01.04.2019, Детального опису робіт від 13.06.2019, Актів приймання-передачі наданих послуг від 24.04.2019 та 13.06.2019 до зазначеного Договору, платіжних доручень № 703 від 18.04.2019 на суму 9 300,00 грн та № 881 від 16.04.2019 на суму 9 300,00 грн з заявами про уточнення платежів за ними та належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують повноваження адвоката Тернового Ю. В.
Водночас, враховуючи висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача. Крім того, за приписами пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Оскільки у межах розгляду цієї господарської справи Товариством була зменшена сума, заявлена до стягнення та подане відповідне клопотання про повернення судового збору, суд дійшов висновку про повернення 14 760,94 грн судового збору з державного бюджету.
Керуючись ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 89 620,26 грн (з урахуванням заяв про зменшення позовних вимог від 10.05.2019, 11.05.2019 та 14.06.2019) задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК-Домашній текстиль" (02081, м. Київ, вул. Сортувальна, 2, ідентифікаційний код 38192655) пеню в розмірі 57 052,44 грн (пятдесят сім тисяч пятдесят дві гривні 44 копійки), 9 503,38 грн (девять тисяч пятсот три гривні 38 копійок) три проценти річних, 14 397,60 грн (чотирнадцять тисяч триста девяносто сім гривень 60 копійок) інфляційних втрат, судовий збір у розмірі 1 735,23 грн (одну тисячу сімсот тридцять пять гривень 23 копійки) та 16 801,26 грн (шістнадцять тисяч вісімсот одну гривню 26 копійок) витрат на правничу допомогу.
3. Повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК-Домашній текстиль" з Державного бюджету України 14 760,94 грн (чотирнадцять тисяч сімсот шістдесят гривень 94 копійки) судового збору, сплаченого за платіжними дорученнями № 7990 від 23.04.2019, оригінали якого містяться в матеріалах справи № 910/5461/19.
4. У іншій частині в позові відмовити.
5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 28.08.2019.
СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ