Іменем України
21 серпня 2019 року м. Чернігівсправа № 927/305/19
Господарський суд Чернігівської області у складі головуючого судді Фесюри М.В., секретар Скороход А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Чернігівської міської ради, вул. Магістрацька, 7, м. Чернігів, 14000
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Творчий кластер «Ремзавод», проспект Миру,194, м.Чернігів, 14037
про стягнення 802618 грн 37 коп.
Представники сторін:
позивача: ОСОБА_1 . ОСОБА_2 .
відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Чернігівською міською радою подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Творчий кластер «Ремзавод» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 802 618,37грн.
Позовні вимоги обґрунтовані використанням відповідачем земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, на якій розташоване належне відповідачу майно, без відповідного договору щодо права користування земельною ділянкою, а відтак як користувач земельної ділянки зберіг у себе без достатньої правової підстави кошти, які мав заплатити за користування нею тому зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 15.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.05.2019 (суддя-Демидова М.О.).
03.05.2019 від відповідача надійшов відзив б/н від 02.05.2019 на позовну заяву Чернігівської міської ради в якому ТОВ «Творчий кластер «Ремзавод» зазначає, що у спірний період за який просить стягнути заборгованість позивач, земельна ділянка як об'єкт цивільних прав не існувала, відповідач взагалі заперечує використання земельної ділянки площею 1,5859га, тоді як загальна площа будівель, що належать відповідачу на праві власності складає 0,7264га. Відповідач звертає увагу, що набуваючи право власності на об'єкти нерухомості до нього також перейшло право користування і на земельні ділянки, на яких вони розташовані, а тому набуття права користування не є безпідставним, а тому вважаючи обставини та мотивування позовних вимог такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
З поміж іншого, до поданого ТОВ «Творчий кластер «Ремзавод» відзиву на позов додано також заяву б/н від 02.05.2019 про застосування строків позовної давності.
Відзив на позов з доданими документами долучено судом до матеріалів справи.
08.05.2019 на адресу суду від Чернігівської міської ради надійшла відповідь на відзив на позов, в якій Чернігівська міська рада зауважує про відсутність доданих до відзиву відповідача копій документів, з яких би вбачалось належним чином оформлене право користування відповідачем земельною ділянкою площею 1,5859га за адресою: АДРЕСА_1 . Чернігів, за період з 01.09.2014 по 31.07.2017, а відтак наполягає на використанні відповідачем такої земельної ділянки без достатньої правової підстави; право оренди земельної ділянки виникає з моменту реєстрації відповідного договору, а не власності на споруду; обрахунок заявлених до стягнення коштів здійснено на підставі нормативної грошової оцінки земель за вирахуванням сплачених відповідачем коштів; площа земельної ділянки в цілому - 1,5859га зазначена для земле відводу, погоджена директором ТОВ «Творчий кластер «Ремзавод», а тому при розрахунку суми збережених коштів враховано фактичну площу земельної ділянки, яка використовувалась товариством.
З поміж іншого до відповіді на відзив позивачем додано заперечення №45/06-03 від 07.05.2019 на заяву про застосування строків позовної давності в якій посилаючись на ст.391 Цивільного кодексу України позивач зазначає, що позовна давність не поширюється на заявлені ним вимоги, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, тому вимоги відповідача щодо застосування строків позовної давності є необґрунтованими.
Відповідь на відзив разом з доданими до нього документами долучено судом до матеріалів справи.
В підготовчому засіданні 14.05.2019 та 28.05.2019 судом оголошувалась перерва.
За результатами підготовчого засідання 11.06.2019 суд протокольно ухвалив про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 18.06.2019
За результатами розгляду справи по суті 18.06.2019 суд протокольно ухвалив про відкладення розгляду справи на 02.07.2019.
В судовому засіданні 02.07.2019 суд оголосив перерву до 09.07.2019.
Відповідно до розпорядження від 08.07.2019 №02-01/21/19 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи № 927/305/19», витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2019 справа № 927/305/19 передана на розгляд судді Фесюри М.В.
Ухвалою господарського суду від 08.07.2019 (суддя Фесюра М.В.), суд прийняв справу № 927/305/19 до свого провадження, призначивши судове засідання у підготовчому провадженні на 29.07.2019.
До початку підготовчого засідання 29.07.2019 позивачем подано заперечення №71/06-03 від 26.07.2019 по суті наданих товариством пояснень. В поданих запереченнях Чернігівська міська рада посилаючись на наявні в матеріалах справи свідоцтва на об'єкти нерухомості, що належать відповідачу на праві власності, відносить такі об'єкти до промислової категорії, цільове призначення вказаної земельної ділянки, віднесеної до земель для експлуатації будівель та споруд промислового призначення, як на період використання попереднім власником об'єктів нерухомості, так і відповідачем на час врахований при визначенні збережених коштів не змінювалось, обрахунок заявлених до стягнення коштів здійснено на підставі нормативної грошової оцінки земель та розміру орендної плати, яку мав би сплачувати відповідач при укладеному договорі, вважаючи подані заперечення необхідними для розгляду справи по суті, позивач просить суд долучити до матеріалів справи подані пояснення та документи.
Представник відповідача проти долучення письмових заперечень позивача заперечив, просить суд відмовити в їх долученні до матеріалів справи, оскільки зазначені пояснення подані з порушенням встановлених строків.
Частинами 1, 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
За приписами п.8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до положень ст. 207 Господарського процесуального кодексу України головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Суд долучив заперечення №71/06-03 від 26.07.2019 позивача до матеріалів справи, однак вони не будуть враховані при розгляді справи по суті, оскільки представником позивача не наведено обґрунтувань неможливості подання у встановлений строк таких документів з причин, що не залежали від позивача, або з інших поважних причин щодо об'єктивної неможливості подання вказаних доказів у встановлений для цього строк.
Разом з тим, суд приймає до уваги з подальшим врахуванням під час розгляду справи по суті доданий до заперечення №71/06-03 від 26.07.2019 витяг технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 06.04.2011 (т.2 а.с. 79), оскільки копію такого витягу було додано позивачем до матеріалів позову (т.1. а.с. 78), якість виготовлення якої була непридатною для прочитання.
В судовому засіданні 29.07.2019 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 07.08.2019.
В судовому засіданні 07.08.2019, на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 21.08.2019.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 13257196 від 22.11.2013, № 13255684 від 22.11.2013 право власності: на нежитлові приміщення будівель цеху шестерень з прибудовою, побутовий корпус з прибудовою літ. Б-1, Б1-1, Б2-1, Б3-1, Б4-1, Б5-1, загальною площею 4338кв.м.; адмінбудівлю, літейного цеху, агрегатної дільниці, шихтового двору з прибудовами літ. В-2, В'-1, В2-1, В3-1, В4-1, В5-1, В6-1, В7-1, В8-1, В9-1, загальною площею 2926,1 кв.м. по АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 корпуси 4, 6, АДРЕСА_2 м. Чернігові зареєстроване за ТОВ «Творчий кластер «Ремзавод».
Вищевказані об'єкти нерухомості належали Відкритому акціонерному товариству «Чернігівський ремонтно-механічний завод «Жовтневий молот», яким з Чернігівською міською радою було укладено договір №314 від 03.06.2004 оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
Так, за актом прийому-передачі земельної ділянки, переданої в короткострокову оренду від 03.06.2004 (т.2 а.с.46) ВАТ «Чернігівський ремонтно-механічний завод «Жовтневий молот» передано в короткострокову оренду земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 6,96 га для експлуатації будівель і споруд, 0,12 га для експлуатації їдальні, 0,19 га та 0,11 га для експлуатації житлового фонду.
08.02.2017 ТОВ «Творчий кластер «Ремзавод» звернувся до Чернігівської міської ради з заявою вих.№1 від 07.02.2017 з проханням надати дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 1,5891га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Листом №1-24/1-57/155 від 12.05.2017 Виконавчий комітет Чернігівської міської ради повідомив відповідача, що на пленарному засіданні 19 сесії 7 скликання присутнього представника ТОВ «Творчий кластер «Ремзавод» проінформовано про питання та зауваження, які виникли при розгляді матеріалів щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки АДРЕСА_1 . Після 21.04.2017 на адресу Чернігівської міської ради від ТОВ «Творчий кластер «Ремзавод» клопотання про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 не надходило.
02.06.2017 ТОВ «Творчий кластер «Ремзавод» звернувся до Чернігівської міської ради з заявою вих.№5 від 02.06.2017 з проханням надати дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтовною площею 1,5891га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Рішенням Чернігівської міської ради №22/VІІ-27 від 17.08.2017 Товариству з обмеженою відповідальністю «Творчий кластер «Ремзавод» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,5891га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови з подальшою передачею земельної ділянки в оренду. Встановлено відповідачу строк подачи на затвердження сесії міської ради розробленого та погодженого проекту землеустрою до 01.03.2018.
Проект землеустрою на вказану земельну ділянку було виготовлено інженером землевпорядником ФОП ОСОБА_5 та 23.11.2017 подано відповідачем на затвердження до Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради.
Управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради погодило проект землеустрою, надіславши інженеру землевпоряднику ФОП Даниленко М.М. висновок №01-24/779 від 27.12.2017.
06.04.2018 здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 1,5859 га по АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, форма власності - інформація відсутня, кадастровий номер земельної ділянки № НОМЕР_1 . (витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-7406564542018 від 06.04.2018 т.1. а.с.134)
Згідно із описом №1748/1 прийняття документів від 28.04.2018 ТОВ «Творчий кластер «Ремзавод» подано до Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради пакет документів для прийняття рішення про надання, вилучення і передачу земельних ділянок у користування у тому числі на умовах оренди (т-1 а.с. 219).
Листом №01-08/982 від 05.05.2018 Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради повідомило відповідача, що у зв'язку з закінченням терміну дії дозволу, питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,5859 га по АДРЕСА_1 було включено до проекту рішення міської ради №30/VІІ, але не набрало необхідної кількості голосів і було знято з розгляду.
Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради листом №01-21/708 від 06.06.2018 повідомило ТОВ «Творчий кластер «Ремзавод», що рішенням міської ради №31/VІІ-23 від 31.05.2018 відповідачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,5859 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.
Згідно інформаційної довідки Головного управління ДФС у Чернігівській області №3300/10/25-01-12-03-03 від 20.07.2017 (т.1 а.с. 79) ТОВ «Творчий кластер «Ремзавод» задекларувало наступні зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності на території міста Чернігова: податкова декларація за 2014 рік не подавалась; податкова декларація за 2015 рік - площа земельної ділянки 1303,8кв.м. задеклароване зобов'язання з орендної плати за землю 19322,32грн; податкова декларація за 2016 рік - площа земельної ділянки 734 кв.м. задеклароване зобов'язання з орендної плати за землю 15587,96грн; податкова декларація за 2017 рік - площа земельної ділянки 7608кв.м. задеклароване зобов'язання з орендної плати за землю 34224,52грн.
У вказаній довідці з поміж іншого зазначено, що в подані ТОВ «Творчий кластер «Ремзавод» податкові декларації кадастрового номеру земельної ділянки не містять, податковий борг по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності станом на 01.07.2017 відсутній, окремо звертаючи увагу, що ТОВ «Творчий кластер «Ремзавод» не звітує за земельну ділянку площею 15859кв.м.
Разом з тим, з огляду на відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України, земельна ділянка площею 1,5859 га по АДРЕСА_1 перебуває у власності територіальної громади міста Чернігова.
З урахуванням вказаних доказів, позивач стверджує, що відповідач з 01.09.2014 по 31.07.2017 використовував земельну ділянку площею 1,5859 га по АДРЕСА_1 без виникнення права власності на земельну ділянку, права постійного користування та права оренди земельної ділянки без державної реєстрації цих прав, не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому порядку та розмірі, внаслідок чого зберіг у себе майно - грошові кошти у розмірі орендної плати. Позивач здійснив розрахунок та звернувся до Господарського суду Чернігівської області з даним позовом, в якому на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в загальному розмірі 802 618,37грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.
За приписами статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Суд зазначає, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Тобто, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини «виправдане очікування» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
При цьому, суд зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.
Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов'язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки.
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212-1214 Цивільного кодексу України. (Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.)
Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Таким чином, виходячи з вищенаведеного, суд зазначає, що для вирішення даного спору встановленню підлягають обставини, зокрема чи є земельна ділянка, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти об'єктом цивільних прав та обґрунтованість порядку та підстав здійснення нарахування орендної плати за користування такою. (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №922/391/18 від 11.02.2019).
Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.
За приписами статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків та об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).
Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі за договором купівлі - продажу.
Визначення земельної ділянки наведено в частині першої статті 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Як встановлено приписами ч. 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Чернігівська міська рада, як позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України «Про оренду землі» у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)). (Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі № 923/921/17).
Як вбачається із матеріалів справи та тексту позовної заяви, позивач визначає площу земельної ділянки, якою, на думку останнього, безпідставно користується відповідач та відповідно здійснює розрахунок орендної плати, який підлягає стягненню з ТОВ «Творчий кластер «Ремзавод» на підставі звернень самого відповідача з проханням надати дозвіл на розробку документів землевідводу та меж такої земельної ділянки площею 1,5859 га по АДРЕСА_1 , визначених відносно меж інших земельних ділянок суміжних користувачів.
Як зазначалось вище згідно інформаційної довідки Головного управління ДФС у Чернігівській області №3300/10/25-01-12-03-03 від 20.07.2017 ТОВ «Творчий кластер «Ремзавод» задекларувало наступні зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності на території міста Чернігова: податкова декларація за 2014 рік не подавалась; податкова декларація за 2015 рік - площа земельної ділянки 1303,8кв.м.; податкова декларація за 2016 рік - площа земельної ділянки 734 кв.м.; податкова декларація за 2017 рік - площа земельної ділянки 7608кв.м.; податкові декларації кадастрового номеру земельної ділянки не містять, податковий борг по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності станом на 01.07.2017 відсутній, ТОВ «Творчий кластер «Ремзавод» не звітує за земельну ділянку площею 15859кв.м.
Посилання позивача на самостійне визначення відповідачем орієнтовного розміру земельної ділянки, щодо якої відповідач звертався за отриманням дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 1,5891га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі не є належним та допустимим доказом, який підтверджує розмір площі земельної ділянки, яку використовував відповідач та безпосередньо обставин щодо її фактичного використання відповідачем, що ставить під обґрунтований сумнів розрахунок розміру орендної плати, що збережений за її використання.
Доказів будь-яких обстежень та перевірок використання вказаної земельної ділянки в період з 01.09.2014 по 31.07.2017 Чернігівською міською радою не надано, а розрахунки позивача виконані виходячи з припущення, що площа частини земної поверхні, займана відповідачем, була незмінною та дорівнює площі, яку позивач вважає займаною станом на 06.04.2018. Таким чином, позивач не надав суду належних та допустимих доказів зайняття відповідачем земельної ділянки площею 1,5859 га в період з 01.09.2014 по 31.07.2017.
Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей, а позивачем не надано суду доказів того, що земельна ділянка площею 1,5859 га по АДРЕСА_1 , за користування якою Чернігівська міська рада просить стягнути з ТОВ «Творчий кластер «Ремзавод» безпідставно збережені кошти, була сформована в натурі в розумінні ст. ст. 79, 79-1 Земельного кодексу України як об'єкт цивільного права протягом зазначеного позивачем періоду з 01.09.2014 по 31.07.2017.
Вирішуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у рішенні, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Оцінивши в сукупності надані позивачем докази, суд, з урахуванням вищевикладеного, дійшов до висновку, що вони не є беззаперечними у взаємному зв'язку та не дають змогу повно, чітко, об'єктивно та достовірно встановити ті обставини, на підтвердження яких вони надані.
Так, суд зазначає, що позовні вимоги у справі Чернігівською міською радою документально не обґрунтовані, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування займаної площі земельної ділянки, яка використовувалась відповідачем. Також судом встановлено, що земельна ділянка площею в спірний період не була сформована як об'єкт цивільних прав в розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об'єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об'єкт цивільних прав. Розрахунок заявленої до стягнення суми ґрунтується на припущеннях, оскільки будь-яких обставин, які б свідчили про те, що спірна земельна ділянка площею 1,5859 га в період з 01.09.2014 по 31.07.2017 використовувалась ТОВ «Творчий кластер «Ремзавод» та була об'єктом права у вказаний період, належними і допустимими доказами позивачем доведено не було.
За обставин недоведеності позивачем розміру земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно ТОВ «Творчий кластер «Ремзавод», а також недоведеності розміру заявленої до стягнення з відповідача суми безпідставно збережених коштів, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України)
За змістом ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013).
Оскільки суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, необхідність застосування інституту позовної давності відсутня.
Судовий збір за подання позовної заяви, відповідно приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на позивача.
Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в строк і в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 29 серпня 2019 року.
Суддя М.В. Фесюра
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/